Тема 12

ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ РОЗВИТКУ РЕГІОНІВ

1. Суть, принципи і цілі регіональної політики Української держави.

2. Основні форми та методи державного регулювання розвитку регіонів.

3. Державні регіональні прогнози і програми.

12.1. Суть, принципи і цілі регіональної політики Української держави

^ Регіон — цілісна територіальна частина господарства країни, що характеризується комплексом притаманних їй ознак: струк­турою виробництва, розвиненими внутрішніми зв'язками, концен­трацією населення, певною виробничою та соціальною інфра­структурою, місцевими органами територіального управління.

>=> Регіональна політика держави — це:

• сфера діяльності держави щодо управління політичним, економічним та соціальним розвитком окремих територій країни виходячи із загальнодержавних інтересів;

• соціально-економічна політика окремих регіонів, спрямована на реалізацію певних цілей і завдань, виходячи із внутрішніх потреб і наявних ресурсів.

• Оптимальне поєднання цих двох аспектів забезпечує раціо­нальну регіональну соціально-економічну політику держави.

Державна регіональна економічна політика^

Органічна частина загальної соціально-економічної політики держави, що синтезує регіональні аспекти

Сукупність органічно-правових та економічних заходів, спрямованих на:

• стимулювання ефективного розвитку продуктивних сил регіонів

• раціональне використання ресурсного потенціалу регіонів з метою підвищення життєвого рівня населення та охорони навколишнього середовища

• вдосконалення територіальної організації суспільства

Стратегічні цілі регіональної політики української держави:

^ політичні: збереження унітарної (єдиної) незалежної дер­жави, усунення умов для дезінтеграційних, сепаратистських (від лат. — відокремлення) процесів;

^ економічні: забезпечення комплексного, збалансованого роз­витку регіонів на основі реалізації їх потенціалу, зменшення соці­ально-економічної диференціації, прискорення ринкового рефор­мування;

^> соціальні: реалізація конституційних прав громадян, за­безпечення необхідних умов для життя незалежно від місця про­живання.

Названі цілі реалізуються через комплекс завдань державної

регіональної політики:

1. зміцнення основ української державності;

2. пошук оптимальної моделі державного та територіального

устрою;

3. забезпечення економічної самодостатності областей через узгодження загальнодержавних, регіональних та місцевих інтересів і економічних пріоритетів;

4. активна участь регіонів і органів місцевого самоврядування в управлінні державою та самостійне вирішення проблем у межах

своєї компетенції;

5) підвищення та вирівнювання регіональних життєвих умов

населення.

Об'єкти державної регіональної економічної політики: Системи територіальних утворень, у ме­жах яких здійснюється державне управ­ління та місцеве самоврядування: адміні­стративно-територіальні одиниці регіону, галузі господарського комплексу тери­торії, соціальна інфраструктура, природ­не середовище, трудові ресурси тощо

Суб'єкти державної регіональної політики в Україні

Центральні органи держав­ної виконавчої влади

Місцеве самоврядування, представ­ницькі громадські товариства, спілки регіонів, територіальна громада

Місцеві ради народних депутатів

Держадміністрації відповідного рівня (обласні, міські, районні)

^ Територіальна громада — низова економічно і фінансово самодостатня адміністративна територіальна одиниця.

^ Місцеве самоврядування — гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади самостійно або під відповідальність органів чи посадових осіб місцевого самовряду­вання вирішувати питання місцевого значення в межах чинного законодавства України.

Система місцевого самоврядування складається з:

1. територіальної громади;

2. сільської, селищної, міської ради;

3. сільського, селищного, міського голови;

4. виконавчих органів сільської, селищної і міської ради;

5. районних та обласних рад, що представляють спільні інтереси територіальних громад;

6. органів самоорганізації населення.

Особливості формування регіональної політики в Україні:

• брак досвіду щодо здійснення власної регіональної політики;

• незавершеність процесів формування дієздатних центральних органів державної влади, правового оформлення держави;

• гостра економічна криза;

відмова від старої моделі стосунків між центральною та місцевою владою.

Вимоги до управління регіонами у межах унітарної моделі, яка діє в Україні

Розширення повноважень місцевої влади

Повне врахування регіонами загально­державних інтересів

Керованість регіонами передбачає

децентралізацію влади

розподіл повноважень

розподіл відповідальності

розподіл фінансів

Напрямки децентралізації унітарного державного устрою в Україні:

• посилення ролі регіонів у політичному управлінні країною;

• розмежування повноважень між центральними і місцевими органами виконавчої влади стосовно виконання функцій державного регулювання економічного розвитку;

• фінансова децентралізація (чітке розмежування компетенції і повноважень центральних, регіональних та місцевих органів влади у сфері фінансування).

Основні аспекти регіонального управління Взаємовідносини "регіон-центр":

• чіткий розподіл повноважень та компетенції з питань власності, зайнятості, земельних ресурсів, бюджету, податків, соціального захисту, ціноутворення тощо;

• вирішення центром питань економічної безпеки, фінансово-економічної стабільності, грошового обігу, бюджету, програм загальнодержавного рівня.

Взаємовідносини "регіон — місцеве самоврядування":

— окреслення функцій територіальних, муніципальних органів різних рівнів;

• визначення завдань розвитку регіону;

• регулювання ринкових відносин у межах території;

• вирішення питань бюджетно-фінансової політики території, питань оперативного управління господарством.

Комплексний розвиток регіону як єдиного господарства:

— формування моделі ринкових відносин у регіоні;

• відповідальність перед населенням та перед центром за регіональний стан справ;

• забезпечення розширеного відтворення у регіоні;

• попередження депресивних явищ в економіці регіону, які порушували б конституційні права людей.

Принципи державної регіональної економічної політики:

Узгодження загальнодержавних інтересів і пріоритетів з регіональними і місцевими

Підвищення економічної самостійності регіонів шля­хом чіткого розмежування повноважень

Відповідальність органів державної влади й управ­ління за прийняті рішення

Комплексне вирішення еко­номічних, соціальних, еколо­гічних проблем регіону

Комплекс цілей державної регіональної політики:

1. зміцнення основ української державності;

2. пошук оптимальної моделі державного та територіального устрою;

3. забезпечення економічної самодостатності областей через узгодження загальнодержавних, регіональних та місцевих інтересів і економічних пріоритетів;

4. активна участь регіонів і органів місцевого самоврядування в управлінні державою та самостійне вирішення проблем у межах своєї компетенції;

5. підвищення та вирівнювання регіональних життєвих умов населення.

12.2. Основні форми та методи державного регулювання розвитку регіонів

^ Економічна складова державної регіональної політики

передбачає:

• забезпечення економічної самодостатності областей через узгодження загальнодержавних інтересів та економічних пріоритетів з регіональними і місцевими;

• раціональне розміщення продуктивних сил, реалізацію переваг територіального поділу праці;

• створення нової системи управління комунальним сектором економіки;

• стимулювання надходження фінансових ресурсів, приватних інвестицій у найдинамічніше області, здатні прискорити зростання національної економіки та сприяти реструктуризації власної економіки;

• активізацію розвитку депресивних регіонів;

• сприяння формуванню оптимальної структури господарського комплексу, здатної забезпечити найефективніший регіональний розвиток;

• контроль з боку держави за зміною суспільних потреб, за дотриманням загальноекономічних, соціальних пріоритетів, забезпеченням досягнень у сфері науково-технічного прогресу;

• сприяння розвитку регіонального ринку та споживчого сектору економіки регіону;

• створення різних типів спеціальних економічних зон як засобу стимулювання господарської діяльності в регіоні.

Механізм державного регулювання розвитку регіонів

• Законодавчо-нормативна база

• Бюджетно-фінансове регулювання

• Державне прогнозування та програмування розвитку регіонів

• Пряме управління регіоном (комунальною та муніципальною власністю, забезпечення функціонування виробничої, ринкової та соціальної інфраструктури тощо)

• Соціальний захист населення

Основні цілі й завдання регіональної політики формуються з урахуванням проблем:

Економічних

Фінансових

Соціальних

Екологічних

Державна регіональна бюджетно-фінансова політика— сукупність державних фінансових захо­дів щодо забезпечення управління терито­ріями країни, вирішення їхніх фінансових проблем

її функції:

• забезпечення незалежності регіонального управління;

• підтримання потенціалу регіону на достатньому рівні;

• забезпечення справедливого перерозподілу доходів різних регіонів (регіони-донори, регіони-реципієнти) з метою вирівнювання їх соціально-економічного розвитку

Основні проблеми бюджетного регулювання розвитку регіонів:

• встановлення науково-обгрунтованих показників, що визначають і гарантують самостійність місцевих бюджетів;

• збалансування бюджетної системи за територіями, доходами і витратами;

• визначення частки місцевих бюджетів у консолідованому бюджеті держави;

встановлення мінімальної частки доходів місцевих бюджетів, що формуються за рахунок власних доходів (показник реальної фінансової автономії).

Основні інструменти бюджетного регулювання розвитку регіонів

Нормативи відрахувань від регульованих доходів

Дотації, субсидії, субвенції

Бюджетні позички

Соціальний напрямок регіональної політики передбачає

встановлення дер­жавного і громад­ського контролю над місцевими органами влади за виконанням ними соціальних програм, ефективним використанням фінансових ресурсів

забезпечення необхід­них умов життєдіяль­ності населення

зосередження виплат усіх видів соціальної допомоги у територіальних громадах за місцем проживання

реалізацію конститу­ційних прав усіх громадян незалежно від місця їх про­живання

формування самодостатньої соціальної бази областей

Екологічна складова регіональної політики ставить за мету
1 формування територіальних основ сталого розвитку та систем екологічної безпеки		Збалансування бюджетних витрат на охорону природи на загальнодержавному та місцевому рівнях		оптимізацію співіснування та функціонування природних екосистем і народногосподарського комплексу

12.3. Державні регіональні прогнози і програми

*=!> Базою прогнозування соціально-економічного розвитку ре­гіону є система кількісних показників, що ґрунтується на дер­жавних соціальних стандартах і нормативах забезпеченості насе­лення.

Основні фактори, що обумовлюють процес розробки прогнозів соціально-економічного розвитку регіону:

• соціально-демографічний стан;

• природно-кліматичні умови;

• національно-етнічні особливості території;

• рівень розвитку соціальної інфраструктури у міських та сільських поселеннях;

• потенційні можливості місцевих інвесторів;

• кількісні характеристики розвитку соціальної інфраструктури у розвинених країнах світу та у провідних областях України.

^ Державні регіональні програми — комплекс заходів місце­вих органів державної влади та управління щодо вирішення найбільш актуальних проблем соціально-економічного розвитку

регіону.

Вони дають можливість найповніше узгодити територіальні та галузеві інтереси, створити реальні умови для зближення рівнів виробництва і споживання основних товарів широкого спожи­вання в усіх регіонах.

В Україні сьогодні діє програма соціально-економічного роз­витку Карпатського регіону. Підготовлені програми соціально-економічного розвитку Полісся, Поділля, Причорноморського та Придніпровського регіонів.

Схвалені Кабінетом Міністрів України заходи регіональних програм автоматично стають складовими державної програми еко­номічного і соціального розвитку України.

Цілі розробки державних регіональних програм

Активізація господарської діяльності та розвиток ринкових відносин у регіоні

Забезпечення структурної перебудови господарських комплексів

Вдосконалення спеціалізації

Ліквідація локальних економічних криз

Вирішення проблем соціального характеру, розвиток соціальної інфраструктури

Найповніше узгодження територіальних і галузевих інтересів

Обов'язкові елементи регіональних програм і прогнозів розвитку регіонів

Аналіз соціально-економічного стану

Основні напрямки структурної перебудови

Цільові установки у соціальній, еконо­мічній, природоохоронній сферах

Визначення методів та етапів реалізації програм

Розробка та реалізація комплексних програм розвитку регіонів потребує базового забезпечення

організаційно-структурного

інвестиційно-фінансового

матеріально-технічного

законодавчо-правового

інформаційно-нормативного

професійно-кадрового

Запитання і завдання для самоконтролю

6. У чому полягає сутність державної регіональної економічної політики?

7. Що є об'єктом державної регіональної політики?

8. Хто виступає суб'єктом державного регулювання регіонів?

9. Яка роль місцевого самоврядування у розвитку територій?

10. Які фактори впливають на якість державного регулювання розвитком регіонів?

11. Назвіть основні цілі державної регіональної політики.

12. Які функції у взаємовідносинах "регіон — центр" належать центру, а які регіону?

13. Назвіть основні принципи державної регіональної економічної політики.

9. Розкрийте суть та основні інструменти регіональної бюджетно-фінансової політики.

10. Які цілі та засоби реалізації соціальної та екологічної політики регіонів?

10. Розкрийте структуру державних регіональних програм.

ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ РОЗВИТКУ РЕГІОНІВ

1. Суть і завдання регіональної економічної політики

2. Регіональна економічна політика у перехідний період

1. Державне регулювання соціально-економічного розвитку регіонів

3. Місцеві бюджети — фінансова основа розвитку регіонів

Ключові поняття і терміни:

регіональна економічна політика, принципи регіональної по­літики, цілі регіональної політики, місцеве самоврядування, те­риторіальні громади, депресивні території, регіональні програми, місцеві бюджети, дотації вирівнювання.

Після вивчення теми студенти повинні

знати: суть, завдання, цілі та пріоритети державної регіональ­ної політики; механізми державної регіональної полі­тики; принципи формування місцевих бюджетів; ви­ди місцевих податків і зборів та напрями їх викорис­тання.

вміти: оцінювати стан розвитку окремих регіонів країни, ви­значати проблеми регіонального розвитку та передба­чати заходи з їх вирішення.

15.1. Суть і завдання регіональної економічної політики

Народне господарство кожної країни — велика, складна та ди­намічна система, яка складається з багатьох частин й елементів, пов'язаних між собою прямими та зворотними зв'язками. В умовах формування національної економіки аналіз і вивчення елементів системи, окремих підсистем, їхніх вихідних і вхідних параметрів дають змогу визначити найефективніші шляхи розвитку народ­ного господарства країни. Такий підхід чітко простежується при визначенні напрямів переструктуризації господарства, його спря­мованості на задоволення соціальних потреб людей.

Економіка України у складі єдиного народногосподарського ком­плексу колишнього СРСР була підпорядкована політиці держа­ви, кон'юнктурній і військовій меті. Вона не враховувала інтересів народу, регіональних умов та екологічних можливостей окремих регіонів. Це призвело до деформованої, незбалансованості струк­тури економіки.

Характерною ознакою нинішньої економіки України є те, що підприємства не можуть самостійно виготовляти більшості видів продукції виробничо-господарського призначення без поставок з інших країн, хоча в Україні є всі умови для налагодження са­мостійного виробництва.

У структурі валового національного продукту значну частку посідає матеріале-, енерго-, фондомістка продукція, випуск якої завдає шкоди довкіллю (продукція хімічної промисловості, чорної металургії, важкого машинобудування тощо). Причому виробниц­тво цієї продукції значно перевищувало і перевищує внутрішні потреби України. На територію України, що займає близько 3 % території колишнього СРСР, припадає 25 % загального проми­слового забруднення.

Негативним явищем для національної економіки є мала частка галузей, що працюють на споживчий ринок. В останньому деся­тилітті вона не перевищувала 29 % валового продукту, в той час коли у розвинених країнах цей показник становить не менше 40 %. Щоб подолати товарний дефіцит, треба подбати про при­скорений розвиток легкої, харчової промисловості, промисловості будівельних матеріалів, виробництв складної побутової техніки, всієї сфери виробництва товарів народного споживання.

Розв'язання проблеми формування національної економіки, її стабілізації та соціальної переорієнтації вимагають децентраліза­ції управління, розширення регіонального самоврядування.

Регіони — це цілісна територіальна частина господарства краї­ни, яка характеризується наявністю місцевих органів управління, певною структурою виробництва, внутрішніми зв'язками, насе­ленням, виробничою та соціальною інфраструктурою.

До складу України входять 24 області, АР Крим, два міста за­гальнодержавного підпорядкування — Київ і Севастополь. Всі ці території мають свої відмінності та особливості щодо соціально-економічного, історичного, мовного, культурного розвитку.

У кожному регіоні* (області) як економічній підсистемі закла­дена можливість господарювання на основі ринкових відносин. Виходячи з державних інтересів і пріоритетів, місцева влада на рівні цієї території поєднує ринкові регулятори з державним впли­вом на регіоналізацію економіки з домінуванням останніх.

Розуміння сутності регіону лише як певної території недостат­нє. Це має бути певний територіальний оптимум, тобто сукупність найсприятливіших соціально-економічних і природних умов на певній території, які б при правильній організації дали змогу най­більш ефективно використати природні, трудові ресурси, а також виробничу та соціальну інфраструктури за умови збереження рів­новаги в навколишньому середовищі.

Визначення регіону як територіальної політико-економічної ці­лісності дає змогу встановити його місце і роль у процесі суспіль­ного відтворення. Регіон має у своєму розпорядженні складний господарський комплекс, що складається з різних галузей госпо­дарства, соціальних, культурно-побутових підрозділів, організа­цій та установ. З їх допомогою регіон виконує економічні та соці­альні функції.

Усі підприємства, організації та установи в регіоні пов'язані спільними природно-кліматичними умовами, використанням при­родних, трудових ресурсів, міжгалузевих виробництв, спільним використанням енергії, засобів зв'язку, транспорту, будівельного комплексу та ін.

Регіон має також спільну систему управління, фінансування і кредитування, систему задоволення соціальних потреб населен­ня, охорони здоров'я, відпочинку.

Головна особливість регіону полягає в його відносно самостій­ному відтворювальному процесі, який охоплює виробництво, роз­поділ, обмін і споживання.

Отже, державна регіональна політика — це сукупність заходів політичного, соціально-економічного характеру, які здійснюють органи державної та регіональної влади на окремих територіях країни, спрямованих на реалізацію загальнодержавних та регі­ональних цілей та завдань, виходячи з внутрішніх потреб і наяв­них ресурсів.

Завдання державної регіональної політики полягають у:

• сприянні реалізації державної соціально-економічної політики;

• стимулюванні ефективного розвитку продуктивних сил регіону;

• раціональному використанні ресурсного потенціалу регіону;

• підвищенні рівня життя населення регіону;

• охороні навколишнього середовища;

• вдосконаленні територіальної організації суспільства;

• координації міжрегіональних зв'язків;

• вирівнюванні існуючих відмінностей у соціально-економічному розвитку регіонів.

Регіональний виробничий комплекс є багатогалузевим. Його потужність залежить від концентрації виробничих, а також ло­калізації обмінних процесів. Кожний регіональний комплекс міс­тить не лише власне виробництво, але й виробничу і соціальну інфраструктури. Останні обслуговують процес відтворення на різ­них його стадіях.

Об'єктами державної регіональної політики є територіальні утворення, в межах яких здійснюється державне управління та місцеве самоврядування — адміністративно-територіальні одиниці регіону, галузі господарського комплексу, виробнича, соціальна інфраструктури, ресурси регіону.

Суб'єктами державної регіональної політики є органи дер­жавної влади — центральні та місцеві, представницькі органи місцевого самоврядування.

Предметом регулювання є децентралізація влади, розподіл повноважень, відповідальності, фінансів.

Розрізняють державну регіональну політику, яка розглядаєть­ся як дії центру щодо розвитку регіональних процесів, впливу на них та внутрішню політику самих регіонів.

Збалансованою вважається така регіональна політика, коли ін­тереси центру та регіонів співпадають, доповнюють і збагачують один одного; коли можливості центру сприяють вирішенню ре­гіональних проблем; коли ефективно розподілені повноваження та відповідальність між центральними та місцевими органами влади.

15.2. Регіональна економічна політика у перехідний період

Регіональна економічна політика держави складається з окре­мих елементів: мета та завдання; пріоритети регіонального роз­витку; організаційно-економічний механізм регулювання тери­торіальних пропорцій. Регіональна політика повинна бути такою, щоб оптимально поєднувати інтереси держави і окремих регіонів.

Держава, виходячи з національних інтересів, визначає страте­гічну мету та поточні пріоритети, створюючи сприятливі умови для розв'язання відповідних соціально-економічних проблем ре­гіону. Стратегічні завдання формування економіки України по­лягають у тому, щоб:

• виробити соціальну орієнтацію економіки і розв'язати на цій основі комплекс соціально-економічних завдань регіону;

• підвищити рівень внутрішньої збалансованості економіки України за рахунок переорієнтації виробництва, засобів виробництва на задоволення потреб власної міжгалузевої кооперації;

• забезпечити науково-технічну перебудову виробництва в усіх галузях і на всіх рівнях економіки, яка підвищить конкурентоспроможність власного виробництва на світовому ринку, збільшить експортний потенціал держави;

• здійснити переорієнтацію на розвиток наукомістких і високоефективних виробництв та галузей;

• екологізувати народногосподарський комплекс України, виділити в його складі природоохоронні, заповідні та рекреаційні зони, райони для високоінтенсивного розвитку промисловості та сільського господарства, а також найбільш забруднені зони, де необхідно здійснити комплекс природоохоронних заходів.

Регіональна політика держави охоплює економічний, соціаль­ний, демографічний, екологічний та науково-технічний аспекти.

Економічний аспект передбачає забезпечення комплексного і збалансованого розвитку регіонів на основі зростання вироб­ництва товарів (робіт, послуг), раціонального розміщення продук­тивних сил з урахуванням наявних ресурсів.

Соціальний аспект вимагає прискореного розвитку соціальної та виробничої інфраструктури в регіонах з низьким рівнем забез­печеності, особливо в сільській місцевості.

Демографічний аспект спрямований на стимулювання якісних змін у демографічній та соціальній структурі населення, створен­ня сприятливих умов для зростання народжуваності, оздоровлен­ня населення тощо.

Екологічний аспект покликаний урегулювати природогосподарську збалансованість у регіонах і створити сприятливі умови для життєдіяльності населення.

Науково-технічний аспект регіональної політики забезпечує розвиток пріоритетних напрямів наукових досліджень, спрямовує науково-технічний розвиток і потенціал на розробку, освоєння та широке використання нових машин, технологій, матеріалів, кон­курентоспроможних на світовому ринку.

Регіональна економічна політика передбачає визначення від­повідних пріоритетів, тобто надання переваги на даному етапі розвитку конкретним галузям, видам діяльності, формам госпо­дарювання. Залежно від важливості поставленої мети та рівнів управління пріоритети можуть встановлюватися як на державно­му, так і на місцевому рівнях управління.

У системі державної регіональної політики особливе місце по­сідає організаційно-економічний механізм регулювання терито ріальногорозвитку, який включає широкий спектр економічних важелів: пряме державне інвестування, розробку й фінансування цільових міжрегіональних програм, створення спеціальних фон­дів, надання субсидій і дотацій, пільгових кредитів тощо.

В умовах перехідного періоду регулююча роль держави зво­диться до створення і забезпечення- сприятливих умов для ефек­тивного функціонування територіальних одиниць. Забезпечення територіальної свободи, саморозвитку і самоорганізації господарю­ючих суб'єктів і створення на цій основі ефективної регіональної економіки вимагає переведення управління на регіональний рівень. Це, зокрема, стосується розвитку підприємництва, роздер­жавлення і приватизації комунальної власності, приватизації май­на агропромислового комплексу і земельної реформи, соціального захисту населення, формування товарного і фондового ринків, ринку праці та ін.

Новий підхід у регіональній політиці ґрунтується на коорди­нації та добровільному узгодженні інтересів усіх учасників про­цесу регіонального відтворення. Проблеми, які виникають у ре­гіоні, повинні розв'язуватися на місцях. Діяльність регіональних органів управління економікою повинна засновуватися на загаль­ноприйнятих принципах самоврядування.

Під економічним самоврядуванням треба розуміти форму гос­подарювання й управління регіонами, процеси розширеного від­творення якого покриваються, як правило, власними доходами від діяльності регіонального народногосподарського комплексу. Це означає, що господарювання регіону має здійснюватися з ура­хуванням процесу ринкових змін, що ґрунтується на максималь­ній економічній свободі суб'єктів та їхній повній відповідальності за результати своєї діяльності. Управлінські рішення при цьому повинні прийматися, виходячи з принципів економічної самос­тійності територій, самозабезпечення, самофінансування, поєд­нання місцевих і державних інтересів, урахування інтересів усіх соціальних груп регіону (табл. 43).

Державне регулювання регіональної економіки слід скерувати на комплексне вирішення соціально-економічних проблем, спе­цифічних для кожного регіону. Для цього використовують весь набір економічних і організаційних методів управління. Структу­ра і кадровий склад регіональних управлінь зорієнтовані як на оперативну роботу, так і на вирішення перспективних завдань.

Державне регіональне управління господарством області має дво­рівневу систему: 1) державне регіональне управління; 2) місцеве самоврядування (рис. 32).

Постановою Кабінету Міністрів України від 18 травня 2000 р. рекомендується перелік управлінь, відділів та інших структурних підрозділів обласної державної адміністрації.