Тема 13. Правові механізми регулювання природокористування
План
13.1. Сутність екологічного права.
13.2. Екологічне законодавство України.
13.3. Світовий досвід правового регулювання природокористування.
13.4. Основні засади еколого-правової відповідальності.
Ключові поняття:
Екологічне право, адміністративний метод управління, економічний метод управління, екологічне законодавство, світовий досвід правового регулювання природокористування, еколого-правова відповідальність
13.1. Сутність екологічного права
Екологічне право виникло як узаконена суспільна потреба в збереженні, раціональному використанні та відтворенні природних ресурсів, охороні ландшафтів, екосистем і навколишнього природного середовища в цілому як умови подальшого існування людської цивілізації.
Функції екологічного права:
визначає ступінь поведінки людини відносно природи;
регулює порядок використання природних ресурсів;
закріплює права та обов’язки державних органів, підприємств, закладів, організацій і громадян у сфері природокористування;
передбачає юридичну відповідальність за порушення відповідних природоохоронних норм і правил.
Природоохоронне законодавство встановлює юридичні норми і правила, а також вводить відповідальність за їх порушення в напрямі охорони навколишнього природного середовища. Природоохоронне законодавство включає правову охорону природних ресурсів, природних територій, що перебувають під охороною, навколишнього природного середовища міст (населених пунктів), природних лісових і земельних зон, курортів, а також природоохоронні міжнародно-правові відносини.
Законодавча база виконує досить багато функцій, серед яких, головними є функції організації, стимулювання, карання, контролю. Закони допомагають і посилюють економіко-екологічну політику країни, формують чітко окреслені межі дій і взаємодій суспільства та природи.
Екологічне законодавство являє собою адміністративний та економічний методи управління.
Правовий механізм має надати основним напрямам чіткої цілеспрямованості, формальної визначеності, загальнообов’язковості, сприяти регулюванню відносин у сфері екології, застосуванню превентивних, оперативних, стимулюючих і примусових заходів до юридичних та фізичних осіб щодо використання природних ресурсів та їх відходів і юридичної відповідальності за порушення екологічного законодавства. Вивчення, аналіз та узагальнення практики застосування законодавства про охорону навколишнього природного середовища передбачається здійснювати у двох напрямах:
складання і затвердження екологічних нормативів природокористування (стосовно надр, ґрунтів, води, повітря, рослинності тощо);
складання і затвердження комплексу еколого-економічних показників державного контролю за станом довкілля та діяльністю господарчих структур.
Механізм правового забезпечення охорони навколишнього середовища зображено на рис. 13.1.
В окремих нормативно-правових актах закріплені організаційно-правові та економічно-правові механізми, метою яких є використання оцінки відповідної діяльності господарчого об’єкта законодавству і оцінка вірогідності інформації, що відображена в бухгалтерській звітності, фінансових зобов’язаннях, податкових деклараціях тощо. Одним із таких механізмів є екологічний аудит.
У широкому розумінні термін “екологічне законодавство” означає систему законодавчих актів, а також інших нормативних правових актів, що регулюють екологічні суспільні відносини. Цю систему необхідно створювати на трьох рівнях: державному, регіональному, місцевому.
Рис. 13.1. Механізм правового забезпечення охорони навколишнього середовища
Сучасна структура системи екологічного права поєднує правове регулювання природокористування за об'єктами з функціональним регулюванням охорони навколишнього середовища та екологічної безпеки. Екологічне законодавство є головним фактором, що впливає на реалізацію екологічної політики країни. Закон не охороняє природу (навколишнє середовище), він захищає тільки права людини. Питання полягає в тому, які правові пріоритети суспільства, держави. У цілому це залежить від вкладу в якість життя.
Якість життя – сукупність економічних, соціальних і екологічних факторів, що знаходяться на достатньому рівні для забезпечення комфортного життя населення та не погіршують стан здоров’я.
Ступінь пріоритету екологічних потреб залежить від рівня соціально-економічного розвитку суспільства, а також від рівня розвитку суспільної моралі.