ЗМІСТ

Передмова 4

Вступ 5

Розділ 1. Управління природокористуванням 11

Розділ 2. Стандарти в галузі екологічного менеджменту 17

1. Британський стандарт в галузі систем екологічного менеджменту ВS 7750 17

2. Схема екологічного менеджменту й аудиювання ЕМАS 19

3. Серія міжнародних стандартів систем екологічного менеджменту 22

2.4. Ключові поняття 26

Розділ 3. Основи екологічного менеджменту 30

1. Вимоги до розробки екологічної політики 35

2. Вимоги до планування управлінням навколишнім середовищем 38

3. Впровадження та функціонування екологічного менеджменту 42

Розділ 4. Основи екологічного аудиту 48

1. Завдання, ролі та розподіл відповідальності під час здійснення аудиту систем управління навколишнім середовищем 50

2. Порядок здійснення аудиту систем управління навколишнім середовищем 56

4.3. Впровадження екологічного аудиту в Україні 61

Розділ 5. Фінансові механізми реалізації екологічного менеджменту і аудиту 78

5.1. Правова база фінансового механізму в природокористуванні та природоохоронній діяльності 81

5.2. Форми платежів в природокористуванні та природоохоронній діяльності 88

5.3. Структура фінансових механізмів природокористування та природоохоронної діяльності 96

4. Збори та платежі в природокористуванні та природоохоронній діяльності 98

5. Фонди охорони навколишнього природного середовища 119

6. Головні напрямки створення нового механізму фінансово-екологічної діяльності 137

Література 144

Додатки 147

Додаток 1. Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища» 147

Додаток 2. Екологічна політика житлово-комунального підприємства 149

Додаток 3. Форми та алгоритми для управління транспорту і зв'язку міськвиконкому 157

Додаток 4. Розробка критеріїв щодо покращення цін так, щоб ціни

сприяли поліпшенню екологічних впливів і витрати ресурсів 176 Додаток 5. Проект Закону України «Про Національний екологічний фонд» 189

Передмова

Існуюча екологічна ситуація і тенденції її зміни багато в чому визначаються промисловим виробництвом і господарською діяльністю в цілому. Незважаючи на окремі успіхи і досягнення, загальна картина тут продовжує погіршуватися, що веде до подальшої екологічної кризи у світі. Основна причина подібного положення полягає в низькій ефективності існуючих механіз­мів екологічного контролю і управління на промисловому виробництві, пере­важно заснованих на твердих адміністративних методах і примушуванні.

Усе більш очевидною стає, необхідність пошуку нових шляхів і підходів до рішення екологічних проблем промислового виробництва. Основним з та­ких шляхів у світі визнаний екологічний менеджмент. В Порядку денному на рубежі XXI століття, прийнятому В Ріо-де-Жанейро в 1992 р., наголошується, що «екологічний менеджмент варто віднести до ключової домінанти сталого розвитку й одночасно до вищих пріоритетів промислової діяльності і підпри­ємництва» (Earth Summit-92. The United Nations Conference on Environment and Development).

У самому загальному вигляді й екологічне управління й екологічний ме­неджмент можна визначити як комплексну різнобічну діяльність, спрямовану на реалізацію екологічних цілей проектів і програм.

Різні організації проявляють все більшу зацікавленість у досягненні і демонстрації належних екологічних характеристик за допомогою контролю за впливом своєї діяльності, продукції чи послуг на навколишнє середовище. При цьому враховують екологічну політику та екологічні завдання. Вони помоляться так в умовах зростаючої суворості законів, удосконалення економічної політики та різноманітних заходів, спрямованих на охорону навколишньою середовища, а також в умовах загального зростання інтересу різних суспільних груп до проблем навколишнього середовища в межах загальної проблеми забезпечення сталого розвитку.

Багато організацій провели екологічні «перевірки» або «аудити», щоб оцінити свої екологічні характеристики. Однак, самі по собі такі перевірки та аудити не можуть бути достатніми для того, щоб організації були впевнені як в тому, що їхні екологічні характеристики відповідають законодавчим вимогам, так і в том, що перевірки і аудити будуть їм відповідати. Для забезпечення ефективності зусиль вони повинні здійснюватися в межах структурованої системи управління навколишнім середовищем і бути інтегрованими в загальну діяльність управління.

ВСТУП

У взаєминах людини і природи існують два критичних рубежі. Перший — коли людина, дитя біосфери, вийшла із Природи і відчула себе Володарем, Заступником, Перетворювачем, різко протиставивши свою діяльність навколишньому світу. І в результаті працею і знаннями людини були створені штучні ландшафти і спорудження, звірі і рослини, мінерали і гірські породи, і навіть подоби тварин і людини (комп'ютери і роботи). Другий — коли могутня технічна цивілізація трансформувала планету в єдину організовану структуру потоками товарів, людей, енергії й інформації і почала впливати на навколоземний космос. Техніка — великий витвір людини — стала вирішальною силою в біосфері і за її межами, перевершивши за сво­їми параметрами сукупну масу і міць усіх, живих організмів. У підсумку поглибилися колишні і сформувалися нові, невідомі досі глобальні проблеми планети. Мова йде не тільки про втрату більшої частини природних багатств, руйнування природи, а слідом за цим — і здоров'я людей, і соціального благополуччя суспільства. Продовження виробництва і споживання прискореними методами повинно обов'язково призвести до неминучої екологічної катастрофи.

Тверда реальність виявила потребу в екологічній безпеці — нову сутнісну потребу як окремої людини, так і суспільства в цілому, її задоволення і забезпечення стали настільки ж необхідні, як задоволення традиційних потреб шляхом розмаїтості товарів і послуг.

Право на соціально гарантований мінімум екологічної безпеки, універсальне і рівне для всіх громадян, органічно ввійшло в мінімальний стандарт життєзабезпечення в сучасному суспільстві. І особливість екобезпеки полягає в тому, що вона забезпечується колективним способом: на відміну від благ, що піддаються індивідуальному споживанню, її досягнення виявляється доступним або всім, або нікому. Даремно намагатися зменшити екологічну безпеку для окремих індивідів, соціальних груп, територій і держав, тому що природа не знає соціальних, адміністративних і інших меж. Порушення ж вимог екологічної безпеки повертається до людства бумерангом екологічної кризи.

Прийшов час звернути увагу на те, що розмежування штучних і природних умов життя стало відносним, оскільки природні умови у великій мірі перетворилися в результат людської діяльності. Природа стала виступати не просто як «комора ресурсів», а як система, динаміч­на рівновага і продуктивні здібності якої почали усе більш залежати від суспільства і його продуктивних сил. Якщо ще недавно біосфера самостійно справлялася з підтримкою властивої їй рівноваги і цілісності, то тепер це завдання майже цілком переадресоване людському суспільству, стало по суті новою сферою його виробничої діяльності. Перед суспільством стоїть завдання перегляду системи суспільних пріоритетів, цінностей і ідеалів і приведення їх у відповідність потребам часу.

Тим часом загальновизнано, що в ринкових умовах у ключовий фактор успіху будь-якої діяльності, у тому числі виробничої, пере­творюється саме менеджмент — управлінська точка зору; що вимагає уміння жонглювати, балансувати, примиряти протилежні цінності і пріоритети в залежності від поставлених цілей і стримуючих факторів. Будучи одночасно сферою діяльності й областю знання, менеджмент займає вагоме місце в сучасній цивілізації.

Як у теоретичному, так і в практичному плані для сучасної управлінської думки характерні три нові тенденції. По-перше, це все більше звертання до здорового глузду і простих істин. Ними ініцію­ється повсякденна творча мотивація не тільки професійних менеджерів, але і рядових керівників і навіть звичайних виконавців, залучених у керований процес. По-друге, це необхідна для діяльності в складних системах відмова від звички почувати себе стороннім спостерігачем стосовно зовнішнього світу, у тому числі до навколи­шнього середовища. Нарешті, по-третє, — інтернаціоналізація ме­неджменту, колективне осмислення нових реальностей як відображення глобалізації світової економіки. Можна думати, що менеджменту як науці і концепції раціонального управління в сучасних умовах уготовано велике майбутнє.

Від слова «екологія» в українській мові можуть бути утворені два прикметники: екологічний і екологізований. Відповідно можуть бути сконструйовані два словосполучення: менеджмент екологічний, менеджмент екологізований. За кордоном використовується лише один термін — Environmental Management and Audit System, перекладений як «екологічний менеджмент». Проте, не варто закріп­лювати в українській мові обмеженість англомовного терміну, якщо усі відзначені українськими словосполученнями явища присутні в українській дійсності.

Менеджмент екологізований — варіант класичного менеджменту, управління об'єктом економіки шляхом пристосування усіх виробничих функцій, факторів і інфраструктури виробництва до вимог екологічної безпеки (програма-мінімум у сфері рішення екологічних проблем з урахуванням вимог національних і міжнародних нормативно-правових актів у сфері ресурсозбереження і раціонального природокористування).

Його основні принципи: розробка екологічної політики з урахуванням особливостей уже наявної технології; прийняття екологічно орієнтованих рішень; організація контролю за всіма етапами технологічного процесу і моніторинг стану навколишнього природного, середовища в районі розташування об'єкту.

Його першочергові завдання: економія сировини й енергії; мінімізація відходів і забруднень; забезпечення безпечних умов праці персоналу; оцінка ступеня екологічного ризику і наступного фінансування витрат для створення «зеленого» іміджу компанії і підвищення екологічної відповідальності працівників; інформуван­ня громадськості і населення про характер виробничої діяльності і стан навколишньої природного середовища в районі розміщення виробництва.

Очевидно, що ступінь екологізованості може варіюватися в широких межах: від незначних зусиль по скороченню відходів і зни­женню енерговитрат до «управління продукцією», пов'язаної з пов­ним циклом існування продукту.

Корпорації США, наприклад, за останні 20 років витратили 850 млрд. дол. на ліквідацію наслідків забруднення середовища. Баланс між бізнесом і екологічною відповідальністю змістився убік останньої: підприємці почали розуміти, що «попередження хворо­би коштує дешевше, ніж її лікування». Деякі діячі охорони навколишнього середовища порівнюють попередження його забруднен­ня з програмами підвищення добробуту, заявляючи, що пропоновані заходи не тільки морально й етично правильні, але І впливають на економіку.

На зміну ініціативам менеджменту «без росту», що висувались у 1970-х роках, прийшли заклики до «завбачливого (з турботою про майбутнє) розвитку», при якому економічне зростання виміряється вже не тільки в поняттях кількості, але і якості. Будь-які витрати на солідні екологічні програми стали сприйматися як вкладення в добробут світу в цілому.

Менеджмент екологічний — управління, що завчасно передбачає формування екологічно безпечного виробничо-територіального комплексу, який забезпечує оптимальне співвідношення між екологічними й економічними показниками протягом усього життєвого циклу як самого цього комплексу, так і виробленої ним продукції (програма-максимум чи орієнтир успішного елімінування впливу ризикових природних і антропогенних ситуацій на благо всього людства).

Його основні принципи: опора на економічне мотивування; своєчасне вирішення проблем; відповідальність за екологічні наслідки, що виникають у результаті прийняття управлінських рішень будь-якого рівня; пріоритетність вирішення екологічних проблем.

Його основні завдання: налагодження екологічно безпечних виробничих процесів; забезпечення екологічної сумісності усіх виробництв компанії; досягнення оптимальних еколого-економічних співвідношень (максимум результату при мінімальному збитку для на­вколишнього середовища); попередження негативного антропогенного впливу на природу в процесі виробництва, чи споживання утилізації продукції, що випускається; перетворення екологічних обмежень у нові можливості росту виробничої діяльності; відновлення продукції, виходячи із соціальної відповідальності перед спожи­вачами і створення «зеленого» іміджу в очах громадськості; стимулювання природоохоронних ініціатив, що знижують витрати чи сприяють зростанню доходів.

Усе зростаюче число компаній Західної Європи, Японії й Америки приходять до висновку, що, з погляду здорового глузду, при розробці корпоративної стратегії необхідно одночасно враховувати інтереси як людей, так і планети, вигоду споживачів, співробітників і постачальників, а також відсутність інших зацікавлених сторін. Комплексні дослідження й аналіз екологічної і соціальної відпові­дальності компаній пропонує Рада з економічних пріоритетів, що користується поточними даними по 700 компаніях і випускає журнал «Shopping for a Better World» («Закупівля для кращого світу»). Більше того, сьогодні існує безліч доказів позитивного співвідно­шення соціальної відповідальності з підсумками фінансової діяльності. У США на користь цього твердження свідчить зростання вартості звичайних акцій 400 компаній, що з 1990 р. проходять з позитивними результатами соціальну й екологічну експертизу, так названий соціальний індекс Домини-400 (DSI). Ці компанії лідирують за такими показниками, як зростання продажів, балансова вартість, окупність капіталовкладень і доходи.

Концепція взаємозв'язку, що створюється, економічних і еколо­гічних інтересів з одночасним примусом ринкової системи до роботи на благо суспільства в планетарному масштабі припускає, виявлення таких цінових інструментів, як податки для захисту навколишнього середовища. Деякі компанії в зв'язку з цим змушені пере­глядати методологію бухгалтерського обліку. Захисники екологічної бухгалтерії наполягають на тому, щоб вартість відшкодування природних ресурсів і соціальних витрат, пов'язаних зі споживанням (тютюнових виробів, наприклад), включалася в ціну товару.

В Україні екологічний менеджмент також набирає силу. В Миколаєві, наприклад, була проведена робота з Лондонською фірмою «Global to Localі» по впровадженню системи екологічного менеджменту в діяльність міської адміністрації. В цьому навчальному по­сібнику деякі питання екологічного менеджменту будуть проілюстровані результатами цієї роботи.

Останнім часом ідеальну можливість для збору інформації і дослідження ринку становлять міжнародні і регіональні екологічні виставки.

Зрозуміло, прогресивний менеджер не тільки переконує керівництво в стратегічній вигідності заходів, що враховують екологічні фактори, але одночасно, керуючись традиційними принципами менеджменту, прагне досягти максимальної комерційної вигоди. І тут йому просто необхідні знання в області екологічного бізнесу, тобто підприємницької діяльності в сфері екологічного ринку.

Менеджмент в екологічному підприємництві — управління діяльністю по розвитку підприємств, що розробляють і розгортають природовідновлювальні процеси і технології (а в перспективі — і ті, що поліпшують якість середовища існування), що створюють май­бутні технологічні комплекси керування середовищем існування. Сьогодні таке виробництво стало зростаючим промисловим секто­ром ринку, що оцінюється в 200 млрд. дол. Темпи росту світового ринку екологічних товарів і послуг прогнозуються в 5,5 % щорічно аж до 2004 р. Можна констатувати, що з'являється все більше доказів того, що екологічна і соціальна відповідальність виправдує себе, як з погляду здорового глузду, так і з погляду бізнесу. Кредо еколо­гічної і соціальної відповідальності визначає основні цінності і за­вдання, що далеко виходять за рамки простого «заробляння грошей». Хочеться сподіватися, що такий прогресивний погляд на навколишній світ допоможе людству впоратися з викликом, що кидає йому майбутнє.