1. Україна на початку хх століття.

1.1. Становище українських земель в роки Першої світової війни

1. Позиція українських політичних сил щодо участі у військових блоках.

1 серпня 1914 р. два воєнні блоки – Троїстий (Четвертний) союз (Німеччина, Австро-Угорщина, Туреччина, Болгарія) і Антанта (Англія, Франція, Росія), вступили у затяжну війну з метою ствердження власного домінування в світі, загарбання чужих територій, контролю за ринками збуту і джерелами сировини й відвернення уваги національних сил країн від внутрішніх на зовнішні проблеми. Почалась Перша світова війна, яка зачепила долі більшості простих українців.

Росія планувала приєднати до себе Галичину, Буковину, Закарпаття, які на той час контролювала Австро-Угорщина. Остання, в свою чергу, прагнула захопити Поділля і Волинь. На приєднання до себе Бессарабії й частини Буковини сподівалась Румунія. Далекосяжними були плани Німеччини: "Хто володіє Києвом, той має ключ від Росії", вона прагнула повністю відрізати Росію від Чорного моря, отримати українську житницю та невичерпне джерело природних багатств, а також Прибалтику, Польщу й Кавказ.

Так як на момент вибуху війни українські землі були поділені між Російською й Австро-Угорською імперіями, вони перетворились на арену бойових дій. Самі українці мусили воювати за чужі інтереси і брати участь у братовбивчому протистоянні, адже в російській армії перебувало 3,5-4,5 млн. українців, в австро-угорській – 250 тисяч. Війна зумовила глибокий розкол національного руху як між українцями воюючих сторін, так і між прихильниками й противниками війни.

2 серпня 1914 року лідери східно-галицьких партій утворили Головну Українську Раду на чолі з Костем Левицьким. ГУР закликала українців виступити на боці Троїстого союзу в лавах українського легіону Січових Стрільців, що має бути створений в складі австро-угорської армії. Він міг стати зародком майбутньої національної армії. Для керівництва легіоном було створено Центральну Бойову Управу на чолі з сотником УСС Кирилом Трильовським.

6 серпня 1914 р. ЦБУ видала наказ на мобілізацію ("Поклик мобілізаційний''). До служби в лавах Українських Січових Стрільців зголосилося 28 тис. осіб. Але австрійський уряд дозволив набрати до УСС лише 2,5 тис. осіб, продемонструвавши своє зневажливе ставлення та недовіру до українців.

Інші політичні сили, що не мали свого представництва у ГУР, в умовах світової війни теж мали визначитись з своєю політичною орієнтацією. Свою прихильність до Центральних держав проголосив Союз Визволення України, створений у Львові східноукраїнськими емігрантами (В.Винниченком, Д.Донцовим та ін.). Програмною метою СВУ було утворення самостійної Української Держави із демократичним устроєм. В 1918 році ГУР та СВУ створили у Відні Загальну Українську Раду, яка стала єдиним і найвищим представницьким органом українців у Австро-Угорщині.

З іншого боку, Симон Петлюра у Києві закликав всіх українців підтримати Антанту. Він вважав, що об‘єднання всіх українських земель збільшить силу й роль українського елементу в Російській імперії. Заява Петлюри не знайшла співчуття у більшості українських політиків.

Про свій нейтралітет до воюючих сторін і прагнення до перебудови Російської імперії на автономно-федеративних засадах заявило Товариство українських поступовців. Із активними закликами “Геть війну! Хай живе автономія України!" виступили соціал-демократи за участю В.Винниченка.