2.2. Суб’єкти права промислової власності в Україні

Державний департамент інтелектуальної власності Мі­ністерства освіти і науки України - це центральний орган виконавчої влади з питань правової охорони інтелектуальної власності (далі за текстом - Установа). Установа разом із су­купністю експертних, наукових, освітніх, інформаційних та інших державних закладів відповідної спеціалізації, що вхо­дять до сфери її управління, становлять державну систему правової охорони інтелектуальної власності.

Загалом структуру управляння державною системою право­вої охорони інтелектуальної власності показано на рис. 2.1.

Департамент спрямовує діяльність таких закладів, як Державне підприємство «Український інститут промислової власності» - Укрпатент (донедавна - Держпатент України), Державне підприємство «Українське агентство з авторських і суміжних прав» та Інститут інтелектуальної власності і права.

 

Тема 3: суть та поняття ліцензування. Види ліцензійних договорів практичне заняття № 3 Теоретичні відомості

3.1. Основні поняття та категорії

Ліцензія – дозвіл на використання об’єкта інтелектуальної власності, що надається на підставі ліцензійного договору.

Ліцензійний договір – договір, відповідно до якого надається право на використання об’єкта інтелектуальної власності.

Ліцензуванням називається процес видачі дозволу на певну діяльність, наприклад, виробництво відомої продукції. Ліцен­зія наділяє одержувача правом, якого він до цього не мав.

Ліцензіар – продавець ліцензії.

Ліцензіат – покупець ліцензії.

3.3. Переваги та недоліки ліцензування

Переваги (позитивні наслідки):

-         Економія часу за рахунок скорочення термінів створення, освоєння і впровадження нової техніки

-         Додатковий економічний ефект при виробництві й експлуатації продукції за рахунок більш раннього одержання необхідного нововведення

-         Задоволення потреби в новій продукції на рівні останніх досягнень науки і техніки

Недоліки (негативні наслідки):

-            Уповільнення темпів НТП через відмову від власних НДВКР

-            Втрата можливості надбання власного технологічного і організаційного досвіду

-            Скутість умовами ліцензійного договору

 

3.5. Ліцензійні платежі

Типові умови ліцензійних договорів полягають у тім, що ліцензіар зобов'язується передати технічну документацію на ліцензійну продукцію і допомогти в налагодженні виробницт­ва, скажімо, через відрядження фахівців. Ліцензіат зобов'язу­ється виплатити ліцензійну винагороду за придбання ліцензії. Винагорода може бути одноразовою (загальною), що трапля­ється рідко, або визначатися як щорічні платежі протягом ці­лого терміну дії ліцензійного договору у вигляді відсотків з вартості одиниці виготовленого чи проданого виробу.

У ліцензійній практиці часто застосовується змішана сис­тема, за якої передбачається виплата первинного — паушального платежу під час підписання угоди, а потому, після набрання угодою чинності, виплачуються щорічні платежі — роялті.

Паушальний платіж – установлена ціна ліцензії незалежно від фактичного обсягу виробленої продукції.

Роялті – платежі, які безпосередньо залежать від фактичного обсягу виробленої і реалізованої ліцензіатом продукції.

Економічна ефективність придбання ліцензій має визнача­тися з урахуванням ефекту, який досягається у ліцензіатів та у споживачів ліцензійної продукції. Це є основною вимогою до оцінки економічної ефективності закупівлі ліцензій.