Література

1. Богданов Е.Н., В.Г.Зазыкин В.Г. Психологические основы «Паблик рилейшинз».- СПб.: Питер, 2004.

2. Бухаркова О.В., Горшкова Е.Г. Имидж лидера: технология создания и продвижения. – СПб.: Речь, 2007

3. Зав’ялова Е.К., Посохова С.Т. Психология предпринимательства: Учебное пособие. – СПб.: Изд-во С-Петерб.ун-та, 2004.

4. Змановская Е.В. Руководство по управлению личным имиджем. – СПб.: Речь, 2005.

5. Митина Л.М.Психология конкурентоспособной личности. – М.: Изд-во Моск. Псих.-соц. Ин-та; Воронеж: Изд-во НПО «МОДЭК», 2003.

6. Панасюк А.Ю. Формирование имиджа: стратегия, психотехнологии, психотехники. – М.: Изд-во «Омега-Л», 2007.

4. Створення вербального іміджу спеціаліста.

Вербальний імідж (з лат. verbum – «слово») – це думка, що формується про людину на основі її мовної продукції, на основі того, що і як вона говорить. В поняття “вербальний імідж” входять слова, які написані і сказані, а також такі показники як темп, інтонація, паузи в мовленні, гучність, змістові наголоси, які теж мають вплив на формування вербального іміджу. Складниками іміджу є лексичний запас, вимова, інтонація, грамотність і логічна будова фраз та структурних частин промови, змістова наповненість, говір людини. Той, хто слухає, несвідомо “читає” установки, які стоять за різними манерами розмовляти, наприклад, гучна і відверта мова сприймається як ознака енергійності; м’яка і повільна – прагнення до захищеності тощо.

Вербальний імідж – це і вміння спілкуватись з людьми, і вміння їх слухати.

Спілкування є ефективним лише тоді, коли партнери володіють практичними навичками передачі і сприйняття інформації. Під час передачі інформації слід прагнути формулювати найбільш точно, повно, якісно фактичні дані, ідеї, пропозиції, знання, повідомлення, вказівки тощо. При сприйманні інформації слід зосереджуватись на повноті засвоєння, осмислення отриманої інформації. Вербальне спілкування буде найбільш ефективним за умови розуміння сили та значення слова.

Головним ціннісним орієнтиром спеціаліста при створенні вербального іміджу повинна стати оптимальна для різних життєвих ситуацій мовленнєва поведінка, при якій він проявляє себе не тільки компетентним та ерудованим, але і гнучко оперує своїми знаннями, домагаючись заданої цілі.

Психологи вважають, що при комунікації важливо звернути увагу на такі техніки формування вербального іміджу:

– позитивніше з людьми розмовляти, а не говорити;

– необхідно враховувати особисті інтереси співбесідників;

– не забувати при розмові з співбесідником ініціювати посмішку.

Ділове спілкування і професійна діяльність

Людина не може жити, працювати, творити, задовольняти свої матеріальні та духовні потреби, не спілкуючись із іншими людьми. Оскільки спілкування є суттєвою стороною будь-якого різновиду людської діяльності, воно відображає об’єктивну потребу людей в об’єднанні, співробітництві один із одним, а також є умовою розвитку самобутності, цілісності, індивідуальності особистості.

Спілкування – це цілеспрямована взаємодія, при якій встановлюються і розвиваються контакти між людьми, виробляються і дотримуються загальні правила, тактика і стратегія поведінки. Основу спілкування становлять потреби людей у забезпеченні умов життєдіяльності, інформаційному обміні, реалізація спільних та індивідуально-особистих цілей.

Спілкування – це взаємодія двох або декількох людей, що полягає в обміні інформацією пізнавального і ціннісно-афектного характеру. На думку Г.М. Андрєєвої виділяються три аспекти у спілкуванні:

1) комунікативний (обмін інформацією);

2) інтерактивний (обмін діями і організація взаємодії між партнерами);

3) перцептивний (взаємне сприйняття партнерів по спілкуванню і встановлення взаєморозуміння).

Спілкування характеризується змістом, манерою і стилем. Спілкування може мати різний зміст, який виражається у наступному:

– передача від людини до людини інформації;

– сприйняття партнерами по спілкуванню один одного;

– взаємооцінка партнерів по спілкуванню;

– взаємовплив партнерів один на одного;

– взаємодія партнерів один з одним;

– управління груповою або масовою діяльністю.

В стилі спілкування – індивідуально-типологічних особливостях взаємодії між людьми – знаходять відображення:

– особливості комунікативних можливостей людини;

– характер відносин з конкретними людьми або колективами, який склався в процесі спілкування;

– психологічна і соціальна індивідуальність людини;

– особливості партнера по спілкуванню.

Основним видом спілкування є групове, колективне спілкування, що визначається як спілкування, що виступає умовою виконання спільної діяльності людей у виробничому, учбовому колективах, тощо. Без спілкування людей не може бути колективної праці, навчання, гри, мистецтва тощо. При цьому вид діяльності, яку спілкування обслуговує, накладає певний відбиток на зміст, форму, протікання всього процесу спілкування між виконавцями цієї діяльності. Наприклад, характер учбової діяльності програмуватиме зміст і форми спілкування студентів між собою, а також з викладачем. Це відноситься і до трудової діяльності, яка виконує завдання створення матеріального продукту або обслуговування населення, що у свою чергу, зумовлює і програмує зміст і характер ділового спілкування людей, які беруть участь в цьому виді діяльності.

Групове, колективне спілкування менш глибоке, ніж міжособистісне спілкування. Хоча воно також є безпосереднім, але знання окремим працівником інтересів, потреб, ціннісних орієнтацій інших членів колективу є, як правило, неповним, поверхневим.

У зв’язку з тим, що основою спільної трудової діяльності є характер і зміст ділового спілкування в процесі взаємодії співробітників, необхідно розглянути основні правила, а також техніку його організації. Ефективні ділові комунікації – гарантія успіху в професійному середовищі, тому діловий етикет і навички володіння ним стають особливо актуальними. Етикет — правила поведінки, встановлені норми звертання у певному соціальному середовищі, своєрідні інструкції з поведінки, стилю, манер, що прийнято, а що ні, що схвалюється в даному середовищі або організації, а що — ні.

Діловий етикет дозволить спеціалісту показати себе з найкращого боку в будь-якій діловій ситуації; налагодити відносини з клієнтами і партнерами; підвищити упевненість в собі і уникнути незручних ситуацій за допомогою гарних манер.

Вітчизняна і зарубіжна теорія і практика менеджменту виробили ряд рекомендацій по організації позитивного міжособистісного спілкування. Основні з них наступні:

– не можна відступати від наочно-змістовного обговорення проблеми і «переходити на особистості»;

– не можна дивитися на свого партнера як на ворога;

– не можна «втрачати обличчя», тобто впадати в нестримний гнів, злість і помсту;

– не можна втрачати внутрішню установку на відвертість і доброзичливість;

– не можна захищати тільки свої інтереси, не враховуючи інтереси партнера;

– не можна, нарешті, вибирати тільки силові засоби боротьби;

– якщо хочете вказати на помилку партнера, починайте з похвали і щирого визнання його позитивних якостей;

– підтримуйте позитивні емоції. При спілкуванні прагніть знайти у партнера позитивні риси характеру;

– виробіть у себе звичку запам'ятовувати імена партнерів по спілкуванню;

– частіше усміхайтеся при зустрічі. Щира усмішка може зняти недовіру.