5. Усс на Тернопільщині.

Навесні 1915 року німецько-австрійські війська почали так звану Горлицьку операцію, у ході якої прорвали оборону російських військ і змусили противника залишити Галичину. Знесилені курені УСС були виведені у запас і майже місяць знаходилися в лісах над Золотою Липою, з‘єднавшись із своєю тиловою частиною, що мала назву Кіш, або "Кадра". В той період Кіш нараховував до 250 новонабраних стрільців, які вивчали зброю, навчалися бойовим вправам. У Коші також навчали письменності, прилучали до культури: діяли бібліотека, стрілецький хор під керівництвом М.Гайворонського. Молоді стрільці активно допомагали місцевому населенню в справі організації освітньо-культурних заходів та по господарству.

Наприкінці серпня 1915 року галицькі частини знову були втягнуті в запеклі кровопролитні бої в степах між Серетом і Стрипою в районі сіл Семиківці, Соколів, Сокільники. Обидва курені були об‘єднані в 1-й полк Українських Січових Стрільців, командиром якого був призначений отаман Коссак, до його складу увійшли курені В.Дідушка, С.Горука і новостворений під командуванням Д.Вітовського. Чисельність особового складу була доведена до 1700 чоловік і 500 стрільців у Коші. Полк нарешті отримав достатню кількість кулеметів, гармат і мінометів.

Пізно восени 1915 р. фронт перейшов до позиційної оборони, полк УСС було виведено у другий ешелон в район села Соснів, де він перебував аж до травня 1916 року. Старшинам і стрільцям були дозволені короткі відпустки додому, був відновлений тісний зв'язок зі Львовом, організована польова пошта. Поряд із регулярними заняттями з бойової підготовки велася широка культурно-освітня робота. Надзвичайно велику і важливу діяльність розгорнула так звана Пресова Квартира, своєрідний центр, що організовував і спрямовував духовне, культурне і творче життя легіону. В ньому працювали А.Лотоцький, Л.Лепкий, А.Баб‘юк, О.Назарук, Л.Лепкий, Р.Купчинський, О.Курилас та інші талановиті письменники, художники, журналісти, композитори. Зусиллями митців налагоджено випуск альманаху “Червона Калина”, сатиричних журналів “Самохотник”, “Самопал”, видавались книжки тощо.

Влітку 1916 р. російська армія здійснила Брусиловський прорив. Австрійське командування планувало прикрити січовими стрільцями найбільш важливу ділянку – залізничний і мурований шлях Підгайці-Бережани. Полк УСС на чолі з новопризначеним командувачем австрійським підполковником А.Вариводою нараховував в той час 47 старшин і 1685 стрільців. Не маючи досить часу, щоб організувати оборону, 12 серпня стрільці змушені були відійти до гори Лисоні.

29 вересня російські війська вже втретє розпочали штурм оборони австрійців. Бій за г.Лисоня тривав три дні. Оточені ворогом, галицькі стрільці трималися стійко, але переважаючі сили росіян зламали їх опір. Це була тяжка поразка Українських Січових Стрільців. В строю лишилося всього 150 стрільців і 16 старшин. Загинуло майже 700 бійців. Тільки за рахунок вцілілої технічної сотні чисельність полку була доведена до 400 чоловік.

6. Останні бої і завершення бойового шляху усс.

У жовтні 1916 року вцілілі залишки полку були виведені на Волинь, де січовики відновлювали сили, а також надавали велику допомогу населенню в с/г та організації освітньої мережі. Лише 17 лютого 1917 року полк УСС знову повернувся на фронт і зайняв ділянку оборони під Бережанами, в районі села Куропатники. Полк, яким командував тепер австрієць отаман Ф.Кікаль, по суті представляв курінь, бо складався всього з чотирьох сотень - В.Дідушка, О.Семенка, П.Орза і О.Букшованого, який повернувся з полону. Тоді стрільці взнали про революційні події в Петербурзі та Наддніпрянській Україні, тож проявом надій вояків на закінчення війни стало братання між галицькими стрільцями і солдатами російської армії.

Та 18 червня 1917 року Тимчасовий уряд дав наказ російській армії наступати, надії на швидке закінчення війни не виправдались. 29 червня 1917 року відбувся останній бій УСС з російськими військами в районі с.Конюхи на Бережанщині. Руйнуючий вогонь російських гармат знищив передні рови і дротяні засіки, а вночі на 1-ше липня випав зливний дощ, і вода залила стрілецькі окопи. Російським частинам вдалось прорвати оборону австрійців і раптово вийти в район розташування січовиків. Командант Ф.Кікаль проявив безпорадність, в результаті якої з великою групою старшин і стрільців потрапив у полон. У полку залишилося всього 450 бійців. 9 липня 1917 року австрійські війська перейшли в контрнаступ, в ході якого Українські січові стрільці під с.Козівкою і Козовою вели дводенний бій з частинами російської армії.

Оцінивши розмір втрат та розуміючи всю безперспективність боротьби у складі австрійської армії, новий командувач УСС Мирон Тарнавський запропонував стрільцям припинити воєнні дії і зберегти сили УСС для дійсної боротьби за незалежність України, за що був знятий з посади. На щастя, УСС очолив прихильний до українців син австрійського ерцгерцога на прізвисько Василь Вишиваний.

У січні 1918 р. між Україною та Німеччиною було укладено Брест-Литовський договір, згідно з яким січовиків в складі австрійського війська послали на Наддніпрянщину для її звільнення від більшовиків. Виконавши свою місію, стрільці відмовилися приймати участь в придушенні селянських повстань проти нової української влади – гетьмана Скоропадського, і були відправлені на початку 1918 р. на Буковину.