2.2. Федір Шевченко і дослідження історії Закарпаття

Чільне місце в науковому доробку Федора Шевченка займає історія Закарпаття. Коло його наукових досліджень досить широке – від проблем середньовічної історії, культурно-освітнього життя краю у ХУІІІ ст. до соціально-економічних і суспільно-політичних змін у перші роки входження складу Української РСР⁶².

Історія Закарпаття, як і Буковини фальсифікувалася іноземними істориками і політиками. Ось чому, вже у перші роки після визволення і возз’єднання з Україною постала потреба обґрунтувати наукову концепцію розвитку історії краю як частини східного слов’янства, України-Руси, основи якої закладались ще вченими XIX ст., в тому числі і вихідцями з Закарпаття, і найкраще були втілені в працях визначного українського історика М.С. Грушевського. За спогадами колег Шевченка, відомо що він бачив в Москві М.С. Грушевського в 1932 р. і навіть працював з ним в одному читальному залі тодішньої Ленінської бібліотеки⁶³.

В 1966 році в «Українському історичному журналі» з’явилася стаття Ф. Шевченка під назвою «Чому Михайло Грушевський повернувся на Радянську Україну?», викликала особливий інтерес у читачів і стала своєрідною сенсацією. Вперше за кілька десятиліть про діяльність і наукову творчість М. Грушевського в Совєтській Україні писалося без таврування, лайливих епітетів та перекручень. Стаття розпочиналася словами з газети «Правда» від 27 листопада 1934 р., які вже давно не згадувалися, про те, що Михайло Грушевський «належав до числа найвидатніших буржуазних істориків України»⁶⁴.

Зі статті Ф. Шевченка М. Грушевський постає «авторитетним», «досвідченим політичним діячем», що мав складну політичну біографію, щиро вболівав за долю власного народу, зумів визнати свої політичні «помилки»⁶⁵. М. Грушевський належав до числа тих діячів науки, які залишили не тільки велику кількість праць, а (що не менш важливо) пройшли

складний, суперечливий життєвий шлях⁶⁶.

Діаспорний історик Любомир Винар писав, що «під час періоду десталінізації в українській совєтський історіографії була спроба Ф.П. Шевченка, тодішнього головного редактора «Українського історичного журналу », реабілітувати М. Грушевського. У 1966 році він помістив в УІЖ статтю «Чому Михайло Грушевський повернувся на радянську Україну», в якій твердив, що творчу спадщину М. Грушевського «не можна обійти або ігнорувати». Проте ця спроба закінчилася повною невдачею, а через цю статтю Ф.П. Шевченка звільнили зі становища головного редактора УІЖ»⁶⁷.

Вже в незалежній Україні у збірнику присвяченому життю і діяльності М. Грушевського Ф. Шевченко був автором післямови «Літописець і поборник України-Руси». Федір Шевченко об’єктивно оцінює постать Михайла Грушевський по правді називаючи його однією з головних постатей українського національного самоствердження в новітній історії України. Далі Федір Павлович пише, що вчений М. Грушевський підніс українську історіографію до світового рівня⁶⁸.

Після возз’єднання серед української громадськості зросла зацікавленість минулим Закарпаття. Праці видані в Україні в 20–30-х рр. стали бібліографічною рідкістю. Перша стаття Ф. Шевченка, яка була присвячена історії Закарпаття вийшла в січні 1945 року в газеті «Радянська Україна» під назвою «З минулого», згодом вона була передрукована в газеті «Закарпатська Україна»⁶⁹. Автор ознайомив читацький загал з географією та найважливішими подіями з історії Закарпаття, зокрема з прикладами боротьби трудящих за возз’єднання з Україною і аргументовано доводив закономірність цього акту⁷⁰.

Праця Федора Шевченка «Боротьба за радянську владу на Закарпатській Україні», яка побачила світ в 1950 році стала у радянській історіографії одними з перших узагальнюючих праць з історії Закарпаття. В ній вчений послідовно відобразив прагнення місцевого населення до возз’єднання з Українською РСР та висвітлив події, яке передували цьому процесу⁷¹. Новаторським в праці було те, що Ф. Шевченко подав основні етапи історичного розвитку Закарпаття від найдавніших часів до середини XX ст. В праці було використано велику кількість джерел, щоб показати загальноукраїнську історію і її взаємозв’язки з сусідніми країнами. Мовою фактів автор вказав на безпідставність тверджень угорських, австрійських істориків, які намагалися довести, що «Закарпаття не слов’янська земля , а українці не мають ніякого права на неї, бо начебто їх предки прийшли сюди вже після того, як край був включений до складу Угорського королівства»⁷².

Того ж 1950 р. у «Віснику АН України» з’явилася ще одна стаття, яка була присвячена історії Закарпаття, а точніше п’ятиріччю возз’єднання Закарпаття з Українською РСР. Автор показує зміни і досягнення, що сталися в економіці і суспільно-політичному житті молодої області⁷³.

Предметом дослідження Ф.П. Шевченка стали проблеми історії Закарпаття періоду середньовіччя. Однією з таких була тема історія навчання жителів Закарпаття в Києво-Могилянській академії. «Студентами Києво-Могилянської академії були й вихідці із Закарпаття, яке у ХVІІІ ст. входило до складу Габсбурзької монархії і слугувало своєрідним етнічним форпостом українських територій на Заході. Звідси особливе значення його історичних культурних зв’язків із Україною, зокрема, через Києво-Могилянську академію», – пише Ф. Шевченко в своїй статті «Закарпатці – студенти Київської академії XVIII ст.⁷⁴.

До Київської вищої школи прибували закарпатці з Мукачева, Ужгорода, Кошиць, Хуста та інших міст і селищ. Добиратися до Києва їм доводилося нелегко, використовуючи різні засоби, долаючи заборони уряду, довгий шлях, інші труднощі. Цікаво, що серед цих людей були такі, які, не маючи жодних коштів, проходили шлях із Закарпаття до Києва пішки. Як і вихідці з правобережних та західноукраїнських земель України, на час навчання в Академії закарпатці отримували спеціальний дозвіл на тимчасове проживання в Києві. Щодо матеріального становища, то воно здебільшого не відповідало їх потребам і запитам. Та й загалом життя студентів-закарпатців було складним, і «тільки стійкіші з них могли витримати курс навчання»⁷⁵.

Цікавила Федора Шевченка і німецько-радянська війна, а саме участь у цій війні закарпатців, вперше на цю тему він підготував доповідь «Про участь закарпатців у партизанському русі на Україні в роки Великої Вітчизняної війни Радянського Союзу» для участі у конференції в Ужгороді в 1962 р., а потім опублікував відповідно і статтю в Українському історичному журналі під назвою «Закарпатці у партизанських з’єднаннях на Україні (1941-1944 рр.)»⁷⁶.

Проте найважливіша робота у дослідженні історії Закарпаття була здійснена вченим під час підготовки програми наукових досліджень історії Закарпаття для вчених Ужгородського держуніверситету 1967 р. Вона була викладена у статті «Місце Закарпаття в загальноукраїнському історичному процесі» і характеризувалася унікальним для радянської історіографії умінням визначити методологічні основи історичних досліджень⁷⁷. Автор показує нерозривну єдність історії Закарпаття з загальноукраїнською історією. У статті вчений автор відстоює твердження, що Закарпаття і Карпати є прабатьківщиною слов’ян і «форпостом українського народу на заході»⁷⁸.