Тіло (2 год.).

1. Поняття тіла.

2. Тіло і символ.

3. «Теорія тіла» у ХХ ст. Характеристика Е. Кречмера.

4. Культурні і тілесні канони.

5. Техніки тіла.

6. Одяг і мода.

Література: 12, 44, 50, 59, 22, 36.

1. Поняття тіла.

Через тіло пізнається буття. Протиставлення духовного та тілесного. Тіло – основа людської ідентичності. Зміна зовнішнього вигляду змінює стиль поведінки. Без тіла не існує людської свідомості. Тіло є інструментом свідомості. Через тіло людина вбирає сигнали із навколишнього світу, сприймає образ зовнішнього світу.

Тіло – це особливе утворення, неусвідомлений горизонт людського досвіду, який неодмінно існує до будь-якого мислення. Тіло недоступне для рефлексивного аналізу, не розкладається за схемою послідовності раціональної дії. Тіло постає початком по відношенню до природних і культурних об’єктів, завдяки якому вони існують.

З другої половини ХХ ст. існує поняття «штучної тілесності» – збільшення можливостей різних органів людини, розширення тілесних практик.

Тіло визначається первинним щодо мислення. Будь-який стан ми відчуваємо через тіло за допомогою мислення. Тіло творить природні і культурні об’єкти, якими людина оперує. Поняття «тілесності» як соціокультурного феномену. Тілесність перетворюється під впливом соціальних і культурних факторів. Вона володіє соціально-культурними поняттями і смислами і виконує соціокультурні функкції.

Об’єктивні фактори впливу на тіло:

• екологічні;

• особливості способу життя та соціоекономічної ситуації;

• приналежність до соціальних інститутів.

Сфери функціонування тіла:

• природна;

• соціальна;

• культурна.

Природне тіло – біологічне тіло, що реалізується за законами існування, функціонування та розвитку живих організмів (уявлення про снігову людину).

Соціальне тіло – результат взаємодії природного тіла з соціальним середовищем. Тіло є похідним від практичного застосування.

Культурне тіло – продукт культурного формування і використання тілесного начала в культурі. Культурне тіло – завершення переходу до особистісного буття тілесності.

2. Тіло і символ.

Тілесна символіка об’єднує велику сукуп­ність символів, що пов’язані з будовою, зовнішніми особливостями люд­ського тіла та його виражальними рухами. Під тілесними ритуалами ми розуміємо певні стилізовані дії безпосередньо з тілом людини, що передбачаються традицією і здійснюються з метою досягнення символічної зміни ситуації. Серед них можна виокремити ті, що пов’язані із зміною зовнішнього вигляду: пострижини, гоління, обрізання, татуювання, пірсинг, скарифікація, численні традиційні соматичні модифікації тощо.

Розмаїття символів, уявлень, образів, які складають основу тілесного символізму, обумовлюється історичним шляхом розвитку кожного суспільства, особливостями ментальності окремих етносів. Уявлення про співвідношення людського тіла (мікрокосму) і всесвіту (макрокосму) складають одну із фундаментальних ідей міфологічної свідомості. Сформувавшись у прадавні часи і в тому чи іншому вигляді зустрічаючись в різних культурах, вони стали основою для виникнення антропотомічної символіки.

Свідомість без тіла не функціонує. Тіло здійснює буття за допомогою свідомості, тобто, коли усвідомлюється. Зв’язок тіла і свідомості є безпосереднім. Тіло зумовлює розвиток свідомості, є інструментом свідомості, бо через тіло здійснюється зв’язок із зовнішнім світом.

Свідомість є першою реакцією того, що відбувається з тілом. Отто Ранка – теорія правди народження – усвідомлення тіла.

На рівні тіла виникає проблема відчуження (розподіл на «я» і «не я»). У 6-7 років дитина починає себе 100% усвідомлювати. У віці 13-14 років чітко усвідомлюється розподіл на «я» і «інші». Починають користуватися символічними зразками, пов’язаними із тілесним формуванням чоловіків та жінок, яке завершується до 28 років (психологічне).

Тіло – перша форма відчуження. Проявляється через утопію, тілесні ігри, кохання, танці, ритуали, міфи, мода, одяг. Подолати відчуження людина намагається зблизившись з іншими людьми.