11. Сімейна терапія (с.Т.)

- різновид групової терапії, метою якої є перетворення відносин між членами сім'ї як системи з допомогою психотерапевтичних і психокорекційних методів, подолання негативної психологічної симптоматики і підвищення функціональності сімейної системи. У с.т. психологічні симптоми і проблеми розглядаються як результат неоптимальних, дисфункціональних взаємодій членів сім'ї, а не як атрибути того чи іншого її члена ("ідентифікованого пацієнта"). С.т. реалізує інтерперсональний підхід до вирішення проблем, і завдання психотерапевта полягає в тому, щоб змінити за допомогою відповідних дій ("інтервенцій") сімейну систему в цілому. Зручний спосіб побачити все сімейство представляє "сімейна група" (іноді звана також спільної сімейної групою). У такій групі пацієнт називається "виділеним пацієнтом", а беруть участь в ній всі інші члени його сім'ї - батьки, брати і сестри, а також дядьки й тітки, бабуся і дідусь, якщо вони проживають разом з ним. Прийом цей дивно ефективний, тому що труднощі спілкування між членами сім'ї виявляються дуже швидко, коли їх можна побачити всіх разом. Ще ефективніше зібрати в одну групу дві або три родини. У такій групі батьки виявляють, що існують деякі проблеми, спільні для багатьох сімей, тим часом як інші проблеми в кожній сім'ї свої. Це ж вірно і щодо дітей. Зрозуміло, в сімейній групі повинне дотримуватися правило, за яким усі члени сім'ї мають право говорити абсолютно вільно і ніхто не може бути покараний за те, що він сказав в групі. Якщо група ведеться успішно, то поліпшується стан не тільки виділеного пацієнта, але також його братів і сестер, труднощі яких могли бути не настільки помітні або не настільки пригнічують їх батьків. Батьки також більше дізнаються один про одного. У більш віддаленому майбутньому сімейна група може надати величезний вплив на виховання онуків, так що вигоди цього методу лікування не обмежуються виділеним пацієнтом, а можуть поширитися на три покоління. Подружня терапія схожа з сімейної в тому відношенні, що чоловік і дружина відвідують одну групу. Іноді це спільна група з індивідуальними пацієнтами, а іноді спеціальна група тільки для подружніх пар. Мета такої групи - не консультація, що відноситься до компетенції шлюбного консультанта, а психіатричне лікування.

12. Рівні соціальної роботи

Підстави для визначення рівнів соціальної роботи можуть бути різними.

Залежно від масштабності соціальна робота може проводитися на федеральному, регіональному, місцевому та індивідуальному рівнях.

Зміст федерального рівня визначається, перш за все, законодавчої та соціальною політикою держави, управлінням соціальним захистом населення в масштабі країни. Саме на цьому рівні соціальна робота повинна бути представлена в її широкому розумінні, що, природно, накладає відбиток і на її утримання у вузькому сенсі слова.

Регіональний рівень соціальної роботи багато в чому зумовлюється її федеральним рівнем, є похідним від нього. Це знаходить конкретне вираження як в реалізації законодавчих або нормативних актів федерального значення, так і їх адаптації до особливостей тих чи інших суб'єктів країни, що має важливе значення в Росії, яка характеризується різноманітністю кліматичних, природних та інших умов. На регіональному рівні соціальна робота набуває, таким чином, більш конкретний, змістовний характер і соціальна робота постає в її безпосередньому вузькому розумінні.

Місцевий рівень соціальної роботи визначається конкретною спрямованістю на конкретні об'єкти; соціальна робота здійснюється головним чином різного роду соціальними службами, професійними соціальними працівниками та добровольцями.

Індивідуальний рівень - це робота з клієнтом на основі його запитів, застосування технік і методик індивідуальної роботи.

Залежно від конкретних об'єктів соціальна робота може проводитися як з окремим індивідом, так і сім'єю, тим чи іншим шаром (групою), населенням в цілому.

Як феномен суспільного життя соціальна робота повинна (особливо в сучасних умовах) бути розглянута не тільки як практичний вид специфічної діяльності, але і як наука, і як навчальна дисципліна чи цикл навчальних дисциплін. Отже, і тут ми маємо справу зі структурними компонентами соціальної роботи.

На думку шведських авторів Г. Бернлера і Л. Юнісона, соціальна робота може бути розділена на індивідуальну і сімейне (індивідуальну психотерапію); групову; суспільну (робота з громадою на макрорівні, соціальні, адміністрування і планування) 1. Існують і інші методи класифікації соціальної роботи.