Міжнародні відносини в Давньому Світі

Кінець IV тис. до н.е. ознаменувався новим етапом в історії людства – появою держав. Історія ранніх держав з кінця IV тис. до н.е. приблизно до середини I тис. н.е. має назву історії Стародавнього світу. В історії давніх держав простежуються два основних варіанти розвитку – давньосхідний і античний. Сучасні країни Сходу: Єгипет, Ірак, Індія, Китай – по праву вважаються колискою сучасної цивілізації, оскільки саме на території Близького і Далекого Сходу, а також у Південній Азії, зазвичай поблизу великих водних артерій, в епоху бронзи зародилися перші держави в історії людства. Для них було властиве “патріархальне рабство” – досить слабке спочатку, яке, однак, з часом набувало все більше жорстких рис. При тому студентам слід запам’ятати, що на Сході рабство ніколи не сягало тих розмірів, і ніколи не характеризувалося таким антигуманним ставленням до рабів, як в античному світі (Греції та Римі).

Першими державами були так звані номи – об’єднання кількох територіальних общин з центром у великому за уявленнями тих часів місті. Місцем їхнього формування стали басейни великих річок Ніла в Єгипті, Тигра і Євфрата – в сучасному Іраку (даний регіон отримав назву Месопотамія, тобто Межиріччя, Дворіччя). Інтеграція номів призвела до появи царств Верхній і Нижній Єгипет, а після їх насильницького об’єднання фараоном (царем) Міна у XXX ст. до н.е. – першої великої централізованої держави Стародавнього Єгипту. При вивченні Давнього Єгипту студенти повинні зосередитися на характерних рисах єгипетського суспільства, державного механізму, релігії тогочасних єгиптян (звернути увагу на спробу релігійної реформи фараона Ехнатона у першій половині XIV ст. до н.е.), культурних і наукових досягненнях, а також зовнішній політиці, особливо на розширенні впливу Давньоєгипетської держави за часів фараонів Тутмоса ІІІ і Рамзеса ІІ. При цьому необхідно пом’ятати, що, попри тривалі періоди великої військової могутності, Єгипет неодноразово ставав жертвою зовнішніх загарбників. В решті решт, загальна криза єгипетської держави, її розкол (в XI ст. до н.е.) призвели до поглинання Єгипту завойовниками.

Дещо інакше склалася доля перших номів у Месопотамії. Шумерська цивілізація, на відміну від єгипетськой, не призвела до появи спільної для всіх шумерів міцної країни. Однак за часів правління Саргона Давнього (2316-2261 рр. до н.е.), царя міста Аккад, розрізнені, ворогуючі між собою шумерські міста-держави Лагаш, Ур, Урук, Умма, Ларса та ін. були об’єднані в єдину досить велику державу. Останнє піднесення шумерської Південної Месопотамії відбулося під час так званої третьої династії Ура (XXII-XXI ст. до н.е.), яка позбулася влади внаслідок нападу кочових аморейських племін, заселивших Дворіччя.

На початку другого тисячоліття до до н.е. в Месопотамії виділяються дві держави, які тривалий час так чи інакше впливатимуть на долю регіону – Вавілон на півдні та Ассирія на півночі. На короткий термін вони були об’єднані під владою вавілонського царя Хаммурапі (1792-1750 рр. до н.е.), залишившего між іншім пам’ять про себе і як про одного з перших у світовій історії законодавців, завдяки зберігшимся на кам’яній стелі своїм законам.

Великих успіхів у військовій сфері досягла Ассирія. Її підйом, розпочатий у правління Тиглатпаласара І (1115-1077 рр. до н.е.), тимчасово перерваний боротьбою з арамейськими племінами, досяг апогею під час правління Тиглатпаласара ІІІ (745-727 рр. до н.е.) та його преємників, коли внаслідок винятково жорстоких завойовницьких походів Ассирія перетворилася на величезну імперію від іранського нагір’я аж до Єгипту включно. Однак після смерті царя Ашшурбанапала (669-631/29 рр. до н.е.) імперія розпадається, і сама Ассирія потрапляє під владу іноземних завойовників.

Найбільшою державою Близького Сходу стародавніх часів стала Перська імперія династії Ахеменідів. Такою її зробили завоювання Кіра ІІ, Камбіза, Дарія І (др. пол. VI – початок V ст. до н.е.). Перси багато зробили для вдосконалення системи правління, однак і ця імперія виявилася нестабільною. У другій половині IV ст. до н.е. вона вже була вкрай ослаблена військовими невдачами, повстаннями підкорених народів, боротьбою за престол і вплив у Перській державі з боку різних її центрів сили, що стало причиною її порівняно легкого захоплення армією Олександра Македонського протягом 334-329 рр. до н.е. Після смерті Олександра його імперія теж не уникла розпаду. Проте, починаючи з II ст. до н.е., відбувається нове об’єднання більшості країн Близького і Середнього Сходу у велику імперію зусиллями царів Парфії, яка з перемінним успіхом вела виснажливі війни з Римом за домінування в Месопотамії та Арменії. У III ст. н.е. Парфія поступається місцем новій могутній державі – Сасанідському Ірану, який загалом успадкував її територію та зовнішню політику.

Студентам необхідно також знати історію країн Східного Середземномор’я: Фінікії, Ізраїльсько-Іудейського царства, географічні відкриття фінікійських мореплавців, досягнення фінікійців у сфері торгівлі, культурно-релігійні здобутки населення цього регіону.

Перша цивілізація на території Індії (так звана хараппська, за місцем розташування в Хараппа і Мохенджо-Даро) з’явилась у III тис. до н.е. в долині р. Інд, але проіснувала лише приблизно до початку XVIII ст. до н.е. На початку І тис. до н.е. власну цивілізацію, яка стала основою індійського суспільства на тисячоліття вперед, започаткували індоарійські племіна, що заселили Індію. Студентам слід пом’ятати, що в давню епоху Індія не була єдиною централізованою державою, хоча на її території існували дуже великі за розміром країни – Магадха за часів династії Нандів; імперія Маур’єв, яка в правління Ашоки (268-231 рр. до н.е.) охоплювала майже весь півострів Індостан за винятком півдня; імперія Гуптів (кін. III – сер. VI ст. н.е.). Разом з типовою для Сходу деспотичною формою правління, в Індії існували й держави з республіканським устроєм, хоча і незначні за розміром. Студентам треба звернути увагу на особливості суспільного життя Індії, зафіксовані в “Законах Ману”, існуванні варн (брахмани, кшатрії, вайшьї, шудри) і каст, а також на релігійні течії Стародавньої Індії.

Китайська цивілізація виникла дещо пізніше, ніж єгипетська, шумерська і навіть хараппська – прблизно на межі III-II тис. до н.е. в басейні р. Хуанхе. Тривалий час інтеграційні процеси в Китаю були досить слабкими; незважаючи на тимчасове піднесення певних державних об’єднань (Шан, Західне Чжоу), єдиної країни не існувало. Натомість була велика кількість (до 200) незалежних та напівзалежних країн, які безперервно ворогували між собою: епоха «царств, що воюють». Першим імператором єдиного Китаю вважається Цинь Ши-хуан-ді (221-210 рр. до н.е.), правитель царства Цинь, який підкорив більшу частину Китаю. Перше об’єднання виявилося нетривалим і після смерті Цинь Ши-хуана його імперія фактично припинила існування під впливом селянських повстань та сепаратизму місцевих можновладців. Однак у 202 р. до н.е. єдину державу вдалося реставрувати новій династії Хань, засновником якої був Лю Бан, простий селянин. Студенти мають ознайомитися з основними напрямками внутрішней і зовнішней політики цієї династії, знати причини і характер народних рухів, таких, як повстання “червонобрових” та “жовтих пов’язок”. Велику увагу треба приділити вивченню внеску Китаю у світову науку і культуру.