Призначення Прем’єр-міністра та його відставка

До реформи:

• Прем’єр-міністра призначав Президент. Для цього була потрібна згода більшості у Верховній Раді. Звільнити Прем’єр-міністра також міг і Президент (завжди), і Верховна Рада (лише якщо до цього вона не схвалила програми діяльності уряду).

• На практиці головним у призначенні Прем’єр-міністра був саме Президент. Навіть якщо Верховна Рада відмовлялася дати згоду на його кандидатуру або відправляла Прем’єр-міністра у відставку, саме Президент вирішував, чи ця особа залишиться на посаді як виконувач обов’язків Прем’єр-міністра (що могло затягтися на термін до року), чи буде замінена іншою.

Після реформи:

• Прем’єр-міністра призначає Верховна Рада за поданням Президента. Однак роль Президента суттєво зменшилася. У Верховній Раді створюється коаліція з фракцій, яка вибирає кандидатуру Прем’єр-міністра і вносить цю пропозицію Президенту. А Президент упродовж 15 днів вносить цю кандидатуру на затвердження Верховної Ради.

• Відправити у відставку Прем’єр-міністра може лише Верховна Рада. Президент може лише внести пропозицію про його відставку.

Призначення та відставка уряду

До реформи:

• Президент призначав і звільняв міністрів за поданням Прем’єр-міністра. Однак оскільки сам голова уряду завжди міг бути звільнений Президентом, такі подання були лише формальністю, тобто фактично Президент формував склад уряду самостійно.

Після реформи:

• Прем’єр-міністр робить подання про призначення або звільнення міністрів, яке затверджує у Верховній Раді сформована коаліція. Єдиний виняток: міністрзакордонних справ і міністр оборони. Подання щодо їх призначення робить Президент, затверджує їх коаліція.

• Остаточне рішення про звільнення міністрів робитьВерховна Рада.

Розпуск парламенту

До реформи:

• Президент фактично не мав можливостей відправити парламент у відставку.

Після реформи:

• Президент отримав право розпуску парламенту, якщо впродовж місяця не створюється коаліція або якщо впродовж шістдесяти днів після відставки попереднього не сформовано новий Кабінет Міністрів.

51. Унітарна держава — це єдина держава, адміністративно-територіальні одиниці якої не мають ознак суверенітету.

Простим (унітарним) державам притаманні такі важливі риси:

— цілісність та недоторканність території у межах державного кордону;

— єдина конституція, дія якої поширюється на всю територію країни;

— єдина система державного апарату, що поширює свої повноваження на територію всієї країни, на всіх громадян (єдині глава держави, законодавчі, виконавчі та судові органи влади);

— єдина система права і система законодавства;

— єдине громадянство та державна символіка;

— адміністративно-територіальні одиниці (області, графства, воєводства, провінції) не мають основних ознак державності, у тому числі політичної самостійності;

— у міжнародних відносинах держава виступає єдиним цілим.

До простих (унітарних) держав належать: Україна, Англія, Польща, Італія.

Залежно від характеру державних утворень прості (унітарні) держави поділяють на:

1) централізовані — держави, адміністративно-територіальні одиниці яких мають рівний правовий статус (голови місцевих органів влади призначаються центральними органами державної влади — Пакистан, Фінляндія, Данія, Польща);

2) децентралізовані — держави, адміністративно-територіальні одиниці котрих наділені певними пільгами із самоврядування (місцеві органи самоврядування обираються населенням, мають значні права у вирішенні проблем місцевого економічного, соціального та іншого характеру) в певній адміністративно-територіальній одиниці; можуть створюватись автономії, які наділяються відповідною самостійністю у сфері правотворчої та адміністративної діяльності в межах своєї компетенції згідно з повноваженнями, що визначені конституцією країни (Україна, Франція).

Федерація (пізньолат. foederatio — союз, об'єднання) — це складна держава, що являє собою союз ряду державних утворень, які мають певну політичну самостійність.

Федеративний устрій низки держав обумовлений багатонаціональним складом населення, яке проживає на їх території.

Для федерації притаманні такі ознаки:

— єдина територія складається з територій адміністративно-територіальних одиниць — суб'єктів, які мають назву провінцій (Канада), штатів (США), земель (Австрія), еміратів (ОАЕ), кантонів (Швейцарія) тощо, свій територіальний устрій у межах єдиного загальнодержавного кордону;

— наявність трьох рівнів повноважень органів влади і їх відповідної компетенції:

а) виключних повноважень федерації,

б) виключних повноважень суб'єктів,

в) сумісної компетенції;

— існування загальнофедеративних органів державної влади, рішення яких є обов'язковими для суб'єктів федерації, відповідно до конституційно закріпленого обсягу владних повноважень;

— законодавчі, судові, виконавчі органи влади суб'єктів федерації мають власну спеціальну компетенцію, яка не збігається з компетенцією центральних (федеральних) органів;

— державні утворення об'єднані у федерацію на підставі союзного договору, зберігають при цьому право на самовизначення і вихід з федерації;

— наявність загальної конституції федерації та конституцій суб'єктів, наділення суб'єктів федерації правом видавати нормативно-правові акти, зміст яких повинен відповідати законодавству федерації, а дія поширюватися виключно на їх територію;

— наявність загальнофедеративного двопалатного парламенту (США, Аргентина), у якому в одній з палат (верхній) представлені суб'єкти федерації і парламенту суб'єктів федерації, федерального уряду та відповідних органів управління суб'єктів федерації, а інша (нижня) — є органом загальнофедеративного представництва, формується шляхом виборів по територіальних виборчих округах;

— наявність подвійного громадянства (якщо інше не передбачено конституцією): кожний громадянин вважається громадянином федерації і одночасно громадянином суб'єкта федерації;

— наявність загальнофедеративної податкової та фінансової систем;

— суб'єкти федерації не володіють повним суверенітетом і не можуть бути суб'єктами міжнародного права, хоча у випадках договірних міжнародних відносин у економічній, культурній сфері федерація може виступати як у цілому так і кожен із суб'єктів самостійно;

— загальні збройні сили;

— суб'єкти федерації можуть мати зовнішні ознаки суверенітету: гімн, герб, прапор.

За окремими критеріями федерації можна поділити на декілька видів:

1. Відповідно до правової підстави та способу створення :

— договірні — створені на основі союзу, шляхом об'єднання раніше самостійних держав у федерацію з одночасним переданням їй частини суверенних повноважень (наприклад, створення СРСР у 1922 p.);

— конституційні — створені шляхом закріплення у конституції принципу розподілу країни на суб'єкти федерації з відповідним розподілом повноважень (наприклад, створення федерації у США в 1787 p.);

2. Згідно з принципом побудови:

— національні — федерації побудовані з урахуванням національного складу населення, тобто її суб'єкти відрізняються за складом населення і називаються за основною (титульною) нацією (Бельгія);

— територіальні — федерації побудовані за територіальною ознакою, де всі суб'єкти однонаціональні за національністю або багатонаціональні, але жодна з національностей не має абсолютної більшості, або представники однієї національності проживають на території різних суб'єктів федерації, а в основу об'єднання покладено принцип загальних економічних, політичних, культурних інтересів (Малайзія, Нігерія);

— національно-територіальні — федерації, що поєднують національні і територіальні ознаки. Наприклад, Канада є національно-територіальною, оскільки складається з десяти провінцій, з яких дев'ять заселені англомовним населенням, а одна (Квебек) — франкомовним.