37. Політична культура виконує наступні основні функції:

• пізнавальну (засвоєння громадянами необхідних суспільно-політичних знань і формування у них компетентних політичних поглядів і переконань);

• комунікативну (передача політичних знань, цінностей, навичок, у тому числі поколінням суб'єктів політичного процесу);

• нормативно-ціннісну (задає індивідам, групам, суспільству в цілому певні норми, стандарти, цінності, установки політичного мислення і поведінки; фіксує ієрархію політичних цінностей);

• виховну (формує у громадян політичну свідомість і навики політичної діяльності, адекватні даній політичній системі);

• мобілізаційну (організовує громадян на рішення певних політичних і соціальних задач);

• інтеграційну (формує широку і стійку соціальну базу даного політичного устрою, об'єднує підтримуючі політичні сили);

• комунікативну (передає що склалася в суспільстві політичну культуру через ЗМІ новим поколінням);

• регулятивну (забезпечує ефективний вплив громадян на політичний процес).

Компонентами політичної культури є знання, норми, цінності, ідеали, уявлення, стереотипи, що дає право говорити про відображення політичної культури у політичній свідомості. Але часто це явище містить у собі не тільки свідомі, але й несвідомі компоненти. 

38. Вони виділяють три основні типи політичної культури:

1. Патріархальна політична культура, її основною ознакою служить відсутність в суспільстві, де вона панує, інтересу до політичної системи.

2. Підданська політична культура, що характеризується сильною прихильністю до існуючим в країні політичних інститутів і режиму влади, що поєднується з низькою індивідуальною активністю населення.

3. Активістська політична культура з такими її сутнісними рисами, як зацікавленість в політичній системі і активна участь в ній.

Фрагментарна політична культура характеризується відсутністю згоди громадян щодо політичного устрою країни, соціальною роз'єднаністю, високим ступенем конфліктності, застосуванням насильства, відсутністю ефективних процедур залагоджування конфліктів. Інтегрована політична культура відрізняється наявністю порівняно високого ступеню консенсусу з основоположних питань політичного пристрою, низьким рівнем конфліктності і політичного насильства, лояльністю по відношенню до існуючого режиму.

Можна виділити наступні більш менш крупні моделі політичної культури: демократичну, авторитарну і тоталітарну.

Тоталітарно-авторитарна модель політичної культури грунтується на пріоритеті колективного над індивідуальним, повному підкоренні державі. Важливою особливістю тоталітарної політичної культури є всякого роду культи - вождя, боротьби, щасливого майбутнього.

Слід відзначити, що на розвиток української політичної культури надзвичайно негативно вплинули:

– багатовікова бездержавність;

– розчленування в минулому території України кількома державами з різною культурою та політичним системами;

– денаціоналізація провідної верстви українського народу; 

– брак сильної національно свідомої середньої верстви – фахової інтелігенції, управлінців, підприємців;

– систематичне винищення кращих представників українського народу протягом віків .

Але саме сьогодні склалися умови, які сприяють кардинальному оновленню політичної свідомості населення України. Існує кілька факторів, що формують політичну культуру: зовнішнє оточення країни, певні події її внутрішнього життя, держава, партії, засоби масової інформації, сім’я, школа, церква, національна еліта. 

39. ПОЛІТИЧНА СВІДОМІСТЬ – система теоретичних і повсякденних знань, оцінок, настроїв і почуттів, за допомогою яких відбувається усвідомлення політичної сфери соціальними суб’єктами – індивідами, групами, класами, спільностями.

Основу політичної свідомості становлять знання, емоції та оцінки, розумові операції, орієнтовані на сферу політичних відносин та інститутів, соціальних норм, ролей, процесів.

Залежно від її суб'єкта розрізняють: — політичну свідомість суспільства; - політичну свідомість соціальної групи (класу, прошарку, нації, конфесії тощо); — політичну свідомість особистості.

Політична свідомість - системна освіта, що має різні рівні:

• теоретичний — спрямований на розкриття законів, які визначають політичне життя, формують політичні процеси

• емпіричний - базується на безпосередній практиці, участі в політичному процесі різних соціальних спільнот. Даний рівень відображає політичну дійсність у формі відчуттів, ілюзій, переживань, уявлень.

• буденний - характеризує сукупність виникаючих безпосередньо з буденного життя ідей, поглядів суспільного класу, соціального прошарку або групи людей.

40. Ідеологія - система поглядів, уявлень, ідей, що виражають інтереси того або іншого суспільства або соціальної спільності. Політична ідеологія концентрує свою увагу на політичних ідеях, теоріях, інтересах. Політичні ідеології виступають як раціонально-ціннісна форма мотивації політичної поведінки і складають світоглядну основу політики.

Політична ідеологія, як ядро політичної свідомості, систематизована сукупність ідейних поглядів, що виражає інтереси різних соціальних груп з приводу влади, має такі форми прояву:

• політичні теорії;

• політичні концепції;

• політичні ідеї;

• соціально-політичні ідеали;

• політичні принципи;

• політичні гасла;

• політичні погляди.

Політична ідеологія виконує ряд функцій:

• вираз і захист інтересів певної соціальної спільності (групи, класу, нації);

• упровадження в суспільну свідомість своїх критеріїв оцінки політичних подій, політичної історії;

• інтеграція (об'єднання) людей на базі загальних оцінок, ціннісних орієнтацій, політичних уявлень;

• організація і регулювання поведінки людей на основі загально ідеологічних норм і цінностей;

• обгрунтовування мотивів політичної поведінки і мобілізація соціальних спільностей на реалізацію поставлених задач;

• легітимізація влади; раціональне обгрунтовування (виправдання) діяльності правлячої еліти.

41. Завдання політики — підтримання певного порядку в суспільстві, соціальної справедливості, максимального забезпечення як інтересів окремих індивідів, так і соціальних груп, а також загальносуспільного інтересу, забезпечення цілісності суспільства.

42. Сучасна цивілізація знаходиться в критичному періоді свого розвитку. Становлення глобальної цивілізації стикається з протиріччями, що обумовлені внутрішніми суперечностями техногенної цивілізації, нерівномірністю економічного, технічного, політичного, культурного розвитку людства. Основні чинники техногенної цивілізації — неухильне економічне зростання, науково-технічний прогрес — виявили свої негативні наслідки. 

Важливими глобальними проблемами також є — загроза демографічної кризи, проблема збереження особистості як біосоціальної істоти в умовах деформуючого впливу техногенної цивілізації та її масової культури, зростаючих процесів відчуження (накопичення шкідливих мутацій, інформаційні перевантаження, стреси, наркоманія, маніпуляція свідомістю тощо).

Гострота глобальних проблем залежить не лише від того, що непередбачені екологічні та соціально-економічні наслідки глибоко впливають на всі боки життя сучасної людини. Істотним є й те, що ці проблеми настільки взаємопов’язані, що практично неможливо добитися успіху у вирішенні однієї з них, ігноруючи або приділяючи недостатню увагу іншим.

Вирішення глобальних проблем можливе лише зусиллями світового співтовариства. Навіть найбільш могутня держава не в змозі вирішити самостійно загальнолюдські проблеми. Для їх подолання потрібно спільне використання економічних, інтелектуальних, науково-технічних і культурних ресурсів всього людства. Необхідні також політична воля урядів і народів різних країн, широке розповсюдження у світі нового політичного мислення. 

43. Нове політичне мислення знаменує усвідомлення важливості і негайного вирішення глобальних проблем, включно з розробкою системи ефективних міжнародних процедур і механізмів, здатних забезпечити збереження і розвиток людської цивілізації в цілому.

44. Міжнародні відносини — сукупність економічних, політичних, ідеологічних, правових, дипломатичних та інших зв´язків між державами й системами держав, між головними соціальними, економічними, політичними силами, організаціями й громадськими рухами, які діють на світовій арені.

Формуються вони під впливом зовнішньої політики країн світу, певною мірою регулюючись багатьма міжнародними нормами і цінностями, виробленими людством упродовж його історичного розвитку.

Під елементами міжнародної системи маються на увазі насамперед суб’єкти міжнародних відносин. Суб’єктами (акторами) базового рівня виступають держави, міждержавні об’єднання, міжнародні інституції, а також спектр порівняно нових суб’єктів недержавного та квазідержавного рівня, що розширюється.

Нині більшість фахівців поділяє міжнародні відносини на два типи:

1) відносини, які ґрунтуються на балансі сил;

2) відносини, що спираються на баланс інтересів.

Види міжнародних відносин розрізняють також:

- за сферою суспільного життя (економічні, політичні, військово-стратегічні, культурні, ідеологічні);

- за суб´єктами взаємодії (міжнародні, міжпартійні, відносини між різними неурядовими асоціаціями тощо);

- за ступенем їх розвитку (високий, середній, низький).

45. Міжнародні організації — об'єднання трьох або більше незалежних держав, їхніх урядів, інших міжурядових організацій, спрямоване на вирішення певних спільних питань чи організації проектів. Уряди діють від імені своєї держави і представляють її інтереси, дотримуючись поваги її суверенітету.

Ознаки

• членство 3 і більше країн;

• наявність установчого міжнародного договору;

• постійні органи і штаб-квартира;

• повага суверенітету членів-держав;

• невтручання у внутрішні справи;

• встановлення порядку прийняття рішень і їх юридичної сили;

Класифікація

• За предметом діяльності — політичні, економічні, кредитно-фінансові, з питань торгівлі, охорони здоров'я, культури та ін.

• За колом учасників — універсальні, регіональні.

• За порядком прийому нових членів — відкриті, закриті.

• За цілями та принципами діяльності — з загальною компетенцією, зі спеціальною компетенцією.

• За кількістю членів — всесвітні, групові.

Загальнополітичні організації: Організація Об'єднаних Націй (ООН), Ліга Арабських Держав (ЛАД), Організація Американських Держав (ОАД), Організація Африканської Єдності (ОАЄ),Співдружність Незалежних Держав (СНД), Азіатсько-Тихоокеанська Рада (АЗПАК).

У сучасному світі особливого значення набувають такі об'єднання держав, як співдружності, співтовариства і союзи, які можуть по­тенційно мати, як і конфедерація, перехідний характер до створення федерацій. Такими об'єднаннями на сьогодні є Європейський Союз (ЄС), Співдружність Незалежних Держав (СНД), Союз Бєларусі і Росії, Британська Співдружність та ін. Об'єднуючі елементи для таких утворень можуть бути різними: економічні, політичні, ідеоло­гічні, правові, культурні, релігійні тощо.