Варіант 1

1. Братські школи – це українські національні навчальні заклади в XVI – XVIII ст.

Вони почали створюватися у 80 – х роках XVI ст.; їх організовували й утримували церковні братства з метою зміцнення православ’я. Першу братську школу заснувало Успенське братство у Львові (1586). За її зразком створювалися братські школи в різних містах України. В першій половині XVII братські школи засновувалися і в деяких селах.

Братські школи були двох типів: елементарного та підвищеного, які докорінно відрізнялися від інших існуючих шкіл, приміром, протестантських, католицьких, православних монастирських та національних: єврейських, вірменських тощо. Предмети у цих школах викладалися рідною мовою, вивчалася антична література, філософія, розвивалися розумові здібності учнів, певною мірою — демократизація.

Учнів, як правило, ділили на три групи: одні вчилися розпізнавати літери, інші — читати і. вчити напам'ять певний навчальний матеріал треті — міркувати, пояснювати прочитане. Читати і писали вчилися слов'янською мовою. Учнів навіть знайомили зі слов'янською нумерацією.

2. Філософія Китаю в своєму розвитку пройшла три основні етапи:

• VІІ ст. до н.е. – ІІІ ст. н.е. – зародження і становлення стародавніх національних філософських шкіл;

• ІІІ-ХІХ ст. н.е. – проникнення в Китай із Індії буддизму (ІІІ ст. н.е.) і його вплив на національні філософські школи;

• ХХ ст. н.е. – сучасний етап – поступове подолання замкнутості китайського суспільства, збагачення китайської філософії досягненнями європейської та світової філософії.

Конфуціанство – це релігія, що виникла на снові філософсько-етичного вчення Конфуція на території Китаю.

Погляди Конфуція відобразили прагнення захистити суспільство від соціальних потрясінь. З цією метою він розробив соціальний ідеал. Високоморальна людина повинна володіти двома важливими якісними рисами: гуманністю й почуттям обов'язку.

Кожна людина, за віровченням Конфуція, повинна знати своє місце в суспільстві та житті, згідно з її класовою та родинною належністю, встановленою Богом. Одним із важливих принципів соціального порядку була сувора покора старшим людям, які мусили бути авторитетом для молодших.

Для конфуціанства був характерним свій культ. Усі ритуали й церемонії здійснювались у храмах керівниками родин, кланів або державними чиновниками. Поклонялися послідовники конфуціанства як своїм попередникам, так і Конфуцію, який став богом, та його учням. У конфуціанстві були жертвоприношення тварин і речей, але жреців не було.

Нині конфуціанство у Китаї стало чимось більшим, ніж просто релігія. Це і політика, і адміністративна система, і верховний регулятор економічний і соціальних процесів. Це – основа всього китайського способу життя, квінтесенція китайської цивілізації.

3. Основні функції філософії:

• Світоглядна (філософія допомагає людині знайти і обґрунтувати свої життєві орієнтири, з'ясувати зміст і значення життєвих пріоритетів та цінностей);

• Пізнавальна (завдяки дослідженню загальних проблем пізнання філософія озброює людину орієнтирами в пізнавальній діяльності, критеріями та ознаками правильного руху на шляху до надійних, достовірних знань);

• Логічна (філософія сприяє формуванню культури людського мислення, виробленню критичної неупередженої позиції);

• Соціально-адаптивна (філософія допомагає зорієнтуватися в складних, строкатих проявах суспільного життя і виробити власну соціальну позицію);

• Критична (проявляється в опозиції філософії до емпіричної дійсності, до світу повсякденної реальності, руйнуванні звичних стереотипів та забобонів);

• Виховна (філософія прищеплює інтерес і смак до самовиховання, сприяє потягу людини до самовдосконалення, творчого підходу до життя, пошуку життєвих сенсів).

Основними методами філософії є:

• діалектика, метафізика, догматизм, еклектика, софістика, герменевтика.

Діалектика – метод філософського дослідження, при якому речі, явища розглядаються критично, послідовно з урахуванням їх внутрішніх протиріч, змін, розвитку, причин і наслідків, єдності і боротьби протилежностей.

Метафізика – метод, протилежний діалектиці, при якому об'єкти розглядаються:

• уособлено, як самі по собі (а не з точки зору їх взаємозв'язку);

• статично (ігнорується факт постійних змін, саморуху, розвитку);

• однозначно (ведеться пошук абсолютної істини, не приділяється уваги протиріччям).

Догматизм – сприйняття навколишнього світу через призму догм – раз і назавжди прийнятих переконань, недоказаних, “даних згори” і які носять абсолютний характер. Цей метод був властивий середньовічній теологічній філософії.

Еклектика – метод, оснований на роз'ясненні будь-яких поглядів, ідей, які приваблюють масову свідомість, але не мають реальної ні онтологічної, ні гносеологічної цінності і достовірності.

Софістика – наперед визначене, свідоме застосування в спорі і в доведенні софізмів, тобто неправдивих, хибних положень, аргументів, замаскованих зовнішньою, формальною правильністю.

Герменевтика – у класичній філософії вчення про інтерпретацію текстів.

Одночасно і напрямками у філософії, і філософськими методами є:

• матеріалізм;

• ідеалізм;

• емпіризм;

• раціоналізм.

Варіант 2