18

Тема 2 Сутність, принципи та фактори розміщення продуктивних сил і формування економіки регіонів

1. Сутність та значення раціонального розміщення продуктивних сил (РПС).

2. Закони, закономірності та принципи розміщення продуктивних сил.

3. Фактори і передумови розміщення продуктивних сил та формування економіки регіонів.

4. Основні методи економічного обґрунтування розміщення виробництва.

Основна література

Гранберг А.Г. Основы региональной экономики: Учебник. – М.: ГУ ВШЭ, 2001. – 495 с.

Дейнека О.Г. Розміщення продуктивних сил України (курс лекцій). – Харків: Олант, 2001. – 120 с.

Домбровський О.Г., Мороз О.М., Ковтун Е.О., Репетацька В.В., Пинко В.С. Регіональна економіка: Навч. посіб. – Вінниця: ВТЕІ КНТЕУ, 2009. – 304 с.

Дорогунцов С.І., Олійник Я.Б., Степаненко А.В. Теорії розміщення продуктивних сил і регіональної економіки: Навч. посіб. – К.: Стафед-2, 2001. – 143 с.

Іщук С.І. Розміщення продуктивних сил: Теорія, методи, практика. – 5-е вид. – К.: ЄУФІМБ, 2001. – 216 с.

Іщук С.І. Розміщення продуктивних сил і територіальна організація виробництва: Навч. посіб. – К.: Вид. Паливода А.В., 2002. – 260 с.

Розміщення продуктивних сил: Підручник / За ред. В.В. Ковалевського, О.Л. Михайлюк, В.Ф. Семенова. – 5-е вид, стер. – К.: Т-во “Знання”, КОО, 2003. – 351 с.

Розміщення продуктивних сил і регіональна економіка: Підручник / С.І. Дорогунцов, Т.А. Заєць, Ю.І. Пітюренко та ін.; За заг. ред. С.І. Дорогунцова. – К.: КНЕУ, 2005. – 988 с.

Розміщення продуктивних сил України: Підручник / Є.П. Качан, М.О. Ковтонюк, М.О. Петрига та ін.; За ред. Є.П. Качана. – К.: Вища шк., 1998. – 375 с.

Розміщення продуктивних сил України: Навч.-метод. посіб. для самост. вивч. дисц. / С.І. Дорогунцов, Ю.І. Пітюренко, Я.Б. Олійник та ін. – К.: КНЕУ, 2000. – 364 с.

Стеченко Д.М. Розміщення продуктивних сил і регіоналістика: Навч. посіб. – К.: Вікар, 2001. – 377 с.

Хвесик М.А., Горбач Л.М., Пастушенко П.П. Розміщення продуктивних сил та регіональна економіка: Навч. посіб. – К.: Кондор, 2005. – 344 с.

Чернюк Л.Г., Клиновий Д.В. Розміщення продуктивних сил та економіка регіонів: Навч. посіб. – К: ЦУЛ, 2002. – 600 с.

Додаткова література

Заблоцький Б.Ф. Розміщення продуктивних сил України: Національна макроекономіка: Посібник. – К.: Академвидав, 2003. – 368 с.

Захарченко В.І. Трансформаційні процеси у промислових територіальних системах України. – Вінниця: Гіпаніс, 2004. – 548 с.

Розміщення продуктивних сил / За заг. ред. Н.П. Ващенка. – К.: КНТЕУ, 2001. – 260 с.

1. Сутність та значення раціонального розміщення продуктивних сил

Сутність розміщення продуктивних сил. РПС характеризує розподіл продуктивних сил по території відповідно до природних, соціальних та економічних умов окремих регіонів і визначає особливості територіального поділу праці (ТПП), притаманного тій чи іншій соціально-економічній системі.

Продуктивні сили – це система суб’єктивних (людина, людський капітал) і речовинних (засоби виробництва) факторів виробництва, що виражає активне ставлення людей до природи у процесі праці.

Інакше кажучи, ПС – це сукупність трудових ресурсів і засобів виробництва. Вони характеризують взаємодію між суспільством і природою на різних етапах розвитку людства і виражають потенціал функціонуючої економіки.

Головною складовою ПС є праця. Під працею розуміють:

по-перше, процес свідомої доцільної діяльності людей, в якій вони видозмінюють природу, опосередковують, регулюють і контролюють обмін речовин між нею (природою) і собою. У процесі праці освоюються природні ресурси, відтворюються умови існування людей, відбувається соціальний розвиток;

по-друге, уся робоча сила, що є в суспільстві і доступна до використання в процесі виробництва. У зв’язку з цим зауважимо, що робоча сила характеризується кількістю (чисельністю працівників) і якістю (статево-віковим складом, рівнем кваліфікації, рівнем освіти, традиціями та навичками).

Роль праці зростає з розвитком ПС, зокрема підвищуються вимоги до якості трудових ресурсів.

Засоби виробництва включають предмети праці і засоби праці.

Предмети праці в свою чергу включають природні ресурси (вугілля, руду тощо) та сировинні матеріали (сировину), як-от: бавовник, зерно, пластмаси, тобто матеріали, піддані якійсь обробці.

Природні ресурси – це тіла і сили природи, суспільна користь яких змінюється у процесі трудової діяльності людини. Вони використовуються як засоби праці (земля), джерела енергії, сировини й матеріалів, а також безпосередньо як предмети споживання (питна вода, дикі ягоди, гриби тощо).

Другою складовою засобів виробництва є засоби праці – предмети або знаряддя, які людина ставить між собою і предметом праці. Вони служать засобом впливу людини на предмети праці, змінюють їх. До засобів праці належать інструменти, механізми , машини, двигуни, апарати, різні пристрої, будівлі й споруди, засоби транспорту й зв’язку.

Сполучення праці з предметами й засобами праці утворює процес виробництва. Тому сфера виробництва також є об’єктом вивчення регіональної економіки – йдеться передусім про матеріальне виробництво (промисловість, сільське господарство, транспорт).

НТП перетворив науку на безпосередню продуктивну силу. Сучасне велике виробництво неможливе без фундаментальних наукових досліджень. Вплив науки виявляється у результатах праці, у змінах технології та організації виробництва, що відбивається й на територіальному аспекті (поява нових виробництв, зміна територіальних виробничих зв’язків, концентрація й деконцентрація виробництва тощо).

Завданням РПС є обґрунтування напрямків оптимізації розміщення та розвитку продуктивних сил, підвищення економічної, екологічної та соціальної ефективності їх функціонування в територіальних господарських системах, а також визначення перспектив пропорційно-збалансованого регіонального розвитку.

Основними проблемними завданнями розвитку в галузях РПС та формування економіки регіонів є:

1. ефективне з економічної та екологічної точки зору використання компонентів природно-ресурсного потенціалу країни;

2. збереження та примноження інтегрального людського (демографічного, інтелектуального, трудового) потенціалу України;

3. мінімізація протиріч між існуючою індустріальною територіально-галузевою структурою господарського комплексу України та необхідністю створення висококонкурентної економіки із значною продуктивністю праці та гнучкою організацією виробництва шляхом ефективної структурної трансформації господарських комплексів;

4. підвищення ефективності використання виробничо-економічного потенціалу регіонів;

5. пристосування до умов глобалізації, відновлення євразійських зв’язків та інтеграція у світовий економічний простір;

6. пріоритетний розвиток усіх видів інфраструктури (обслуговуючих галузей господарства), з особливим пріоритетом для ринкової інфраструктури;

7. істотне підвищення ефективності регіональної економіки з одночасним забезпеченням пропорційно-збалансованого регіонального розвитку.