4. Міжнародна судова практика і Суд Європейських Співтовариств

Серед міжнародних судових органів можна виділити:

- Міжнародний суд ООН;

- Суд ЄС;

- Економічний суд СНД;

- Європейський суд з прав людини Ради Європи;

- Міжамериканський суд з прав людини.

Міжнародний суд ООН. Це головний юридичний орган ООН, який складається з 15 суддів, які обираються на дев’ять років. Вони обираються Генеральною Асамблеєю та Радою Безпеки абсолютною більшістю голосів.

У судових спорах лише держави можуть звернутися за розглядом до Суду. Його компетенція ґрунтується на згоді держав, яка може виражатись у компромісній Угоді, укладеній стосовно конкретного спору; також у застереженні про встановлення підсудності можливих спорів, включеному в договір, згідно з яким сторони зобов'язуються передати на розгляд Суду всі чи частину спорів, що виникають у результаті тлумачення чи застосування цього договору (або інших спорів, визначених у застереженні).

Постанови Суду мають обов'язкову силу. Вони складаються з мотиваційної частини та головної, яка і є власне рішенням. За англосаксонським звичаєм, судді можуть додавати до постанови індивідуальні висновки, в яких вони доповнюють чи модифікують головну частину постанови або висловлюють протилежні погляди, що заперечують ухвалене рішення.

Крім Міжнародного суду ООН, який має загальну та всесвітню компетенцію стосовно врегулювання міждержавних спорів, існують міжнародні судові органи з регіональною чи спеціалізованою компетенцією, уповноважені для врегулювання деяких спорів стосовно держав або міжнародних організацій.

Відповідно до Римського Договору, Суд являє собою незалежний правовий орган.

Цього тлумачення дотримується право Європейського Союзу, и при цьому дотримується положень Римського Договору.

Римський договір 1957 року

В 1956 році відбулася зустріч керівників держав у Венеції де почалися переговори про створення Європейського економічного співтовариства.

Уже в 1957 році 2 акти, покликаних зіграти найважливішу роль у розвитку процесів інтеграції, були готові до підписання. В 1957 році в Римі відбулася врочиста процедура підписання: 25 березня 1957 року були підписані два основоположні євроінтеграційні договори.

Цим Договором було передбачено крім інших установ і таку установу як Суд Європейських співтовариств.

Регіональний Суд ЄС є одночасно судовим органом міждержавного типу для врегулювання спорів між державами-членами на рівні співтовариства та судовим органом конституційного типу, який гарантує дотримання договорів та інших актів співтовариства. Суд ЄС є вищою інстанцією Євросоюзу, яка покликана забезпечувати додержання законності при тлумаченні та застосуванні положень Угоди про ЄС; розглядає законність актів, прийнятих спільно Європарламентом і Радою, актів Ради, Комісії та Європейського центрального банку, які не належать до рекомендацій та висновків.

Рішення ЄС щодо справ у сфері обігу прав на об'єкти інтелектуальної власності мали велике значення під час підготовки майбутніх законодавчих актів Співтовариств. Положення «Про сумісну компетенцію Євросоюзу та держав-учасниць у сфері інтелектуальної власності» закріплене у відомому рішенні 1/94 Європейського суду. У ньому проголошено принцип поєднання національного й наднаціонального регулювання.

Держави-члени мають широкі можливості для вибору форм і методів правового регулювання, зокрема й при виконанні обов'язкових для кожної держави-члена директив та інших розпоряджень cпівтовариства.

Водночас діє правило: після того, як Співтовариствами ухвалено законодавство в конкретній сфері, держави-члени вже не мають права приймати свої законодавчі акти або скасувати дію законодавства Співтовариств.

Суд регулює розбіжності між:

• країнами-членами;

• між країнами-членами й самим Європейським Союзом;

• між інститутами ЄС;

• між ЄС і фізичними або юридичними особами, включаючи співробітників його органів.

Суд дає висновку по міжнародних угодах;

він також виносить попередні постанови по справах, переданим йому національними судами, втім, що не мають юридичної чинності.

Відповідно до Маастрихтського договору, Суду надане право накладати штрафи на країни-члени, що не виконують його постанови (Римський договір такої норми не має).

Суд ЄС засідає у Люксембурзі. У його складі - 15 суддів та 9 генеральних адвокатів, які призначаються строком на 6 років. Судді обирають зі свого складу голову Суду на 3 роки з правом переобрання. Суд засідає у повному складі, а також може формувати палати з 3, 5 або 7 суддів як для проведення попередніх розслідувань, так і для прийняття рішень з певних категорій справ.

До нього можна звертатися безпосередньо або через Комісію ЄС. Судове провадження складається з двох частин - письмового та усного.

Якщо мова йде про вирішення суперечки між країнами-членами, то справа буде слухатися Судом у повному складі в головному офісі в Люксембурзі. Там же перед Судом усно викладає свою думку генеральний адвокат і заслухуються аргументи сторін. Суд виносить своє рішення у формі заяви. Власного механізму реалізації рішень у Суду нема, у цьому він покладається на механізми країн-членів.

Юрисдикція Суду складається з декількох самостійних категорій справ. Головні серед них:

- справи позовного виробництва - позови до країн-членам, інститутам Союзу й, рідше, до юридичних і фізичних осіб;

- преюдиціальні запити, які подаються національними судами на предмет тлумачення установчих договорів і нормативних актів ЄС або з метою перевірки відповідності актів інститутів установчому договору Європейського співтовариства.

Переважна більшість справ Суд розглядає на підставі Договору про установу Європейського співтовариства.

В 1986 році Єдиним Європейським Актом був утворений Суд першої інстанції, що почав діяти з 1989 року. Його створення було викликано різким збільшенням обсягу роботи Європейського Суду. Суд першої інстанції включає суддів - по одному від кожної країни-члена (генеральних адвокатів тут нема, хоча введення їхнього інституту можливо в майбутньому) і розглядає по першій інстанції позови, що подаються до інститутів Союзу фізичними і юридичними особами, справи, пов'язані з порушеннями частками, юридичними особами й союзними країнами рішень і законів Співтовариств, справи, пов'язані з порушенням правил конкуренції й ін.

Ніццський договір 2001 року на додаток до двох існуючих на той момент судам дозволив створювати судові органи Європейського Союзу спеціальної юрисдикції - "судові палати". Судові палати засновуються Радою Європейського Союзу. Кількість судових палат не обмежується.

На рішення судових палат можна подавати касаційні скарги в Трибунал.

Відповідно до положень другого бюджетного договору 1975 р.була заснована Європейська Рахункова палата і стала функціонувати в повному обсязі в жовтні 1977 р.

Рішенням Ради ЄС від 2 листопада 2004 року був створений трибунал по справах цивільної адміністрації Європейського Союзу.