Рентабельність власного (акціонерного) капіталу Рвк характеризує ефективність використання активів, створених за рахунок власних коштів:

де П_ч – чистий прибуток;

В_к – власний капітал.

Величина власного капіталу при­ймається за даними балансу. Цей показник рентабельності цікавить в першу чергу акціонерів, оскільки визначає верх­ню межу дивідендів.

Рентабельність операційної діяльності Р_од характеризує ефективність ви­трат на здійснення цієї діяльності:

де П_о – операційний прибуток за певний період;

С_оп – витрати операційної діяльності.

У багатономенклатурному виробництві поряд з рентабельністю всієї продукції визначається також рентабельність її окремих різновидів Р_ов:

де Р_ов – рентабельність певного виробу;

Ц – ціна виробу;

С – собівартість виробу.

Різні модифікації показника рентабельності широко ви­користовуються в економічному аналізі, прийнятті та виборі підприємницьких рішень.

При оцінці інвестиційної привабливості підприємства важливими є показники, що характеризують структуру капіталу підприємства. До них належать:

• частка власного капіталу в валюті балансу – це відношення підсумку І розділу пасиву до величини валюти балансу;

• частка всіх зобов’язань в загальній сумі активів – це відношення підсумку ІІ, ІІІ, ІV розділів пасиву до величини валюти балансу;

• частка боргу у власному капіталі – це відношення підсумку ІІІ і ІV розділів пасиву до І розділу пасиву;

• частка вартості основних фондів у власному капіталі – це відношення балансової (залишкової) вартості основних фондів до суми власного капіталу (І розділ пасиву).

Дана група показників може розраховуватись як на певну дату, так і в середньому за декілька дат протягом періоду. Обидва варіанти мають різний економічний зміст. Перший характеризує фінансовий стан підприємства на конкретну дату, другий – структуру капіталу, типову для підприємства.

Ділова активність підприємства є досить широким поняттям і включає практично всі аспекти його роботи. Специфічними показ­никами тут є: оборотність активів і товарно-матеріальних запасів, величини дебіторської та кредиторської заборгованості.

Оборотність активів п_а – це показник кількості оборотів ак­тивів підприємства за певний період (переважно за рік), тобто:

,

де В_реал – виручка від усіх видів діяльності підприємства за пев­ний період;

А_сер – середня величина активів за той самий період.

За цих умов середня тривалість одного обороту t_а становитиме:

,

де Т_к – кількість календарних днів у періоді.

Оборотність товарно-матеріальних запасів п_тмз виражаєть­ся кількістю оборотів за певний період:

,

де С_р – повна собівартість реалізованої продукції за певний період;

М_з – середня величина матеріальних запасів у грошовому виразі.

Активність підприємства у сфері розрахунків з партнерами ха­рактеризується середніми термінами оплати дебіторської та кре­диторської заборгованості.

Середній термін оплати дебіторської заборгованості покуп­цями продукції підприємства (t_одз ) обчислюється за формулою:

,

де Д_з – дебіторська заборгованість (заборгованість покупців);

Т_к – кількість календарних днів у періоді, за який обчислюється показник (рік – 360, квартал – 90);

Q_пр – обсяг продажу про­дукції за розрахунковий період.

За період t_одз платіжні вимоги підприємства до покупців перетво­рюються на гроші. Зрозуміло, що скорочення цього періоду є еконо­мічно вигідним, а продовження (проти встановленого терміну або проти минулого року) – небажаним і потребує з’ясування причин.

Середній термін оплати кредиторської заборгованості поста­чальникам t_окз визначається співвідношенням:

,

де К_з – величина кредиторської заборгованості постачальникам;

М – обсяг закупівлі сировини і матеріалів за розрахунковий період у грошовому виразі.

Зменшення даного показника негативно впливає на діяльність підприємства, оскільки потребує додаткових коштів.

Інколи при аналізі розраховують коефіцієнт, що характеризує співвідношення дебіторської і кредиторської заборгованості k_КД:

.

Ліквідність – це здатність підприємства в строк розраховуватися за борговими зобов’язаннями. Цей показник ще називають платоспроможністю підприємства.

Активи підприємства поділяються за ступенем ліквідності таким чином:

абсолютно ліквідні активи – грошові засоби;

високоліквідні активи – грошові засоби + рахунки дебіторів;

ліквідні активи – грошові засоби + рахунки дебіторів + біржові цінні папери;

низьколіквідні активи – товаро-матеріальні запаси;

важкореалізовані активи – основні засоби і нематеріальні активи.

Основними показниками, що використовуються для визначення рівня ліквідності підприємства є коефіцієнти загальної, швидкої та абсолютної ліквідності.

Коефіцієнт загальної ліквідності k_лз (коефіцієнт покриття) – це відношення оборотних активів (ІІ розділ активу балансу) до короткострокових пасивів (ІV розділ пасиву):

,

де О_А – оборотні активи підприємства;

З_пот – короткострокова заборгованість підприємства.

При К_л.заг. < 2 вважається, що платоспроможність підприємства невисока і існує певний фінансовий ризик.

При К_л.заг. > 3 може виникнути сумнів у ефективності використання поточних активів.

Співвідношення 2:1 вважається нормальним, але для деяких сфер бізнесу воно може коливатись від 1,2 до 2,.5.

Коефіцієнт швидкої ліквідності К_л.шв. – це відношення активів високої ліквідності (оборотні активи за мінусом виробничих запасів, А_лікв.) до поточних зобов’язань (З_пот):

.

Коли К_л.шв ‹ 1, то платоспроможність підприємства невисока.

Коефіцієнт абсолютної ліквідності (К_л.абс.) характеризується відношенням грошових засобів та короткострокових цінних паперів (Г, Ц_п ) до поточних зобов’язань:

.

Значення цього коефіцієнта є достатнім, якщо він перевищує 0,2-0,25.

Рівень ліквідності підприємства залежить від його прибутко­вості, але однозначний зв’язок між цими показниками простежуєть­ся тільки в перспективному періоді. У перспективі висока прибут­ковість є передумовою належної ліквідності. У короткостроково­му періоді такого прямого зв'язку немає. Підприємство з непога­ною прибутковістю може мати низьку ліквідність внаслідок вели­ких виплат власникам, ненадійності дебіторів тощо. Отже, забез­печення задовільної ліквідності потребує певних управлінських зусиль та оптимізації фінансово-економічних рішень.

Фінансова стійкість підприємства характеризується різними показниками, але в основі, як правило, лежить співвідношення власного та залученого капіталу. З-поміж них найбільше поширеними є коефіцієнти автономії та забезпечення боргів.

Коефіцієнт автономії k_а обчислюється діленням власного капіталу (ВК) на підсумок балансу підприємства (ВБ):

.

Якщо k_а ‹ 0,5, то зростає ризик несплати боргів, а відтак і занепокоєння кредиторів. Збільшення значення коефіцієнта автономії зумовлює підвищення фінансової незалежності та зменшення ризику порушення фінансової стійкості підприємства.

Коефіцієнт забезпечення боргів k_зб визначається як співвідношення власного та залученого капіталу (ЗК):

.

Нормальною вважається ситуація, коли ≥ 1.

На жаль, аналітична оцінка фінансового стану підприємст­ва на базі таких коефіцієнтів не завжди є однозначною. Безумовно, зменшення частки боргів у сукупному капіталі зміцнює фінансову незалежність підприємства. Проте водночас звужуються джерела фі­нансування та можливості підвищення ефективності його діяльності.

Для поглибленої оцінки фінансової стійкості підприємства й інвестиційної привабливості використовують показники, що характеризують ризик вкладення коштів у підприємство. Такими показниками є: коефіцієнт варіації чистого прибутку за декілька періодів; операційний леверідж; фінансовий леверідж.

Коефіцієнт варіації чистого прибутку R_вар визначається як стандартне відхилення чистого прибутку від середнього чистого прибутку за декілька періодів:

R_вар = ,

де ЧП_і – чистий прибуток в і-тому періоді;

ЧП_сер – середня величина чистого прибутку;

n – кількість періодів;

р_і – ймовірність отримання даної величини чистого прибутку в і-тому періоді.

Для розрахунку даного показника необхідно мати фінансову звітність за декілька періодів і можливість отримати необхідні показники в порівняних цінах.

Операційний леверідж визначається як відношення процентної зміни операційного прибутку до процентної зміни обсягу реалізації продукції

Л_оп = ,

tp_п = ОП_зв/ОП_б × 100%; tp_Q = Q_зв/Q_б × 100%,

де tp_п – темпи росту операційного прибутку, %;

tp_Q – темпи росту обсягу реалізації продукції, %;

Q_зв і Q_б – відповідно обсяг реалізації продукції в звітному і базовому періодах, грн.

ОП_зв і ОП_б – відповідно операційний прибуток в звітному і базовому роках, грн.

Якщо операційний леверідж більший від 1, це означає, що підприємство працює нормально, є зростання операційного доходу при зростанні обсягів виробництва за рахунок економії умовно-постійних витрат.

Універсальним показником фінансового ризику є фінансовий леверідж – відношення процентної зміни чистого прибутку (прибуток, який може бути розподілений між власниками простих акцій або замовниками) порівняно з попереднім роком до процентної зміни ЕВІТ порівняно з попереднім роком (ЕВІТ – дохід до вирахування податку на прибуток і обслуговування боргу).

Л_ф = ;

tp_чп = ЧП_зв/ЧП_б ×100%; tp_ЕВІТ = ЕВІТзв/ЕВІТ_б × 100%

де tp_чп – темпи росту чистого прибутку, %;

tp_ЕВІТ – темпи росту ЕВІТ, %;

ЧП_зв і ЧП_б – відповідно чистий прибуток у звітному і базовому періодах;

ЕВІТзв і ЕВІТ_б – величина ЕВІТ в звітному і базовому періодах.

Величина ЕВІТ включає в себе операційний дохід плюс доходи від іншої реалізації і позареалізаційні доходи.

Нормальною можна вважати ситуацію, коли величина показника Лф > 0,5, тобто боргові та податкові зобов’язання підприємства не надто великі і спостерігається ріст чистого прибутку.