Лекція 2. Проблемні питання правового регулювання і судової практики у сфері інтелектуальної власності на національному і міжнародному рівнях

1. Шляхи вдосконалення системи охорони і захиступрав інтелектуальної власності

1. Стан адаптації національного законодавства у відповідність до норм ЄС

1.2. Імплементація сучасних міжнародних норм та усунення розбіжностей.

2. Система правової охорони і захисту прав інтелектуальної власності

2.1. Організаційна структура системи правової охорони і захисту прав інтелектуальної власності

3. Проблеми судового захисту прав інтелектуальної власності в Україні

4. Міжнародна судова практика і Суд Європейських Співтовариств

5. Вирішення спорів з питань інтелектуальної власності шляхом арбітражного або третейського розгляду.

6. Медіація, як спосіб позасудового врегулювання спору. Перспективи застосування медіації у захисті прав інтелектуальної власності

7. Запобіжні заходи, як спосіб позасудового врегулювання спору

1. Шляху вдосконалення системи охорони і захиступрав інтелектуальної власності

В Україні існує декілька рівнів правового регулювання відносин у сфері інтелектуальної власності: право ЄС, міжнародне право та національне право.

Право ЄС- це автономна правова система, яка складається переважно з директив та регламентів.

Міжнародно-правовий рівень поєднує в себе міжнародні конвенції, національний - конституційні та звичайні закони, підзаконні нормативні акти.

Національне право.

Стаття 55 Конституції України гарантує кожному право на судовий захист своїх прав і законних інтересів, а також право на оскарження в суді рішень органів державної влади

Стаття 125 Конституції України передбачає створення в Україні спеціалізованих судів, суддями яких, згідно з нормами статті 127, можуть бути особи, які мають фахову підготовку з питань юрисдикції цих судів. Ці судді чинять правосуддя лише у складі колегії суддів

Европейські стандарти.

До основних стандартів у сфері правового регулювання взагалі відносин власності належить Загальна декларація прав людини (1948) та Європейська конвенція про захист прав людини та основних свобод (1950), учасниками яких є практично всі європейські держави, зокрема й Україна. Стаття 17 Загальної декларації прав людини проголошує право приватної власності як основне і невідчужуване право людини. Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод є міжнародним договіром, який закріплює певний перелік найбільш важливих для людини суб’єктивних прав. Складовою цієї Конвенції є окремі протоколи, які доповнюють та розвивають її положення. Статтею 1 Протоколу №1 (1952 р.) до Конвенції встановлено:

«Кожна фізична або юридична особа  має  право  мирно  володіти своїм майном.  Ніхто не може бути позбавлений свого майна,  інакше як в інтересах суспільства і  на умовах,  передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

На підставі ст. 1 Протоколу № 1 закладено доволі широку концепцію права власності, яка не обмежується матеріальними речами і містить весь спектр нематеріальних об’єктів від інтелектуальної власності до прав вимоги. 

Однією з найважливіших умов успішного розвитку культури, науки, промисловості, торгівлі та інших галузей діяльності є не тільки визнання за авторами і винахідниками об’єктів інтелектуальної власності та особами, що набули право на ці об’єкти певних цивільних прав, а й забезпечення надійного їх захисту.

І нашою державою вже зроблено істотні кроки на шляху вдосконалення системи охорони і захисту інтелектуальної власності, проте цей процес триває.

Влітку 2010 року в Україні з офіційним візитом перебував Генеральний директор ВОІВ д-р Френсіс Гаррі. Результатом візиту стало підписання Програми співробітництва між Кабінетом Міністрів України та ВОІВ на 2010—2012 роки. У цій програмі - конкретні дії на найближчі роки щодо реалізації базової Угоди про співробітництво між Урядом України та ВОІВ, затвердженої постановою КМУ ще в 2002 році. Підписання такої Програми можна вважати визнанням з боку міжнародної спільноти успіхів нашої країни у сфері розвитку державної системи правової охорони інтелектуальної власності й розширення перспектив нашої подальшої співпраці із Всесвітньою організацією інтелектуальної власності.

Активно реалізується і Програма розвитку державної системи правової охорони інтелектуальної власності в Україні на 2010 – 2014 роки затверджена рішенням Колегії Державного департаменту інтелектуальної власності (Протокол від 14 грудня 2009 р. № 14). Це наступний важливий етап у сфері розвитку державної системи правової охорони і захисту інтелектуальної власності. В цій концепції визначено, що існуюча в Україні державна система правової охорони інтелектуальної власності в цілому відповідає міжнародним нормам і стандартам. Однак необхідність враховувати новації міжнародного правового регулювання у сфері інтелектуальної власності, сучасні пріоритети внутрішньої та зовнішньої політики держави, зокрема вимоги щодо створення Зони вільної торгівлі між Україною та ЄС, а також прагнення активно сприяти використанню інтелектуальних ресурсів нації для економічного зростання країни, обумовлює потребу її вдосконалення. Програма спрямована на реалізацію положень прийнятої Концепції розвитку державної системи правової охорони інтелектуальної власності на 2010 – 2014 роки.

Далі слід праналізувати окремі пункти Програми

Шляхи і засоби розв’язання проблеми

Розвиток і вдосконалення державної системи має здійснюватися шляхом комплексного та системного виконання таких завдань:

Удосконалення нормативно-правової бази, а саме:

1) внесення змін до чинних нормативно-правових актів;

2) розробки нових нормативно-правових актів;

3) приєднання до міжнародних договорів у сфері інтелектуальної власності.

При цьому метою внесення змін до чинних нормативно-правових актів та розробки нових нормативно-правових актів є:

- реалізація визначених напрямків зовнішньої та внутрішньої політики нашої держави;

- адаптація національного законодавства до законодавства ЄС;

- врахування змін, що відбуваються в міжнародному праві, з одночасним забезпеченням національних інтересів України;

- виконання зобов’язань за міжнародними договорами, учасницею яких є Україна;

- врахування набутого досвіду та практики застосування законодавства у сфері інтелектуальної власності, у тому числі вдосконалення нормативно-правової бази щодо проведення експертизи заявок на об’єкти права інтелектуальної власності;

- узгодження національних нормативно-правових актів між собою;

- законодавче врегулювання питань, пов’язаних з охороною прав на об’єкти інтелектуальної власності, правовідносини щодо яких не врегульовані або недостатньо врегульовані спеціальним законодавством. Зокрема, удосконалення правових норм щодо колективного управління майновими правами суб’єктів авторського права і суміжних прав; введення в господарський обіг об’єктів права інтелектуальної власності, створених з використанням коштів державного бюджету; оцінка прав інтелектуальної власності; забезпечення прав на комерційну таємницю. Вже було зазначено, що удосконалення законодавства в питаннях підвищення ефективності використання та захисту прав інтелектуальної власності потребує внесення змін до чинних законів з урахуванням набутого досвіду їх практичного застосування.

Приєднання до міжнародних договорів у сфері інтелектуальної власності має здійснюватися в разі доцільності після всебічного й глибокого аналізу положень міжнародних договорів та прогнозування можливих позитивних і негативних наслідків такого приєднання. Вирішення зазначених питань потребує проведення наукових досліджень. Зокрема, це стосується приєднання до таких важливих міжнародних актів як Європейська патентна конвенція та Лісабонська угода щодо охорони географічних зазначень.

Отже, створення в Україні сучасної міжнародно визнаної системи охо­рони інтелектуальної власності, її вдосконалення і розвиток немож­ливі без:

По-перше, гармонізації національного законодавства з нормами між­народного права у цій сфері;

По друге, без урахування практики діяльності і досвіду національних патентних відомств, авторсько-правових това­риств промислово розвинених країн і спеціалізованих міжнародних організацій.

Перебуваючи у складі колишнього СРСР, Україна була позбав­лена можливості самостійно здійснювати заходи щодо розвитку між­народної співпраці у сфері охорони інтелектуальної власності. Разом з тим Україна, як член Організації Об'єднаних Націй, є однією з держав-фундаторів Всесвітньої організації інтелектуальної власності (ВОІВ).

Члентво Україна на сьогодні у Світовій організації торгівлі, є також головний аргумент на користь того, що в Укарїні сформовано організаційну систему державних органів, які прямо або опосередковано забезпечують захист прав у сфері інтелектуальної власності.

Необхідно зазначити, що державна політика у сфері правової охорони інтелектуальної власності України, можна сказати, забезпечує умови надання правової охорони заявникам на об’єкти промислової власності.

Проте, поки що спостерігаємо, що розвиток вітчизняної економіки гальмується за багатьма напрямами і, зокрема, роль інтелектуальної власності, інтелектуальний потенціал в Україні явно недооцінюється.

І в результаті. Переважна незатребуваність накопиченого інтелектуального багатства вже призвела до розпаду багатьох наукових і виробничих колективів, масового відтоку талановитих фахівців за кордон,  до технологічної деградації виробництва. Економічний розвиток України всупереч наявному могутньому інтелектуальному потенціалу приймає все більш виражений сировинний, трудомісткий і енергоємний характер.

Від вирішення питання створення ефективної системи охорони інтелектуальної власності залежить міцність фундаменту для інноваційної моделі розвитку України, її модернізації, підвищення конкурентоспроможності в світовий соціально-економічний системі. А від цього, у свою чергу, зростають перспективи створення робочих місць у нових галузях, які визначають обличчя світової економіки ХХІ сторіччя – економіки, що базується на знаннях. Це стосується і також питання створення цивілізованого ринкового середовища, в якому й підприємці, й споживачі були б надійно захищені від недобросовісної конкуренції, пов'язаної з неправомірним використовуванням об'єктів інтелектуальної власності, виробництвом фальсифікованих товарів. Саме цьому сприяє діяльність державної системи правової охорони інтелектуальної власності України.

То ж, не дивлячись на певні досягнення у сфері захисту прав інтелектуальної власності дієвість державних органів, на які покладені функції охорони та захисту прав інтелектуальної власності слід кардинально підвищити.

Вагомою проблемою є той факт, що Укра­ї­на, як свід­чать офі­цій­ні до­ку­мен­ти, до­від­ко­ві, ана­лі­тич­ні до­ку­мен­ти, - од­на із не­ба­га­тьох кра­їн сві­ту, у вся­ко­му ра­зі, ко­ли йдеться про Євро­пу, де нес­фор­мо­ва­на єди­на ці­ліс­на дер­жав­на по­лі­ти­ка у сфе­рі охо­ро­ни ін­те­лек­ту­аль­ної влас­нос­ті, а сис­те­ма управ­лін­ня, що скла­ла­ся у цій ца­ри­ні, не спро­мож­на адек­ват­но ре­а­гу­ва­ти на ви­кли­ки ча­су і ви­ро­би­ти ком­п­лекс на­галь­них ін­с­ти­ту­цій­них, пра­во­вих та еко­но­міч­них за­хо­дів що­до роз­вит­ку ци­ві­лі­зо­ва­но­го рин­ку ін­те­лек­ту­аль­ної влас­нос­ті. Вна­слі­док цьо­го віт­чиз­ня­на еко­но­мі­ка не мо­же бу­ти ін­но­ва­цій­ною та кон­ку­рен­тос­п­ро­мож­ною. Зро­би­ти це мож­на за до­по­мо­гою ли­ше ва­го­мо­го ре­зер­ву ін­те­лек­ту­аль­ної влас­нос­ті, яка ни­ні пе­ре­бу­ває, на жаль, на за­двір­ках віт­чиз­ня­ної еко­но­мі­ки.

До основних проблем організації та забезпечення ефективного функціонування системи охорони інтелектуальної власності в Україні слід також віднести відсутність правових механізмів забезпечення охорони і захисту прав інтелектуальної власності. Не меншою є проблема правозастосовної практики: норми прописані, та дуже частно не виконуються, або просто порушуются. І це питання не недосконалого законодавства, а недосконалої практики правозастосування.

І все ж, нашою державою вже зроблено істотні кроки на шляху вдосконалення системи охорони і захисту прав інтелектуальної власності, проте ця робота триває.

Дер­жав­на по­лі­ти­ка у сфе­рі охо­ро­ни і захисту ін­те­лек­ту­аль­ної влас­нос­ті має безпосереднє відношення до недавньої реорганізації міністерств.

У зв’язку з Указом Президента України від 9 грудня 2010 року №1085/2010 «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади» були реорганізовані міністерства і визначена нова система організації та взаємодії центральних органів виконавчої влади.

В українському уряді тепер 16 міністерств замість 20-ти.

В результаті перестав існувати Департамент інтелектуальної власності. Натомість стверено Державну службу інтелектуальної власності України, яка є Центральним органом виконавчої влади. Діяльність Державної служби інтелектуальної власності спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра освіти і науки, молоді та спорту України.

Основним напрямом удосконалення захисту інтелектуальної власності в Україні має стати підтримка державою переходу до міжнародно визнаної практики.

Як вже зазначалося в українському парламенті посилився процес законотворчості у свері інтелектуальної власності та інноваційної діяльності особливо в останні роки. Так, комітет з питань науки і освіти підготував та подав на розгляд парламенту 19 законопроектів з питань  інтелектуальної власності, інноваційної діяльності та інформатизації.

Серед законопроектів з питань інтелектуальної власності, інноваційної діяльності та інформатизації - проект закону про внесення змін до деяких законів України щодо врегулювання окремих питань у сфері інтелектуальної власності (реєстр. №7526), спрямований на систематизацію та упорядкування функцій з реалізації державної політики у сфері інтелектуальної власності в одному центральному органі виконавчої влади та виконання Україною міжнародних зобов´язань (12 жовтня 2012 року текст цього законопроекту біло представлено до другого читання); проект закону про внесення змін до деяких законів України щодо пріоритетних напрямів інноваційної діяльності (реєстр.№7333), спрямований на уточнення стратегічних пріоритетів інноваційної діяльності, порядок визначення і затвердження середньострокових  пріоритетів інноваційної діяльності (текст цього законопроекту було представлено до другого читання 4 липня 2011 року); проект закону про внесення змін до деяких законодавчих актів з питань інтелектуальної власності (реєстр. №7205), метою якого є приведення норм законодавства з питань інтелектуальної власності  у відповідність до Цивільного кодексу України та адаптація до вимог законодавства Європейського Союзу (цей законопроект був несений до порядку денного на розгляд Верховною радою 6 вересня 2012 року); проекти законів про внесення змін до Закону "Про авторське право та суміжні права" (щодо порядку збору авторської винагороди організаціями колективного управління) (реєстр. № 6528) Але головне науково-експертне управління Апарату Верховної Ради України запропонував цей законопроект за результатами розгляду у першому читанні відхилити і вважає що така пропозиція може бути розглянута при доопрацюванні законопроекту «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання питань авторського права і суміжних прав» (реєстр. № 6523), який є комплексним, і готується зараз до другого читання.

Деякі з цих законопроектів були підготовлені ще до реорганізації міністерств та відомств і тому на сьогодні все ще відбувається їх доопрацювання.

Отже, створення єдиного європейського ринку потребує гармонізації відповідних національних законодавств держав-членів ЄС, а також поліпшення системи захисту інтелектуальних прав на міждержавному рівні.