33. Громадські організації класифікують за різними критеріями.

За структурною організацією (мета, статут, членство тощо) їх поділяють на масові громадські організації(профспілкові, кооперативні, молодіжні, жіночі, творчі, добровільні товариства, релігійні та інші організації), громадські самодіяльні органи та громадські рухи.

Громадські самодіяльні органи. Їх створюють при державних органах: комітети захисту миру, ветеранів війни і праці, жінок, батьківських рад; вуличні, квартальні комітети, різні клуби (партійні, політичні, виборців, робітників, дитячі), неформальні об'єднання. Вони не мають офіційного членства, статуту, чітких програм, а цілі можуть бути як соціальне значущими, так і асоціальними. 

Громадські рухи. Це масові політичні й неполітичні формування громадян, пов'язані систематичним співробітництвом заради досягнення певної мети на ґрунті спільних соціально-політичних інтересів.

Громадські об'єднання класифікують і за іншими критеріями.

За спільним інтересом створюються спілки підприємців, кооператорів, профспілки. Інтерес духовного відродження породжує об'єднання культурного та гуманітарного, релігійного напрямів. Політичні мотиви спричиняються до відповідних ідейно-політичних угруповань і течій.

За правовим статусом розрізняють формальні громадські організації (офіційно зареєстровані в органах влади, організаційно оформлені), а також неформальні організації (не зареєстровані юридично, створені спонтанно за ініціативою “знизу”, згідно з усвідомленими спільними інтересами; незалежні від офіційних державних органів, діють без чіткої програми, за принципами самоврядування).

За легітимністю виокремлюють легальні (дозволені законом) і нелегальні (недозволен! законом) громадські об'єднання.

Функції:

• Виховна

• Опозиційна

• Захисна

• Кадрова

• Інтегративна

• Комунікативна

• Контролююча.

34. Від громадських організацій рухи відрізняються такими особливостями: відсутність чіткої організаційної структури; спільність інтересів громадян, що приєднуються до рухів; наявність у них груп і течій неоднакових політичних поглядів, світогляду, вірувань; відсутність індивідуального членства.

Для політичних громадських рухів характерні такі риси: вони користуються політичними засобами; беруть участь у боротьбі за владу; беруть участь або справляють вплив на засоби здійснення влади.

Політичні рухи можна поділити на такі типи:

• рухи, які виникли на класовій основі, - робітничий, селянський, дрібнобуржуазний;

• рухи, які виникли на класоподібній основі, - інтелігенції, військових, докласових елементів;

• міжкласові рухи - національно-визвольні, антифашистські й т.ін.;

• політичні рухи, які виражають ставлення до наявного політичного та економічного устрою, - консервативні, реформаторські, революційні, контрреволюційні й т.ін.;

• політичні рухи, що відзначаються ступенем і формою їхньої організованості, - високоорганізовані, слабоорганізовані, стихійні.

35. В Україні станом на 2003 р. Було зареєстровано майже 600 громадських організацій. Беручи за основу дещо інші критерії, їх можна класифікувати так:

• соціально усвідомлені - жіночі (Союз українок, Союз жінок України та ін.), молодіжні (Спілка українських студентів, Спілка незалежної української молоді та ін.), економічні (Український союз промисловців і підприємців, Загальноукраїнське об'єднання приватних підприємців та ін.);

• ціннісно орієнтовані: Товариство української мови ім. Т.Г.Шевченка, "Просвіта", "Знання" та ін.;

• соціально ціннісні: Федерація профспілок України, Національна конференція профспілок, Всеукраїнське об'єднання солідарності трудящих, профспілка "Єднання", Спілка офіцерів України та ін.;

• асоціальні - мафіозні організації та подібні до них;

• політизовані організації: Конгрес національно-демократичних сил, Українська ліга християнської молоді, Молодіжний рух України та ін.;

• політизовані опозиційні: Фронт трудящих України, Трудова Україна, Громадянський конгрес України, Всеукраїнський робітничий союз, Соціалістичний конгрес молоді України та ін.

36. ПОЛІТИЧНА КУЛЬТУРА – сукупність стійких форм політичної свідомості й поведінки, а також характеру і способів функціонування політичних інститутів у межах певної політичної системи, які виявляються в діяльності суб’єктів політичного життя суспільства.

До найпоширеніших структурних компонентів політичної культури належать: політичні уявлення; політичні переконання; політичні традиції; політичні установки; політичні орієнтації.

 Від політичної культури людей значною мірою залежать політичні процеси в суспільстві, стабільність і демократизм політичної системи тощо.

Елементами політичної культури є:

-         політичні ідеї, знання, уявлення, тобто образи політичних явищ, які виникають у свідомості людини як на підставі власного досвіду, так і завдяки засвоєнню досвіду інших людей;

-         політичні переконання, які представляють собою усвідомлені потреби особи, що спонукають її до певних дій;

-         політичні цінності та традиції – політичні, моральні, правові принципи, норми й ідеали політичного життя, що утворюють шкалу для оцінювання політичних явищ і мають значення для людини;

-         моделі та настанови політичної поведінки, що визначають форми поведінки і схильність людини до типових форм активності в певних ситуаціях;

-         політичні символи, які є знаками, що встановлюють символічний зв’язок людини з її політичною групою або владою.

Структурно політична культура є єдністю:

• політичних знань;

• політичної свідомості, політичних переконань і цінностей;

• політичних дій.