Інвестиційні банківські операції

7.1. Інвестиції: поняття та структура. Економічна сутність і форми інвестицій

Економічна діяльність окремих суб’єктів господарювання і країни в цілому значною мірою характеризується обсягом і формами здійснюваних інвестицій. Термін «інвестиції» походить від латинського слова «invest», що означає «вкладати». У широкому розумінні інвестиції являють собою вкладення капіталу з метою подальшого його збільшення. При цьому приріст капіталу має компенсувати інвестору відмову від використання наявних коштів на споживання в поточному періоді, винагородити його за ризик, відшкодувати втрати від інфляції в майбутньому періоді.

Джерелом приросту капіталу і рушійним мотивом здійснення інвестицій є одержуваний від них прибуток. Ці два процеси — вкладення капіталу й одержання прибутку — з погляду часового інтервалу можуть не збігатися. При послідовному перебігу цих процесів прибуток одержується відразу ж після здійснення інвестицій у повному обсязі. При рівнобіжному їх перебігу одержання прибутку можливе ще до повного завершення процесу інвестування (після першого його етапу). При інтервальному перебігу зазначених процесів між періодами завершення вкладання капіталу й одержання прибутку проходить певний час (тривалість цього часового лага залежить від форм інвестування й особливостей конкретних інвестиційних проектів).

Характеризуючи економічну сутність інвестицій, слід за- значити, що в сучасній літературі цей термін трактується неоднозначно — або широко, або вузько — залежно від мети дослідження.

Найтиповішою є думка, згідно з якою інвестиції — це будь-яке вкладення коштів, що може і не призводити ні до зростання капіталу, ні до одержання прибутку. До них часто відносять так звані «споживчі інвестиції» (купівля телевізорів, автомобілів, квартир, дач), що за своїм економічним змістом до інвестицій не належить — засоби на придбання цих товарів витрачаються в даному разі на безпосереднє довгострокове споживання (якщо їх придбання не передбачає наступного перепродажу).

Досить часто, особливо раніше, термін «інвестиції» ототожнювався з терміном «капітальні вкладення». При цьому інвестиції розглядалися як вкладення коштів у відтворення основних фондів (будівель, устаткування, транспортних засобів і т.п.). Але водночас інвестиції можуть здійснюватися й в оборотні активи, і в різноманітні фінансові інструменти (акції, облігації тощо), і в окремі види нематеріальних активів (придбання патентів, ліцензій, «ноу-хау» тощо). Отже, капітальні вкладення є вужчим поняттям і можуть розглядатися лише як одна з форм інвестицій, але не як їхній аналог.

Нерідко інвестиції визначають як вкладення коштів. У сучасних умовах інвестування капіталу може здійснюватися не тільки в грошовій, а й в інших формах — рухомого і нерухомого майна, різноманітних фінансових інструментів (насамперед цінних паперів), нематеріальних активів тощо.

Існує також думка, що інвестиції — це довгострокове вкладення коштів. Безумовно, окремі форми інвестицій (передусім, капітальні вкладення) мають довгостроковий характер, проте інвестиції можуть бути і короткостроковими (наприклад, короткострокові фінансові вкладення в акції, ощадні сертифікати тощо).

Розглянуті вище положення враховані при визначенні терміна «інвестиції» в Законі України «Про інвестиційну діяльність»:

«…Інвестиціями є всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об’єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток (дохід) або досягається соціальний ефект.

Такими цінностями можуть бути:

• кошти, цільові банківські вклади, паї, акції та інші цінні папери;

• рухоме та нерухоме майно (будинки, споруди, устаткування та інші матеріальні цінності);

• майнові права, що випливають з авторського права, досвід та інші інтелектуальні цінності;

• сукупність технічних, технологічних, комерційних та інших знань, оформлених у вигляді технічної документації, навичок та виробничого досвіду, необхідних для організації того чи іншого виду виробництва, але не запатентованих («ноу-хау»);

• права користування землею, водою, ресурсами, будинками, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права;

• інші цінності.

Інвестиції у відтворення основних фондів і на приріст матеріально-виробничих запасів здійснюються у формі капітальних вкладень…»

Водночас Закон України «Про оподаткування прибутку підприємства» наводить більш лаконічне визначення: «Інвестиція — господарська операція, яка передбачає придбання основних фондів, нематеріальних активів, корпоративних прав та цінних паперів в обмін на кошти або майно». Отже, банківські інвестиції можна розглядати як різновид банківських операцій.

Інвестиції відіграють велику роль у розвитку й ефективному функціонуванні економіки. Для того, щоб визначити цю роль, розглянемо валові і чисті інвестиції.

Валові інвестиції являють собою загальний обсяг інвестованих коштів у певному періоді, спрямованих на нове будівництво, придбан­ня засобів виробництва і на приріст товарно-матеріальних запасів.

Чисті інвестиції — це сума валових інвестицій, зменшена на суму амортизаційних відрахувань у певному періоді.

Динаміка показника чистих інвестицій відбиває характер економічного розвитку країни на тому або іншому етапі. Якщо сума чистих інвестицій є негативною величиною (тобто якщо обсяг валових інвестицій менший за суму амортизаційних відрахувань), це означає зниження виробничого потенціалу і, як наслідок, зменшення обсягу випущеної продукції (така ситуація характеризує державу, яка «проїдає» свій капітал). Якщо сума чистих інвестицій дорівнює нулю (тобто якщо обсяг валових інвестицій дорівнює сумі амортизаційних відрахувань), це означає відсутність економічного зростання, оскільки виробничий потенціал залишається при цьому незмінним (така ситуація характеризує державу, що «тупцює на місці»). І нарешті, якщо сума чистих інвестицій є величиною позитивною (тобто обсяг валових інвестицій перевищує суму амортизаційних відрахувань), це означає, що економіка перебуває в стадії розвитку, тому що забезпечується розширене відтворення її виробничого потенціалу (така ситуація характеризує державу «з економікою, що розвивається»).

Зростання обсягу чистих інвестицій зумовлює збільшення при­бутків. При цьому темпи зростання суми прибутків значно перевищують темпи зростання обсягу чистих інвестицій. Пояснимо це на такому прикладі.

Приклад. При впровадженні нової технології на придбання сучасних видів устаткування було витрачено 100 тис. грн, що дало змогу одержати відповідний прибуток працівникам машинобудування і будівельникам. Якщо вони половину цього прибутку витратять на споживання, то виробники споживчих товарів одержать ще 50 тис. грн прибутку. Якщо ж і вони половину свого прибутку витратять на споживання, то інші виробники споживчих товарів одержать прибуток у сумі 25 тис. грн. Цей процес продовжуватиметься і далі. Отже, кожна гривня інвестицій забезпечить 2—3 грн прибутку.

В економічній теорії цей процес зростання прибутку в більшому обсязі, ніж інвестиції в економіку, називається «ефект мультиплікатора». Сам термін «мультиплікатор» характеризує чисельне значення коефіцієнта зростання прибутку від зростання обсягу чистих інвестицій (наприклад, якщо при зростанні інвестицій на 100 тис. грн сума отриманого прибутку становитиме 150 тис. грн, то мультиплікатор дорівнюватиме 1,5).

Існує досить багато чинників, що впливають на обсяг інвестицій. Насамперед він залежить від розподілу одержуваного прибутку на споживання і заощадження. В умовах низьких середніх прибутків на одну особу основна їх частина витрачається на споживання. Зростання доходів викликає підвищення їхньої частки, що спрямовується на заощадження, тобто слугує джерелом інвестиційних ресурсів. Іншими словами, зростання частки заощаджень викликає відповідне зростання обсягу інвестицій, і навпаки.

Значний вплив на обсяг інвестицій справляє очікувана норма чистого прибутку. Це пов’язано з тим, що прибуток є основним спонукальним мотивом інвестицій. Чим вища очікувана норма чистого прибутку, тим, відповідно, вищим буде й обсяг інвестицій, і навпаки.

Істотний вплив на обсяг інвестицій має також ставка позичкового процента. Річ у тім, що в процесі інвестування використовується не тільки власний, а й позичковий капітал. Якщо очікувана норма чистого прибутку перевищує ставку позичкового процента, то за інших рівних умов інвестування виявиться ефективним. Тому зростання ставки позичкового процента викликає зниження обсягу інвестицій, і навпаки.

Серед чинників, що істотно впливають на обсяг інвестицій, слід зазначити також очікуваний темп інфляції. Чим вищий цей показник, тим більшою мірою знецінюватиметься майбутній при­буток від інвестицій і відповідно менше стимулів буде до нарощування обсягів інвестицій (особливу роль цей чинник відіграє в процесі довгострокового інвестування).

На обсяг інвестицій впливають і інші чинники.

Інвестиції в об’єкти підприємницької діяльності здійснюються в різноманітних формах. З метою врахування, аналізу і планування інвестиції класифікуються за такими ознаками.

1. За об’єктами вкладень коштів виділяють реальні і фінансові інвестиції.

Під реальними інвестиціями розуміють вкладення коштів у реальні активи — як матеріальні, так і нематеріальні (іноді вкладення коштів у нематеріальні активи, пов’язані з науково-технічним прогресом, характеризуються як інноваційні інвестиції, або інновації).

Фінансові інвестиції — це вкладення коштів у різноманітні фінансові інструменти (активи), серед яких найбільшу частку ста­новлять вкладення коштів у цінні папери.

2. За характером участі в інвестуванні виділяють прямі і непрямі інвестиції.

Під прямими інвестиціями розуміють особисту участь інвестора у виборі об’єктів інвестування і вкладенні коштів. Пряме інвестування здійснюють в основному підготовлені інвестори, що мають досить точну інформацію про об’єкт інвестування і добре ознайомлені з механізмом інвестування.

Непрямі інвестиції являють собою інвестування, що опосередковується іншими особами (інвестиційними або іншими фінансовими посередниками). Не всі інвестори мають достатню кваліфікацію для ефективного вибору об’єктів інвестування і наступного керування ними. У цьому випадку вони одержують цінні папери, що випускаються інвестиційними або іншими фінансовими посередниками (наприклад, інвестиційні сертифікати інвес­тиційних фондів і інвестиційних компаній). Зібрані в такий спосіб інвестиційні кошти ці посередники розміщують на свій розсуд — вибирають найефективніші об’єкти інвестування, беруть участь у керуванні ними, а отримані прибутки розподіляють потім серед своїх клієнтів.

3. За періодом інвестування розрізняють короткострокові і довгострокові інвестиції.

Короткострокові інвестиції — це звичайно вкладення капіталу на період не більше одного року (наприклад, короткострокові депозитні внески, купівля короткострокових ощадних сертифікатів тощо).

Під довгостроковими інвестиціями розуміють вкладення капіталу на період понад один рік. Цей критерій застосовують у практиці обліку, але, як показує досвід, він потребує подальшої деталізації. Інвестиційні компанії довгострокові інвестиції деталізують у такий спосіб: а) до двох років; б) від двох до трьох років; в) від трьох до п’яти років; г) понад п’ять років.

4. За формами власності інвесторів розрізняють інвестиції приватні, державні, іноземні і спільні.

Приватні інвестиції — це вкладення коштів, здійснювані громадянами, а також підприємствами недержавних форм власності, насамперед — колективної (правильніше було б назвати цю форму інвестицій «недержавними», але в економічній теорії та практиці вживається термін «приватні»).

Під державними інвестиціями розуміють вкладення, здійснювані центральними і місцевими органами влади й управління за рахунок коштів бюджетів, позабюджетних фондів і позичених коштів, а також державними підприємствами й установами за рахунок власних і позичених коштів.

Іноземні інвестиції являють собою вкладення, здійснювані іноземними громадянами, юридичними особами і державами.

Під спільними інвестиціями розуміють вкладення, здійснювані суб’єктами даної країни й іноземних держав.

5. За регіональною ознакою виділяють інвестиції всередині країни і за кордоном.

Інвестиції всередині країни (внутрішні інвестиції) означають вкладення коштів в об’єкти інвестування, розміщені в територіальних межах даної країни.

Під інвестиціями за кордоном (зарубіжними інвестиціями) розуміють вкладення коштів в об’єкти інвестування, розміщені за межами території даної країни (до цих інвестицій відносять також придбання різноманітних фінансових інструментів інших країн — акцій закордонних компаній, облігацій інших держав тощо).

Наведена класифікація інвестицій відбиває найістотніші їхні ознаки і за необхідності може бути розширена залежно від підприємницьких або дослідницьких цілей.

7.2. Основи правового регулювання інвестиційної діяльності в україні

Створення сприятливого інвестиційного клімату в країні пов’я­зане з чітким правовим регулюванням інвестиційної діяльності.

Інвестиційна діяльність являє собою сукупність практичних дій громадян, юридичних осіб і держави з реалізації інвестицій.

Нині правова система України включає понад 100 законів і інших нормативних актів, що регулюють інвестиційну діяльність. Насамперед це Закон України «Про інвестиційну діяльність», Закон України «Про цінні папери і фондову біржу», Закон України «Про режим іноземного інвестування», Постанова Кабінету Міністрів України «Про стимулювання інвестиційної діяльності», Постанова Правління Національного банку України «Про врегулювання порядку здійснення іноземними інвесторами інвестицій в Україні».

Законодавча база визначає правовий статус інвесторів — суб’єктів інвестиційної діяльності, що приймають рішення про вкладення власних, позичених і залучених майнових та інтелектуальних цінностей в об’єкти інвестування. Законодавство декларує, що всі суб’єкти інвестиційної діяльності незалежно від форм власності і господарювання мають рівні права щодо здійснення цієї діяльності; самостійно визначають мету, напрями, види й обсяги інвестицій; залучають для їхньої реалізації на договірній основі будь-яких учасників інвестиційної діяльності, у тому числі шляхом організації конкурсів і торгів. Інвестор має право володіти, користуватися і розпоряджатися об’єктами і результатами інвестицій, включаючи реінвестиції і торговельні операції на території України.

Поряд із правами інвесторів чинне законодавство визначає й їхні обов’язки. Так, інвестор зобов’язаний: подавати фінансовим органам декларацію про обсяги і джерела здійснюваних ним інвестицій; мати дозвіл відповідних державних органів і спеціальних служб на капітальне будівництво; одержати висновок експертизи інвестиційних проектів щодо дотримання технологічних, санітарно-гігієнічних, радіаційних, екологічних та архітектурних вимог; одержати ліцензію на виконання спеціальних видів робіт, що потребують відповідної атестації виконавця. Крім того, суб’єкти інвестиційної діяльності зобов’язані додержуватися дер­жавних норм і стандартів; подавати у встановленому порядку бух­галтерську і статистичну звітність; не допускати несумлінної кон­куренції, виконувати вимоги антимонопольного регулювання.

Ухвалення законів та інших нормативних актів, що регулюють інвестиційну діяльність, є одним із найважливіших умов реалізації державної інвестиційної політики. Законодавчі основи цієї політики регулюють інвестиційну діяльність у різних формах, які розглянемо нижче.

1. Регулювання сфер і об’єктів інвестування визначає загальні вимоги до їхнього вибору, а також формує найпріоритетніші напрями інвестування.

Чинним законодавством визначено, що об’єктами інвестиційної діяльності можуть бути будь-яке майно, у тому числі основні фонди й оборотні активи в усіх галузях і сферах економіки, цінні папери, цільові грошові внески, науково-технічна продукція, інтелектуальні цінності, інші об’єкти власності, а також майнові права. Ніхто не має права обмежувати права інвесторів у виборі об’єктів інвестування за винятком випадків, передбачених законодавством. Так, забороняється інвестування в об’єкти, ство­рення і використання яких не відповідає вимогам санітарно-гігієнічних, радіаційних, екологічних, архітектурних та інших норм, установлених законодавством, а також порушує права й інтереси громадян, юридичних осіб і держави, що охороняються законом.

Для окремих інституційних інвесторів установлено особливий перелік об’єктів інвестування. Так, комерційним банкам заборонено інвестування заходів у сфері виробництва і торгівлі матеріальними цінностями, а також страхування (крім страхування валютних, кредитних і процентних ризиків).

2. Податкове регулювання інвестиційної діяльності забезпечує спрямування інвестицій у пріоритетні сфери економіки шляхом установлення відповідних податкових ставок і податкових пільг. Діапазон ставок податку на прибутки є дійовим регулятором потоку інвестицій в окремі сфери діяльності.

Податкові пільги надаватимуться суб’єктам інвестиційної діяльності й у процесі створення в Україні спеціальних (вільних) економічних зон.

3. Регулювання інвестиційної діяльності шляхом надання фінансової допомоги та проведення відповідної кредитної політики поки що тільки продекларовано у відповідних законодавчих актах, але широкої практичної реалізації ще не набуло у зв’язку зі скрутним фінансовим становищем країни. Так, законом «Про інвестиційну діяльність» передбачено надання фінансової допомоги у вигляді дотацій, субсидій, субвенцій, бюджетних позик на розвиток окремих регіонів, галузей, виробництв. Розміри цієї фінансової допомоги щорічно визначаються в процесі затвердження Державного бюджету. Проте в реальному вираженні сума цих засобів протягом останніх років щорічно зменшувалася. Крім того, засоби, що виділяються, спрямовуються в державний сектор економіки. Що стосується кредитної політики в останні роки, то слід наголосити, що пільгові кредити надавалися переважно на розвиток підприємств агропромислового комплексу.

4. Регулювання інвестиційної діяльності шляхом проведення відповідної амортизаційної політики вже здійснюється на практиці. Передусім це виявляється в праві здійснення прискореної амортизації, що поширюється на окремі галузі економіки, елементи основних фондів, види устаткування. З цією метою розроблено і затверджено порядок застосування норм прискореної амортизації машин і устаткування під час реалізації інвестиційних проектів з участю іноземних інвесторів. Що стосується нематеріальних активів, то норми їх списання компанії (фірми) установлюють самостійно в межах 10 років. Оскільки амортизація основних фондів і нематеріальних активів відноситься на собівартість продукції (товарів, послуг), остільки використання норм прискореної амортизації дає змогу, з одного боку, зменшити базу оподаткування прибутку (тобто знизити суму сплачуваного податку на прибуток), а з іншого — у більшому обсязі формувати засоби амортизаційного фонду, що потім можуть спря­мовуватися на нове інвестування.

Що стосується комерційних банків, то згідно з Інструкцією з бухгалтерського обліку основних засобів і нематеріальних активів комерційних банків України (затверджена Постановою Правління Національного банку України від 11 грудня 2000 р. № 475), строк експлуатації основних засобів і нематеріальних активів визначається банком самостійно (але не більше 20 років для нематеріальних активів). Не підлягає амортизації вартість землі.

5. Регулювання участі інвесторів у приватизації здійснюється відповідно до законів України «Про приватизацію майна державних підприємств», «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малої приватизації)», «Про приватизаційні папери», щорічно затверджується Державною програмою приватизації на поточний рік та іншими нормативними актами. Ця сфера регулювання інвестиційної діяльності представлена найбільшою кількістю законодавчих актів.

Водночас слід наголосити, що прискорення приватизації дає змогу істотно активізувати інвестиційні процеси. Досвід показує, що чим далі країна просунулася по шляху приватизації, тим охочіше іноземні інвестори вкладають кошти в окремі інвестиційні проекти (рис. 7.1).¹

Законодавство України гарантує іноземним інвесторам право участі в приватизації окремих підприємств і об’єктів незавершеного виробництва, придбання акцій як за українську, так і за іноземну валюту. Передбачається істотно спростити процедуру участі іноземних інвесторів у приватизації державного майна. При­вабливим щодо цього є надання права власності на земельну ділянку, на якій розміщено об’єкт інвестування, підприємствам з іноземними інвестиціями, що мають статус юридичної особи України.

Рис. 7.1. Структура основних напрямів прямих іноземних інвестицій в Україну в галузях економіки за станом на 30.09.2001 р., %; млн дол. США

6. Регулювання фінансових інвестицій на відміну від реальних має певні особливості. Правовою основою цього регулювання є закони України «Про цінні папери і фондову біржу», «Про господарські товариства», Указ Президента «Про інвестиційні фонди й інвестиційні компанії» та ін.

Законодавчі й інші нормативні акти, що діють у цій сфері, ви- значають види цінних паперів, що випускаються в Україні, порядок їх обертання, вимоги до емітентів, форми і засоби реалізації окремих фінансових інструментів на первинному і вторинному фондовому ринку, порядок державного контролю за випуском і обертанням цінних паперів і діяльністю фінансових посередників. Крім того, Кабінетом Міністрів України затверджена у квітні 1994 р. Концепція функціонування і розвитку фондового ринку України, реалізація якої дасть змогу наблизити форми фінансового інвестування до вимог сучасних світових стандартів.

7. Експертиза інвестиційних проектів є однією з найважливіших сторін державного регулювання інвестиційної діяльності. Відповідно до чинного законодавства України державні, міждержавні і регіональні інвестиційні проекти і програми, реалізовані за рахунок бюджетних і позабюджетних засобів, підлягають обо­в’язковій державній експертизі. Інвестиції за рахунок інших джерел підлягають державній експертизі в питаннях дотримання еко­логічних і санітарно-гігієнічних вимог. У разі потреби експертиза окремих інвестиційних проектів і програм може здійснюватися експертними комісіями, утворюваними Верховною Радою України.

Особливі вимоги подаються до експертизи інвестиційних проектів із залученням іноземних інвестицій, за якими інвестори претендують на одержання додаткових податкових, митних та інших пільг. Такі інвестиційні проекти повинні сприяти створенню нових робочих місць на підприємствах; супроводжуватися впровадженням сучасних або перспективних і екологічно безпечних видів технологій; сприяти зниженню енерговитрат на одиницю продукції; орієнтуватися на найраціональніше використання сировинної бази України; бути конкурентоспроможними на міжнародних ринках. Визнання інвестиційного проекту із залученням іноземних інвестицій таким, що відповідає переліченим вище вимогам, здійснюється Агентством міжнародного співробітництва й інвестицій на основі висновків незалежної експертної комісії, що створюється цим Агентством.

8. Забезпечення захисту інвестицій здійснюється державними органами в різноманітних формах. Насамперед, держава гарантує цей захист незалежно від форм власності інвестора. Всім інвесторам, у тому числі й іноземним, забезпечується однаковий правовий режим інвестиційної діяльності, що виключає застосування заходів дискримінаційного характеру, спрямованих на заборону управління інвестиціями, їх використання і ліквідацію. Законодавством передбачені умови і порядок вивозу вкладених цінностей і результатів інвестицій.

Важливою законодавчою гарантією є і те, що інвестиції не можуть бути безплатно націоналізовані або реквізовані. Ці заходи вживаються лише на підставі законодавчих актів України з відшкодуванням інвестору в повному обсязі всіх збитків, пов’яза­них із припиненням інвестиційної діяльності, включаючи утрачену вигоду і моральні втрати.

9. Регулювання умов здійснення інвестицій за межі держави покладено на Національний банк України. Відповідно до чинних нормативних актів установлено такі умови надання індивідуальних ліцензій на здійснення резидентами інвестицій за кордоном:

• резиденти можуть здійснювати інвестиції за межі України шляхом: участі в підприємствах, утворюваних разом з іноземними юридичними і фізичними особами; придбання частки в діючих іноземних підприємствах або придбання у власність таких підприємств у цілому; створення за рубежем підприємств, що цілком належать українським інвесторам, а також відкриття за кордоном філій та інших окремих підрозділів; придбання нерухомого і рухомого майна, інших майнових прав і прав інтелектуальної власності; придбання акцій, облігацій, інших цінних паперів іноземних держав, фірм, банків; в інших формах;

• інвестиції за кордон здійснюються резидентами тільки за рахунок власних коштів, зарезервованих і відбитих із цією метою на рахунках бухгалтерського балансу. Використання для цього позичених коштів заборонено;

• усі види грошових інвестицій за кордон (незалежно від їхньої суми) мають здійснюватися лише в безготівковій формі тільки через кореспондентські рахунки уповноважених банків у банках країн інвестування;

• усі надходження на користь резидентів в іноземній валюті (прибуток, дивіденди тощо), отримані від здійснення інвестиційної діяльності за межами України, підлягають зарахуванню на ва­лютні рахунки резидентів. Законодавство визначає порядок обов’яз­кового продажу валютних надходжень і використання валютних засобів від здійснення інвестиційної діяльності.

Статистичні дані, які характеризують інвестиційну діяльність в Україні, поки що свідчать про невисокий розмір інвестицій, особливо реальних (табл. 7.1).

Таблиця 7.1