Стародавня Персія:

На початку І тис. до н.е. в Іранському нагір’ї розселяються племена мідійців і персів, які об’єднуються у племінні союзи. Ассирійська експансія послужила стимулом для об’єднання мідійських князівств у спільну державу, яка добилась самостійності від могутніх сусідів. Після загибелі Ассирії (до чого мідійці теж доклали руку) Мідія стає потужною державою.

Однак, на політичну арену виходять також перси. Будучи спочатку васалами Мідії, вони поступово стають самостійнішими і набирають могутності. Зрештою, цар Кір ІІ з роду Ахеменідів (правлячий рід перських племен, згодом – династія Перської імперії) піднімає повстання проти Мідії, завойовує її і стає володарем новоутвореної держави. Його зовнішню політику супроводжують небачені успіхи. Він завойовує східноіранські території, Закавказзя, весь півострів Малої Азії, а в 539 р. бере штурмом Вавилон і приєднує Месопотамію, після чого його владу визнають Фінікія, Сирія та Палестина. Так утворюється могутня Перська імперія. Його син Камбіз приєднує Єгипет і проголошує себе фараоном.

Після нетривалої смути в державі наприкінці УІ ст. до н.е. до влади приходить Дарій І – наймогутніший імператор Персії. Своє правління він розпочав з того, що придушив різні повстання підкорених персами народів і відновив єдність держави. Також він приєднав до імперії практично всю Середню Азію, північно-західну Індію, навіть Фракію та Македонію в Європі. У внутрішній політиці він також провів багато реформ. Зокрема, поділив імперію на адміністративно-податкові округи – сатрапії, на чолі яких поставив своїх намісників, підпорядкував армію виключно собі (армія складалася з кінноти, піхоти і особистої охорони царя – 10-тис. корпусу безсмертних), впровадив таємну поліцію, створив потужний бюрократично-чиновницький апарат, який був необхідним для такої великої імперії, запровадив стабільну систему податків, здійснив спробу уніфікації правових норм у державі,ввів єдину грошову одиницю – золотий дарик. Таким чином, усі ці заходи Дарія І стабілізували імперію і зробили її наймогутнішою державою тогочасного світу. Однак, і цьому могутньому правителю не всюди щастило. Зокрема, його похід на скіфів у причорноморські степи завершився невдачею. Не зумів він підкорити собі і грецькі поліси у Європі, хоча й мав набагато чисельніше військо.

За наступників Дарія І імперія, хоча й залишалась могутньою, проте не була стабільною. Персам так і не вдалося підкорити греків, навпаки, протягом 500 – 449 рр. до н.е. у серії воєн набагато слабші мілітарно греки зуміли завдати рішучої поразки імперії. Це викликало внутрішнє бродіння, в державі раз по раз спалахували визвольні повстання, почастішали придворні змови і перевороти. Сатрапії часто воювали одна з одною. На початку ІУ ст. відокремився Єгипет та індійські території. Правда, міжнародний престиж держави з огляду на її могутність тримався високо.

Проте, як показала історія, це була більше показова могутність, аніж справжня. У 334 р. до н.е. на територію імперії вступив завойовник Олександр Македонський. Впродовж чотирьох років його малочисленне, але надзвичайно організоване й бойовите військо завдало ряд страшних поразок набагато більшій, але гірше організованій перській армії. Велетенська держава виявилася нездатною стримати натиск жменьки грецьких і македонських воїнів і до 330 р. до н.е. виявилася повністю підкореною військом Олександра.

Питання 3.

Месопотамія:

Про месопотамське суспільство періоду ІІІ тис. до н.е. ми маємо не дуже багато даних. Відомо, що в час існування міст-держав очолював таку общину володар із титулом лугаль або енсі. Скоріш за все, його влада була спочатку обмеженою зборами старійшин, а вже потім стала спадковою. Передання влади часто супроводжувалося заколотами, в яких переривались правлячі династії. Характерною рисою було дедалі більше зростання чиновницького апарату і жерців, які теж вважалися чиновниками. Соціальна еліта складалася з двох прошарків: родової аристократії та службової знаті, які конкурували між собою.

Годувальниками суспільства були селяни та ремісники, які об’єднувалися в іригаційно-землеробські общини (міські чи сільські) і спільно володіли землею і водою для її зрошення. Общинна організація була необхідною для виживання в суворих умовах Месопотамії і виявилась дуже міцною, незважаючи на те, що багатші її члени ставали царськими чиновниками і жерцями, а бідніші змушені були йти у найми в царське чи храмове господарство. Рабство впродовж ІІІ тис. до н.е. мало скромні розміри. Раби рахувалися членами общини, а не чужаками і тому їхнє життя було стерпним. Основним джерелом рабства були війни, також поширилась практика обертання в рабство за борги, самопродаж і продаж членів сімї.

Унікальне джерело – «Закони Хаммурапі» дозволяють прослідкувати соціальне та економічне життя у Стародавньому Вавилоні (хоча більшість вчених вважає, що це не кодекс законів, а просто впорядкована збірка звичаєвого права). Так, вони зауважують розвиток торгівлі та лихварства, які підточували зсередини традиційну общинну організацію. В них вказано три стани тогочасного суспільства: авелуми («мужі») – повноправні члени сільської чи міської общини, власники землі; мушкенуми («покірні») – прошарок селян, які втратили землю і змушені були служити в царя, однак були особисто вільними; вардуми («раби»). «Закони» старалися обмежити лихварство, оскільки через нього бідніли общини і не могли платити податків у царську казну. Також у «Законах» вказано про широкий розвиток рабської праці. В окремий прошарок старовавилонського суспільства виділилися також воїни і «Закони» надавали їм низку привілеїв.

Ассирійське суспільство довгий час жило в періоді військової демократії, що означало обмеження влади царя радою старійшин і широкі права рядовим общинникам. Провідною верствою у ньому завжди було військо. Ассирійська експансія та створення імперії спричинили до величезного майнового і соціального розшарування, крім того – до появи величезної кількості невдоволених іноземців, насильно втягнутих в орбіту ассирійського життя із упослідженим соціальним статусом. В часи існування імперії ассирійці паразитували на визискуванні підкорених народів, тому і втратили колишній військовий дух, що призвело їх до занепаду.

Соціум Нового Вавилону був дуже строкатим у етнічному плані і це сповна відчувалося у столиці, де лунала мова десятків народів. Рівень життя у цій державі був досить високий, бо хто мав власну землю, міг забезпечити собі безбідне проживання. Провідну верству складали торгівці та лихварі. Зросли масштаби рабовласництва, праця рабів використовувалася в приватних та храмових господарствах.

Основу економіки Месопотамії становило іригаційне землеробство, причому вести його було важче, аніж у Єгипті, оскільки на відміну від давньоєгипетських умов, система іригації і поля потребували догляду цілий рік. Руйнування іригації через недбалість, війни або ж нашестя кочівників призводила до величезних гуманітарних катастроф. А швидке відновлення її було можливим лише за умов сильної централізованої влади, через що основним типом правління неминуче мусила бути східна деспотія.

Польові роботи починалися восени, спершу заступом чи мотикою сяк-так спушували ґрунт, потім вручну чи за допомогою плуга-сівалки висівали зерно. Вирощували ячмінь, пшеницю, просо, горох, лікарські рослини, закладали фінікові плантації та виноградники. Жали глиняним серпом із крем’яними вставками, молотили ціпами або за допомогою худоби. Збіжжя мололи на примітивних глиняних зернотерках. Тваринництво набуло більшого поширення у Північній Месопотамії. Здавна розвивались ремесла, однак убогість сировинної бази змушувала населення виготовляти інструменти із глини, навіть будинки будували із глини та очерету. З ІІ тис. до н.е. із встановленням торгівельних контактів між країнами Близького Сходу в Месопотамії розвивається торгівля і лихварство, яке найбільшого піку досягає у Нововавилонському царстві. Торгівля вимагала добрих доріг, тому перші в світі намощені дороги появилися в Ассирії, вони були викладені каменем і цеглою, а через канали й ріки будувалися дерев'яні та кам'яні мости. Верховна влада поступово від самостійної експлуатації земель переходить до накладання податків на общину і на окремих держателів землі.

Перші міста виникли шляхом об'єднання кількох сіл, однак пізніше міста будувалися за чітким планом, вулиці повинні були перетинатися тільки під прямим кутом (в Ассирії за порушення цього закону вішали). Будинки виходили на вулицю глухою стіною, причому примикаючи до сусідніх, тому цілі житлові квартали мали спільну стіну. Сміття викидали просто на вулицю, через що рівень вулиці поступово підвищувався, так що деколи доводилося до входу в будинок робити східці вниз. Будинки були без вікон, щоб зберегти прохолоду і вберегтися від злодіїв. Крівля була з очерету чи пальмового листя, тому після кожної зливи потребувала ремонту.

Із меблів були плетені ліжка, стільці та лавочки для ніг, заможні господарі обставляли помешкання скринями та кріслами, а на стінах вішали килими. Сиділи на очеретяній циновці. Речі зберігали в глиняних посудинах. Приміщення освітлювали глиняними олійними лампами.

Одяг виробляли з овечої вовни і, рідше, із лляного полотна. У І тис. до н.е. з'явилося і шовкове вбрання. У Ранній період чоловіки могли ходити і голими. Робочим одягом чоловіка був короткий фартух, вихідним – довга полотняна туніка. Заміжні жінки з'являлися на людях у хустці і тонкому покривалі, яке було ознакою вільної добропорядної жінки, ходити в ньому рабиням і повіям заборонялося. Нижньої білизни не було, однак усі носили подвійний шнурок, яким обв’язували голе тіло і не знімали до смерті. Ассирійський вельможа завжди мав меч при боці. І чоловіки, і жінки любили прикраси, навіть найбідніші носили тонкі мідні браслети і просте намисто.

Страви були, переважно, вегетаріанськими, приготовлені з бобів, пшона, ячменю, цибулі, огірків, кабачків. Основний продукт – ячмінні коржики. М'ясо було доступне тільки заможним, для основної маси населення його заміняла риба. Вживали також фрукти та молочні продукти (сир і кисле молоко). Запивали страви сікерою – ячмінним напоєм, схожим на квас чи пиво. Також споживали вино та фінікову горілку. До нас дійшли вавилонські рецепти від похмілля, що дозволяють припустити про часте зловживання алкоголем.

Сім'я в месопотамському світі була основною ланкою суспільства і була чітко патріархальною. Чоловік платив за наречену калим і тому вважав її своєю власністю, міг навіть продати її і її дітей у рабство. У Стародавньому Вавилоні жінку мали за ніщо, вона була заляканою і затурканою. Навіть якщо у чоловіка була лишень підозра про зраду, жінці не залишалося іншого, як втопитися. З часом ситуація для жінки все ж покращилась, уже в нововавилонський період жених уже не платив калим, а брав за неї посаг, тому вважати її власністю не міг. Шлюби укладалися рано – у 12 – 14 років, а заручини відбувалися ще раніше. Також поширеним явищем була храмова і побутова проституція, яка розвинулася ще в шумерські часи. До цього явища ставилися поблажливо, хоча й не шанобливо, в окремих випадках проститутка могла зробити хорошу кар’єру.