2. Воєнні дії на території України та становище українського населення.

Протягом війни на західноукраїнських землях бої тривали з перемінним успіхом. Війська російського Південно-Західного фронту протягом серпня-вересня 1914 р. зайняли Східну Галичину і Північну Буковину зі Львовом та Чернівцями. У цій грандіозній битві, названій Галицькою, росіянам вдалось відкинути австро-угорців до Карпат.

Із жовтня 1914 р. на прифронтову зону також перетворилось Чорноморське узбережжя – Туреччина піддала бомбардуванню Одесу і Феодосію.

Шукаючи причин своїх невдач, австро-угорське та російське військове командування звинувачували у зраді українців. Затяжний характер війни, погіршення становища на фронті, ускладнення внутрішніх проблем призвели до посилення жорстокості режимів обох імперій, зведення нанівець можливості політичної діяльності, придушення опозиції, репресивних акцій. Австрійські командири, не зважаючи на неодноразово доведену у жорстких випробуваннях вірність УСС, не довіряли стрільцям, всіляко обмежували самоврядування в українському легіоні, шукали серед українців "москвофілів", тисячі людей було покарано за вироками військово-польових трибуналів, відправлено до концтаборів, а у їхніх родин конфісковували майно і землю. Австрійська влада відмовилась від своїх обіцянок щодо доцільності утворення незалежної України, звузила сферу діяльності СВУ, офіційний Відень відверто схилився у бік поляків.

На захоплених землях російський уряд утворив Галицько-Волинське губернаторство, на чолі якого стояли найреакційніші прислужники царизму. У Російській імперії закривалися українські демократичні видання, "Просвіти", українські установи, бібліотеки, школи; здійснювалась насильницька русифікація, репресії щодо місцевої інтелігенції, масові депортації, гоніння на греко-католиків. Український демократичний рух звинувачують у фінансуванні з Німеччини, його лідера М.Грушевського заслано до Симбірська.

Українська територія дуже постраждала за роки війни. У Галичині зруйновано 40% будинків, понад 1,5 тисячі промислових споруд, 650 шкіл. Нафтова промисловість зменшила виробництво на 1/3. На Буковині поголів'я коней і свиней зменшилось на 60%, овець на 40%. Не краща ситуація була і в Наддніпрянській Україні. Зросла залежність українського господарства від іноземних вкладів. Українство Австро-Угорщини і Росії все чіткіше розуміло безперспективність домогтися своїм прихильним ставленням симпатій чужих урядів. З року в рік піднімались хвилі непокори, заворушень, посилювались антиурядові настрої мирного і військового населення. Український рух влився до єдиного русла боротьби проти самодержавства, грандіозні потрясіння були невідворотними.

1.2. Формування та бойовий шлях легіону усс

1. Створення січових товариств.

Основу січовому стрілецтву поклали військово-спортивні, протипожежні товариства, що створювалися на підавстрійських землях. У 1894 році у Львові за почином відомого інженера Василя Нагірного виникло товариство „Сокіл", а літом 1914-го вже працювало майже 900 його гнізд. У травні 1900 року снятинський адвокат, один із провідних галицьких радикалів Кирило Трильовський заснував у с.Завалля на Станіславщині перший осередок товариства "Січ". У 1911 році львівські учні середніх шкіл Роман Сушко, Іван Чмола, Олена Степанів, Петро Франко створили перший таємний гурток "Пласт". У березні 1914 року під проводом Володимира Старосольського засновано у Львові військове товариство “Січові стрільці". Загальне керівництво січовим рухом здійснював Український Січовий Союз, який очолив К.Трильовський.