Східне Середземномор'я:

Релігійні уявлення фінікійців та сирійців були політеїстичні і, значною мірою, запозичені в населення Месопотамії. Основними богами в них були Баал – володар і Астарта (модифікована Іштар, яка в окремих містах вважалася також богинею війни). Кожне місто мало свій пантеон і свою градацію богів, навіть якщо вони були спільними. Фінікія практикувала людські жертвоприношення, через що в іноземців збереглися про неї жахливі враження, а ім'я бога Молоха, якому вони найчастіше влаштовувалися, стало символом пожирателя людських життів.

Стародавні євреї ж створили іудаїзм – власну національну монотеїстичну релігію, яка послужила основою для християнства та ісламу. Щоправда, всупереч поширеній думці, вони досить довго залишались язичниками, сповідуючи загальносемітські культи, молячись серед іншого Баалу і Астарті. Навіть за царювання Соломона політеїзм ще не повністю викоренився. Однак особливе місце в єврейському пантеоні посідав культ Яхве-Сущого, який поступово переростав у єдиний культ єврейського народу. Яхве дедалі більше сприймали як бога нетерпимого, старим богам доводилося поступитися йому місцем, окремі з них просто стали іншими назвами для все того ж Яхве (так, бог Ел поступово став Елогімом – іншою суттю Яхве). Думку про нерозривний зв'язок між Яхве та євреями насаджувало жрецтво та пророки, вони домоглися від царя в 621 р. до н.е. його офіційного запровадження. Інші племінні культи відкидалися, їхні храми було зруйновано, а жерців фізично знищено. В умовах єврейського розсіяння культ єдиного бога тільки наростав, в цей час появилися молитовні будинки – синагоги. У перші століття до нашої ери під впливом елліністичних філософських систем почали виникати синкретичні віровчення, які згодом мали вплив на християнство. Зародилась месіанська ідея – провідна в християнстві. В іудаїзмі виник ряд релігійних сект: садукеїв – стійких у релігійній ортодоксії; фарисеїв – прихильників показної набожності; єссеїв – прихильників подвижництва та аскетизму, ворогів обрядовості.

Фінікійців у тогочасних джерелах змальовують гнучкими і спритними торговцями, які здатні усе повернути на свою користь, не дуже розбірливими в засобах, завжди готовими перехитрити і ошукати суперника. Більшість авторів відзначають їх практичний розум.

Стародавні євреї, скоріш за все, мали сварливу вдачу і, на відміну від фінікійців, погано ладили із сусідами. Постійна боротьба за етнічне самозбереження в оточенні сильніших сусідів виробила у них сильне, якщо не хворобливе почуття своєї винятковості, яке перетворилося на релігійну категорію і назавжди залишилось закріпленим у ментальності. Цей стереотип сприймався сусідами як вияв етнічного чванства, зарозумілості і породжував юдофобію. Євреї були фанатично відданими своїм племінним звичаям, особливо релігійним, їх практично неможливо було від цього позбавити навіть через тортури і смерть.

Найвидатнішим досягненням народів Східного Середземномор'я вважається винайдення абеткового письма. З'явилося воно не відразу, перші зразки письма були складовими. Проте, десь наприкінці ІІ тис. до н.е., під впливом єгипетських письмен, фінікійці формують власну абетку, в якому окремі звуки передають буквами. То був справжній переворот в історії письма, оскільки відтепер слова, речення і поняття складалися за одним і тим самим принципом і читання і тлумачення текстів уже не потребувало довгих років вправлянь. Очевидно, така писемність виникла у фінікійців через потребу записувати всі торгівельні операції, яких було дуже багато і які не повинні були тлумачитися двозначно. Також фінікійці добре зналися на арифметиці (необхідна для підрахунків) і астрономії (необхідна для навігації).

А от про фінікійську літературу відомо дуже мало. Набагато краще збереглися пам’ятки єврейської літератури завдяки включенню майже всіх їх до старозавітного канону. Туди потрапила велика частина фольклору – приказки, анекдоти, героїчні оповіді, байки про мудрих звірів, притчі про працьовитих людей та доброчесних жінок. Дуже давнє походження має єврейська любовна лірика, шедевром якої є «Пісня пісень», що вражає художньою довершеністю, еротикою та щирістю почуттів. Кохання у ній подається як найбільша цінність світу. Одним із самобутніх жанрів є «книги пророків». Також у Старому Завіті присутні історичні оповіді про діяння суддів та царів, які зображуються досить критично. Під час та після вавилонського полону жерці кодифікували літературні пам’ятки, піддавши їх літературній обробці. Також у цей час появляються нові літературні твори, зокрема «Книга Іова» та «Книга Екклезіаст». Перша розповідала про страшний досвід суперечки людини з Богом, самотність серед людей і розлад з самим собою, а друга проповідувала думку про неможливість пізнати світ і трактувала його як марний і безцільний коловорот.