4. Соціальна робота з людьми з суїцидальною поведінкою

Проблема профілактики та реабілітації суїцидальної поведінки в нашій країні є досить актуальною і потребує здійснення комплексних превентивних заходів, які повинні проводитися об'єднаними зусиллями психологів, психіатрів, соціологів, соціальних працівників, педагогів та юристів. І для того, щоб надати потенційним самогубцям ефективний притулок, поки не зникнуть руйнівні імпульси, були організовані центри профілактики самогубств. Вони є місцем, куди людина у відчаї може звернутися, якщо все інше здається втраченим.

Перші центри профілактики самогубств були створені в Англії в 1774 році під керівництвом Королівського гуманітарного товариства, метою якого було запобігання самогубств. У США Національна ліга рятування життя постала тільки через 133 роки, у 1907 році. Її заснував священик Генрі Уоррен після невдалої спроби допомогти суїцидальному пацієнтові. Рух превенції суїцидів у США дістав ще більшого суспільного резонансу, коли Національний інститут пси­хічного здоров'яку 1966 році заснував Центр дослідження та профілактики суїцидів. Пізніше два клішчних психологи Едвш Шнейдман і Норман Фейбероу — заснували у Лос-Анжелосі центр профілактики суїцидів, який сьогодні є одним із найвідоміших закладів світу. Персо­нал складається із психологів, психіатрів, соціальних працівників та великої кількості ретельно відібраних волонтерів.

З того часу в США було створено більш ніж 200 програм про­філактики суїцидів. Кожна програма превенції суїцидів складається з наступних частин:

• цілодобова доступність потребуючим допомогу,

• активний пошук людей із груп суїцидального ризику;

• виявлення та спостереження за особами, які здійснювали зама­хи на самогубство;

• служби невідкладної телефонної допомоги;

• консультативні служби для населення;

• масові освітні програми, спрямовані на знання ознак можливо­го самогубства;

• добова госпіталізація або програма амбулаторної служби;

• "дім на півдорозі" для суїцидентів (денний стаціонар);

• програма часткової госпіталізації у вечірній час, яка дозволяє хворим ходити на роботу;

• невідкладна служба психіатричної допомоги, яка включає пре­венції та інтервенції суїцидів;

• амбулаторна служба;

• програма невідкладних відсилань до лікарів, юристів та агенств з різних видів допомоги.

У країнах, колишнього радянського союзу також діють центри суїцидології. У Москві, наприклад, розробляється програма антисуїцидальної психоте­рапії, яка спирається на основну концепцію суїциду, що охоплює сферу соціально-психологічної адаптації, преклінічний і клінічний рівні примежових нервово-психічних розладів. Дана психотерапевтична програ­ма зорієнтована на купірування суїцидальних тенденцій, на підвищення рівня адаптації суїцидентів з метою профілактики повторних суїцидів. Її розроблено у формі індивідуальної, групової та сімейної психотерапії. Проводиться робота з модифікації для суїцидологічної практики таких методів психотерапії, як гіпноз, аутотренінг, рольовий тренінг.

Суїцидологічна служба у Києві включає різноманітні "телефони довіри", кризові стаціонари, які діють при психоневрологічних лікарнях, анонімні кабінети соціально-психологічної допомоги. Робота всіх ланок служб побудована на єдиній організаційній основі, що забез­печує комплексний підхід та можливість ведення пацієнтів на всіх ета­пах суїцидологічної превенції.

За даними останніх досліджень, "телефон довіри" стає однією з головних форм психологічної підтримки. Найчастіше до цієї служби довіри звертаються особи, які опинилися у кризових ситуаціях.

Профілактика суїцидів повинна об'єднувати кабінети не­відкладної психіатричної допомоги в лікарнях загального профілю, центри психічного здоров'я, психіатричні лікарні, церковні консультативні центри, антисуїцидальні бюро, служби телефонної психологічної допо­моги, центри лікування отруєнь та центри психологічної підтримки та допомоги.

Важливим завданням соціальної роботи є профілактика суїцидальної поведінки, її метою є попередження соціально-психологічної дезадаптації особистості, створення умов для своєчасного отримання людиною допомоги у подоланні психотравмуючих ситуацій та корекції рис, що заважають успішній життєдіяльності.

Групи ризику суїциду:

• молодь з порушенням між особистісних відносин, ті, хто зловживає алкоголем або наркотиками, молоді люди з девіантною, кримінальною поведінкою

• представники расових, національних, сексуальних меншин

• ув'язнені в тюрмах

• військовослужбовці першого року служби

• ветерани війни

• люди похилого віку, які страждають від хвороб або покинуті близькими

• люди, які знаходяться в стані соціальної ізоляції

Мотиви суїцидальної поведінки:

- шкільні проблеми

- боротьба за автономію у підлітків

• невдалі пошуки шлюдних партнерів

- переживання втрати-взаємовідносин через нещасну любов

• подружні конфлікти

• зміна місця проживання

Серед профілактичних заходів можна виділити:

• дослідження поширення соціальних проблем, що призводять до соціально-психологічної дезадаптації, розробку і впровадження комплексних соціальних програм їх подолання;

• організацію роботи мережі психологічних консультативних пунктів, центрів кризової допомоги, центрів "Телефон довіри";

• проведення соціально-психологічних комунікативних тренінгів, тренінгів особистісного зростання як у спеціалізованих центрах, соціальних службах, так і на підприємствах, в організаціях, навчальних закладах;

• систематичну соціальну рекламу соціально-психологічних послуг;

• видання науково-популярної літератури з проблем подолання кризових ситуацій і самовиховання; публікація відповідних матеріалів у друкованих засобах масової інформації, проведення програм психологічної допомоги на радіо і телебаченні,

• індивідуальний патронаж представників груп ризику

Робота з людьми з високим суїцидальним ризиком ставить своїм завданням надання дружньої допомоги (біфрендингу) і кризової інтервенції: головне — не робити спроби зміни структури особистості людини і не намагатися вилікувати її нервові-психічні розлади, а просто утримати людину живою. Це перша і необхідна умова, без якої всі інші зусилля психотерапії та методи надання допомоги не зможуть бути дійовими.

Велике значення для проведення суїцидальної превенції має первинна профілактика суїциду. Її мета — навчати та попереджати на­селення про те, що суїцид може трапитися з кожною людиною, що існують різні ознаки самогубства, які не важко впізнати, і що за допомо­гою потрібно звертатись у спеціальні служби, про роботу яких ми ще будемо розповідати.

Основним завданням первинної профілактики є розповсюдження інформації, яка особливо торкається ознак самогубства, в школах, зо в засобах масової інформації, підвищення освітнього рівня населення. Вагому роль у проведенні суїцидальної превенції відіграє турбота і психологічна підтримка з боку рідних, друзів і знайомих, а також самодопомога. Суїциденти страждають від сильного почуття соціальної ізоляції та відчаю. Вони потребують обговорення свого болю, фруст­рації, розуміння власних проблем. Іноді людині, що перебуває у кризової ситуації, потрібен лише уважний добрий слухач.

Рідні та друзі повинні сприймати суїцидента як особистість, допомагати визначити витоки психологічного дискомфорту, пропонувати альтернативні вирішення проблеми. Емоційні проблеми, які призводять о суїциду, рідко повністю вирішуються, і головне завдання рідних та друзів — не залишати суїцидента наодинці, доки людина повністю не адаптується до життя.

Коли всі інші форми підтримки зазнали поразки, і людини, на жаль, не стало, важливо надати допомогу родині суїцидента. Близькі, які пережили самогубство, часто відчувають себе більш утягнутими в ситуацію, ніж з приводу інших обставин смерті. Той факт, що людина сама побажала вмерти, відіграє у цій драматичній колізії величезну роль.

Для сімей і друзів суїцидентів у США існують групи самодопо­моги. Головною метою таких груп є надання допомоги та підтримки сім'ям померлих, обмін досвідом після кризи, створення важливих міжособистісних взаємин, відкриття нових перспектив подальшого життя.

Суїцидальна інтервенція (допомога при потенційному суїциді) представляє собою процес, спрямований на відвернення акту саморуйнування Вона передбачає особистісний контакт з людиною, яка перебуває у відчаї та надання їй емоційної підтримки й співчуття у переживанні психологічної, соціальної або екзистенційної кризи.

У системі профілактичних дій, спрямованих на попередження самогубств у осіб з примежовими розладами і практично здорових, най­важливіше місце займають психотерапевтичні дії. У багатьох випадках вони стають єдино необхідним видом допомоги пацієнтам, які знахо­дяться у суїцидальних станах. Усвідомлення дійсних масштабів даною феномену призвело до відмови від розгляду проблеми самогубства тільки в медичних категоріях.

Сучасний підхід потребує аналізувати це явище в єдності соціальних, правових, психологічних, психіатричних і педагогічних ас­пектів, акцентуючи увагу саме на психологічних проблемах. Дуже складною є проблема визначення засобів та методів психологічної превенції.

Вибір адекватних профілактичних засобів залежить від розу­міння причин виникнення суицидального феномена, від визначальних факторів, які є найтиповішими для суїцидальної поведінки.

Проблема суїцидальної превенції, реабілітації особистості після замаху на самогубство, попередження повторних суїцидів має ряд особ­ливостей. пов'язаних із статево-віковою своєрідністю клієнтів. Кон­кретно в психологічній реабілітаційній роботі можна виділити наступні (крім медикаментозної терапії, якщо вона потрібна) основні заходи індивідуальна психотерапія; сімейна психотерапія; соціальна допомога.

Усі суїциденти проходять психологічне обстеження, яке спря­моване на вирішення кількох завдань:

• диференційна діагностика;

• виявлення характерологічних особ­ливостей, особистісних проблем, типу реагування, особливостей само­оцінки та самосвідомості та ін.. тобто, особистісна діагностика;

• діагностика сімейних стосунків.

Для того, щоб зрозуміти суїцидальних людей, потрібно добре знати їхнє сімейне життя, оскільки воно відбиває емоційні порушення у членів родини. Від особливостей сімейного оточення залежить, чи з'явиться у них потенціал саморуйнування.

Суїцид не можна серйозно вивчати поза контекстом соціального оточення конкретної людини. Обов'язково варто брати до уваги актуальні потреби, цілі і прагнення близьких. Важливо розуміти не тільки переживання суїцидального індивіда, але й емоційний клімат родини. Переживання є одним із найголовніших показників можливості суїциду. Будь-який раптовий особистісний конфлікт завжди є серйоз­ним попередженням.

Індивідуальна психотерапія для неповнолітніх має ряд особли­востей. В профілактичній роботі часто використовується метод ра­ціональної психотерапії, який адресується перш за все до свідомості підлітка та розрахований на активну, усвідомлену перебудову взаємостосунків в мікросоціумі. Сімейна психотерапія містить у собі з'ясування особливостей ставлення батьків до підлітка; виховні впливи, які застосовуються в родині; аналіз сімейної ситуації очами самого підлітка, ступінь психологічного комфорту підлітка в родині.

Також психотерапія підлітків нерозривно пов'язана з педаго­гічними заходами. Нерідко в практиці використовується опосередкована психотерапія. Посередником, провідником психотерапевтичного впливу виявляється емоційно значуща особа із найближчого оточення одно­літків. Вибір методу психотерапії визначається, з одного боку, характе­рологічними особливостями підлітка, а з другого — етапом ведіння суїциденту, ступенем напруги конфлікту, його суїцидонебезпечністю. В діагностичних цілях використовуються опитувальники для виявлення дитяче-батьківських відносин, дитяче-батьківський варіант репертуар­ного особистісного семантичного диференціалу зі спеціальним набором інструкцій.

Сьогодні допомога суїцидологів повинна виражатися переваж­но в активному пошукові нових, досконаліших мір суїцидальної превенції. В першу чергу необхідно приділяти увагу психотерапевтичному; підходу до осіб у стані життєвої кризи, що у різні вікові періоди потребують кваліфікованої соціально-психологічної допомоги.

Соціально-педагогічна допомога і підтримка при виникненні суїцидальних форм поведінки повинна бути спрямована на подолання проблем з адаптації до навколишнього середовища, а також набуття навичок конструктивного виходу з кризових станів. Відомо, що людина, знаходячись у стані надмірного психічного напруження, потребує кваліфікованої психологічної допомоги.

При проведенні діагностичної роботи соціальний працівник приділяє основну увагу "особистісній діагностиці". З цією метою використовуються такі методики, як ПДО А.Є.Лічко, проективні методи (Роршах, Люшер), самооціночні шкали та ін.

На рис. 2 зображено структуру педагогічного моніторингу ризику суїцидальної поведінки підлітків, а у табл. 2 критерії і показники спеціальної компетентності соціального педагога в аспекті педагогічного попередження ризику суїцидальної поведінки підлітків.

Отже, слід зауважити, що в умовах сучасної соціально-економічної кризи особистість опинилася в надскладних життєвих умовах, які вимагають від неї надмірного зусилля щоб вижити. Завдяки цьому духовний та психічний стан людини досягає найвищої напруги, що призводить до повної або часткової втрати сенсу життя і на жаль, не дає можливості адекватно сприймати кризову ситуацію і особистісний конфлікт.

Р ис. 2. Структура педагогічного моніторингу ризику суїцидальної поведінки підлітків

Таблиця 2