1.1.3. Зарубіжний досвід

Досліджуючи книговидавничу галузь, експерти виділяють французьку, американську та пострадянську моделі її розвитку. Якщо для пострадянської моделі характерна переважаюча роль відповідних державних інститутів у регулюванні розвитку книговидання, то у французькій та американській провідне значення мають недержавні інститути та мережі розповсюдження, що позитивно впливає на збільшення попиту з боку населення та підвищення конкурентоспроможності галузі. Вплив держави у західних країнах, зокрема у США, Великій Британії, Франції, передусім полягає у створенні сприятливих умов для розвитку книговидання, у тому числі системи податкових пільг.

Аналізуючи досвід інших країн, слід відзначити успіхи Канади, яка за своїми проблемами у культурній сфері досить схожа з Україною, оскільки перебуває під потужним конкурентним тиском Великої Британії, Франції, США. Ще 1979 року федеральним канадським урядом була прийнята спеціальна Програма розвитку книговидавничої сфери, головною метою якої було створення сприятливих умов для видання та розповсюдження книжок канадських авторів. Ця програма й донині є головним інструментом державної політики в книжковій індустрії. Її щорічний бюджет складає близько 30 млн. дол. Розподіляє кошти Міністерство канадської спадщини.

Федеральний уряд Канади також створив низку програм із надання позик і кредитів канадським видавничим фірмам, зокрема була створена Програма надання позик для канадських книговидавців і книгорозповсюджувачів, у межах якої вісімнадцяти книговидавцям були надані кредити на суму понад 3 млн. дол.

Нині ця Програма модернізується. Підтримують книговидавців також Фонд розвитку культурних галузей і Канадська рада (федеральне агентство з підтримки й пропаганди культури та мистецтва в Канаді). Зокрема, остання виділяє понад 7 млн. дол. у вигляді грантів для канадських видавців художньої літератури [9].

У книговидавничій галузі слід також зважати на досвід Російської Федерації, уряд якої ще з 1995 року ввів значні податкові пільги для російських видавців і започаткував Національні програми підтримки книговидання.

Була також введена знижка вартості оренди для книжкових магазинів у розмірі 30 %. Внаслідок цих заходів обсяг книжкового ринку Росії істотно збільшився. У 2007 році він оцінювався приблизно в 2 млрд. дол. За результатами 2008 року обсяг цього ринку збільшився до 2,5–3 млрд. дол. У 2009 році відмічався певний спад, зумовлений впливом світової фінансово-економічної кризи, однак вже у 2010 році ситуація значно покращилася.

1.1.4. Заходи для вирішення проблем книговидавничої галузі України

Для вирішення проблем національної книговидавничої галузі на загальнодержавному рівні потрібно здійснити низку заходів, зокрема:

- визначити книговидавничу галузь України національним стратегічним пріоритетом;

- забезпечити здійснення єдиної державної політики щодо вирішення питань, пов’язаних з організацією діяльності видавничого сектору;

- розробити механізми покращання взаємодії та координації діяльності органів державної влади, місцевого самоврядування з видавцями щодо розвитку вітчизняної книги;

- забезпечити створення широкої загальнонаціональної мережі книгорозповсюдження, зорієнтованої на реалізацію продукції вітчизняних видавців;

- створити єдину національну довідково-інформаційну систему книжкового простору України, забезпечити її бюджетне фінансування;

- створити механізми звільнення від оподаткування інвестицій, а також меценатських і спонсорських коштів, спрямованих на розвиток вітчизняного книговидання;

- розробити механізми пільгового кредитування державними та комерційними банками підприємств видавничої галузі;

- встановити обов’язкові фіксовані відрахування із центрального та місцевих бюджетів на закупівлю україномовної літератури для національних, публічних, наукових і дитячих бібліотек, а також для стабільного відновлення фондів сільських і шкільних бібліотек;

- розробити та затвердити державну програму модернізації видавничо-поліграфічного комплексу України з метою підвищення конкурентоспроможності книговидавничої галузі;

- розширювати міжнародне співробітництво у сфері книговидання та книгорозповсюдження, здійснювати популяризацію української книги за кордоном, створити фонд підтримки перекладів українських авторів іноземними мовами;

- створити загальнодержавний фонд підтримки видання української літератури мовами народів світу, розробити механізми і процедури залучення до його фінансового наповнення спонсорів та меценатів, включаючи представників української діаспори;

- розробити програму популяризації вітчизняної книги, зокрема через встановлення соціальних тарифів на рекламу книжок вітчизняного виробництва та нормативів обов’язкового надання електронними та друкованими ЗМІ часу і площ для реклами вітчизняної книги.

Державна політика в галузі книговидання ґрунтується на чіткому баченні владою, керманичами держави напряму її розвитку, визначення ними тих сфер культурного, економічного і соціального життя країни, які вимагають часткового, значного або докорінного переустрою, реформування.

Саме розуміння цих стратегічних проблем, а також ретельний об’єктивний аналіз стану галузі вимагають напрацювання комплексу заходів (соціальних, економічних, правових, матеріально-технічних та інших), спрямованих на регулювання й управління у сфері книговиробництва, книгорозповсюдження й споживання книги в умовах формування книжкового ринку й інформатизації суспільства, а в остаточному підсумку — на повне й всебічне задоволення суспільних і державних потреб у книжковій продукції.

Тому зрозуміло, що у центрі державної політики повинні перебувати загальнодержавні інтереси. Досягнення ж визначених рубежів розвитку книговидання й книгорозповсюдження в цілому має забезпечити розв’язання великомасштабних завдань державного будівництва зі створенням можливості повного доступу до будь-якої сфери знань, поданих у книгах, для будь-якого члена суспільства в потрібний час у будь-якому місці й у необхідному обсязі. Так виглядає формула книговидання в інформаційному суспільстві й завдання державної політики в цій галузі.

Найважливішими факторами, що обумовлюють формування перспективної моделі книговидання, залишаються: демократизація суспільства, розвиток ринкових відносин, посилення значимості книги у всіх сферах життєдіяльності людини, формування інформаційного суспільства тощо. Ставши необхідною й доступною кожному члену суспільства, книга не втратить свого престижу й у майбутньому.

Формування особистості, здатної цілеспрямовано опановувати знання, усвідомлено здобувати духовний досвід, котра вміє творчо реалізовувати своє інтелектуальне багатство — це вища мета книговидання, як і будь-якого іншого суспільного культурного інституту. Самоцінність книговидання полягає у властивих йому функціях: збереженні й збільшенні нагромадженого людством знання, розповсюдження цих знань і духовних цінностей, як у просторі, так і в часі. Орієнтирами видавничої діяльності неодмінно повинні стати гуманістичні ідеали й загальнолюдські цінності, а також інформаційні потреби особистості.

У галузі книговидання, у справі забезпечення книжковою інформацією всіх соціальних, професійних, національних прошарків і груп населення проблеми, пов’язані з духовністю, освітою, вихованням, наукою, культурою, моральністю, поінформованістю суспільства — повинні бути першочерговими для держави: немає цивілізованого суспільства — немає й держави, що стабільно розвивається. Звідси державна політика, по суті, це не тільки інструмент державного регулювання процесів сучасного книговидання, а й ключ до одержання українським суспільством статусу інформаційного.[10]