2. Психологічні умови суїцидальної поведінки

Ключовими чинниками, що призводять до самогубства, вважають психологічні, оскільки суїцид є явищем психологічним. Усі інші чинники діють опосередковано через емоційні переживання, мотивацію людини. Мотивація особистості охоплює складні процеси людської психіки, у яких взаємодіють усі її рівні та утворення - від почуттів до ідейних переконань.

Саморуйнування є одним із чималих виборів, які відкриваються перед людиною. Трапляється, що люди повільно вбивають себе, не усвідомлюючи власних згубних намірів. Спосіб життя цих людей є рухом у бік саморуйнування. В основі таких небезпечних навичок, як ігнорування серйозних хвороб, переїдання, надмірна робота або хронічне паління, лежать ті ж психічні сили, що штовхають людину до стрибка униз із хмарочоса. Тому вчені приділяють величезне значення з'ясовуванню психологічних умов і мотивів самогубства з тим, щоб допомогти виявленню і розумінню людей із суїцидальними тенденціями.

Життєва криза, може призвести до часткової або навіть повної втрати сенсу життя, створюючи реальну загрозу життю людини. Кризовий стан виникає при неможливості подолати перешкоди для досягнен­ня життєво важливих цілей засобами, які були сформовані протягом попереднього вікового етапу.

Перебуваючи в кризовому стані, особистість переживає такі негативні емоції, як відчуття невизначеності, занепокоєння, тривоги аж до дезорганізації, фіксованості на психотравмуючій ситуації, власної неспроможності, самотності, безнадійності. Це призводить до песи­містичної оцінки власної особистості, актуальної ситуації і майбутнього, до труднощів у плануванні діяльності.

Інтенсивність кризи може зростати поступово, з підвищенням конфліктної напруги, посиленням негативних емоцій і можливим переходом до суїцидальної поведінки за механізмом "останньої краплі". Кризовий стан у своєму розвиткові проходить декілька стадій. Перехід від однієї стадії до іншої відбувається поступово, разом з тим кожна стадія кризи характеризується властивими їй емоціями, думками, комунікативними особливостями поведінки. Найбільш суїцидонебезпечною є стадія дезорганізації, коли у пацієнта формується уявлення про непереборність становища, що виникло. В цей період різко посилюється суб'єктивне переживання афективної напруги, тривоги або суму, вис­нажуються механізми психологічного захисту, зростає прагнення “за будь-яку ціну” врятуватися від інтенсивних негативних емоцій.

Психологічна допомога при втраті сенсу життя, виникненні суїцидальних форм поведінки повинна бути спрямована на стимулювання особистісної активності у відтворенні гармонійної структури життєвого світу і поліпшення адаптації до навколишнього середовища.

Готовність до самогубства завжди супроводжується сильними переживаннями. Людина, що має суїцидальні наміри та думки, часто перебуває у стані надмірного психічного напруження, яке сама подолати не може. Тому вона потребує кваліфікованої психологічної допомоги.

Прийнято розрізняти істинні суїциди від демонстративно-шантажних форм поведінки. Мета істинних самогубств, намірів і тенденцій — це позбавлення себе життя. Як кінцевий результат припус­кається смерть, але ступінь дійсно бажаної смерті дуже різний. В демонстративно-шантажній суїцидальній поведінці людина не ставить за мету позбавлення себе життя, а лише бажає вплинути на оточуючих, привернути хоча б таким чином до себе увагу, вирішити конфлікт на свою користь. Самопошкодження взагалі не спрямовуються уявленнями про смерть. Їх ціль обмежується лише травматизацією того або іншого органу.

Головною ознакою таких явищ як завершений суїцид, суїцидальна спроба, демонстрації та імітації суїциду, а також суїцидальних намірів, задумів погроз виступає ідея смерті, яка в окре­мих випадках лише декларується а в інших є дійсним регулятором по­ведінки суб'єкта (Жабокрицький С.В.,1996).

Загальною рисою для реальних та потенційних суїцидентів є наявність соціально-психологічної дезадаптації особистості, яка або призводить до формування суїцидальних тенденцій та здійснення суїциду, або виявляється потенційно суїцидонебезпечною. У всіх суїцидентів, незалежно від їх діагностичних показників (психічно хворі особи з межовими нервово-психічними розладами та практично здорові у психічному відношенні), виявляють об'єктивні та суб'єктивні ознаки соціально-психологічної дезадаптації особистості (Амбрумова А.Г, 1996).

Показниками об'єктивної дезадаптації є зміни поведінки люди­ни у середовищі найближчого соціального оточення, а також обмеження можливості суб'єкта успішно виконувати свої соціальні функції.

Суб'єктивна дезадаптація — це широка гама психологічних зрушень — від негативних переживань (тривога, горе, образа, душевний біль, сором, злість, гнів, обурення) до клінічне виражених психопатоло­гічних синдромів (астенія, дистімія, депресія, дисфорія та ін.).

Соціально-психологічна дезадаптація особистості має кілька рівнів, які можна зіставити з формуванням певних форм суїцидальної поведінки. При оцінюванні складності соціально-психологічної деза­даптації особистості до середовища необхідно брати до уваги такі три основні компоненти:

1. серйозність порушень звичних умов життя індивіда;

2. інтерпретація умов життя, які змінились (життєвий крах безвихідна ситуація, особистісна катастрофа або міжособистісні конфлікти);

3. бажання чи готовність індивіда виявляти зусилля щодо пристосовування до нових умов життя, його "згода про­довжувати життя", або "волю до життя". Два останніх ком­поненти найсуттєвіші в прийнятті суїцидального рішення.

Неабияке значення для прийняття суїцидального рішення має суїцидогенний конфлікт, що складається з двох або кількох по-різному спрямованих тенденцій. Одну тенденцію складає актуальна в даний момент потреба людини, а іншу — тенденція, яка перешкоджає її задоволенню.

Суїцидогенний конфлікт може бути внутрішнім (інтраперсональним) або зовнішнім (інтерперсональним), але найчастіше має змішаний характер При виборі адекватних напрямків психологічної корекції, спрямованих на ліквідування конфліктних відносин, необхідно враховувати, що суїцидальні конфлікти в процесі свого роз­етку можуть підлягати генералізації, трансформації або перенесенню. Кожна людина переживає конфлікти у різні періоди свого життя, але розв'язання конфлікту завжди залежить від значущості тієї сфери, в якій відбувається (вітальна, особистісна, інтимна, сімейна, професійна, адміністративно-правова, абстрактна або фантастична) і від резервів адаптації.

Отже, в умовах неможливості змінити конфліктну ситуацію різко зростає імовірність суїциду як засобу самоусунення від продовження подальшої діяльності. Таким чином, суїцидогенний конфлікт, як і дезадаптація, проходить дві фази: передиспозиційну і суїцидальну.

Передиспозиційна фаза є лише передумовою суїцидального акту. Вона може бути викликана різноманітними причинами: реальними (у практично здорових осіб); психотичними (псевдореальними) в патологічних переживаннях; причинами, які відбивають дисгармонійну структуру особистості (межова патологія). Друга фаза конфлікту, суїцидальна, являє собою процес усунення конфлікту шляхом саморуйнування суб'єкта.

Для надання ефективної психологічної допомоги і підтримки людині, яка переживає конфлікт, треба враховувати, що передиспозиційна фаза дезадаптації та конфлікту переходить до суїцидальної через “критичний пункт”, який має такі основні риси:

• значуще обмеження кількості відомих суб'єкту засобів вирішення даного конфлікту;

• суб'єктивна оцінка відомих засобів як неефективних або не­допустимих;

Внаслідок цього конфлікт набуває характеру невирішення проблеми, і різко зростає імовірність виникнення суїцидальної поведінки.

Але головним фактором прийняття суїцидального рішення є етап особистісної переробки конфліктної ситуації. Так, суїцидальну поведінку завжди обумовлено системою особистісних характеристик суб'єкта і особливостями його взаємин з навколишнім соціальним сере­довищем.

Для правильної діагностики причин і мотивів суїцидальної по­ведінки та вибору адекватних напрямків корекції і ліквідації кон­фліктних відносин необхідно враховувати глибину суїцидальних фено­менів, а також готовність суб'єкта до переходу від внутрішніх до зов­нішніх форм суїцидальної поведінки, які підкоряються загальним зако­номірностям побудови людської предметної діяльності.

Як вже зазначалося, внутрішні форми суїцидальної поведінки містять у собі суїцидальні думки, уявлення, переживання, а також суїцидальні тен­денції, які поділяються на задуми і наміри. Зовнішні — містять суїцидальні спроби й завершені суїциди.

Суїцидальна спроба — це цілеспрямоване оперування засобами позбавлення себе життя, яке не закінчилося смертю.

Яким чином ця спроба може перетворитися на справжній суїцид?

Перший ступінь — це пасивні суїцидальні думки, які характе­ризуються уявленнями, фантазіями на тему своєї смерті, але ж не на тему позбавлення себе життя Вони виникають час від часу в кожної людини. У більшості випадків ці думки відкидаються, замінюються антисуїцидальними уявленнями, і у подальшому житті людина до них більш не повертається. Але у деяких випадках суїцидальні думки по­стійно з'являються у конфліктних ситуаціях, при тяжких соматичних захворюваннях, при алкогольному сп'янінні. У хворих на неврози суїцидальні думки можуть набувати нав'язливого характеру і виникати поза їх бажанням.

Другий ступінь — суїцидальні задуми як активна форма прояву тенденції до самогубства, глибина якої зростає разом із розробкою пла­ну його здійснення. Детально обмірковуються засоби суїциду, час і місце дії.

Третій ступінь — суїцидальні наміри, коли до задуму приєднується ще й вольовий компонент, який спонукає до безпосеред­нього переходу планів у реальну поведінку.