Тема 11. Політичне лідерство

1. Сутність і природа лідерства.

2. Типологія політичних лідерів.

3. Функції політичного лідера.

1. Сутність і природа лідерства. Лідер у перекладі з англійської мови (leader) означає «ведучий», «керуючий іншими людьми». З поняттям «лідер» тісно пов'язане інше поняття – «лідерство». Під ним розуміється складний механізм взаємодії лідерів і послідовників.

Історія лідерства йде в глибоку стародавність. Античні історики й літописці середніх віків у своїх описах приділяли лідерам головну увагу, бачачи в монархах, полководцях, героях справжніх творців історії.

Значний внесок у розуміння політичного лідерства вніс Н. Макіавеллі. У його трактуванні політичний лідер – це государ, що згуртовує й представляє все суспільство і використовує для збереження свого панування й підтримки громадського порядку силу і хитрість.

Розвиваючи концепцію лідерства, німецький філософ Фрідріх Ніцше у своїх працях намагався обґрунтувати необхідність формування вищого біологічного типу – людини-лідера, надлюдини..

Марксистське трактування лідерства акцентувало увагу на такій якості лідерів, як вираження об'єктивно існуючих інтересів тих або інших класів, соціальних груп.

Вкажемо на ще одну важливу характеристику лідерства. У ньому проявляється влада й владні відносини. У цьому випадку мається на увазі влада політична.

Політичний лідер – це людина, що здатна змінювати хід подій і спрямованість політичних процесів. З поняттям «політичний лідер» пов'язане поняття «політичне лідерство». Політичне лідерство – це постійний і легітимний вплив людини, що займає владні позиції, на групу, організацію, суспільство в цілому.

Розрізняють формальне й неформальне політичне лідерство.

Феномен лідерства намагаються пояснити багато теорій. Найбільш ранньою й досить широко розповсюдженою в сучасній політології є «теорія рис». Суть цієї теорії складається в поясненні феномену лідерства видатними якостями людини.

Ситуаційна теорія схильна вважати, що лідер своїм «народженням» багато в чому зобов'язаний ситуації. Саме сформовані конкретні обставини визначають відбір політичного лідера й детермінують його поводження.

Теорія конституентів з'явилася уточненням, розвитком і якісним збагаченням ситуаційної концепції. Конституанти – це активісти, послідовники, виборці, що підтримують даного лідера.

Психологічне пояснення природи лідерства акцентує увагу на мотивації поводження лідера. Проявом крайнього психологізму в розумінні природи лідерства є концепція психоаналізу, створена З. Фрейдом. Політичне лідерство він трактував як сферу прояву подавленого лібідо – безсвідомого сексуального потягу.

Однак все більшу увагу в політичній науці здобувають концепції лідерства, автори яких прагнуть урахувати вплив всіх факторів. Так з'явилася інтегративна теорія лідерства.

2. Типологія політичних лідерів. Загальновизнаною й актуальною є типологія лідерства М. Вебера, який виділив три типи лідерства: легальне, харизматичне й раціонально–легальне, котрим відповідають три ідеальних типи легітимності політичної влади.

Американський політолог Р. Такер виділив три типи лідерів – консерватори, реформатори й революціонери.

Цікаву класифікацію політичних лідерів пропонує американський політолог М. Херманн: «прапороносець»; «служитель; «комівояжер»; «пожежник».

3. Функції політичного лідера. Функції політичного лідера досить різноманітні.

Інтегративна функція. Покликання лідера – узгодження й об'єднання різних груп інтересів на основі загальних цінностей і ідеалів.

Орієнтирна функція. Через вироблення політичного курсу, що відбиває тенденцію світового розвитку й потреби різних груп суспільства, лідером на практиці здійснюється досягнення цілісності й гармонії соціальних інтересів.

Інструментативна функція. Політичний лідер пропонує механізм здійснення свого курсу (програми), визначає способи й методи здійснення поставлених перед суспільством завдань.

Мобілізаційна функція. Це мобілізація населення.

Функція соціального арбітражу й патронажу. Вона розвинена в країнах, де високий ступінь залежності особистості від влади.

Функція легітимації політичного порядку. Цю функцію може виконувати лідер у тоталітарних і авторитарних державах.

.