1.2. Відмежування господарських відносин від інших видів правовідносин

У сфері господарювання можуть виникати й інші відносини, що не мають усіх ознак господарських відносин, а відтак не регу­люються Господарським кодексом та нормами інших нормативно-правових актів господарського законодавства. До них від подібно до ст. 4 ГК України, зокрема, відносяться:

• майнові та особисті немайнові відносини, що регулюються Цивільним кодексом України (далі - ЦК України);

• земельні, гірничі, лісові та водні відносини, відносини щодо використання й охорони рослинного і тваринного світу, територій та об'єктів природно-заповідного фонду, атмосферного повітря (регу­лювання таких відносин здійснюється відповідними кодексами та законами: Земельним кодексом , Кодексом «Про надра», Лісовим кодексом ,Водним кодексом, за­конами: «Про охорону навколишнього природного середовища», «Про тваринний світ», «Про рослинний світ», „Про природно-заповідний фонд України», «Про охорону атмосферного повітря»);

• трудові відносини, які регулюються Кодексом законів про працю та іншими нормативно-правовими актами трудового законодавства;

• фінансові відносини за участі суб'єктів господарювання, що виникають у процесі формування та контролю виконання бюджетів усіх рівнів (їх регулювання здійснюється Бюджетним кодексом та іншими законами і підзаконними нормативно-правовими актами);

• адміністративні та інші відносини управління за участю суб'­єктів господарювання, в яких орган державної влади або місцевого самоврядування не є суб'єктом, наділеним господарською компетен­цією, і безпосередньо не здійснює організаційно-господарських пов­новажень щодо суб'єкта господарювання (регулювання таких від­носин здійснюється Кодексом законів про адміністративні право­порушення, низкою законів: «Про місцеве самоврядування в Україні», «Про міліцію» та ін.).

Елементи господарських відносин мають місце (або можуть мати місце) в діяльності особистих селянських господарств. Суміжними з господарюванням є народні промисли, яким також притаманні риси цієї діяльності.

1.3. Поняття, ознаки та особливості господарського законодавства

Норми господарського права як загальні правила регулювання діяльності суб’єктів господарських відносин функціонують завдяки своїй нормативній формі (у формі нормативно – правових актів).

Нормативно-правове регулювання господарських відносин ґрунтується на встановлених Конституцією України основних засадах правопорядку у сфері господарювання, про що згадується в Преамбулі ГК України, а в ст.5 ГК України визначені конкретні конституційні основи правопорядку у сфері господарювання.

Господарське законодавство становить нормативну основу гос­подарського правопорядку - правил організації, безпосереднього здійснення та управління господарською діяльністю. Воно розглядається як сукупність нормативно-правових актів та правових норм, які регулюють відносини щодо безпосереднього здійснення господарської діяльності та керівни­цтва (організації) такою діяльністю.

Господарське законодавство України ха­рактеризується такими ознаками:

• значна розгалуженість і наявність великої кількості норма­тивних актів; цьому є об'єктивні (постійний розвиток і складність господар­ського життя і відповідно - правового регулювання) та суб'єктивні (недостатня увага до упорядкування господарського законодавства та численні експерименти у сфері економіки, кожен з яких потре­бує спеціального правового забезпечення) причини;

• перевага в господарському законодавстві комплексних нор­мативних актів, що містять норми різних галузей права (госпо­дарського, цивільного, фінансового, трудового тощо), які стосу­ються одного предмета правового регулювання — підприємництва.

• кодифікованість господарського законодавства, яке визначається прийнятим 16 січня 2003 р. ГК України, розробленим відповідно до Концепції судово-правової реформи в Україні, схваленої Постановою Верховної Ради України від 28.04.1992 р., який набув чинності з 01.01.2004 р. одночасно з новим ЦК України;

• наявність в господарському законодавстві значної кількості нормативних актів обмеженої сфери дії - відомчих, регіональних, локальних.

Наявність зазначених рис зумовлена специфікою сфери госпо­дарювання, що характеризується високим ступенем складності та багатоманітністю відносин, що в ній виникають, а відтак — прита­манні законодавству, яке регулює цю сферу не лише в Україні, а й в інших державах.

Поряд з цими рисами вітчизняному господарському законодав­ству притаманні тимчасові риси, зумовлені трансформаційними процесами у сфері економіки - від планово-розподільчих до пере­важно ринкових засад господарювання. Такими тимчасовими ри­сами, що віддзеркалюють перехідний характер господарського за­конодавства України, є:

1. наявність у господарському законодавстві України нормативних актів вже неіснуючої держави - СРСР (з набуттям чин­ності Цивільним та Господарським кодексами України (тобто з 01.01.2004 р.) більшість таких актів або їх положень втратила свою чинність);

2. стрімкість прийняття актів законодавства, що зумовлено об'єктивними чинниками (змінами у сфері господарювання, пов'я­заними із запровадженням та розвитком ринкових відносин, а та­кож суб'єктивними причинами (лобіювання політичними силами прийняття окремих законів без дотримання під час їх розробки та прийняття основних правил юридичної техніки, яка застосовується з метою уникнення нових колізій, неадекватного регулювання, по­рушення балансу приватних і публічних інтересів тощо).

Все це свідчить про те, що господарському законодавству України прита­манні риси, що свідчать про недоліки правового регулювання, на­самперед: наявність застарілих положень, прогалин, колізійних норм, надмірно велика кількість нормативно-правових актів. Численні вади господарського законодавства засвідчують необхідність його вдосконалення.