Лекція № 16

Тема: Соціальна робота з людьми з суїцидальною поведінкою

Мета: Забезпечити оволодіння основними поняттями теми, звернувши особливу увагу на вивчення понять, що характеризують систему методів превентивного виховання.

Формувати на основі аналізу та синтезу знань навички диференціації термінології та понятійного апарату; уміння виділяти ознаки основних понять; використовувати теоретичні знання у реальному житті.

Забезпечити усвідомлене розуміння методів, способів і форм діяльності соціального педагога з групами ризику, розвивати альтернативне мислення.

Тип заняття: лекція

Методично-дидактичне забезпечення: таблиці

Структура роботи: (план)

Основні терміни та поняття: суїцид, суїцидальна поведінка.

Домашнє завдання: критерії і показники спеціальної компетентності cоціального педагога в аспекті педагогічного попередження ризику суїцидальної поведінки підлітків.

План

1. Поняття суїцидальної поведінки особистості. Історично–культурний контекст проблеми суїциду.

2. Психологічні основи суїцидальної поведінки.

3. Мотиви суїцидальної поведінки.

4. Соціальна робота з людьми з суїцидальною поведінкою.

Література:

1. Оржеховська В.М. Профілактика правопорушень неповнолітніх. /Навч.- метод. посібник. - К., 1996.

2. Кондрашенко В.М. Девиантное поведение подростков.: Социально-психологический и психиатрический аспект. - Минск, 1988.

3. Максимова Н.Ю. Воспитательная работа с социально дезадаптированными школьниками: Методические рекомендации. - К.: 13МН, 1997.

4. Методичні рекомендації з надання психологічної допомоги молоді, яка схильна до суїциду, чи здійснила спробу суїциду / Упор. Лазоренко Б.П. - /С 1998.

5. Ранняя профилактика отклоняющегося поведения учащихся (Психолого-падагогический аспект): Пособие для учителя./Под ред. В. А. Татенко, Т.М.Титаренко. - К.: Рад.шк., 1989.

6. Суицид. Хрестоматия по суицидологии /Под ред. А.Моховикова. - К., 1994.

7. Франкл В. Доктор и душа. - СПб, 1997.

Зміст лекції

1. Поняття суїцидальної поведінки особистості

Суїцид — це навмисне позбавлення себе життя, саморуйнівна форма поведінки.

Суїцидальна поведінка — це будь-які внутрішні й зовнішні психічні акти, обумовлені думками та уявленнями про власну смерть і спрямовані на саморуйнацію.

У структурі суїцидальної поведінки виокремлюють внутрішню (психічну) і зовнішню (дієву) форми. Внутрішні форми суїцидальної поведінки містять суїцидальні думки, уявлення, емоційні переживання, задуми, наміри.

Суїцидальні думки - це міркування суб'єкта про відсутність цінності і смислу життя, обґрунтування доцільності власної смерті, обмірковування способів, засобів самогубства.

Суїцидальні задуми пов'язують уявний суїцид із реальним. Суїцидальні задуми - мисленнєві операції, в яких формується суїцидальний намір, обирається спосіб, визначаються засоби, час скоєння самогубства.

Суїцидальні наміри утворені з задумів і вольового рішення, що безпосередньо спонукає до дії. Суїцидальний намір — мотиваційний феномен, який пов'язує внутрішньо-психічну і зовнішньо-дієву складову вчинку.

Усі ці феномени виникають, розгортаються у внутрішній сфері особистості, а тому важко піддаються виявленню без застосування спеціальних методик.

До зовнішніх форм суїцидальної поведінки належать суїцидальні спроби і завершені суїциди.

Суїцидальна спроба - це цілеспрямоване оперування засобами самогубства, яке внаслідок певних причин не закінчується смертю. Особи, яким не вдається суїцид, здебільшого кажуть, що шкодують про скоєне. Але частота самогубств серед них протягом наступних 12 місяців після спроби приблизно в 100 разів перевищує середню.

Понад дві третини осіб, які скоюють суїцид, повідомляють про свій намір. Переважно це завуальовані або відверті розмови про самогубство, про своє бажання відпочити від "поганого" життя, про свою нікчемність, безпорадність, безнадійне становище; обговорення суїцидальних сюжетів із художніх творів і повідомлень у засобах масової інформації. Отже, здебільшого самогубство є заздалегідь задуманим актом.

Проблема суїциду є досить актуальною як для розвинутих країн, так і для країн з низьким соціально-економічним рівнем, що вказує на глибоке коріння цього питання. Саме тому вивчення суїциду треба починати не з акту самогубства, а з розуміння душевного стану людини, її внутрішнього світогляду.

До самогубства найчастіше призводить втрата найважливіших стосунків з родиною, коханою людиною та інше. У людини з'являється відчуття спустошеності, відчуженості, самотності, і як вища ступінь — втрата сенсу життя.

На думку В. Франкла, прагнення до сенсу власного існування є детермінуючим фактором в житті людини. Він стверджував, що "навіть самовбивця вірить у сенс — якщо не життя, то смерті" (Франки В. ,1997, с. 285).

Існують психологічні та соціальні умови, що призводять до самогубства, але всіх суїцидентів об'єднує те, що вони перебувають у стані життєвої кризи Кризовий стан призводить людину до повної або часткової втрати сенсу життя, не дає можливості адекватно сприймати складну життєву ситуацію і вирішувати власні проблеми.

Перебуваючи під впливом кризових життєвих ситуацій (народження, смерть, життєві зміни, трагедії, особистість зазнає емоційного потрясіння, яке викликає переживання самотності. Самотність є озна­кою порушення взаємозв'язку зовнішнього світу із внутрішнім світом особистості.

Сьогодні, усвідомлюючи, наскільки складним стає людське життя, ми повинні зазначити, що суїцид є чимось більшим, ніж просто особисте рішення, — це хвороба цивілізації.

Як саме виникають суїцидонебезпечні форми поведінки? Еміль Дюркгейм перший вказав на важливість вивчення соціального контексту самогубства. В соціологічному етюді “Самогубство” (1897) він стверджував, що самогубство може бути краще пояснено як реакція людини на особливості суспільства, в якому вона живе.

Відповідно до його теорії існує три види суїцидів. Перший - егоїстичні, коли саморуйнування пояснюється тим, що індивід дочуває себе відчуженим і роз єднаним із суспільством, родиною і друзями. Другий вид самогубств — аномічні, що виникають, якщо людина зазнає невдачу в адаптації до соціальних змін. Останнім типом є альтруїстичні самогубства, коли індивід жертвує собою на благо суспільства.

З.Фрейд є автором найбільш ранньої спроби психологічного тлумачення суїциду. Його роботу ”Сум і меланхолія” присвячено теорії суїциду. Фрейд виділяє два види потягів. Один з них — інстинкт життя, Ерос, інший — це потяг до смерті, руйнування, агресії, Танатос. Згідно з його теорією, існують постійні коливання між силою цих двох проти­лежних інстинктів. Суїцид і убивство являють собою прояв імпульсивного і руйнівного впливу Танатоса. Убивство — це агресія, що спрямована на інших, а суїцид є агресією, спрямованою на себе. Суїцид, по суті, є вбивством навпаки, він так само, як і вбивство, не може бути виправданий.

Карл Меннінгер у самогубства виділив три складові суїцидальної поведінки. Для того, щоб вчинити самогубство, по-перше, необхідно мати бажання убити; по- друге, необхідно відчувати бажання бути вбитим. Останньою складовою спонукання є бажання померти.

Торкаючись питання про самогубство, К. Г. Юнг вказував на несвідоме прагнення людини до духовного переродження. На його думку, це може стати важливою причиною смерті від власних рук. Здійснюючи самогубство, людина бажає втекти від нестерпних умов життя, а також прагне до метафоричного повернення в черево матері. Тільки після цього людина може перетворитися в дитину, яка знову народжується у безпеці. Як приклад, Юнг наводить відомий архетип Розп'яття після смерті людину очікує винагорода, яка виявляється у новому житті шляхом воскресіння.

На відміну від Юнга, Карен Хорні приділяла велике значення соціальному оточенню як одному з головних фактори суїциду. Вона вважає, що культура, релігія, політика та інші суспільні сили викривлюють розвиток особистості дитини. Суїцид може виникнути як наслідок дитячої залежності, почуття неповноцінності або того, що Хорні називає "ідеалізованим образом'', наявним у людини про саму себе. Хорні вважає, що суїцид є результатом сполучення внутрішніх характе­ристик особистості й факторів навколишнього середовища.

За Л.Г Амбрумовою, суїцидальна поведінка є наслідком соціально-психологічної дезадаптації особистості в умовах переживання мікросоціального конфлікту.

Самогубство — тема актуальна у всі часи, але ставлення до неї в різні епохи було різним і багато в чому залежало від релігій та мо­рально-етичних норм і традицій.

Найдавніші самогубства — ритуальні, наприклад, харакири і сати (обряд самоспалення індійських удовиць). Ритуальні самогубства, як правило, були почесні, заохочувалися суспільством, а ухилення від них вважалося великою ганьбою.

У християнстві вважається, що якщо бог дарував тобі життя, не можна кидати цей дар до його ніг.

У прадавні часи практично у всіх народів існувало добровільне принесення себе в жертву богам заради суспільних інтересів. Самогубство вдів у багатьох країнах є доказом відданості чоловікові. У чоло­віків самогубство виникало як засіб уникнення ганьби у військових поразках. Відомий приклад: римський імператор Нерон, отримавши по­разку у боротьбі за владу, звів рахунки з життям. Подібні види поведінки описані навіть у Старому Заповіті, який, в цілому, засуджує ідею самознищення.

З приходом християнства ставлення до самогубства стає різко негативним. У середні віки самогубців не ховали на кладовищах, над їх трупами здійснювали наругу (визначну роль відігравав естетичний момент показати людям, що з ними буде після такого кроку, тому що лю­дина завжди уявляє власну смерть і похорон, естетично переживаючи цю подію) Чому це сталося?

В усі часи кількість самогубств була пов'язана з суспільними піднесеннями і спадами в політиці, економіці та культурі. Ще Е. Дюркгейм в своїй монографії ''Самогубство'' поставив кількість суїцидів у пряму залежність від соціального життя. Дійсно, спади в світовій економіці 1908, 1923, 1933 років супроводжувалися епідемією самогубств. Наприклад, у Росії злиденність народу сполучається з ката­строфічним знеціненням людського життя. У першій половині XX ст. у США самогубства здійснювали переважно люди літнього віку, але з 60-х років американські самогубці різко "помолодшали".

Проведені дослідження стосовно віку самовбивць доводять, що велика частина випадків самогубств припадає на вибірку підлітків або молоді, які перебувають у перехідному віці, тобто на пубертатні суїциди. Проблема суїцидальної поведінки у підлітковому віці стає най­більш гострою у зв'язку з тим, що протягом останніх десятиріч просте­жується постійне зростання суїцидальних спроб в даному віковому пе­ріоді. За даними Міністерства статистики України, у 1996 році підлітками було здійснено 81 самогубство.

Статистика такого роду дуже відносна, вона ніким не фіксується, отже замахи на самогубство за даними 1988 р. не менш ніж у 7 разів перевищують завершені суїциди. Перше місце у світі за кількістю самогубств на початку 1990-х років належало Угорщині — 40 самогубств на 100 тисяч населення в рік. Статистика свідчить про те, що між низьким рівнем життя і кількістю самогубств немає прямого взаємозв'язку. Адже, одним з лідерів за кількістю самогубств на душу населення є найбагатша країна Європи — Швеція, яка благополучно вирішує свої соціальні проблеми. Таке лідерство продовжується вже багато років. В цілому, за даними ООН, у розвинених країнах світу що­річно відбувається 130 тис. самогубств. Сторіччя тому Росія була на останньому місці серед європейських країн за рівнем самогубств (3 на 100 тис. жителів).

В останнє десятиріччя кількість самогубств неухильно зростає. За даними Федерального науково-методичного центру суїцидології, число суїцидів збільшилося з 31 на 100 тис. чоловік в 1993 р. до 38 на 100 тис. чоловік в 1995 р.

На сьогодні ця цифра коливається у діапазоні від 45-50 самогубств на 100 тис. населення в рік до 35-45 (Корнетов Н.А.,1995). Ук­раїна не дуже відстала від Росії. На 100 тис. мешканців відбувається ЗО самогубств, більшість із них здійснюється молоддю, а також людьми літнього віку (60-70 років). Перші місця займають Сумська. Запорізька. Чернігівська, Львівська, Донецька, Луганська області. Республіка Крим (38-44 самогубств на 100 тис. населення).

Розглядаючи окремі аспекти надання людині психологічної допомоги, можливості здійснення профілактичних та реабілітаційних заходів, проведення корекції подальшого розвитку особистості Суїцидентів, слід враховувати сучасні тенденції самогубств, їх кількісну динаміку та соціально-демографічні характеристики.