1. Політологія — це наука про політичну владу і управління, про закономірності розвитку політичних відносин і процесів, функціонування політичних систем та інститутів, політичної поведінки і діяльності людей.

У широкому розумінні політологія є наукою про політику та її взаємини з людиною і суспільством.

При цьому політологія як наука і як навчальна дисципліна має свої специфічні особливості. Головне її завдання — у безперервному процесі пізнання отримувати знання про політику на основі узагальнення достовірних фактів, досліджувати питання, відповідей на які ще немає, розмежовувати ілюзії та дійсність.

Політологія як наука досліджує закономірності і сутність політичної сфери, політичної системи суспільства, політичної свідомості і культури, глобальних геополітичних проблем.

Як навчальна дисципліна, вона, спираючись на отримані дані, висвітлює історію політичної думки, дає знання про політичні інститути, їх організацію та функціонування; права, свободи, обов’язки громадян; участь особи в політичному житті; суб’єкти і об’єкти політики; політичний маркетинг і політичний менеджмент, політичну культуру, сучасні політичні доктрини, світовий політичний процес.

Завдання політології як навчальної дисципліни — дати всім, хто цікавиться цими проблемами, мінімум наукових знань про політику, а політиків — навчити досягати успіху у виборчих кампаніях. 

Складовими частинами політології вважаються: теорія і соціологія політики, історія політичних систем, теорія управління соціально-політичними процесами, теорія міжнародних відносин і історія політичних вчень. 

Об'єктом політології є політичне життя суспільства в найрізноманітніших її проявах, порівняльний аналіз державних (політичних) систем, дослідження і прогнозування політичних подій і процесів.

Предметом політології є об'єктивні закономірності виникнення й еволюції політичних інтересів, поглядів і теорій, закономірності становлення, функціонування політичної влади, політичних відносин і політичної діяльності, розвиток політичного процесу.

Метод – це сукупність прийомів та операцій практичного й теоретичного освоєння дійсності.

Діалектичний метод – для пізнання політичних явищ застосовують закони і принципи діалектики. Політичні явища розглядають в єдності й боротьбі протилежностей, у постійному розвитку та оновленні, у співвідношенні етапів реформ і революцій.

Синергетичний метод (грец. sinergetikos – спільний, узгоджено діючий). Передбачає багатоваріантність, альтернативність вибору шляхів суспільно-політичного розвитку, його не лінійність та можливості самоорганізації.

Системний метод – розглядає суспільство та його складові як більш чи менш постійні утворення, що функціонують у межах дещо ширшого середовища.

Системно-історичний метод – передбачає виділення певних типів політичного життя, політичних систем, що виникають у процесі історичного розвитку людського суспільства.

Структурно-функціональний метод – полягає у розчленуванні складного об’єкта на складові, вивченні зв’язків між ними й визначенні місця і ролі всіх складових у функціонуванні об'єкта як цілого, за умови збереження ним своєї цілісності у взаємодії із зовнішнім середовищем.

Порівняльний метод – орієнтує дослідження на розкриття спільних і відмінних рис політичних систем та їхніх елементів у різних країнах, народів та епох.

Біхевіористський метод – (англ. behaviour – “поведінка”) полягає в дослідженні поведінки індивідів і соціальних груп, передбачає широке використання в політологічних дослідженнях статистичних даних, кількісних методів, анкетних опитувань, моделювання політичних процесів тощо.

Спеціальні методи дослідження – група методів, що ґрунтуються на різних варіантах дослідження структури, функцій політичних процесів та інститутів – методи, запозичені політологією з інших наук.

2. КАТЕГОРІЇ ПОЛІТОЛОГІЇ – це загальні, фундаментальні поняття, які відображають найбільш істотні, закономірні зв'язки й відносини реальної дійсності та пізнання. Їх специфікою є те, що вони розкривають різні сторони процесу здійснення влади у суспільстві.

“Політична влада” – є базовою категорією політології. Влада – це вольове відношення між людьми, тобто таке відношення, за якого одні люди здатні і мають можливість нав'язувати свою волю іншим.

“Політика” – одна з найважливіших сфер життєдіяльності суспільства, взаємин різних соціальних груп та індивідів щодо утримання й реалізації влади задля здійснення своїх суспільно значущих інтересів і потреб, вироблення обов’язкових для всього суспільства рішень.

“Політична система суспільства” – центральна категорія політології. Це інтегрована сукупність відносин влади, суб’єктів політики, державних та недержавних соціальних інститутів, покликаних виконувати політичні функції щодо захисту, гармонізації інтересів соціальних угруповань, спільнот, суспільних груп, забезпечувати стабільність і соціальний порядок у життєдіяльності суспільства.

Політична система містить також “політичну культуру” й такі її складові, як “політична свідомість”, “політична поведінка”, “політичні цінності”, “політичні норми”, “політична соціалізація” тощо, котрі також є категоріями політології.

“Політичні інститути” та їх конкретні вияви – “держава”, “політичні партії”, “групи інтересів” тощо, а також“політичні відносини” належать до основних категорій політології.

“Політичний процес” – відносно однорідні серії політичних явищ, пов’язаних між собою причинними або структурно-функціональними залежностями. Це форма функціонування політичної системи суспільства, яка еволюціонує у просторі й часі, – одна з основних категорій політології.

“Політичне явище” – як одна з найбільш загальних категорій політології є сукупністю усіх чинників і явищ, пов’язаних із здійсненням політики.

3. Так, філософія, як відомо, є теоретичною основою світогляду людини.

З’ясовує значення політичних явищ для життя людини й суспільства, оцінює їх під кутом зору загального блага, принципів справедливості, свободи, рівності тощо.

(політична історія)Історії є політичні події, процеси і факти. Загальна історія є передусім історією політики — вона вивчає головним чином процеси виникнення, розвитку й занепаду держав, відносини між ними, війни, революції.

Найскладнішим є зв'язок політології з соціологією, зокрема зполітичною соціологією.

А це означає, що соціологія вивчає не всю багатоманітність виявів політичного життя суспільства, а лише ті з них, суб'єктами яких є соціальні спільності.

правознавством, насамперед з такими його складовими, як теорія держави і права та наука конституційного права.

Політологія й теорія держави і права мають спільний головний об'єкт дослідження — державу.

Об'єктом науки конституційного права є державнополітичні відносини.

Політична психологія досліджує роль орієнтацій, переконань, очікувань, мотивацій, сприйняття у політичній поведінці людей.

Політична економія розробляє методи, прийоми, засоби державної політики стосовно функціонування економічної системи суспільства в цілому, основи і напрями державного регулювання економічних процесів, економічної стратегії і тактики.

Політична антропологія досліджує зв'язок політики з біосоціальними рисами людини, її пріоритетним напрямом є виведення характерних рис політичної культури того чи іншого народу з особливостей його національної культури.

Політична географія вивчає залежність політичних процесів від їх просторового розташування, обумовленість політики розмірами, економіко-географічними, кліматичними та іншими природними чинниками.

4. Теоретико-пізнавальна функція. Передбачає вивчення, систематизацію, тлумачення, аналіз, узагальнення й оцінку політичних явищ.

Методологічна функція. Охоплює способи, методи й принципи теоретичного дослідження політики і практичної реалізації надбаних знань.

Світоглядна функція. Зумовлює утвердження цінностей, ідеалів, норм цивілізованої політичної поведінки, політичної культури соціальних суб’єктів, що сприяє досягненню певного консенсусу в суспільстві, оптимальному функціонуванню політичних інститутів.

Прогностична функція. Полягає в передбаченні шляхів розвитку політичних процесів, різних варіантів політичної поведінки.

Інтегруюча функція.  Важливим компонентом у реалізації цієї функції є ідеологія, що охоплює політичні цінності, соціально-політичні ідеали, через які політична наука впливає на політичні процеси, сприяє розвитку політичної соціалізації, політичної культури, національної самосвідомості.

Прикладна функція. Передбачає вироблення практичних рекомендацій щодо шляхів, механізмів реалізації політичних знань, раціональної організації політичних процесів.

5. Сучасні традиції вживання терміна "політика" випливають із античного розуміння політики як вельми благородної справи — мистецтва державного управління, покликаного об'єднати суспільство для досягнення соціально значимих цілей.

Різноманітні підходи до трактування джерел політики, причин її виникнення та розвитку знайшли своє відображення в окремих концепціях політики. їх можна звести до трьох: теологічних, натуралістичних і соціальних.

Теологічні концепції, які формуються починаючи з І тисячоліття до н.е., зводяться до божественного трактування політики. Вже Платон і Аристотель стверджували, що політика є результатом як божественних сил, так і людських прагнень. У Стародавньому Китаї вважали, що взаємозв'язок порядку небесного і земного здійснюється через імператора, який є наступником Бога на землі.

На період Середньовіччя припадає панування теологічних концепцій Аврелія Августина та Фоми Аквінського, які твердили, що влада монарха від Бога і тому є вічною.

Натуралістичні концепції політики віддають пріоритет природним чинникам політики (природне середовище, географічне розташування країни, біологічні дані індивідів, психологічні якості людини тощо). Складовими частинами натуралістичних підходів є географічні, біологічні та психологічні теорії політики. Соціальні концепції політики базуються насамперед на розгляді політики як результату соціальних чинників. Залежно від того, якому чиннику віддається перевага, їх поділяють на соціально-економічні, правові, демократичні, соціально-культурні, культурно-антропологічні та ін.

Географічні теорії політики. Засновником географічної теорії по­літики вважається французький мислитель XVi в. Ж. Боден.

Він створив теорію, що розкриває вплив на політичну поведінку людей трьох типів клімату — холодного, помірного і спекотного.

Відповідно до його погля­дів, народи, що проживають у місцях із холодним кліматом, найбільш витривалі, сильні і войовничі. Тому войовнича політика і великі армії най­частіше виходили з Півночі.

Народи помірного клімату більш розумні, але менш сильні, ніж жителі півночі. Вони більше підходять для управління державою. От чому політичні науки, закони, юриспруденція, мистецтво красномовства беруть свій початок у народів із помірним кліматом. У цих же народів виникнули усі великі імперії: імперія ассирійців, мідійців, персів, греків, римлян, кельтів та ін.

Суб'єкти політики — це особи і соціуми, а також створені ними установи й організації, які беруть активну, свідому участь у політичному процесі. Об'єктами політики є всі явища політичного та суспільного життя, на які спрямована діяльність суб'єктів політики.