5.3. Забезпечення виконання господарських зобов'язань

На жаль, наявність зобов’язання ще не гарантує його виконання. Тому воно забезпечується: (а) захо­дами захисту прав (що передбачені законом або такі, що йому не суперечать) та (б) заходами відповідальності учасників господар­ських відносин, передбаченими ГК України, ЦК України та іншими законами.

За погодженням сторін можуть застосовуватися види забезпе­чення виконання зобов'язань, які звичайно застосовуються у гос­подарському (діловому) обігові і умови та порядок застосування яких визначається ЦК України.

Зобов'язання суб'єктів господарювання, які належать до дер­жавного сектора економіки, можуть бути забезпечені державною гарантією у випадках та у спосіб, передбачених законом.

ГК України регулює відносини, пов'язані із застосу­ванням господарсько-правової відповідальності (розділ V) та та­кими способами забезпечення виконання господарських зобов'я­зань, як банківська гарантія (ст. 200 ГК України) та публічні (загальногос­подарські) гарантії (ст. 201 ГК України).

Гарантія є специфічним засобом забезпечення виконання госпо­дарських зобов'язань шляхом письмового підтвердження (гарантій­ного листа) банком, іншою кредитною установою, страховою органі­зацією (банківська гарантія) про задоволення вимог управненої сто­рони у розмірі повної грошової суми, зазначеної у письмовому підтвердженні, якщо третя особа (зобов'язана сторона) не виконає вказане у ньому певне зобов'язання, або настануть інші умови, пе­редбачені у відповідному підтвердженні. Зобов'язання за банківсь­кою гарантією виконується лише на письмову вимогу управненої сторони. При цьому гарант має право висунути управненій стороні лише ті претензії, висунення яких допускається гарантійним лис­том. Зобов'язана сторона не має права висунути гаранту заперечен­ня, які вона могла б висунути управненій стороні, якщо її договір з гарантом не містить зобов'язання гаранта внести до гарантійного листа застереження щодо висунення таких заперечень.

Згідно із ч. 2 ст. 183 ГК України держава в особі Кабінету Міністрів Укра­їни виступає гарантом за зобов'язаннями державних замовників.

До відносин банківської гарантії в частині, не врегульованій ГК України, застосовуються відповідні положення ЦК України (статті 560-569).

Актами спеціального законодавства можуть бути передбачені й інші способи забезпечення виконання зобов'язань, зокрема органі­заційно-господарських. Так, Закон України від 21 грудня 2000 р. «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бю­джетами та державними цільовими фондами» передбачає податкову заставу як спосіб забезпечення податкового зобов'язання платника податків, не погашеного у строк. У силу податкової застави орган стягнення (уповноважений державний орган) має право в разі неви­конання забезпеченого податковою заставою податкового зобов'я­зання одержати задоволення з вартості заставленого майна перева­жно перед іншими кредиторами у порядку, встановленому законом.

Загальногосподарські (публічні) гарантії виконання зобов'язань застосовуються з метою нейтралізації несприятливих наслідків від економічних злочинів. Законом може бути передбачено обов'язок комерційних банків, страховиків, акціонерних товариств та інших суб'єктів господарювання, які залучають кошти або цінні папери громадян і юридичних осіб, передавати частину своїх коштів для формування єдиного страхового фонду публічної застави. Так, Закон України від 20 вересня 2001 р. «Про Фонд гарантування вкладів фізичних осіб» визначив засади формування та функціону­вання такого Фонду, а також порядок відшкодування за рахунок коштів Фонду вкладів вкладникам банків - учасників Фонду у разі настання недоступності вкладів.

Відповідно до ч.1 ст. 199 ГК України до відносин щодо забезпечення виконання зобов’язань застосовуються відповідні положення ЦК України. В даному випадку це глава 49, у якій передбачені такі способи: неустойка та її види (ст.ст. 549-552), порука (ст.ст.553-559), гарантія (ст.ст. 560-569), завдаток (ст.ст.570-571), застава (ст.ст. 572-594), притримання (ст.ст. 594-597), які більш повно розглянуті в підрозділі 64 Форми господарсько-правової відповідальності. Характерно, що цей перелік не є вичерпним, бо самі сторони у зобов’язанні можуть встановлювати нові способи забезпечення їх виконання, що відсутні у законодавстві, але не суперечать йому.