Тема 1. Господарське законодавство та господарські правовідносини.

1.1. Поняття господарського права та господарських правовідносин

Господарське право, як і будь – яка інша галузь права, визначається, в першу чергу, за предметом правового регулювання. Предметом правового регулювання є коло суспільних відносин, які регулюються тією чи іншою галуззю права. Вданому випадку це відносини у сфері управління економікою, виробництвом та реалізацією продукції, виконання робіт і надання послуг з метою отримання прибутків чи без такої мети.

З цієї точки зору господарське право є системою норм, які регулюють господарську діяльність, господарські відносини, що виникають в процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб’єктами господарювання, а також між цими суб’єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання. Тобто, зміст предмета господарського права визначається двома поняттями: „організація господарської діяльності” та „здійснення господарської діяльності”.

Легальне визначення господарської діяльності дається в різних нормативно-правових актах.

• Статтею 1 Закону України від 16 квітня 1991 р. «Про зовнішньоеконо­мічну діяльність» госпо­дарська діяльність визначається як будь-яка діяльність, у тому числі підприєм­ницька, пов'язана з виробництвом і обміном матеріальних та не­матеріальних благ, що виступають у формі товару.

• У Законі України від 28 грудня 1994 р. (діє в редакції Закону України від 22 травня 1997 р.) «Про оподаткування прибутку під­приємств», в п. 1.32 дається дещо інше визначення, а саме: «Госпо­дарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отри­мання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі якщо безпосередня участь такої особи в організації такої ді­яльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосеред­ньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені і на користь першої особи».

З врахуван­ням положень зазначених та інших законів ч.1 ст.3 Господарського кодексу України (далі - ГК України), визначає, що:

«Під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного вироб­ництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність».

Отже, господарська діяльність – це сус­пільно-корисна діяльність суб’єктів господарювання на професійній основі щодо виготовлення продукції надання послуг, виконання робіт не для власного споживання, а для задоволення потреб третіх осіб.

Виходячи з вищенаведеного, господарська діяльність має наступні ознаки:

• її здійснюють суб’єкти господарювання;

• вона полягає у виробництві продукції, вико­нанні робіт наданні послуг не для власних потреб виробни­ка, а для задоволення потреб третіх осіб;

• вона здійснюється на професійних засадах;

• результати такої діяльності мають вартісний характер і реалізуються за плату, тобто функціонують як товар;

• ця діяльність поєднує як приватні інте­реси виробника, так і публічні інтереси держави та споживачів.

Господарська діяльність (господарювання), відповідно до ст. 6 ГК України здійснюється на таких загальних принципах:

• забезпечення економічної багатоманітності та рівний захист державою усіх суб'єктів господарювання;

• свобода підприємницької діяльності у межах, визна­чених законом;

• вільний рух капіталів, товарів та послуг на території України;

• обмеження державного регулювання економічних процесів у зв'язку з необхідністю забезпечення соціальної спрямованості економіки, добросовісної конкуренції у підприємництві, екологічного захисту населення, захис­ту прав споживачів та безпеки суспільства і держави;

• захист національного товаровиробника;

• заборона незаконного втручання органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у господарські відносини.

Залежно від мети і способу організації та здійснення господарської діяльності, відповідно до ч. 2 ст. З ГК України вона є двох видів - підприємницькою (комерційною) некомерційною гос­подарською діяльністю. Господарська діяльність, що здійснюється суб’єктами господарювання для досягнен­ня економічних і соціальних результатів та з метою одер­жання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти такої діяльності – підприємцями.

Господарська діяльність, що здійснюється суб’єктами господарювання без мети одержання прибутку є некомерційною господарською діяльністю. Вона здійснюється з метою задоволення соціально-економічних потреб незалежно від прибутковості.

Організація господарської діяльності є другою складовою господарських відносин. На думку В.С. Щербини, ГК України не розкриває змісту поняття «організація господарської діяльності». Понят­тя організації господарської діяльності він визначає як системи заходів, спрямованих на раціональне поєднання в часі і просторі всіх елементів господарської системи певного регіону (Ав­тономної Республіки Крим, певної територіальної грома­ди), певного суб'єкта господарювання. До елементів гос­подарської системи відносяться суб'єкти, майнова база, нормативна та інформаційна системи.

Сфера господарювання є надзвичайно складною з огляду на різ­номанітність суспільних відносин, що виникають між її суб'єктами та іншими учасниками господарського життя, у яких зв’язок між ними складається з їх прав та обов’язків. Відносини, що складаються при цьому, попри свою багатоманітність, є господарськими, оскіль­ки їм притаманні спільні специфічні ознаки:

• сфера — економіка (господарювання) різного рівня (держав­ного, територіального, локального);

• зміст - безпосереднє здійснення господарської діяльності (виготовлення продукції, виконання робіт, надання послуг) та/або організація/керівництво такою діяльністю;

• особливий суб'єктний склад (обов'язковим учасником цих відносин є суб'єкт господарювання – громадянин-підприємець або господарська організація; крім того, участь у цих відносинах також беруть (можуть брати) споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською ком­петенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб'єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності (ст. 2 ГК України );

• поєднання майнових та організаційних елементів; так, створення господарської організації вимагає: 1) сукупності орга­нізаційних дій засновників у формі укладення засновницького договору (якщо засновників двоє і більше), скликання та проведення установчих зборів (у передбачених законом випадках), здійснення державної реєстрації новостворюваної організації, отримання необхідних ліцензій та інших дозволів; 2) наділення новостворюваної організації необхідною для започаткування та здійснення відповідної (окресленої установчими документами з врахуванням вимог закону) господарської діяльності майновою базою з визначенням правового титулу майна (право власності, право господарського відання чи право оперативного управління, а щодо відокремлених підрозділів - право господарського вико­ристання із зазначенням конкретних майнових повноважень су­б'єкта цього права);

• значний ступінь правового регулювання на рівні актів зако­нодавства в поєднанні з локальним регулюванням, що зумовлено суспільним значенням сфери господарювання, складністю госпо­дарських та пов'язаних з ними зв'язків.

На підставі узагальнення вказаних ознак можна дати таке доктринальне визначення:

Господарські правовідносини — це врегульований нормами права вид суспільних відносин, котрі виникають у сфері господарювання що­до безпосереднього здійснення господарської діяльності та/або організації/керівництва такою діяльністю, характеризуються особ­ливим суб'єктним складом, а також поєднанням організаційних та майнових елементів.

Більш лаконічне їх визначення передбачено ст. 1 ГК України, в якій господарськими визнаються відносини, що виникають у процесі організації та здійснення гос­подарської діяльності між суб'єктами господарювання, а також між цими суб'єктами та іншими учасниками відносин у сфері гос­подарювання.

Різноманітність господарських відносин зумовлює необхідність їх класифікації (поділу на види за різними критеріями) з різних міркувань: нормотворчості (врахування в процесі правового регу­лювання специфіки певних видів господарських відносин), з на­вчальною метою (вивчення характерних ознак певних видів господарських відносин та пов'язаних з цим особливостей їх право­вого регулювання), для наукових цілей (дослідження певних видів господарських відносин, віднайдення найбільш оптимальних шля­хів їх правового регулювання та подання відповідних рекоменда­цій законодавцеві та практичним працівникам).

Розрізняють доктринальну та легальну класифікації, що здійс­нюються за різними ознаками. Так, відповідно до ч. 4 ст. З ГК України сферу господарських відносин становлять господарсько-виробничі, організаційно-господарські та внутрішньогосподарські.

Поділ господарських відносин на господарсько-виробничі та організаційно-виробничі здійснюється за критерієм характеру пра­вовідносин. Господарсько-виробничими відносинами відповідно до ч. 5 ст. 3 ГК України є майнові та інші відносини, що виника­ють між суб'єктами господарювання при безпосередньому здійсненні господарської діяльності. Організаційно-господарськими є відноси­ни, що складаються між суб'єктами господарювання та суб'єктами організаційно-господарських повноважень у процесі управління господарською діяльністю (ч. 6 ст. З ГК України).

Виділення в окрему категорію внутрішньогосподарських від­носин обумовлено їх виникненням та дією — всередині господарської організації (між її структурними підрозділами, органами, між організацією в особі органів управ­ління та їх посадових осіб та її учасниками, між організацією та її структурними підрозділами).

За взаємним становищем сторін розрізняють такі види госпо­дарських відносин:

• горизонтальні, учасники яких рівноправні;

• вертикальні, в яких одним із учасників правовідносин виступає орган господарського керівництва, в т. ч. власник майна іншого учасника.

За галузями економіки і сферами управління, в яких вони виника­ють, виділяють господарські відносини в галузі промисловості, в агропро­мисловому комплексі, в галузі транспорту, в галузі капітального будівни­цтва, у сфері приватизації державного та комунального майна, у сфері економічної конкуренції та антимонопольного регулювання тощо.

За суб’єктами господарських правовідносин вони виникають:

• між суб’єктами господарювання та органами господарського керівництва;

• між органами державного керівництва;

• між суб’єктами господарювання;

• між іншими господарськими організаціями;

• внутрішньогосподарські.

У підсумку зазначимо, що учасниками господарських правовідносин є: суб’єкти господарювання; споживачі; органи державної влади, наділені господарською компетенцією; органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією; громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб’єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності.