4.2. Фактори регіонального відтворення
Кожний регіон повинен розв’язувати досить складну проблему найефективнішого використання власних місцевих факторів виробництва. На сумарний обсяг виробництва будь-якого регіону суттєво впливають кількість та якість його ресурсів – землі, праці, капіталу (факторів виробництва).
Земля – основа багатства, простір для організації виробництва та функціонування господарства.
Такі природні ресурси як клімат, сонячне світло, повітря не вважаються безпосередніми факторами виробництва, але вони також беруть участь у виробничому процесі. Зокрема, кліматичні умови впливають на спеціалізацію та характер виробництва. Таким чином, роль природних факторів не можна недооцінювати. Їх потрібно більш широко використовувати у відтворювальних процесах, особливо у сфері біотехнологій.
Щоб виробляти необхідні блага, створювати цінності, людська праця доповнюється знаряддями (засобами) праці та предметами праці, які в сукупності складають засоби виробництва.
Загальною характеристикою капіталу є те, що ці речі споживаються людиною (відразу або постійно) для виготовлення інших товарів. З іншого боку, капітал є накопичення результатів минулих людських зусиль. До капіталу також відносяться знання людей, їх вміння виробляти різного роду продукцію.
4.3. Регулювання регіонального відтворення
На сьогоднішній день структурне регулювання регіонального відтворення – це один з тих напрямків впливу, потенціал якого використовується в регіонах не в повній мірі в зв’язку з недостатнім вивченням механізму його дії, суб’єктів регулювання та очікуваних наслідків.
Регулювання регіонального відтворення повинно здійснюватись на основі таких напрямків:
через макроекономічну політику держави, коли структурні питання регіонального відтворення розглядаються у контексті вирішення загальноекономічних національних завдань держави;
через окремий напрям макроекономічної політики держави, коли розробляється комплекс нормативних документів, які забезпечують його реалізацію;
через окрему складову регіональної політики, коли структурні проблеми регіонального відтворення вирішуються в процесі реалізації завдань соціально-економічного і екологічного розвитку регіонів країни.
В Україні структурне регулювання регіонального відтворення здійснюється переважно на основі першого та третього напрямків. Перший напрямок здійснюється шляхом реалізації державних і галузевих програм розвитку, стратегічного та індикативного планування, визначають зміну галузевої структури та співвідношення видів економічної діяльності за обсягами виробництва і часткою зайнятих.
Другий напрямок в Україні реалізується недостатньо, що зумовлено недооцінкою важливості проблеми, а також браком фінансових ресурсів для реалізації цього структурного впливу на економіку регіонів.
Важливим елементом при регулюванні регіонального відтворення є індикативне планування.
Індикативний план конкретизує напрямки, масштаби, темпи, пропорції розвитку науково-технічного потенціалу та визначає інноваційні пріоритети держави, виходячи з основних положень концепції науково-технічного та інноваційного розвитку України, яка є його основою. Він має узгоджувати пріоритети розвитку науки, технологій із сучасними і наступними загальнонаціональними цілями розвитку країни з врахуванням світових тенденцій, ресурсних можливостей та соціокультурних традицій України.
Індикативне планування передбачає:
підготовку макроекономічних планів-прогнозів, де визначаються основні орієнтири, масштаби, пропорції і кінцеві цілі розвитку галузей матеріального виробництва та сфери послуг;
формування рішень, які впливають на структуру господарства шляхом розподілу централізованих інвестицій та інших контрольованих державою (регіоном) ресурсів;
розробку програм припинення функціонування неефективних галузей і виробництв. Це відбувається на підставі дослідження та оцінки кон’юнктури ринку;
регулювання соціальних проблем.
Зазначені рішення повинні носити обов’язковий характер з відповідним законодавчим підкріпленням.