16. Держава виникла на певній стадії розвитку людства. Політична, правова література подає різні теорії походження держави: Історико-матеріалістична теорія

Сутність цієї теорії полягає в тому, що держава виникає як результат розвитку і занепаду первісного ладу, розвитку способу виробництва, що і визначає соціальні зміни в суспільстві. Ця теорія включає в себе два підходи:

• підхід радянської науки, що пов’язаний з виникненням класів і класових антагонізмів (Карл Маркс, Фрідріх Енгельс, Володимир Ульянов);

• підхід, що пов’язаний з ускладненням структури суспільства і суспільних відносин, виникнення «загальних справ» і необхідності удосконалення управління суспільством (Л. Морган). Як вважають вчені, саме ця теорія має наукове обґрунтування і обидва підходи в рівній мірі мали місце при виникненні держави і права.

1. Неісторична теорія. Її висунув Аристотель, стверджуючи, що держава є природним продуктом розвитку людських спільнот.

2. Теологічна теорія. Охоплює аналогічні за змістом традиційні концепції християнської культури, за якими державна влада виникла з волі надприродного чинника — Бога. Особливого змісту божественне походження держави і влади набуло в теорії Ф. Аквінського.

3. Патріархальна теорія. Її фундатором був англійський філософ Роберт Філмер (XIII ст.). На його думку, держава виникла в процесі механічного об´єднання родів у племена, племен у ширші цілісні утворення, аж до держав (при збереженні принципу патріархальної, заступницької влади).

4. Теорія суспільного договору. У XVII і XVIII століттях, в монархічно-абсолютистську добу в Європі виникли різні теорії суспільного договору походження держави.

Сутність означеної теорії у тому, що держава виникає не з волі Бога, а створюється добровільно суспільним договором суверенних громадян з правителем за законами людського розуму. Вимоги розуму — це вимоги природного права громадян на життя, свободу, рівність, недоторканість майна тощо.

5. Теорія підкорення (конфліктно-насильницька). Її фундатором є польсько-австрійський соціолог Л. Гумплович.

Тобто держава стає формою панування переможців над переможеними, сильніших над слабшими. Це результат соціального конфлікту, абсолютної ворожості, органічно притаманної людям.

6. Класова теорія. Її основоположниками є К. Маркс і Ф. Енгельс. Вони стверджували, що виникнення держави — це природно-історичний, об´єктивний процес. Держава започатковується на пізній фазі общинно-племінного ладу і розвивається впродовж тривалого історичного періоду. Основними умовами її утвердження (III—IV тис. до н. е.) були поява додаткового суспільного продукту внаслідок удосконалення продуктивних сил і виробничих відносин, виникнення майнової нерівності, розподілу праці, а також класів. Внаслідок цих процесів діяльність з управління суспільством поступово трансформується у відносно самостійну функцію, яку здійснює пануючий клас. Цей клас (в антагоністичному суспільстві) за допомогою державного апарату (“державної машини”) тримає в покорі всі інші класи і верстви населення, завдяки володінню засобами виробництва експлуатує їх.

17. Форма правління характеризує порядок утворення та організації вищих органів державної влади, порядок їх утворення і розподіл компетенції між ними, їх взаємовідносини один з одним і населенням, тобто ця категорія показує, хто і як править у державі.

Респу́бліка (від лат. res publica — громадська справа) — форма державного правління, за якої верховні органи державної владиобираються на певний термін, з окресленими законами повноважень, існує поділ влади на законодавчу, виконавчу, судову.

Президентська республіка (США, Мексика, Казахстан та ін) має юридично відмінні риси. Обирається на всенародних виборах президент є одночасно главою держави і виконавчої влади. Він формує виконавчу адміністрацію або уряд, які відповідальні перед ним. В уряді, як правило, відсутня посада прем'єр-міністра. Президент не може розпустити парламент, парламент не може відправити у відставку адміністрацію (уряд).

Виділяють також три модифікації президентської форми правління:

а) суперпрезидентської республіка (у деяких країнах Латинської Америки, в Сирії). Президент, який спирається на армію, є незалежно фігурою.

б) президентсько-монократіческая республіка (Гвінея, Туніс, Ірак). Президент виконує свої функції довічно.

в) мілітарно-президентська республіка. Вся влада належить військовому (революційному) раді.

Парламентська республіка (Італія, ФРН, Угорщина, Латвія та ін) юридично характеризується тим, що парламент є повновладним органом, який формує політично відповідальна перед ним уряд і обирає президента, який є главою держави, але не виконавчої влади. Президент здійснює свої повноваження, як правило, тільки за пропозицією уряду, очолюваного прем'єр-міністром. Парламент може звільнити у відставку уряд, висловивши йому вотум недовіри, який має підтримати парламентська більшість. У цьому випадку президент має право за пропозицією уряду розпустити парламент і оголосити дострокові вибори.

Республіка змішаного типу (напівпрезидентська республіка). Для неї характерно те, що елементи президентської республіки поєднуються з елементами парламентської республіки. Президент є главою держави і обирається, як правило, на загальних виборах і наділений юридично і реально великими повноваженнями. Проте уряд формується парламентським шляхом і відповідально політично не тільки перед президентом, але й передпарламентом. Президент здійснює загальне керівництво урядом, який очолює прем'єр-міністр. Президент має право розпуску парламенту при настанні певних обставин.