1.1.2. Нормативно-правове забезпечення

Перший Закон України «Про видавничу справу» (№ 318-97-ВР) був ухвалений Верховною Радою України 5 червня 1997 року. На його підтримку були прийняті укази Президента України «Про деякі питання державної підтримки книговидавничої справи» від 23.07.1998 р. № 816/98 та «Про додаткові заходи щодо державної підтримки національного книговидавництва та книгорозповсюдження» від 09.11.2000 р. № 1217/2000. Однак це не змогло зупинити спад книговиробництва. 1999 року в Україні зафіксовано рекордно низький показник: було видано 21 млн. книжок, що становило 0,37 книжки на одного українця.

17 травня 2001 року був ухвалений Закон України «Про внесення змін до деяких законів України з питань оподаткування» № 2410-III, який зменшував податкове навантаження на книговидавців. Завдяки цьому уже того ж року кількість найменувань книжок, виданих в Україні, зросла порівняно з попередніми роками на 37 %. Закон України «Про державну підтримку книговидавничої справи в Україні» від 06.03.2003 р. № 601-IV надавав значні податкові пільги підприємствам книговидавничої галузі.

Останніми роками було видано низку нормативно-правових актів щодо поліпшення стану книговидавничої галузі в Україні. Зокрема, це укази Президента України « Про деякі заходи з розвитку книговидавничої справи в Україні» від 21.03.2006 р. № 243/2006, «Про проведення в Україні у 2007 році Року української книги» від 15.12.2006 р. № 1088/2006.

27 грудня 2006 року була прийнята Постанова Кабінету Міністрів України № 1846 «Про внесення змін до Методики розрахунку і порядку використання плати за оренду державного майна», згідно з якою встановлювалися низькі орендні ставки для суб’єктів книговидавничої справи.

У 2008 році Кабінет Міністрів України розпорядженням від 28.05.2008 р. № 772-р затвердив Концепцію Державної цільової програми популяризації вітчизняної книговидавничої продукції на 2009–2012 роки. Концепція спрямовувалась на підвищення культурного рівня українського суспільства, створення потужної системи інформування про вітчизняну книжкову продукцію та умов для розвитку книговидавничої галузі. Відповідно до Концепції на підтримку книговидавництва пропонувалось виділити 1,08 млрд. грн. Фінансове забезпечення здійснювалося у межах бюджетних призначень, передбачених органам виконавчої влади у державному бюджеті на відповідний рік, за рахунок коштів місцевих бюджетів, інвесторів та інших передбачених законом джерел. З метою підтримки вітчизняної книговидавничої галузі у 2011 році був підготовлений проект концепції Державної цільової національно-культурної програми популяризації вітчизняної книговидавничої продукції та читання на 2013–2017 роки.

Проект концепції Програми, на реалізацію якої планується виділити 600 млн. грн., розробили спільно «Об’єднання видавців» та Держкомтелерадіо. Метою Програми є повернення в українське суспільство вітчизняної книги, відродження її соціальної ролі через популяризацію вітчизняної книговидавничої продукції, читання як процесу культурного, духовного, професійного та інтелектуального збагачення людини, що гарантуватиме швидке й динамічне зростання конкурентоспроможності України як європейської держави в усіх сферах її діяльності. Новий проект також спрямований на промоцію української книжки за кордоном, переклад іншими мовами вітчизняних авторів. Президент Української асоціації видавців та книгорозповсюджувачів Олександр Афонін зазначає, що концепція передбачає створення структури (Інституту книги) чи системи грантів, як це реалізується у світі. Зокрема, системою грантів у Франції займається Національний інститут Франції, в його штаті – 1,5 тис. співробітників, існує величезний Департамент книги, робота якого полягає в просуванні французької книжки по всьому світу й виділення грантів для перекладів французьких авторів мовами світу.

Був прийнятий також Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо державної підтримки книговидавничої справи в Україні» від 18.09.2008 р. № 521-VІ, згідно з яким подовжуються терміни податкових пільг для суб’єктів книговидавничої справи. Певні преференції книговидавцям у вирішенні майнових питань надає Закон України «Про внесення змін до статті 9 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» щодо книговидавничої справи», який наділяє суб’єкти видавничої справи пріоритетним правом оренди приміщень у будинках державної та комунальної власності без тендерних і конкурентних процедур із встановленням ставок орендної плати на рівні закладів культури та освіти за умови видання та продажу ними не менше 50 % україномовних книжок.

Збереження існуючої мережі закладів культури, зокрема видавництв і книгарень, передбачено Указом Президента України «Про деякі невідкладні заходи щодо підтримки культури та духовності в Україні» від 12.01.09 р. № 6/2009, Постановою Верховної Ради України «Про запровадження мораторію на виселення редакцій друкованих засобів масової інформації, закладів культури, у тому числі бібліотек, видавництв, книгарень, підприємств книгорозповсюдження» від 16.01.09 р. № 901-IV.

Законодавча підтримка сприяла покращенню ситуації в галузі. Так, за результатами 2007 року видано значно більшу кількість книжок порівняно з минулими роками – у середньому по 1,2 на українця (17987 назв книг і брошур загальним накладом 56,1 млн. примірників). Але відчутних зрушень не відбулося, що зумовлено недостатнім рівнем виконання нормативно-правових актів та неналежним рівнем фінансового забезпечення галузі.

Слід констатувати також постійне зменшення накладів книг. Відповідно до статистичних даних Книжкової палати України у 2010 році було видано загалом 22 557 назв книг загальним накладом 45,058 млн. примірників. Це майже на 1 % більше за назвами, але на 7,1 % менше за накладами, ніж у 2009 році.

Отже, за кількістю виданих книг чітко помітна негативна тенденція. У 2009 році в Україні видано 22 491 назв книжок і брошур загальним накладом 48,514 млн. примірників, що становить порівняно з аналогічним періодом 2008 року за назвами 93,6 %, за накладами – 83,4 %. Українською мовою видано 14 797 назв, або 65,8 % загальної кількості назв книг, усього 27,527 млн. примірників, або 56,7 % загального накладу [4].

У 2008 році було видано 1,25 книги на одного мешканця України, у 2009 році – 1,05, у 2010 році – 0,98. Для порівняння: у Росії на 1 мешканця припадає 4-5 примірників книг, у Білорусі – 6-7, у країнах Євросоюзу цей показник коливається в межах 5–8.

О. Афонін зазначив, що за роки незалежності обсяги книговидавництва впали у 4 рази.

Це досить небезпечна тенденція, яку потрібно зупинити. Адже наприкінці 1980-х сумарний наклад книжок, видрукуваних за рік, сягав 189,5 млн. примірників і 8 449 назв. Середній наклад видання становив 22,5 тис. примірників, на кожного мешканця України припадало 3,7 книжки.

У І півріччі 2011 року ситуація з кількістю назв та сумарними накладами нових книжок кардинально не змінилася. Згідно зі статистикою Книжкової палати України ім. Івана Федорова І півріччя 2011 року галузь закінчила «не дотягнувши» до показників за аналогічний період 2010 року за кількістю назв – 2,3 % і за сумарними накладами – 7,7 %. Єдине, що якісно відрізняє зазначені показники від показників 2010 року, це те, що стала очевидною тенденція поступового витіснення в доробку вітчизняних видавництв російськомовної книги україномовною. Про це свідчить той факт, що при відставанні обсягів друку російськомовної книги від показників 2011 року на 24,2 % виробництво україномовної книги у І півріччі 2011 року збільшилося на 8 % порівняно з 2010 роком.

Чинна влада намагається вирішити проблеми галузі за рахунок збільшення дотацій з державного бюджету на підтримку українського книговидавництва.

З метою покращення ситуації в книговиданні та сфері культури у червні 2011 року був прийнятий за основу проект Закону України «Про національний культурний продукт» (реєстр. № 4298) (одержаний ВР України 12.12.2012). Але книговидавці досить негативно поставилися до даного законопроекту. Його основним недоліком вони вважають сертифікацію книг. Згідно з проектом сертифікація має бути трьох рівнів: базова, середня та вища. Президент ГО «Форум видавців» Олександра Коваль зазначає, що за новим законопроектом чим вищого ґатунку книгу хоче зробити видавець, тим у нижчу категорію вона потрапляє. Відповідно у видавця буде менше пільг. Тобто, хто друкуватимете на дешевому газетному папері – потрапить у вищу категорію, той, хто прагне зробити якісніший продукт, – у нижчу категорію і платитиме більше [5].

Потрібно терміново вирішити низку суттєвих проблем, серед яких слід виділити такі.

• Відсутність єдиного управління книговидавничою галуззю, її координації та чіткої стратегії її розвитку, що унеможливлює здійснення єдиної державної політики у цій сфері.

• Відсутність постійного якісного моніторингу тематичного, економічного і фінансового стану книжкового ринку України з метою визначення тенденцій його розвитку, забезпечення контролю за динамікою змін, що відбуваються, і впливу держави на цей процес.

• Недостатній рівень розвитку системи книгорозповсюдження. Нині спостерігається повільне зростання кількості книгарень, що мають забезпечити широкий доступ населення до книжкових видань. В Україні одна книга припадає на 96 тис. населення, тоді як у Франції – на 20 тис., у Росії – на 75 тис.

• Високий рівень зношеності та застарілості обладнання більшості поліграфічних підприємств, що призводить до зниження якості продукції та падіння обсягів виробництва.

• Значне переважання на вітчизняному книжковому ринку імпортованих іншомовних, зокрема російськомовних, видань, які витісняють україномовну продукцію. За оцінкою російських експертів, місткість українського ринку оцінюється в 400–420 млн. дол. США, а російських книжок в Україні продається на 300–320 млн. дол. Для порівняння: споживчі витрати на книжки у Великій Британії, за підрахунками Управління національної статистики, дорівнюють майже 4,5 млрд. євро за рік.

Звичайно, забороняти іншомовну літературу не варто, для зменшення її домінування потрібно підвищувати конкурентоспроможність вітчизняних видань.

• Недостатнє фінансове забезпечення книговидання. Підприємства галузі неспроможні власним коштом комплексно вирішити питання переоснащення (друкарська машина коштує у межах 120–150 тис. дол., а ролева машина – 1,8–2,0 млн. дол.). Лише для заміни зношеного поліграфічного устаткування державних видавничо-поліграфічних підприємств необхідно близько 100 млн. дол.

• Відсутність кваліфікованих фахівців книгорозповсюдження та відповідного програмного забезпечення для ведення обліку друкованої продукції, слабке інформаційно-рекламне забезпечення функціонування книжкового ринку.

• Недостатнє забезпечення підприємств книговидавничої галузі відповідними приміщеннями. Спостерігаються непоодинокі випадки виселення редакцій друкованих ЗМІ, закладів культури, у тому числі бібліотек, видавництв, книгарень, підприємств книгорозповсюдження із займаних ними на законних підставах приміщень державної та комунальної власності.

• Звуженість асортименту українських книг, відсутність їх якісного змістовного наповнення.

• Недостатній рівень розвитку наукового книговидання.

• Низький рівень забезпечення фондів вітчизняних бібліотек україномовною літературою. Передусім потрібно забезпечувати публічні та шкільні бібліотеки через програми типу «Шкільна бібліотека», «Класики української та зарубіжної літератури». Для порівняння: у США діє 8946 публічних бібліотек, які закуповують щороку книги на суму 1,8–2 млрд. дол., що становить 15 % виданих у цій країні книг. Майже на 2,7 млрд. дол. закуповують книг університетські бібліотеки Сполучених Штатів. Бібліотеки Великої Британії також витрачають на комплектування значні суми, зокрема вузівські – в середньому 35 млн. фунтів стерлінгів (фунт. с.), інших навчальних закладів – 156 млн. фунт. с., публічні – 115 млн. фунт. с.

• Нерозвиненість електронного книговидання.

Аналізуючи останній пункт, слід зазначити, що розвиток електронного книговидання – одна з провідних світових тенденцій. Найбільші бібліотеки світу реалізують проекти зі створення електронних копій своїх фондів.

Вперше формування цілісного зібрання друкованих книг в електронній формі було розпочато 1971 року в Іллінойському університеті (США) М. Хартом (проект «Гутенберг»). У США з 1990-х років існують такі проекти, як DLI Digital Libraries Initiative (Ініціатива цифрових бібліотек) – за підтримки Національного наукового фонду, Агенції перспективних досліджень у галузі оборони та Національної агенції з аеронавтики і космічного простору, «Пам’ять Америки», започаткований з ініціативи Бібліотеки Конгресу та 15 університетських книгозбірень Національної федерації цифрових бібліотек, що включає 44 історичні колекції загальним обсягом понад 1 млн. документів, однак має виключно меморіальний характер [6, с. 4].

В інших країнах, особливо європейських, також проводиться активна робота щодо оцифровування фондів. У листопаді 2008 року відбулося офіційне відкриття Європейської цифрової бібліотеки – Europeana[7]. Вона надаватиме вільний і швидкий доступ до європейської культурної спадщини та шедеврів у єдиній багатомовній віртуальній бібліотеці.

Понад 1 000 культурних установ зі 27 країн Європи надали матеріали для того, щоб зробити доступними в режимі он-лайн понад 2 млн. книг, карт, записів, фотографій, архівних документів, малюнків та кінофільмів. На подальшу роботу над віртуальною бібліотекою Єврокомісія має виділити понад 200 млн. євро.

Україна тільки починає робити кроки в цьому напрямі. Зокрема, вона приєдналася до Хартії ЮНЕСКО про збереження цифрової спадщини, прийнято Закон України «Про основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007–2015 роки». Постановою Кабінету Міністрів від 23 грудня 2009 року № 1579 затверджено концепцію Державної цільової національно-культурної програми створення єдиної інформаційної бібліотечної системи «Бібліотека – XXI», на яку планується виділити 140 млн. грн. [8].