Відповіді теорія

1. Права людини як морально-етичний фундамент організації соціальної роботи

Соціальна робота базується на принципах гуманізму, які передбачають «визнання людини найвищою цінністю, захист її гідності і громадянських прав, створення умов для вільного і всебічного вияву здібностей кожного» [1, C.30]. Людяність, людинолюбство – органічна властивість соціальної роботи, її сутнісна характеристика. Повага і чуйність до людини яка потребує допомоги, дозволяє спеціалісту соціальної роботи вирішувати ряд проблем: регулювати правові, економічні відносини людини з суспільством, надавати їй підтримку у самоствердженні й поверненні до повноцінного життя, набутті досвіду самостійного розв’язання проблемних ситуацій. Оскільки кожен індивід заслуговує на увагу і має право на гідне існування, гуманістичний принцип вимагає бачити людину в наркомані, злочинці, психічно хворому й намагатись полегшити долю клієнта та його близьких. Гуманістичним по своїй природі є принцип визнання права кожного на самовизначення, тобто права будувати своє життя згідно власного розуміння, особистих потреб і пріоритетів. Це право є реальним виявом особистісної свободи. На практиці цей принцип означає максимальне врахування побажань клієнта, відмову від нав’язування клієнту власних думок та способів вирішення проблем. Гуманістичним є також принцип справедливості, забезпечення всім людям рівних можливостей розвитку і самореалізації. Набуваючи професію соціального працівника студент засвоює професійно цінні знання та навички, які базуються саме на гуманістичних принципах. Найважливіші професійні принципи соціальної роботи, котрі рекомендують методи знаходження рішень за умов етичної дилеми, розглядають проблеми взаємозв’язку соціальних працівників із клієнтами, колегами та іншими особами, знайшли відображення у етичному кодексі. За Міжнародною декларацією етичних принципів соціальної роботи [2, C.67-75], працівники діють на благо людини, якщо чітко дотримуються таких головних принципів: · кожна людина є унікальною цінністю, на яку слід зважати і ставитись з повагою; · кожна людина має право на самореалізацію такою мірою, щоб це не утискувало таке ж право інших людей; · кожне суспільство повинно функціонувати так, щоб забезпечити максимальні блага для всіх своїх членів; · соціальні працівники віддані принципам соціальної справедливості; · соціальні працівники зобов’язані присвятити здобуті знання і навички наданню допомоги окремим особам та групам в їх розвитку та розв’язанні конфліктів як поміж собою, так і в стосунках із суспільством та наслідків цих конфліктів; · соціальні працівники повинні надавати якомога кращу допомогу будь-кому, хто потребує допомоги та поради, не маючи несправедливих обмежень щодо статі, віку, непрацездатності, расової приналежності, соціального класу, походження, релігії, мови, політичних переконань або сексуальної орієнтації; · соціальні працівники поважають головні права людини, осіб та груп людей відповідно до міжнародної декларації прав людини ООН та інших міжнародних конвенцій, що випливають з цієї Декларації; · соціальні працівники ставляться з повагою до принципів приватного життя, конфіденційності та відповідального використання інформації в своїй професійній роботі; · соціальні працівники повинні повною мірою співпрацювати зі своїми клієнтами заради інтересів останніх, водночас віддаючи належну повагу інтересам інших людей; · соціальні працівники повинні звести до мінімуму застосування правового примусу у розв’язанні проблем клієнта: · соціальна робота не сумісна з прямою або непрямою підтримкою осіб, груп індивідів, політичних сил або силових структур, які використовують тероризм, тортури та інші заходи, спрямовані на пригноблення людей; · соціальні працівники приймають етично обґрунтовані рішення й дотримуються їх, віддаючи належну повагу положенням Міжнародної декларації етичних принципів МФСП, а також положенням міжнародних етичних стандартів соціальних працівників, ухвалених їхньою професійною асоціацією.

Етичним кодексом закріплені моральні стандарти, яким повинна відповідати діяльність соціального працівника. Але в практиці соціальної роботи часто виникають ситуації, в яких доводиться зіставляти різноманітні потреби, і жертвувати одними за рахунок задоволення інших. Будь-яка людина психологічно важко переживає ситуацію вибору і конфлікт потреб, а тим більше, якщо від цього вибору залежатиме доля інших людей. Наприклад, літню людину діти, що проживають в іншому місці, мають наміри поселити в будинок перестарілих, бажаючи покращити медичний догляд та обслуговування. Соціальний працівник, знаючи про те, що зміна місця проживання в літньому віці може прискорити розвиток психічних захворювань і призвести до смерті клієнта, до того ж враховуючи бажання клієнта (згідно принципу на самовизначення), повинен прийняти правильне рішення. Будь-який варіант вирішення проблеми, може бути розцінений як негуманний – піти проти волі клієнта, або залишити його на самоті. Отже явище позитивне з одного боку може бути розцінено негативно з іншого. Конфлікт цінностей і інтересів часто стає причиною моральних ускладнень. Певний внутрішній конфлікт закладений в самих гуманних принципах соціальної роботи. В суспільстві, свободи однієї людини обмежуються свободами інших людей. Обов’язки перед іншими та соціальна відповідальність обмежують інтереси людини. Працюючи з маргіналізованими верствами населення, соціальний працівник надає допомогу наркоманам, правопорушникам, які являють собою потенційну загрозу іншим людям та стабільності і добробуту суспільства. Здійснюючи допомогу, соціальний працівник при вирішенні проблем, виходить зі свого розуміння благ клієнта, його оточення й суспільства загалом. Нав’язування власної думки, навіть етичними засобами, заперечує праву клієнта на самовизначення. Готуючи соціальних працівників, необхідно враховувати всю складність морально-етичних проблем, з якими доведеться зіткнутися в майбутній професійній діяльності. Невміння подолати професійний стрес, що може виникнути при роботі з різними випадками особистих та соціальних негараздів, психологічний конфлікт цінностей створюють ефект професійного «вигорання» навіть добре обізнаного і високоморального соціального працівника.   2. Об’єкти соц.. роб.

Об'єкт і суб'єкт соціальної роботи є її основними структурними елементами. Під об'єктом розуміють усіх, хто потребує допомоги незалежно від її характеру та специфіки. Усі, хто надає таку допомо­гу, належать до суб'єктів соціальної роботи. Отже, соціальна робо­та — це своєрідна взаємодія об'єкта і суб'єкта, результатом якої є допомога людям у розв'язанні їхніх життєвих проблем.

Зауважимо, що така взаємодія, яку ще можна визначити як об'єктно-суб'єктні відносини, не є незмінною. Адже об'єкт сприймає соціальну допомогу, фігуруючи певною мірою як суб'єкт соціальної роботи. У цьому разі соціальна робота набирає суб'єкт-суб'єктного характеру. Саме посилення суб'єктивної ролі людей, яким надається соціальна допомога, вважається прогресивною тенденцією розвитку соціальної роботи у світі.

цьому зв'язку в науковій літературі дискутується питання щодо назви об'єкта соціальної допомоги [128, 34]. Більшість авторів такі назви, як "пацієнт", "потерпілий" справедливо відкидають, оскіль­ки вони мають пасивний характер. Адже індивід, який хоча б част­ково зберігає самосвідомість і має змогу нехай і обмежено, під керів­ництвом інших осіб брати участь в усуненні власних життєвих пе­решкод, є дієвою активною особою у наданні допомоги, її оцінці та відповідній корекції. У такому розумінні індивід є скоріше замовни­ком і споживачем соціальних послуг. У цьому зв'язку в літературі із соціальної роботи утвердилася термінологія, згідно з якою особу, яка отримує допомогу від соціального працівника, називають клієн­том, а ті чи інші різновиди такої допомоги — соціальними послугами. Клієнтом може бути як індивід, так і група (сім'я, шкільний клас, групи індивідів та ін.).

Окремі автори [108, 83] розподіляють об'єкти соціальної роботи на три основні категорії: соціально незахищені групи, маргінальні групи і люди з відхиленнями у поведінці. Більш узагальнену класифі­кацію здійснено за критерієм масштабності об'єкта. У цьому розумін­ні об'єктами соціальної роботи є індивіди, сім'ї, групи і спільноти, які перебувають у скрутній життєвій ситуації. Скрутною зазвичай нази­вають ситуацію, що порушує нормальне соціальне функціонування чи ефективну соціалізацію зазначених об'єктів або загрожує їм.

Іноді масштаби об'єкта соціальної роботи невиправдано розширю­ються, виходячи з того, що соціальна робота потрібна всім верствам населення, групам та індивідам, хоча при цьому обумовлюється, що така потреба в одних є потенційною, а в інших — актуальною [128, 36]. Потенційну потребу в допомозі навряд чи слід розуміти як озна­ку об'єкта соціальної роботи. Адже скрутної життєвої ситуації, яка, власне, і спричинює виникнення відносин між об'єктом і суб'єктом соціальної роботи, у цьому разі не виникає.

Інша річ, що збільшується кількість клієнтів соціальної робо­ти, охоплюючи дедалі ширше коло соціальних груп і верств насе­лення. Особливо різко ця тенденція окреслилася в пострадян­ських країнах, зокрема в Україні. Як і в Росії, соціальна робота в Україні стає практично всеохоплюючою, оскільки виникли умо­ви, що практично виключають з ужитку поняття "благополучна соціальна група" [128, 36]. Це суттєво ускладнює діяльність суб'єктів соціальної роботи.

3. Суб’єкти соц.. роб.

Основним суб'єктом соціальної роботи, центральною дійовою особою будь-якої системи соціальної роботи є соціальний праців­ник. Саме він, безпосередньо контактуючи і взаємодіючи з клієн­тами, надає їм допомогу, підтримує їхні зусилля щодо виходу із скрутної життєвої ситуації (її поліпшення). Зрозуміло, що роль со­ціального працівника як суб'єкта соціальної роботи важко пере­оцінити. Водночас для зміни ситуації на краще часто недостатньо зусиль лише окремих осіб, а інколи й груп. Найчастіше для цього потрібні зусилля організацій і навіть соціальних інституцій різно­го рівня. Керівну й координуючу роль при цьому відіграє держа­ва, створюючи систему державних установ, організацій та інсти­туцій соціальної роботи. У своєрідну підсистему соціальної робо­ти об'єднуються недержавні організації і групи соціальної підтримки та допомоги.

Відомо кілька підходів до класифікації інституцій соціальної ро­боти за різними критеріями [114, 112-117].

За критерієм рівня діяльності, її масштабами розрізняють такі організації:

•  міжнародні (Міжнародна організація праці, Дитячий фонд ООН та ін.), діяльність яких поширюється на міжнародний простір;

•  загальнодержавні (Міністерство праці та соціальної політики, Державний центр соціальних служб для молоді та ін.);

•  регіональні (територіальний орган соціальної допомоги, район­ ний центр зайнятості населення та ін.).