3.2. Право власності у сфері господарської діяльності, поняття, зміст.

Власність як науковий термін вживається у двох аспек­тах: в економічному і юридичному. В економічному - це уречевлена праця і присвоєння матеріальних благ, суть якого полягає в належ­ності наявних засобів виробництва і одержуваних продук­тів праці державі, окремим колективам чи індивідам. На­лежність (присвоєння) у цьому випадку означає відношення суб'єкта присвоєння до певних матеріальних благ як до своїх, і відповідно відношення до них усіх інших осіб, як до чужих. Це матеріально-речовий аспект процесу присво­єння, який характеризує відношення людей до речі. Інший аспект присвоєння матеріальних благ - це суспільні відно­сини власності, які характеризують відносини між людьми, що грунтуються на розмежуванні «мого» і «чужого». Суть його полягає в пануванні власника над річчю і усуненні всіх інших суб'єктів від речі або, інакше кажучи, в недо­пущенні будь-яких перешкод власнику в здійсненні пану­вання над річчю з боку невласника.

Поняття права власності виникає в результаті правового врегу­лювання економічних відносин власності. Розрізняють право вла­сності в об'єктивному розумінні та право власності в суб'єктив­ному розумінні.

Право власності в об'єктивному розумінні - це сукупність пра­вових норм, що регулюють економічні відносини власності.

Право власності в суб'єктивному розумінні - це визначена і забезпечена об'єктивним правом сукупність повноважень власника, що забезпечує можливість використовувати належне йому майно своєю владою і у власних інтересах. Правомочності власника щодо його майна, яке використовується у сфері господарювання, засобів виробництва, складні: крім відомої з часів римського права тріади (володіння, користування та розпорядження), до їх складу входять засновницькі (щодо заснування інших суб'єктів господарювання та наділення їх відповідним майном), регулятивні (щодо визначення меж використання майна, яке передається влас­ником іншим суб'єктам господарювання на похідних від права власності правових титулах), оперативно-управлінські (щодо управ­ління створеним власником суб'єктом господарювання), контрольні (щодо контролю за використанням майном, яке на певному, зазви­чай похідному від права власності, правовому титулі закріплюєть­ся за іншим суб'єктом господарювання) та охоронні (щодо охоро­ни прав власника від посягань інших осіб на його майно та захисту прав та законних інтересів власника у разі їх порушення іншими особами) повноваження. Володіння - це закріплення матеріальних благ за конкрет­ними власниками - індивідами і колективами, фактичне утримання речі у сфері господарювання цих осіб. Користу­вання - це вилучення з речей їхніх корисних властивостей (прибуток, врожай, приплід), які надають можливість задовольнити відповідні потреби індивіда чи колективу. Розпорядження – це юридична можливість власника визначати юридичну або фактичну долю речі. Індивід або юридична особа здійснює володіння, користування і розпоря­дження речами (матеріальними благами) за своїм інтересом незалежно від волі і бажання інших осіб.

Кожне із зазначених повноважень власник може пере­дати іншій особі, не втрачаючи при цьому права власності. Так, при здаванні майна до камери схову володіння ним здійснює охоронець; орендар володіє і користується зданим йому в оренду чужим обладнанням; комісіонер володіє і розпоряджається речами, зданими на комісію. Проте ні охоронець, ні орендар, ні комісіонер власниками майна, що знаходиться в їхньому володінні, не стають. Право власно­сті продовжує належати тому, кому воно належало до зда­вання майна на схов, в оренду чи на комісію.

Можливі й такі випадки, коли права володіння, корис­тування і розпорядження одночасно зосереджуються в осо­би, яка не є власником майна (наприклад, право власності на майно, закріплене за державним підприємством, нале­жить державі, а не підприємству, яке ним володіє, користу­ється і розпоряджається).

Зазначені положення (щодо повноважень власника майна у сфері господарювання) відображені в статтях 134 і 135 ГК України. Відповідно до ч. 1 ст. 134 суб'єкт господарювання, який здійснює господарську діяльність на основі права власності, на свій розсуд, одноосібно або спільно з іншими суб'єктами володіє, користується і розпоряджається належним йому (їм) майном, у тому числі має пра­во надати майно іншим суб'єктам для використання його на праві власності, праві господарського відання чи праві оперативного управління, або на основі інших форм правового режиму майна, передбачених ГК України.