2. Закони, закономірності та принципи розміщення
продуктивних сил
Поняття закону і закономірності. РПС і формування економіки регіонів здійснюється під впливом об’єктивних законів і закономірностей.
Закон – це необхідне, істотне, стійке, повторюване відношення між явищами у природі й суспільстві. Поняття закону подібне до поняття сутності.
Економічні закони – це необхідні, стійкі залежності між економічними явищами в процесі виробництва, розподілу, обміну і споживання матеріальних благ та послуг.
Серед економічних законів, що впливають на розвиток продуктивних сил, вчені виділяють такі закони:
сталого розвитку продуктивних сил;
зростання продуктивності праці;
економії робочого часу;
суспільного поділу праці;
концентрації виробництва;
комплексного розвитку;
попиту і пропозиції.
Закономірність – це об’єктивно дійсний, повторюваний, істотний зв’язок явищ природи та суспільного життя.
Закономірності, як і закони, відображають причинно-наслідкові зв’язки, але не однозначну залежність, а імовірнісну.
Між законами й закономірностями нема виразної межі, а тому в науковій літературі одні й ті самі відношення розглядаються то як закони, то як закономірності. Пояснюється це тим, що закони поділяються на загальні, притаманні великим групам явищ, і часткові, специфічні. Саме другу групу законів деякі вчені трактують як закономірності.
Інша група вчених законами називає ті закономірності з певної їхньої множини, що відбивають найістотніші відношення.
Зрештою, є ще одне міркування: загальні закони у конкретному, специфічному середовищі перетворюються на закономірності. Так, закон суспільного поділу праці у просторовому аспекті постає як закономірність територіального поділу праці; закон концентрації виробництва – як закономірність територіальної концентрації виробництва тощо (рис. 1).
Рис. 1. Взаємозв’язок економічних законів та закономірностей і принципів РПС
Сутність відмінності між законом і закономірністю тут не просто у додаванні слова “територіальний”, а саме – у проекції закону на територію.
Іноді закономірність постає як вияв кількох законів.
Розглянемо основні закономірності РПС .
1. Закономірність ефективного розміщення продуктивних сил. Вона випливає із закону економії суспільної праці. Цей закон регулює затрати на подолання просторової незбалансованості між районами видобутку сировини, виробництва і споживання продукції.
А сама закономірність відображає стабільні та взаємообумовлені залежності між раціональним РПС та зниженням затрат суспільної праці.
Формула ефективності розміщення виробництва має такий вигляд:
де Е – ефективність розміщення виробництва; Еф – ефект; В – витрати.
Ефективність розміщення може розраховуватись як для окремого підприємства, галузі, так і для цілого регіону.
Звичайно, ефективність виробництва залежить не лише від вдалого розміщення, але й від інших факторів (технічної оснащеності, кваліфікації працівників тощо).
Стосовно території ефективність виробництва реалізується за рахунок використання вигідного географічного положення економічних об’єктів, раціонального використання природних і трудових ресурсів, комплексного РПС. Таким чином, ефективність РПС є найзагальнішою територіальною закономірністю, вона частково охоплює сферу впливу інших закономірностей.
2. Закономірність територіального поділу праці (ТПП) випливає з економічного закону суспільного поділу праці.
Територіальний поділ праці є відображенням: а) процесу спеціалізації території на виробництві певних видів продукції та послуг; б) розвиненого міжрегіонального обміну.
Внаслідок ТПП формується така територіально-галузева структура економіки, яка найбільш повно відповідає природним і соціально-економічним умовам та потребам міжрегіональних ринків. Завдання РПС із урахуванням ТПП та спеціалізації регіонів, полягає в зниженні витрат виробництва і підвищенні ефективності господарства.
Налагодження тривких економічних зв’язків між регіонами об’єктивно веде до міжрегіональної інтеграції.
3. Закономірність економічної цілісності регіону. Цю закономірність В. Поповкін визначає як закон. Сутність її полягає в органічній єдності природної, матеріальної (створеної людиною) та соціальної сфер. Сполучення їх у кожному регіоні дає величезну кількість варіантів, тому на Землі немає двох однакових регіонів.
Тому навіть найвдалішу модель розвитку одного регіону не можна механічно переносити на інший, нехтуючи його специфікою.
4. Закономірність регіональної інтеграції господарства діалектично пов’язана із двома попередніми закономірностями. Виокремлення регіонів через їхню спеціалізацію конче вимагає налагодження тісних економічних зв’язків поміж ними. Так постає міжрегіональна економічна інтеграція, в результаті якої формується національний господарський комплекс.
Внутрішньорегіональна інтеграція випливає із закономірності географічної цілісності регіону. Вона починається з налагодження економічних зв’язків між підприємствами. Можна собі уявити ланцюг таких зв’язків: видобуток залізної руди – виплавка металу – важке машинобудування. До нього примикають допоміжні й обслуговуючі галузі. Так утворюється регіональний господарський комплекс.
5. Закономірність територіальної комплексності продуктивних сил. Комплексністю називається взаємопов’язаність елементів регіонального господарства.
Комплексний розвиток означає пропорційність, зрівноваженість між природними й трудовими ресурсами та виробництвом, а також міжгалузеву й внутрішньогалузеву збалансованість виробництва.
6. Закономірність територіальної концентрації продуктивних сил. Він базується на законі концентрації виробництва і відображає об’єктивну тенденцію його зосередження в обмеженому просторі. Закономірність проявляються в економії затрат за рахунок агломераційного ефекту (взаємного розміщення спільних об’єктів в одній точці). Територіальна концентрація виробництва і населення обумовлюється сприятливими передумовами.
Ця закономірність найбільш чітко проявляється у формуванні промислових центрів, вузлів, агломерацій, технополісів, урбанізованих зон.
На кожному щаблі суспільного розвитку територіальна концентрація ПС вона має свої межі, зумовлені технологією виробництва, досконалістю інфраструктури та ін. Спроби обминути ці межі призводять до зниження ефективності суспільного виробництва, поглиблення екологічних проблем.
7. Закономірність територіальної диференціації продуктивних сил діалектично пов’язана з попередньою закономірністю. Вона полягає у тому, що регіон об’єктивно диференціюється на ділянки, що найбільш придатні для певного різновиду діяльності. На одних ділянках вигідніше збудувати підприємства хімічного комплексу, на інших – підприємства АПК тощо. Але при цьому регіональна цілісність зберігається, якщо підприємства різних галузей взаємопов'язані.
8. Закономірність зближення рівнів соціально-економічного розвитку регіонів пов’язана із закономірностями ТПП й регіональної інтеграцієї. Вона встановлює, що між регіонами існують відмінності, зумовлені неоднаковістю природних, економічних та соціальних умов. Одначе ці відмінності мають стосуватися головним чином галузевої структури економіки, форм її територіальної організації, а не соціально-економічних умов життєдіяльності людей. Закономірність полягає в подальшому узгодженні рівнів соціально-економічного розвитку через посилення взаємозв’язків між регіонами.
Ця закономірність обов’язково має враховуватися у регіональній економічній політиці.
Принципи розміщення продуктивних сил. Реалізація законів та закономірностей потребує розробки певних правил їх застосування в різних сферах економічної діяльності – принципів.
Принципи – це стисло викладені науково обґрунтовані керівні положення, тобто правила господарювання, якими мають користуватись суб’єкти економічної діяльності на певному етапі історичного розвитку.
Свідома розробка і впровадження доцільних заходів з економічної організації території згідно з закономірностями розміщення називаються принципами РПС.
Формування конкретного принципу РПС безпосередньо випливає зі змісту відповідних закономірностей. Розглянемо основні принципи РПС .
1. Принцип раціонального розміщення виробництва випливає з закономірності ефективного розміщення ПС. Зміст його полягає у такому розташуванні виробництва, яке забезпечувало б високу ефективність національної економіки. Раціональність означає вибір найкращих варіантів. Принцип раціональності реалізується завдяки:
а) наближення матеріаломістких, енергомістких та водомістких галузей до джерел палива, енергії й води;
б) наближення працемісткого виробництва до районів і центрів зосередження трудових ресурсів. Це дозволяє ефективно використовувати трудові ресурси за статтю, віком, кваліфікацією;
в) наближення масового виробництва малотранспортабельної продукції до місць її споживання (наприклад, хлібопечення, виробництво будівельних конструкцій, теплова енергетика та ТЕЦ тощо);
в) запобігання зустрічним перевезенням однотипної продукції, сировини й палива з одного регіону до іншого. Це трапляється у випадку так званого “відомчого” стилю керівництва економікою.
2. Принцип урахування міжнародного ТПП. За цим принципом держава повинна розвивати такі галузі й різновид виробництва, для яких вона має найкращі умови й продукція яких користується попитом на світовому ринку. Тому розвиток таких галузей має заохочуватися. Одночасно має лібералізується імпорт тих товарів, які у країні не виробляються через природні умови або великі витрати.
3. Принцип комплексного розміщення виробництва спирається на однойменну закономірність. Практично він реалізується:
– у комплексному використанні природних ресурсів, включно з відходами, приміром, гірництва чи лісопиляння, видобуванням усіх корисних компонентів;
– у раціональному використанні трудових ресурсів шляхом створення у регіоні такої структури господарства, за якої надається праця усім розмаїтим контингентам робочої сили;
– у створенні єдиної інфраструктури;
– у налагодженні ефективних виробничих зв’язків між підприємствами регіону.
За умов централізованої планової економіки принцип комплексності реалізується шляхом планового будівництва певного набору об’єктів у регіоні. За ринкової, навіть малорегульованої економіки принцип комплексності має зберігатися. Тямущий підприємець прагне спорудити підприємство там, де є готова інфраструктура, бо витрати на її будівництво не будуть завеликі.
4. Принцип обмеженого централізму обґрунтував В. Поповкін. Необхідність дотримуватися цього принципу довела реальна ситуація в українській економіці початку 90-х років, коли урядові органи практично “випустили” економіку з рук. Сутність принципу полягає в органічному поєднанні стратегічних інтересів країни й інтересів регіонів, підприємців, населення. Держава не повинна втручатись в оперативну діяльність підприємств і місцевих органів влади. Вона створює за допомогою економічних важелів, системи пільг і оподаткувань таку територіально-галузеву структуру, котра сприяла б і інтересам загальнодержавним, і інтересам регіональним, допомагаючи підвищувати життєвий рівень населення.
5. Принцип розміщення підприємств згідно з раціональними формами суспільної організації виробництва. До таких форм належать концентрація, спеціалізація, кооперування й комбінування. Сутність принципу полягає у тому, що спосіб розміщення виробництва повинен стимулювати ефективний розвиток раціональних форм його організації.
6. Принцип збалансованості й пропорційності означає таке розміщення виробництва, за якого витримувалася б рівновага між виробничими потужностями, обсягом виробництва, з одного боку, та наявністю сировинних, енергетичних, водних, земельних, трудових, фінансових ресурсів регіону – з іншого. Пропорційність передбачає також оптимальну структуру економіки регіону, цебто відповідну пропорцію між галузями спеціалізації, а також між спеціалізуючими, допоміжними й обслуговуючими галузями. Дотримання принципу збалансованості надає регіону, країні економічної стійкості.
Принцип збереження екологічної рівноваги. Цим принципом, хоча він і є одним з головних, тривалий час нехтували у господарській практиці. Господарство регіону може бути збалансоване за більшістю параметрів, але якщо при цьому виникає екологічна напруженість, то воно не може визнаватися ефективним. Принципу екологічної рівноваги має підпорядковуватися решта вигод, що з’являється за різних варіантів РПС. Тому він може ще називатися принципом екологічного імперативу.
Дотримання принципів РПС є основою регіональної політики держави.