3. Державна символіка України.

Державні символи – це закріплені в законодавстві країни офіційні знаки (зображення, предмети) чи звукові вираження, які в лаконічній формі показують одну або декілька ідей політичного чи історичного, культурного чи географічного характеру.

Визнавши ті чи інші знаки символами державного суверенітету, держава встановлює порядок їх використання та правового захисту.

Ст. 20 Конституції України визначає державними символами України Державний прапор України, Державний Герб України та Державний Гімн України.

Державний герб є емблемою держави, він зображується на прапорах, грошових знаках, печатках, офіційних документах державних установ тощо.

Конституцією України передбачено наявність великого Державного Герба і малого Державного Герба України. Малий Державний Герб України – золотий тризуб (знак княжої доби Володимира Великого) на синьому щиті – затверджено постановою Верховної Ради України від 19.02.1992р. Великий Державний Герб України має містити як головний елемент – малий Державний Герб України, - так і зображення герба Війська Запорізького – козака з мушкетом.

Державний прапор – це закріплений офіційний стяг держави, на якому шляхом добору певних кольорів виражені певні ідеї політичного чи історичного характеру. За Конституцією, Державний Прапор України – стяг із двох рівновеликих горизонтальних смуг синього і жовтого кольорів.

Державний гімн – це поетично-музичний твір, який через систему музично-поетичних образів виражає певне коло ідей політичного характеру. Верховна Рада 6 березня 2003 року Законом «Про Державний Гімн України» затвердила Державний Гімн України: слова П. Чубинського, музика М. Вербицького.

Законом встановлено, що урочисті заходи загальнодержавного значення розпочинаються і закінчуються виконанням Державного Гімну України.

Наруга над Державним Гімном України тягне за собою відповідальність, передбачену законом.

Столицею України, тобто адміністративно-політичним центром і місцем перебування загальнодержавних законодавчих, виконавчих і судових органів, є місто Київ.

4. Сутність конституційних прав, свобод та обов’язків людини та громадянина. Єдність прав і обов’язків громадян.

4.1. Основні конституційні права і свободи громадян.

Всі громадяни на території держави рівні перед законом і судом, мають рівні конституційні права і свободи (рівноправність громадян). Конституція України (ст.24) забороняє існування будь-яких привілеїв чи обмежень громадянам України за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками. Йдеться про рівність громадян перед законом і судом та наявність у кожного прав і свобод, закріплених Конституцією України. Таким чином, Конституція визначає однаковість вихідних позицій громадян у суспільному і державному житті.

Права і свободи людини є невідчужуваними через те, що належать кожному від народження. Саме через це права і свободи людини мають бути об’єктом захисту з боку держави, незалежно від того, чи має людина громадянство, чи ні. Цей принцип закріплено в Конституції України (ст.21), де стверджується, що «права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними». Невідчужуваність прав людини означає, що всі права і свободи людина набуває від свого народження, ніхто свавільно не може бути позбавлений жодних прав і свобод, їх гарантування і ствердження, охорона і захист є обов’язком держави, а сфера невідчужуваних прав і свобод утворює автономний соціальний простір дій індивіда в межах, вільних від державного втручання.

Єдність прав і обов’язків громадян означає, що користування правами та свободами неможливе без виконання відповідних обов’язків. Право кожного на вільний розвиток може здійснюватися лише до того, поки при здійсненні цих прав не порушуються права і свободи інших людей, суспільства в цілому.

Обопільна відповідальність держави та громадянина означає, що громадянин за вчинені правопорушення несе юридичну відповідальність перед державою, а вона відповідальна перед громадянином за наслідки своїх діянь й у разі завдання йому незаконних збитків має компенсувати заподіяну шкоду.