3.4. Дослідження Поділля та Київщини ф. Шевченко

Тема Поділля в наукових дослідженнях Федора Шевченка є однією з ключових і це не безпідставно. Вчений народився і прожив юнацькі роки на Поділлі, і був в не розривному контакті зі своєю «малою батьківщиною», не одноразово був організатором і учасником наукових конференцій присвячених цьому регіону.

Основними напрямками дослідження історії Поділля була Визвольна війна 1648 – 1654 рр. на території Поділля, а також культурно-освітні процеси регіону. На відмінно від досліджень історії Буковини і Закарпаття, то наукові розробки, що пов’язані з Поділлям були позбавлені ідеологічних нашарувань. Це викликано тим, що після Другого поділу Речі Посполитої Поділля перебувало у складі Російської імперії, тому нікому не потрібно було доводити, що цей регіон є етнічною територією України, і постійно перебував в загальноукраїнському історичному процесі.

Хронологічно першим був другий напрямок досліджень, тобто культурно-освітні тенденції. Вчений зробив аналіз персонального склад учнів і викладачів Києво-Могилянської академії, які були вихідцями із Поділля і виступив на Подільській історико-краєзнавчої конференції у Хмельницькому в 1965 році з темою «Подоляни в Київській колегії та Академії в ХVІІ-ХVІІІ ст.»¹²⁶.

Що стосується питання участі Поділля у Визвольної війни 1648 –1654 рр., то вчений зазначає, що існує надзвичайно широка джерельна база з цього питання, що відкриває можливості для написання монографічних досліджень «Поділля у Визвольній війні 1648-1654» та «Богдан Хмельницький і Поділля». Проте і на сьогоднішній час не написано спеціального дослідження по даній темі¹²⁷. Якщо простежити вихід праць Ф. Шевченка на тему «Поділля у визвольній війні 1648-1654 рр.», то можна побачити, що всі вони виходили в кінці 70-х – поч.90-х рр., тобто після звільнення Ф. Шевченка з посади директора Інституту археології 1972 році¹²⁸. У постанові ЦК КПУ від 5 вересня 1972 р. «Про наслідки перевірки заяв про неправильну поведінку директора Інституту археології АН УРСР т. Шевченка Ф. П. та нездорову обстановку в колективі Інституту» зазначалося, що «в науковій діяльності т. Шевченка мали місце випадки відходу від класових, інтернаціоналістських позицій в оцінці окремих історичних подій. Гов. Шевченко виявив політичну незрілість, по-примиренському поставився до сіоністських проявів...». Очевидно, ідеологічним цензорам цього здалося замало, бо талановитому вченому, людині високоосвіченій та Інтелігентній закидалося й те, що він одружився з єврейкою, що його батька в 1930 р. позбавляли виборчих прав і, нарешті, що він «припускався націоналістичних трактовок в оцінці окремих історичних положень» у дусі школи М. Грушевського¹²⁹.

З 1980 року Ф.П. Шевченко опублікував такі праці, як «Сторінки з історії Поділля в роки Визвольної війни українського народу 1648 – 1654 рр.» (1980), «Формування та склад козацьких полків на Східному Поділлі під час Визвольної війни 1648 – 1654 рр.» (1985), «Адміністративно-територіальний устрій Поділля під час Визвольної війни 1648 – 1654 рр.» (1987), «Богдан Хмельницький на Поділлі» (1988)¹³⁰.

Ф. Шевченко був вмілим організатором науки, брав участь у проведенні краєзнавчих конференцій, зокрема у Кам’янці-Подільському та Вінниці. В 1987 р. він виступив з доповіддю «Історичне краєзнавство Поділля в Академії наук Української РСР» на п’ятій Вінницькій обласній історико-краєзнавчій конференції, а в 1988 р. з доповіддю «Богдан Хмельницький на Поділлі» – на шостій. Доповіді виголошував особисто. Це був справжній подвиг, якщо врахувати, що йому вже йшов восьмий десяток¹³¹.

Важливі проблеми шляхів Поділля були порушені вченим у доповіді на Четвертій Вінницькій обласній історико-краєзнавчій конференції в 1986 році. На якій вчений зазначив, що більшість науковців ігнорують в історичних дослідженнях теми шляхів – основи економічного, соціально-політичного та культурного життя будь-якого краю. Він пише, що для Поділля аналіз шляхів, торгових артерій є надзвичайно актуальним, зважаючи на своєрідне географічне положення краю¹³². В цей період протягом 1982 – 1987 рр. Ф. Шевченко очолював сектор історичної географії та картографії Інституту історії АН УРСР, тому на конференції в Кам’янець-Подільському 1988 р., яка була присвячена «Проблемам економічної географії Поділля», вчений виголосив доповідь на тему «Картографічне відображення економічного розвитку Поділля в XIX – початку XX ст.»¹³³.

Не поривав зв’язків Федір Шевченко і зі своєю батьківщиною. Особливо активізувалися вони в 90-ті рр. В 1992 р. узяв участь у науковій краєзнавчій конференції «Поділля в роки визвольної війни українського народу 1648 – 1654 рр.». Він виголошував доповідь про міжнародне значення Визвольної війни 1648 – 1654 рр. Акцентував увагу на розпорошенні міжнародних зв’язків новоствореної Української козацької держави з навколишнім світом. Розглянув проблеми формування української дипломатичної системи, впливу українських подій на національно-визвольну, антифеодальну боротьбу в Білорусії, Росії та інших слов’янських країнах¹³⁴.

На наукову краєзнавчу конференцію «Дунаївці: їх роль і місце в історії Поділля», яку проводили 27 травня 1993 р. під егідою Інституту історії України НАН України, Всеукраїнської спілки краєзнавців з участю викладачів Кам’янець-Подільського Державного педагогічного інституту, Федір Павлович приїхати не зміг. «Вибачте, Вікторе Степановичу, не можу прибути, серце підводить»¹³⁵.

Деякі свої статті Ф. Шевченко в 70-ті р. підписував під псевдонімом Ф.П. Подолян: А що зараз читають історики? // УІЖ. – 1969. – № 3. – С. 157; Ще paз про Василя Григоровича-Барського // УІЖ – 1971. – № 6. – С. 102 – 103.

Ф. Шевченка можна по праву назвати одним із видатних дослідників історії Києва, другої батьківщини вченого. Уже в 1963 р. у доповіді на V Міжнародному з’їзді славістів у Софії на великому фактичному матеріалі він глибоко і всебічно висвітлив роль Києва у міжслов’янських зв’язках у XVII – XVIII ст.

В 1982 році відбулося святкування 1500 років від заснування Києва, що відновило дослідницький інтерес Федора Павловича до історії столиці України, який він виявив ще на початку 60-х років. Одна за одною виходили статті присвяченні ранньомодерній історії Києва: Київ у перший рік після возз’єднання України з Росією (1980); Київ у житті і діяльності Богдана Хмельницького (1981); Етнічний склад населення Києва XVIII ст. (1982); Київ в економічних зв’язках Росії та України з балканськими країнами у XVIII ст. (1982); Російські воєводи в києві у другій пол.XVII ст. (1990).

У статті «Київ в економічних зв’язках Росії та України з балканськими країнами у XVIII ст.» вчений подає основні шляхи, якими можна було добратися Балкан: «на захід та південь з України через Київ проходило чимало шляхів. Північні йшли через Володимир-Волинський, Грубешів, Красностав через Львів – Замостя також до Красноставу, де вони об'єднувалися в один шлях на Варшаву. З Києва до Львова можна було проїхати і через Володимир-Волинський, через Броди, а також через Тернопіль – Бережани. На захід від Львова, крім варшавського шляху, йшли дороги на Ярослав – Жешув – Краків, а також на Перемишль, Санок, Словаччину. На південь основний шлях йшов через Стрий – Воловець – Мукачеве, ще один – через Заліщики – Кіцмань – Чернівці. Через Київ ішов основний шлях на Балкани, на Васильків, Паволоч, Немирів, Могилів (або через Сороки) на Дністрі, а далі – до Ясс¹³⁶.

Культурні зв’язки Києва у слов’янському світі Федір Павлович показав у контексті історії Києво-Могилянської академії, яка відіграла важливу роль у культурному і науковому житті східного та південного слов’янства, а також у більш широкому масштабі висвітлив цю тему у статті «Роль Києва у міжслов’янських культурних зв’язках».

Федір Павлович написав передмову і був відповідальним редактором архівно-джерелознавчого видання «Каталог документів з історії Києва ХV – ХІХ ст.». Йому ж належить замітка «Наукові конференції, присвячені 1500-річчю Києва»¹³⁷. Ф. Шевченко був одним із авторів статті «Київська область», яка увійшла до фундаментальної праці «Історії міст і сіл України»¹³⁸. В 1982 році був нагороджений медаллю «В пам’ять 1500-річчя Києва» за плідну діяльність в науці і культурі.