1.4. Система господарського законодавства

Господарське законодавство має складну, багатоступеневу побудову, воно складається з великої кількості нормативно-правових актів різної юридичної сили, що регулюють господарські відносини. У своїй сукупності ці нормативно-правові акти складають систему господарського зако­нодавства.

Система господарського законодавства — це розташування господарсько-правових актів, які складають господарське законодавство, у відповідному порядку, з урахуванням їх зв'язків і власти­востей.

Систематизувати господарське законодавство можна за різними критеріями: а) за юридичною силою актів, які регулюють господарські правовідносини (вертикальна систе­матизація); б) за предметом правового регулювання: за видами і характером господарської діяльності, галузями і сферами народно­го господарства (економіки) тощо.

За юридичною силою нормативних актів система господарських нормативно-правових актів складається з:

• норм Конституції України;

• законів України;

• постанов Верховної Ради України;

• указів Президента України;

• актів Кабінету Міністрів України;

• відомчих нормативних актів, що видаються компетентними міністерствами та відомствами;

• регіональних нормативних актів, що приймаються органами місцевого самоврядування відповідно до делегованих державою повноважень та встановленого порядку;

• локальних нормативних актів, що приймаються (укладаються) безпосередньо суб'єктами господарювання або їх засновниками.

Джерелом господарського права можуть бути і міжнародні дого­вори України (універсальні, міжнародних організацій, двосторонні), ратифіковані Верховною Радою України або укладені за її згодою, які внаслідок цього стають частиною національного законодавства України.

Своєрідним джерелом права є звичаї ділового обігу, в т. ч. міжнародні торговельні звичаї.

ГК України в ст. 38 визначає основні засади застосування правил професійної етики у конкуренції, що можуть використовуватися при укладенні договорів, розробці установчих та інших документів суб'єктів господарювання.

1.5. Проблеми вдосконалення господарського законодавства.

Господарське законодавство України на сьогоднішній день характерне наявністю у ньому великої кількості недоліків: застарілих, колізійних норм, а також прогалин, що зумовлено розвитком в Україні ринкових від­носин, які ще не отримали належного законодавчого врегулювання. Звичайно, великим плюсом правового регулювання господарських відносин було прийняття ГК України та ЦК України, проте виникла необхідність усунення колізій між їх положеннями (щодо господарських това­риств, в т.ч. акціонерних; правового режиму цінних паперів, особливо похідних; форм власності та ін.).

Зазначені обставини зумовлюють необхідність вдосконалення гос­подарського законодавства, яке відбувається за чотирма основними напрямами:

• вдосконалення господарського законодавства щодо його змісту. Цей напрям передбачає необхідність врегулювання нових для господарської системи України відносин (у господарських організаціях корпоративного типу; холдингових компаніях; господарських товариствах пуб­лічних - державної та комунальної - форм власності) та врегулю­вання традиційних (наприклад, договірних) відносин на нових за­садах шляхом прийняття нових або внесення відповідних змін до чинних нормативних актів; завданням цього напряму є також за­безпечення адекватності правового регулювання відносин у сфері господарювання з врахуванням динаміки розвитку ринкових від­носин і відповідно - прийняття нових редакцій законів, прийнятих на початку запровадження ринкових відносин (початок 90-х років XX століття);

• вдосконалення господарського законодавства щодо його правової форми. Цей напрям передбачає: а) істотне посилення ролі закону як основного джерела регулювання господарських відно­син, що відповідає положенням Конституції України (ст. 92) та ст. 5 ГК України; б) зменшення ролі відомчих нор­мативних актів і обмеження відомчої нормотворчості, що забезпе­чується контролем з боку Міністерства юстиції України у формі державної реєстрації таких актів та набуття ними чинності за умови такої реєстрації (Постанова Кабінету Міністрів України віл28.12.1992 р. № 731 «Про затвердження Положення про державну реєстрацію нормативних актів міністерств та інших органів держав­ної виконавчої влади»); в) підвищення ролі локальних нормативних актів (установчих і внутрішніх правових документів суб'єктів гос­подарювання), які самостійно (але в межах, не заборонених зако­ном) визначають напрями своєї діяльності, внутрішню структуру, порядок використання прибутку та інші питання;

• вдосконалення господарського законодавства щодо його си­стеми. Цей напрям передбачає: а) вирішення проблем, пов'язаних з прийняттям Господарського та нового Цивільного кодексів (усу­нення колізій між низкою норм цих кодексів; приведення усього масиву господарського законодавства у відповідність до Госпо­дарського кодексу; б) інкорпорацію господарського законодавства (видання систематизованих збірок господарського законодавства) за предметним критерієм; в) консолідацію господарського законо­давства (прийняття замість кількох нормативно-правових актів, що регулюють певний вид господарських відносин, - одного, який до­зволяє усунути колізії в регулюванні певної категорії господарських.

• гармонізація законодавства України з найдосконалішими міжнародними стандартами регулювання відносин у сферу госпо­дарювання, законодавством міжнародних економічних союзів, до складу яких входить чи планує увійти Україна (включаючи й Європейський Союз). Так, Законом України від 18.03.2004 р. «Про Загальнодержавну програму адаптації законодавства Укра­їни до законодавства Європейського Союзу» та підзаконними нормативно-правовими актами (Указом Президента України від 30.08.2000 р. «Про Національну раду з питань адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу», рішенням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 02.06.2002 р. № 190 «Про погодження Рекомендацій з найкращої практики корпоративного управління для акціонерних товариств України», Положенням про Центр європейського та порівняльного права, затв. наказом Міністерства юстиції України від 23.06.2003 р. № 68/5 та ін.) передбачена низка заходів, спрямованих на забезпе­чення реалізації цього напряму вдосконалення вітчизняного зако­нодавства.

На вдосконалення господарського законодавства спрямована державна регуляторна політика, що має здійснюватися у відповід­ності до Закону України від 11.09.2003 р. «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності». Закон визначає:

• принципи державної регуляторної політики (адекватність, ефективність, збалансованість, передбачуваність, прозорість та вра­хування громадської думки);

• основні етапи та елементи державної регуляторної політики (підготовка аналізу регуляторного впливу; планування діяльності з підготовки проектів регуляторних актів; оприлюднення проек­тів регуляторних актів; їх відкриті обговорення; відстеження ре­зультативності регуляторних актів; перегляд регуляторних актів; систематизація регуляторних актів; оприлюднення інформації про здійснення регуляторної діяльності), а також основні засади її здійснення (єдиний підхід до підготовки аналізу регуляторного впливу та до здійснення відстежень результативності регулятор­них актів; недопущення прийняття регуляторних актів, які є не­ послідовними або не узгоджуються чи дублюють чинні регулято­рні акти; викладення положень регуляторного акта у спосіб, який є доступним та однозначним до розуміння особами, які повинні впроваджувати або виконувати вимоги цього регулятивного акта);

• систему та повноваження регуляторних органів – Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, центральних органів виконавчої влади, Верховної Ради Автоном­ної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування;

• особливості здійснення регуляторної діяльності (а) щодо положень нормативних документів (стандартів, державних норм та правил, технічних умов тощо), (б) в умовах воєнного, надзвичайного стану та оголошення зони надзвичайної екологічної си­туації;

• відповідальність за порушення порядку регуляторної діяль­ності.

З метою вдосконалення державного регулювання господарської діяльності для забезпечення гарантування конституційного права кожного громадянина на підприємницьку діяльність, недопущення порушення цього права, Указом Президента України від 3 вересня 2007 року № 816/2007 схвалена Концепція вдосконалення державного регулювання господарської діяльності. Вона передбачає протягом 2007-2008 років підготовку пропозицій та забезпечення прийняття доповнень до ГК і ЦК України та інших, прийняття Податкового кодексу, прийняття Закону України „Про ринковий нагляд” , внесення змін і доповнень до більше десяти чинних законів тощо.

Значну роль у вдосконаленні господарського законодавства ві­діграють господарські суди, які в процесі розгляду господарських справ:

• виявляють прогалини, колізії, застарілі норми в чинному господарському законодавстві;

• узагальнюють практику розгляду господарських справ (спорів);

• Вищий господарський суд (правонаступник Вищого арбіт­ражного суду України) на підставі узагальненої судової практики видає оглядові та інформаційні листи, а Президія Вищого господарського суду України відповідно до ч. 2 ст. 44 За­кону України «Про судоустрій» дає роз'яснення з питань засто­сування господарськими судами законодавства при вирішенні гос­подарських справ (які враховуються не лише госпо­дарськими судами нижчих ланок, а й суб'єктами господарювання, органами господарського керівництва, іншими учасниками госпо­дарських правовідносин); вносить в установленому порядку пропозиції щодо змін чинного законодав­ства; приймає рішення про звернення до Конституційного суду України з поданням щодо офіційного тлумачення Конституції України стосовно відповідності її положенням окремих норм гос­подарського законодавства.

Не зважаючи на те, що офіційно судові рішення не є джерелом права, во­ни фактично виконують таку роль у певних випадках (зокрема, у разі наявності прогалин у нормативних актах, що регулюються господарські відносини). Йдеться про рішення вищих судових інстанцій щодо певних категорій справ та вищезгаданих роз'яс­нень, які враховуються судами нижчих ланок та суб'єктами гос­подарювання в разі виникнення спорів з таких категорій справ.