6. До основних завдань фінансиста в процесі здійснення підприємством зовнішньоекономічних операцій належать:

• вибір найприйнятнішої форми розрахунків та їх організація;

• здійснення операцій з придбання та продажу валюти на валютних аукціонах, валютних біржах та міжбанківському валютному ринку;

• оптимізація фінансових відносин з посередниками (брокерами, агентами, тощо), страховиками та транспортно-експедиційними організаціями при здійсненні зовнішньоекономічних операцій;

• фінансове забезпечення імпортних та експортних операцій;

• визначення умов здійснення товарообмінних операцій, іншої діяльності, побудованої на формах зустрічної торгівлі між підприємством та іноземними суб’єктами господарської діяльності;

• податкове планування при здійсненні зовнішньоекономічних операцій;

• оптимізація фінансових відносин з державними органами, відповідальними за регулювання та контроль зовнішньоекономічних операцій;

• управління ризиками у сфері зовнішньоекономічних відносин.

Увага фінансових служб підприємств, що здійснюють зовнішньоекономічну діяльність, повинна концентруватися на оцінці та нейтралізації зовнішньоекономічних ризиків. Ці ризики можна класифікують так:

• транспортні та складські ризики (ризик втрати чи ушкодження товару під час його транспортування);

• ризик зміни курсів валют, в яких здійснюються розрахунки (ризик виникнення збитків у вигляді курсових різниць);

• платіжні ризики;

• політичні ризики (заборона конвертації та переказу валюти з країни; мораторій чи заборона на виконання боргових зобов’язань суб’єктами господарювання; ризик ембарго; ризик антидемпінгових розслідувань тощо).

У розпорядженні фінансистів є інструменти щодо нейтралізації зазначених ризиків. До основних таких інструментів належать:

• страхування ризиків за допомогою страхових компаній (транспортні та складські ризики);

• хеджування валютних ризиків;

• валютні кредити;

• використання спеціальних форм розрахунків, валютно-цінові застереження.

Рівень ризиків суттєво знижується за правильно складеного зовнішньоекономічного контракту.

7. Правовою формою реалізації ЗЕД є зовнішньоекономічний договір (контракт). У міжнародних договорах, як єдиний критерій для визначення міжнародного характеру договору використовують критерій місцезнаходження комерційних підприємств сторін на територіях різних держав. Це є доказом того, що перетин митного кордону є не обов'язковою умовою зовнішньоекономічного договору.

Зовнішньоекономічний договір (контракт) це матеріально оформлена угода двох або більше суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності та їх іноземних контрагентів, якщо інше не встановлено законом або міжнародним договором України, та спрямована на встановлення, зміну або припинення їх взаємних прав та обов'язків у зовнішньоекономічній діяльності (згідно норм Положення про форму зовнішньоекономічних договорів).

Міжнародні господарські контракти поділено:

1. за типами: односторонні (одна сторона бере на себе певні обов'язки, а інша приймає права); благодійні (передбачають ситуацію, коли сторона, набуваючи вигоду, її не відшкодовує. Наприклад, спонсорська допомога.); прості (передбачають проведення однієї зовнішньоекономічної операції); складні (передбачають проведення кількох зовнішньо-економічних операцій. Наприклад, предметом складного контракту може бути: імпорт обладнання + надання послуг з монтажу обладнання + післягарантійне обслуговування обладнання + підготовка кадрів); тривалі (передбачають здійснення зовнішньоекономічних операцій протягом тривалого часу (5-10 років); типові (контракти, в яких повною мірою враховано вимоги міжнародного контрактного права. Типи стандартних контрактів: про купівлю-продаж товарів; бартерні операції; агентські операції) та інші;

2. за видами: купівлі-продажу товарів; імпорту обладнання; технічне обслуговування;виконання робіт з матеріалів замовника (давальницької сировини); іноземні інвестиції; спорудження інвестиційного об'єкта; перевезення (транспортування) вантажу; надання передового досвіду, нових знань (know-how); страхування (вантажу, транспортних засобів, кредитів тощо); факторингу (форма надання короткотермінового кредиту фінансовою установою під експорт товарів)

Договір (контракт) укладається відповідно до Закону України “Про зовнішньоекономічну діяльність” та інших законів України з урахуванням міжнародних договорів України. Суб'єкти підприємницької діяльності при складанні тексту договору (контракту) мають право використовувати відомі міжнародні звичаї, рекомендації міжнародних органів та організацій, якщо це не заборонено прямо та у виключній формі Законом України “Про зовнішньоекономічну діяльність” та іншими законами України.

Зовнішньоекономічний договір (контракт) укладається суб'єктом зовнішньоекономічної діяльності або його представником у простій письмовій формі, якщо інше не передбачено міжнародним договором України чи законом. Повноваження представника на укладення зовнішньоекономічного договору (контракту) може випливати з доручення, статутних документів, договорів та інших підстав, які не суперечать Закону України “Про зовнішньоекономічну діяльність”. Дії, які здійснюються від імені іноземного суб'єкта зовнішньоекономічної діяльності суб'єктом зовнішньоекономічної діяльності України, уповноваженим на це належним чином, уважаються діями цього іноземного суб'єкта зовнішньоекономічної діяльності.

Договір (контракт) може бути визнано недійсним у судовому порядку, якщо він не відповідає вимогам законів України або міжнародних договорів України. Права та обов'язки сторін зовнішньоекономічної угоди визначаються матеріальним та процесуальним правом місця її укладання, якщо сторони не погодили інше, і відображаються в умовах договору (контракту).

До умов, які повинні бути передбачені в договорі (контракті) згідно з чинним законодавством України, відносяться:

Назва, номер договору (контракту), дата та місце його укладення.

Преамбула.

У преамбулі зазначається повне найменування сторін – учасників зовнішньоекономічної операції, під якими вони офіційно зареєстровані, із зазначенням країни, скорочене визначення сторін як контрагентів (“Продавець”, “Покупець”, “Замовник”, “Постачальник” тощо), особа, від імені якої укладається зовнішньоекономічний договір (контракт), та найменування документів, якими керуються контрагенти при укладенні договору (контракту) (установчі документи тощо).

Предмет договору (контракту). У цьому розділі визначається, який товар (роботи, послуги) один з контрагентів зобов'язаний поставити (здійснити) іншому із зазначенням точного найменування, марки, сорту або кінцевого результату роботи, що виконується.

У разі бартерного (товарообмінного) договору (контракту) або контракту на переробку давальницької сировини визначається також точне найменування (марка, сорт) зустрічних поставок (або назва товару, що є кінцевою метою переробки давальницької сировини).

Якщо товар (робота, послуга) потребує більш детальної характеристики або номенклатура товарів (робіт, послуг) досить велика, то все це зазначається у додатку (специфікації), який має бути невід'ємною частиною договору (контракту), про що робиться відповідна відмітка в тексті договору (контракту).

Для бартерного (товарообмінного) договору (контракту) згаданий додаток (специфікація), крім того балансується іще за загальною вартістю експорту та імпорту товарів (робіт, послуг).

У додатку до договору (контракту) про переробку давальницької сировини зазначається відповідна технологічна схема такої переробки. Технологічна схема переробки давальницької сировини повинна відображати: усі основні етапи переробки сировини та процес перетворення сировини в готову продукцію; кількісні показники сировини на кожному етапі переробки з обґрунтуванням технологічних втрат сировини; втрати виконавця переробки на кожному етапі переробки.

Кількість та якість товару (обсяги виконання робіт, надання послуг). У цьому розділі визначається, залежно від номенклатури, одиниця виміру товару, прийнята для товарів такого виду (у тоннах, кілограмах, штуках тощо), його загальна кількість та якісні характеристики. У тексті договору (контракту) про виконання робіт (надання послуг) визначаються конкретні обсяги робіт (послуг) та термін їх виконання.

Базисні умови поставки товарів (приймання-здавання виконаних робіт або послуг). У цьому розділі зазначається вид транспорту та базисні умови поставки (відповідно до правил “Інкотермс”, які визначають обов'язки контрагентів щодо поставки товару і встановлюють момент переходу ризиків від однієї сторони до іншої, а також конкретний строк поставки товару (окремих партій товару). У випадку укладення договору (контракту) про виконання робіт (надання послуг) у цьому розділі визначаються умови та строки виконаних робіт (послуг).

Ціна та загальна вартість договору (контракту). У цьому розділі визначається ціна одиниці виміру товару та загальна вартість товарів або вартість виконаних робіт (наданих послуг), що поставляються згідно з договором (контрактом), крім випадків, коли ціна товару розраховується за формулою, та валюта контракту. Якщо згідно з договором (контрактом) поставляються товари різної якості та асортименту, ціна встановлюється окремо за одиницю товару кожного сорту, марки, а окремим пунктом договору (контракту) зазначається його загальна вартість. У цьому разі цінові показники можуть бути зазначені в додатках (специфікаціях), на які робиться посилання в тексті договору (контракту).

При розрахунках ціни договору (контракту) за формулою зазначається орієнтовна вартість договору (контракту) на дату його укладення.

У договорі (контракті) про переробку давальницької сировини крім того зазначається її заставна вартість, ціна та загальна вартість готової продукції, загальна вартість переробки.

У бартерному (товарообмінному) договорі (контракті) зазначається загальна вартість товарів (робіт, послуг), що експортуються, та загальна вартість товарів (робіт, послуг), що імпортуються за цим договором (контрактом), з обов`язковим вираженням в іноземній валюті.

Умови платежів. Цей розділ визначає валюту платежу, спосіб, порядок та строки фінансових розрахунків та гарантії виконання сторонами взаємних платіжних зобов'язань. Залежно від обраних сторонами умов платежу в тексті договору (контракту) зазначаються:

• умови банківського переказу до (авансового платежу) та/або після відвантаження товару або умови документарного акредитива, або інкасо (з гарантією), визначені відповідно до постанови Кабінету Міністрів України і Національного банку України “Про типові платіжні умови зовнішньоекономічних договорів (контрактів) і типові форми захисних застережень до зовнішньоекономічних договорів (контрактів), які передбачають розрахунки в іноземній валюті”;

• умови за гарантією, якщо вона є або коли вона необхідна (вид гарантії: на вимогу, умовна), умови та термін дії гарантії, можливість зміни умов договору (контракту) без зміни гарантій.

Умови приймання-здавання товару (робіт, послуг). У цьому розділі визначаються строки та місце фактичної передачі товару, перелік товаросупровідних документів. Приймання-здавання проводиться за кількістю згідно з товаросупровідними документами, за якістю – згідно з документами, що засвідчують якість товару.

Упаковка та маркування. Цей розділ містить відомості про упаковку товару (ящики, мішки, контейнери тощо), нанесене на неї відповідне маркування (найменування продавця та покупця, номер договору (контракту), місце призначення, габарити, спеціальні умови складування і транспортування та інше), а за необхідності також умови її повернення.

Форс-мажорні обставини. Цей розділ містить відомості про те, за яких випадків умови договору (контракту) можуть бути не виконані сторонами (стихійні лиха, воєнні дії, ембарго, втручання з боку влади та інше). При цьому сторони звільняються від виконання зобов`язань на строк дії цих обставин, або можуть відмовитися від виконання договору (контракту) частково або в цілому без додаткової фінансової відповідальності. Строк дії форс-мажорних обставин підтверджується торгово-промисловою палатою відповідної країни.

Санкції та рекламації. Цей розділ встановлює порядок застосування штрафних санкцій, відшкодування збитків та пред'явлення рекламацій у зв'язку з невиконанням або неналежним виконанням одним із контрагентів своїх зобов'язань. При цьому мають бути чітко визначені розміри штрафних санкцій (у відсотках від вартості недопоставленого товару (робіт, послуг) або суми неоплачених коштів, строки виплати штрафів - від якого терміну вони встановлюються та протягом якого часу діють, або їх граничний розмір), строки, протягом яких рекламації можуть бути заявлені, права та обов'язки сторін договору (контракту) при цьому, способи врегулювання рекламацій.

Урегулювання спорів у судовому порядку. У цьому розділі визначаються умови та порядок вирішення спорів у судовому порядку щодо тлумачення, невиконання та/або неналежного виконання договору (контракту) з визначенням назви суду або чітких критеріїв визначення суду будь-якою зі сторін залежно від предмета та характеру спору, а також погоджений сторонами вибір матеріального і процесуального права, яке буде застосовуватися цим судом, та правил процедури судового урегулювання

Місцезнаходження (місце проживання), поштові та платіжні реквізити сторін. При цьому зазначаються місцезнаходження (місце проживання), повні поштові та платіжні реквізити (№ рахунку, назва та місцезнаходження банку) контрагентів договору (контракту).

За домовленістю сторін у договорі (контракті) можуть визначатися додаткові умови: страхування, гарантії якості, умови залучення субвиконавців договору (контракту), агентів, перевізників, визначення норм навантаження (розвантаження), умови передачі технічної документації на товар, збереження торгових марок, порядок сплати податків, митних зборів, різного роду захисні застереження, з якого моменту договір (контракт) починає діяти, кількість підписаних примірників договору (контракту), можливість та порядок унесення змін до договору (контракту) та ін.

Відповідно до норм Господарського кодексу України, з метою забезпечення відповідності зовнішньоекономічних договорів (контрактів) законодавству України Кабінет Міністрів України може запроваджувати їх державну реєстрацію. Конкретний перелік товарів, експортованих за умови реєстрації зовнішньоекономічних контрактів, затверджує наказом Міністерство економіки.

Зовнішньоекономічний контракт не потрібно реєструвати, якщо до експорту товарів, зазначених у переліку, застосовується режим ліцензування (з видаванням ліцензії) чи подвійної перевірки експорту (з видаванням відповідного “експортного документа”) згідно з міжнародними договорами чи законодавством України.

Державну реєстрацію зовнішньоекономічного контракту підтверджує картка реєстрації-обліку зовнішньоекономічного контракту, яка є дійсною для митного оформлення товарів, що є предметом відповідного контракту, протягом 12-ти місяців із дати її оформлення.

Державна реєстрація дозволяє контролювати не тільки кількість, експортованого товару з метою запобігання перевищенню встановленого обмеження з вивезення певного товару, а і обсяги надходження валютної виручки, адже до державних органів надходить інформація про кількість експортованого товару, щодо якого існують певні кількісні обмеження.

8. Ліцензування зовнішньоекономічних операцій є комплексом адміністративних дій органу виконавчої влади з питань економічної політики з надання дозволу на здійснення суб'єктом зовнішньоекономічної діяльності експорту (імпорту) товарів.

Ліцензування експорту (імпорту) товарів здійснюється у формі автоматичного або неавтоматичного ліцензування.

Автоматичне ліцензування визначається як комплекс адміністративних дій органу виконавчої влади з питань економічної політики з надання суб'єкту зовнішньоекономічної діяльності дозволу на здійснення протягом визначеного періоду експорту (імпорту) товарів, щодо яких не встановлюються квоти (кількісні або інші обмеження). Автоматичне ліцензування експорту (імпорту) як адміністративна процедура з оформлення та видачі ліцензії не справляє обмежувального впливу на товари, експорт (імпорт) яких підлягає ліцензуванню.

Автоматичне ліцензування імпорту має бути скасовано в разі припинення обставин, що були підставою для його запровадження, а також у разі існування інших процедур, за допомогою яких можна розв'язати завдання, для вирішення яких запроваджується автоматичне ліцензування.

Неавтоматичне ліцензування є комплексом адміністративних дій органу виконавчої влади з питань економічної політики з надання суб'єкту зовнішньоекономічної діяльності дозволу на здійснення протягом визначеного періоду експорту (імпорту) товарів, щодо яких встановлюються певні квоти (кількісні або інші обмеження). Неавтоматичне ліцензування експорту (імпорту) як адміністративна процедура з оформлення та видачі ліцензії використовується в разі встановлення квот (кількісних або інших обмежень) на експорт (імпорт) товарів.

Кількісні обмеження застосовуються виключно на недискримінаційній основі, тобто ніякі заборони чи обмеження не застосовуються Україною щодо імпорту будь-якого товару на територію України чи щодо експорту будь-якого товару, призначеного для території будь-якої держави, якщо тільки імпорт аналогічного товару з усіх третіх держав в Україну або експорт до всіх третіх держав є аналогічним чином забороненим чи обмеженим, якщо інше не передбачено міжнародними договорами та законодавством України.

Ліцензування експорту товарів запроваджується в Україні в разі:

• значного порушення рівноваги щодо певних товарів на внутрішньому ринку, що мають вагоме значення для життєдіяльності в Україні, особливо сільськогосподарської продукції, продуктів рибальства, продукції харчової промисловості та промислових товарів широкого вжитку першої необхідності або інших товарів. Таке ліцензування має тимчасовий характер і застосовується до моменту відновлення рівноваги щодо певних товарів на внутрішньому ринку;

• необхідності забезпечення захисту життя, здоров'я людини, тварин або рослин, навколишнього природного середовища, громадської моралі, національного багатства художнього, історичного чи археологічного значення або захисту прав інтелектуальної власності, а також відповідно до вимог державної безпеки;

• експорту золота та срібла, крім банківських металів;

• необхідності застосування заходів щодо захисту вітчизняного товаровиробника в разі обмеження експорту вітчизняних матеріалів, необхідних для забезпечення достатньою кількістю таких матеріалів вітчизняної переробної промисловості протягом періодів, коли внутрішня ціна на такі матеріали тримається на рівні, нижчому за світову ціну, за умови впровадження Кабінетом Міністрів України плану стабілізації та за умови, що такі обмеження не повинні призводити до зростання експорту товарів такої галузі вітчизняної промисловості. Такі заходи застосовуються виключно на недискримінаційній основі;

• необхідності забезпечення захисту патентів, торгових марок та авторських прав;

• необхідності забезпечення виконання міжнародних договорів України.

Ліцензування імпорту товарів запроваджується в Україні в разі:

• різкого погіршення стану платіжного балансу та зовнішніх платежів (якщо інші заходи є неефективними);

• різкого скорочення або мінімального розміру золотовалютних резервів;

• необхідності забезпечення захисту життя, здоров'я людини, тварин або рослин, навколишнього природного середовища, громадської моралі, національного багатства художнього, історичного чи археологічного значення або захисту прав інтелектуальної власності, а також відповідно до вимог державної безпеки;

• імпорту золота та срібла, крім банківських металів;

• необхідності застосування заходів щодо захисту вітчизняного товаровиробника у випадках зростання імпорту в Україну, що завдає значної шкоди або загрожує завданням значної шкоди національному товаровиробнику подібного або безпосередньо конкуруючого товару. Таке ліцензування має тимчасовий характер і застосовується на строк, який дає змогу не допустити завдання значної шкоди або компенсувати завдану значну шкоду національному товаровиробнику і дає йому можливість відновити його прибутковість;

• необхідності забезпечення захисту патентів, торгових марок та авторських прав;

• необхідності забезпечення виконання міжнародних договорів України;

• необхідності застосування заходів у відповідь на дискримінаційні та/або недружні дії інших держав, митних союзів або економічних угруповань.

Рішення про застосування режиму ліцензування експорту (імпорту) товарів, у тому числі встановлення квот (кількісних або інших обмежень), приймається Кабінетом Міністрів України за поданням центрального органу виконавчої влади з питань економічної політики з визначенням переліку конкретних товарів, експорт (імпорт) яких підлягає ліцензуванню, періоду дії ліцензування та кількісних або інших обмежень щодо кожного товару.

У разі застосування захисних заходів щодо захисту вітчизняного товаровиробника рішення про запровадження режиму ліцензування приймається Міжвідомчою комісією з міжнародної торгівлі згідно із законодавством.

Стосовно кожного виду товару може встановлюватися лише один вид ліцензії.

Ліцензії видаються центральним органом виконавчої влади з питань економічної політики, а також у межах наданих ним повноважень – відповідним республіканським органом Автономної Республіки Крим, структурним підрозділом обласної, Київської і Севастопольської міських державних адміністрацій.

У разі порушення суб'єктом зовнішньоекономічної діяльності порядку здійснення такої діяльності, встановленого чинним законодавством України, до нього може бути застосовано індивідуальний режим ліцензування.

Ліцензії видаються на підставі заявок суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, що подаються за формою, встановленою центральним органом виконавчої влади з питань економічної політики.

Для одержання ліцензії заявники звертаються, як правило, до одного органу виконавчої влади. У разі необхідності в одержанні погодження можливе звернення до кількох органів виконавчої влади, але не більше ніж до трьох. Розгляд заявок на одержання ліцензій може здійснюватися в порядку їх надходження, який визначається за датами реєстрації заявок, або одночасно після закінчення оголошеного строку їх приймання.

У заявці на одержання ліцензії зазначаються такі дані: повне найменування суб'єкта зовнішньоекономічної діяльності, прізвище та ім'я його керівника, найменування та код товару (товарів) згідно з Українською класифікацією товарів зовнішньоекономічної діяльності (УКТ ЗЕД), найменування виробника, споживача товару (товарів), код та назва держави (держав) походження і призначення – у разі експорту, код та назва держави (держав) походження і відправлення – у разі імпорту, строк дії ліцензії, кількість та вартість товару (товарів), код і назва митниці, повні найменування та адреси продавця і покупця, вид угоди, валюта платежу, основна та додаткова одиниці виміру товару (товарів), погодження з органами виконавчої влади (у разі необхідності), підстава для запиту ліцензії, особливі умови ліцензії.

При поданні заявки можуть вимагатися документи та інформація, які вважаються необхідними для підтвердження даних, зазначених у заявці та зовнішньоекономічному договорі (контракті). Заявка не може бути відхилена в разі допущення незначних помилок у документах, які подаються для одержання ліцензії, якщо вони не змінюють основних даних, що містяться в заявці. Основними вважаються дані, передбачені умовами зовнішньоекономічного договору (контракту).

У разі запровадження режиму автоматичного ліцензування строк видачі ліцензії не повинен перевищувати 10 робочих днів від дати одержання заявки та інших необхідних документів, що відповідають установленим вимогам. Не може бути відмовлено у видачі ліцензії, якщо всі необхідні документи подані і відповідають встановленим вимогам.

У разі запровадження режиму неавтоматичного ліцензування:

• строк розгляду заявок не повинен перевищувати 30 днів від дати їх одержання, якщо заявки розглядаються в порядку їх надходження, та більше 60 днів від дати закінчення оголошеного строку приймання заявок, якщо всі вони розглядаються одночасно;

• ліцензія видається на підставі заявки в межах квоти із зазначенням строку дії ліцензії;

• якщо на момент подання заявки (у разі застосування процедури розгляду в порядку надходження) встановлені квоти (кількісні або інші обмеження) вичерпано, така заявка не розглядається. Про факт, що квоти (кількісні або інші обмеження) вичерпані, суб'єкт зовнішньоекономічної діяльності, який подав відповідну заявку, повідомляється письмово протягом семи робочих днів від дати її одержання;

• рішення про видачу ліцензії приймається з урахуванням даних щодо використання раніше одержаних ліцензій за умови додержання суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності вимог законодавства про захист економічної конкуренції.

При розгляді поданих заявок одночасно, у разі запровадження неавтоматичного ліцензування вперше, розподіл квот здійснюється пропорційно обсягам, зазначеним у заявках суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності.

Неавтоматичне ліцензування не повинно справляти обмежувального або такого, що порушує торгівлю, впливу на товари на доповнення до того впливу, що виникає внаслідок запровадження режиму неавтоматичного ліцензування.

Забороняється обмеження імпорту товарів, щодо яких встановлюються певні квоти, до повного використання таких квот.

Ліцензія видається, якщо заявку та інші подані документи оформлено з додержанням вимог, установлених законодавством. Термін дії ліцензії має передбачати виконання зобов'язань отримувача ліцензії за зовнішньоекономічним договором (контрактом), але не перевищувати термін дії кількісних обмежень.

Рішення про відмову у видачі ліцензії повинно бути вмотивованим, прийнятим у строки, встановлені для розгляду заявок, і надсилається (видається) заявникові у письмовій формі. У разі відмови у видачі ліцензії заявник має право на оскарження рішення згідно із законодавством.

За видачу ліцензії справляється збір, розмір якого встановлюється Кабінетом Міністрів України з урахуванням фактичних витрат, пов'язаних із застосуванням процедури ліцензування.

Митне оформлення товарів, експорт (імпорт) яких підлягає ліцензуванню, здійснюється тільки за наявності відповідної ліцензії. Центральний орган виконавчої влади з питань економічної політики щомісяця інформує центральний орган виконавчої влади в галузі митної справи про видані ліцензії на експорт (імпорт) товарів, що підлягають ліцензуванню.

Центральний орган виконавчої влади в галузі митної справи щомісяця подає центральному органу виконавчої влади з питань економічної політики інформацію про обсяги експорту (імпорту) товарів за виданими ліцензіями.

Ліцензування товарообмінних (бартерних) операцій здійснюється в тому разі, якщо предметом цих операцій є товари, експорт (імпорт) яких підлягає ліцензуванню.

Ліцензування не поширюється на експорт та реалізацію компенсаційної і прибуткової продукції, одержаної інвестором у власність на умовах угоди про розподіл продукції, укладеної відповідно до вимог Закону України “Про угоди про розподіл продукції”. Запровадження будь-яких обмежень щодо експорту та реалізації такої продукції, в тому числі кількісних, не допускається, якщо інше не передбачено угодою про розподіл продукції.

Здійснення суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності зовнішньоекономічних операцій без відповідних ліцензій тягне за собою накладення штрафу у сумі 10 відсотків вартості проведеної операції, перерахованої у валюту України за офіційним курсом гривні до іноземних валют, установленим Національним банком України на день здійснення такої операції. Штрафи стягуються органами державної податкової служби на підставі відповідних рішень центрального органу виконавчої влади з питань економічної політики у порядку, визначеному Податковим кодексом України

9. У розрахунках між резидентами і нерезидентами в межах торговельного обороту використовується як засіб платежу іноземна валюта. Такі розрахунки здійснюються лише через уповноважені банки. Здійснення розрахунків між резидентами і нерезидентами в межах торговельного обороту у валюті України допускається за умови одержання індивідуальної ліцензії Національного банку України.

Розрахунки в межах торговельного обороту – це рух коштів між резидентами і нерезидентами за операціями продажу (купівлі) товарів (послуг) на підставі зовнішньоекономічних договорів, які передбачають експорт або імпорт товарів.

Використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави потребує одержання індивідуальної ліцензії Національного банку України. Іноземною валютою визнають:

• валютну готівку, грошові знаки (банкноти, білети державної скарбниці, монети), що знаходяться в обігу і є законним платіжним засобом на території відповідної іноземної держави, а також вилучені або ті, що вилучаються з обігу, але підлягають обміну на грошові знаки, які знаходяться в обігу,

• платіжні документи у грошових одиницях іноземних держав та міжнародних розрахункових одиницях,

• кошти у грошових одиницях іноземних держав, міжнародних розрахункових одиницях та у діючій на території України валюті з вільною конверсією, які знаходяться на рахунках та вкладах у банківсько-кредитних установах на території України та за її межами;

Валютна виручка суб’єктів господарської діяльності становить суму валютних надходжень від продажу товарів та надання послуг за іноземну валюту незалежно від витоку їх походження. Ця виручка підлягає обов’язковому та повному зарахуванню на спеціальні розподільчі рахунки, що відкриваються й ведуться в комерційних банках України, які мають генеральну ліцензію Національного банку України.

Обов’язковому зарахуванню підлягає не лише валюта, отримана в результаті комерційної діяльності резидентів, але і кошти в іноземній валюті, отримані як дарунок, пожертвування, благодійні внески й інші надходження неторгового характеру.

У разі здійснення зовнішньоекономічних операцій, що не передбачають сплати в грошовій формі (бартер, різного роду взаєморозрахунки, операції з давальницькою сировиною), валютною виручкою визнається еквівалентна вартість товарів, яку має отримати за вказаними угодами українська сторона.

Операції з іноземною валютою на території кожної держави здійснюються відповідно до її чинного законодавства. В Україні валютні операції регулюються діючими нормативно-правовими актами, затвердженими урядом держави та Національним банком, які визначають:

• основні принципи здійснення валютних операцій;

• види валют і валютних цінностей, які застосовуються в Україні;

• права й обов’язки резидентів і нерезидентів відносно володіння, користування та розпорядження валютами і валютними цінностями на території України;

• повноваження та функції українських органів валютного регулювання і валютного контролю.

10. Практично в усіх країнах світу операції з валютою здійснюються уповноваженими банками, тобто комерційними банками, які отримали ліцензії від своїх центральних банків на проведення операцій в іноземній валюті, включаючи банки з участю іноземного капіталу та банки, капітал яких повністю належить іноземним учасникам.

Для здійснення міжнародних розрахунків банки відкривають валютні рахунки – рахунки, які відкриваються в комерційних банках для зберігання іноземної валюти і здійснення всіх видів банківських операцій. Порядок відкриття та ведення валютних рахунків у країнах регулюється чинним законодавством держави, нормативними актами центральних банків. Операції на рахунках здійснюються на підставі розрахункових документів установлених форм.

В Україні порядок відкриття та ведення валютних рахунків відбувається відповідно до Інструкції НБУ “Про відкриття банками рахунків у національній та іноземній валюті”.

Відкриття рахунків юридичним особам (підприємствам, які займаються зовнішньоекономічною діяльністю в Україні) передбачає подання в комерційний банк відповідного набору документів. До них належать:

а) заява на відкриття поточного рахунку встановленого зразка, яку підписує керівник та головний бухгалтер підприємства;

б) копія довідки про внесення підприємства до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, засвідчена нотаріально або органом, що видав відповідну довідку;

в) копія свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи в органі державної виконавчої влади, іншому органі, уповноваженому здійснювати державну реєстрацію, засвідчена нотаріально чи органом, який видав свідоцтво про державну реєстрацію;

г) копія належним чином оформленого положення про діяльність підприємства (статут);

д) картка з відбитком печатки та зразками підписів посадових осіб підприємства, яким згідно з чинним законодавством та відповідними документами надано право розпоряджатися рахунком та підписувати розрахункові документи. Зразки підписів та повноваження посадових осіб засвідчуються нотаріально;

е) клопотання підприємства до банку, в якому відкривається поточний рахунок із зазначенням місцезнаходження підприємства, його ідентифікаційного номера, номера основного поточного рахунку та банку, в якому він відкритий, а також податкового органу, в якому підприємство перебуває на обліку;

ж) довідка про реєстрацію в органах Пенсійного фонду України.

Банк приймає документи, перевіряє їх і оформляє відкриття рахунку клієнта на основі договору про розрахунково-касове обслуговування за валютними рахунками.

Надходження в іноземній валюті на користь підприємства, а також кошти, отримані в іноземній валюті на українській території, зараховуються на його рахунок в уповноваженому банку. Для цього паралельно відкриваються два рахунки:

• розподільний рахунок для зарахування надходжень в іноземній валюті у повному обсязі;

• поточний валютний рахунок для обліку коштів, які залишаються у розпорядженні підприємств після обов’язкового продажу частини експортної виручки.

На розподільному рахунку валютні кошти юридичних осіб після їх зарахування можуть перебувати не більше п’яти банківських днів. Саме з цього рахунку за українським законодавством 50% валютної виручки підприємств підлягають обов’язковому продажу на міжбанківському ринку, після чого другі 50% зараховуються на поточний валютний рахунок клієнта банку. Кошти в іноземній валюті, які були зараховані на розподільний рахунок і не підлягають згідно з чинним законодавством України продажу, уповноважений банк зобов’язаний перерахувати на поточний рахунок клієнта також не пізніше п’яти банківських днів з моменту зарахування цих коштів на розподільний рахунок.

Поточний рахунок в іноземній валюті відкривається підприємству для проведення в межах чинного законодавства України в безготівковій та готівковій іноземній валюті розрахунків при здійсненні поточних операцій та для погашення заборгованості за кредитами в іноземній валюті.

На поточний валютний рахунок можуть зараховуватись суми в іноземній валюті, що надійшли як:

• експортна виручка;

• перерахування з поточних валютних рахунків інших українських підприємств;

• перерахування з поточних валютних рахунків підприємств з іноземною участю, які зареєстровані на українській території, в оплату куплених у власників рахунків товарів;

• внески та паї на оплату частки учасників у капіталі акціонерного товариства або спільного підприємства;

• перерахування з-за кордону нерезидентом на рахунок резидента, який є посередником, для подальшого перерахування іншим резидентам — суб’єктам господарської діяльності, за дорученням яких на підставі договорів комісії, доручення, консигнації або агентських угод був здійснений продаж товарів (робіт, послуг);

• інші суми, які використовуються й отримуються в межах валютних операцій, дозволених банку ліцензією.

Суми, що перебувають на поточних валютних рахунках, можуть бути за розпорядженням власника рахунку:

• переведені за кордон у відповідній банківській формі за експортно-імпортними операціями власника рахунку;

• перераховані на рахунки зовнішньоторговельних організацій для подальшого переведення за кордон в оплату товарів, що імпортуються;

• перераховані на поточні рахунки інших українських і спільних підприємств за оплату товарів (послуг), які виробляються (надаються) цими підприємствами;

• використані на оплату заборгованості за кредитом в іноземній валюті, на оплату банківських комісійних та поштово-телеграфних витрат, витрат, що пов’язані з відрядженнями, а також на інші цілі, які не суперечать ліцензії банку.

Уповноважені українські банки можуть відкривати поточні рахунки у національній валюті нерезидентам-інвесторам для здійснення ними інвестиційної діяльності на території держави. Іноземними інвесторами можуть бути фірми, банки та інші кредитні установи, міжнародні організації та окремі громадяни.

На поточний рахунок у національній валюті нерезидента-інвестора зараховуються кошти:

• одержані від продажу іноземної валюти на міжбанківському валютному ринку України, що вносяться як іноземна інвестиція;

• одержані у вигляді доходів (дивідендів) від здійснення інвестиційної діяльності в Україні;

• повернуті в результаті припинення нерезидентом інвестиційної діяльності в Україні;

• одержані в інших випадках, визначених чинним законодавством.

З поточного рахунку в національній валюті нерезидента-інвестора проводяться такі операції:

• розрахунки, пов’язані з реінвестиційною діяльністю на території України;

• придбання іноземної валюти на міжбанківському валютному ринку України для подальшого перерахування за кордон доходів, дивідендів від інвестиційної діяльності в Україні;

• розрахунки з митними, податковими та іншими органами у випадках, передбачених чинним законодавством;

• розрахунки з резидентами при здійсненні спільної інвестиційної діяльності;

• сплата послуг уповноваженому банку, який обслуговує рахунок;

• інші виплати, якщо вони не передбачені договорами (угодами, контрактами) про інвестиційну діяльність і не суперечать чинному законодавству України.

Уповноважені банки можуть відкривати поточні валютні рахунки також фізичним особам – суб’єктам підприємницької діяльності (резидентам), які здійснюють свою діяльність без створення юридичної особи. Поточний рахунок відкривається за режимом, який визначено для юридичних осіб – резидентів.

11. Згідно положень Митного Кодексу України, митна політика це система принципів і напрямків діяльності держави в сфері забезпечення своїх економічних інтересів та безпеки за допомогою митно-тарифних і нетарифних заходів регулювання зовнішньої торгівлі.

Проблеми сучасної митної політики пов’язані, з одного боку, з лібералізацією економіки, що спричинила розширенню кола суб’єктів господарювання, які отримали право безпосередньої участі на міжнародних ринках, з другого − із закономірними тенденціями розвитку міжнародних зв’язків та відносин в умовах наростаючої глобалізації світової економіки. В даній ситуації зростають обсяги переміщення товарів, послуг, інформації, технологій, об’єктів інтелектуальної власності, капіталів, робочої сили між країнами. Одночасно, зростає роль держави у формуванні обґрунтованої митної політики, яка є важливою умовою ефективної національної економіки.

Митна політика є складним механізм діяльності держави, що зачіпає комплекс інтересів країни, регіонів, підприємців, населення, в тому числі їх матеріальні та фінансові інтереси. Користуватися цим механізмом треба, ретельно зваживши взаємозв'язок інтересів та тенденції їх зміни. Головним у митній політиці є:

• встановлення оптимальних розмірів імпортно-експортних мит;

• своєчасний перегляд встановлених тарифів у зв'язку зі зміною ситуації на внутрішньому і зовнішньому ринках;

• визначення коефіцієнтів збільшення або зниження рівня митних тарифів з кожної номенклатурної групи товарів;

• більш активне використання ліцензування, квотування і сертифікації товарів.

Інструментом практичної реалізації митної політики в умовах лібералізації зовнішньої торгівлі є митна служба.

На сучасному етапі виділяють три фінансово-економічні проблеми, які вирішуються митними органами в ході реалізації митної політики держави:

1. Формування складу та товарної структури споживчого ринку України і створення конкурентного середовища.

2. Захист вітчизняних виробників від експансії світового ринку і доступу на український ринок дешевих, неякісних товарів, перш за все споживчих.

3. Забезпечення надходжень коштів від справляння митних зборів та податків до доходної частини державного бюджету.

На першому місці стоїть проблема формування споживчого ринку та створення конкурентного середовища. Споживчий ринок у країні має бути сформований і держава повинна приймати дієві заходи з його розвитку і вдосконалення. Ринок товарів і послуг формується за рахунок двох джерел: вітчизняне виробництво (реальний сектор економіки) і матеріальні запаси і державні резерви; імпорт продукції за рахунок функціонування світового ринку.

Стан споживчого ринку зачіпає інтереси населення країни, а тому органи влади повинні приділяти пріоритетну увагу складом та товарній структурі споживчого ринку. Насиченість споживчого ринку по складу та структури веде до створення конкурентного середовища, стабілізації і навіть зниження оптових і роздрібних цін на споживчі товари.

Основним інструментом державного регулювання внутрішнього ринку країни в процесі взаємодії зі світовим ринком є митний тариф (зведення ставок митних зборів, що застосовуються до товарів, що переміщуються через митний кордон України), який країна використовує як: захист вітчизняного виробника; джерело поповнення державного бюджету; інструмент зовнішньоекономічної політики держави; як регулятор ввезення-вивезення товарів.

Митне регулювання зовнішньоекономічної діяльності здійснюється згідно з Митним кодексом, законом України “Про зовнішньоекономічну” діяльність, Єдиним митним тарифом України та міжнародними договорами України. Митне регулювання передбачає регулювання питань, пов'язаних із встановленням мита та інших податків, що справляються при переміщенні товарів через митний кордон України, процедурами митного контролю, організацією діяльності органів митного контролю України. Тобто, митне регулювання є впливом держави в особі державних органів (насамперед – митних) на інших суб’єктів митних відносин з метою підпорядкування їхніх дій загальнодержавним економічним інтересам.

Митне регулювання імпорту здійснюється за допомогою імпортних мит і митних пільг (преференцій), регулювання експорту – з допомогою експортних мит.

Існують і нетарифні заходи зовнішньоекономічного регулювання, які встановлюються урядом і є виключними заходами оперативного регулювання зовнішньоекономічної діяльності, що застосовуються відносно ряду товарів. До них відносяться: ліцензування, квотування, сертифікація. Ліцензування застосовується як до ввізних, так і вивізних товарів і являє собою видачу спеціальних дозволів – ліцензій на право ввезення або вивезення конкретних товарів. Квотування являє собою кількісне обмеження виробництва, експорту та імпорту товарів з фізичного обсягу або за вартістю, що вводиться державними органами з метою регулювання зовнішньої торгівлі, а також збалансування внутрішньої торгівлі і платежів. Квоти затверджуються Міністерством економіки України за погодженням з відповідними міністерствами та відомствами виходячи з прогнозних балансів виробництва і споживання товарів, на які вони встановлюються. Сертифікація продукції – документальне підтвердження відповідності продукції певним вимогам,конкретним стандартам або технічним умовам. Перелік товарів, що ввозяться на митну територію України та підлягають обов'язковій сертифікації, визначається Держстандартом України за узгодженням з Державною митною службою України.

Друга за пріоритетності проблема вирішується митною службою перш за все за рахунок своєчасного перегляду та уточнення рівня митних імпортних мит. Рівень митних імпортних мит повинен бути таким, щоб, по-перше, споживчий ринок України був насичений необхідними для населення споживчими товарами та продуктами. По-друге, конкуренція імпорту на українському ринку була нормальною, яка не дозволяє "забивати" вітчизняне виробництво, як це сталося в 90-і роки з вітчизняними підприємствами легкої промисловості.

Третя проблема вирішується митними органами за допомогою набору наступних митних інструментів (митних платежів): митний збір, ПДВ, акцизи, збори за видачу ліцензій митними органами України і поновлення дій ліцензій, збори за видачу кваліфікаційного атестата фахівця з митного оформлення і поновлення дії атестата, митні збори за митне оформлення, плата за інформування та консультування, плата за прийняття попереднього рішення, плата за участь у митних аукціонах. Закон "Про митний тариф" встановлює порядок формування та застосування митного тарифу України - інструменту торговельної політики та державного регулювання внутрішнього ринку товарів при його взаємозв'язку із світовим ринком.

Митне регулювання впливає на розвиток міжнародної торгівлі та на рух інвестиційних потоків за такими основними напрямами.

По-перше, захищає вітчизняні виробництва шляхом подорожчання ввезених товарів від надмірної або небажаної іноземної конкуренції на внутрішньому ринку. Стягуючи мита при імпорті, що є різновидом оподаткування, держава нейтралізує переваги іноземних фірм, знижуючи цінову конкурентоспроможність товарів, що ввозяться.

Мотивами застосування більш високих ставок мита можуть служити зміцнення національної безпеки (наприклад, продовольчої) з урахуванням потреби мати на території країни необхідний мінімум вироблених товарів на випадок виникнення надзвичайних ситуацій; підтримка певної галузі, яка має стратегічне значення або важлива з міркувань престижу країни; підтримка зайнятості; сприяння структурному реформуванню національної економіки, успішному становленню нових галузей.

У сучасних умовах галузі та підприємства, які потребують захисту від небажаної іноземної конкуренції, існують як у розвинених країнах, так і в країнах, що розвиваються. Практично всі нові індустріальні країни Азії та Латинської Америки в період становлення виробництва та освоєння ними внутрішнього ринку захищали останній високими тарифними бар’єрами для підвищення конкурентоспроможності та пристосування національного виробництва до більш високих вимог світового ринку. Наприклад, наприкінці 1980-х – на початку 1990-х рр. середньоарифметичні значення тарифу за деякими групами виробів становили в Індії (1990) 84,1 %, Китаї (1992) – 44,9, Бразилії (1991) – 26,3 %.

Якщо розмір мит не заборонний (настільки великий, що ввезення товарів стає практично неможливим), а економічно обґрунтований, то в цьому випадку зрівнюються цінові умови конкуренції для іноземних та вітчизняних постачальників. Зарубіжні фірми не позбавляються можливості вести конкурентну боротьбу з місцевими підприємствами, але позиції їх товарів у сфері цінової конкуренції погіршуються. Тим самим тарифи створюють оптимальне конкурентне середовище на внутрішньому ринку, сприяють підвищенню якості та зниженню цін на продукцію вітчизняних товаровиробників.

По-друге, митне регулювання стимулює розширення експорту товарів і підвищення конкурентоспроможності національного виробництва. Це відбувається в тому випадку, коли держава за допомогою одностороннього зниження або скасування мит на ввезену сировину, матеріали чи обладнання, комплектуючі вироби, не вироблені в країні, сприяє вітчизняним підприємствам у випуску більш конкурентоспроможної продукції, призначеної для реалізації за кордоном.

По-третє, служить засобом залучення іноземного капіталу в обробні галузі промисловості, що особливо актуально для країн з ринками, які розвиваються. При збереженні відносно високих мит або їх збільшенні на готову продукцію тих галузей обробної промисловості, де ціни визначають її конкурентоспроможність, можна стимулювати зацікавленість іноземних підприємців у створенні відповідних виробництв на території країни, особливо якщо вона має місткий внутрішній ринок.

По-четверте, митне регулювання сприяє формуванню транскордонних виробничо-технологічних зв’язків, розвитку міжнародної спеціалізації та кооперування виробництва, що, як відомо, є основою реального інтегрування економічних комплексів різних країн. Шляхом установлення знижених або нульових ставок мит на готові вироби та/або комплектуючі компоненти (наприклад, для автотранспортних засобів) країни регулюють масштаби і темп втягування різних секторів своєї економіки у світогосподарські зв’язки.

По-п’яте, використовується в багатьох країнах як інструмент впливу на економічну політику іншої держави-партнера для отримання тарифних поступок (на основі взаємності), поліпшення умов доступу для національних експортерів, для протидії дискримінаційним заходам, тобто виконує торгово-політичну функцію. Мита стали основним торговельно-політичним інструментом утворення торгово-економічних об’єднань, які формуються на дво- і багатосторонній основі.

Зі зниженням митного протекціонізму та підвищенням частки безмитно ввезених товарів у загальному обсязі імпорту значення торгово-політичної функції митного тарифу для основних країн – учасниць міжнародної торгівлі зменшувалося. Проте за деякими напрямами, наприклад у торгівлі продовольчими товарами між розвиненими країнами і країнами, що розвиваються, ця функція зберігає свою важливу роль.

По-шосте, митне регулювання стимулює розвиток інтеграційних процесів між державами, що мають розвинену ринкову економіку, високий рівень індустріалізації й диверсифікації виробництва шляхом поліпшення умов для товарообміну країн – учасниць регіональних об’єднань. Позитивний ефект від утворення великого, вільного від прикордонних бар’єрів ринку товарів полягає в можливості отримання більшого прибутку за рахунок масштабів виробництва й динамічного зростання взаємної торгівлі партнерів в інтеграційних угрупованнях.

Митне регулювання є одним з основних загальновизнаних засобів реалізації державної економічної політики, інструментом виконання внутрішніх завдань. Диференціюючи ставки імпортних (експортних) мит, держава реалізує пріоритети економічної політики. Тобто, за його допомогою проводиться, наприклад, модернізація і реконструкція основних галузей економіки, раціоналізація товарної структури експорту та імпорту, насичується внутрішній ринок, урівноважується торговий і платіжний баланс, забезпечуються рівні умови конкуренції тощо. Це досягається шляхом збільшення імпортних ставок (наприклад, на предмети розкоші) або зменшення їх (на високотехнологічне обладнання), а також надання пільгового режиму в порівнянні з національним (у вільних економічних зонах).

Таким чином, враховуючи вищевикладене, можна відмітити, що один з основних важелів, за допомогою якого держава впливає на зовнішню торгівлю, це митна політика. Обмежуючи або стимулюючи ввіз і вивіз конкретних товарів, можна вирішувати найрізноманітніші проблеми: наповнювати дохідну частину державного бюджету, підтримувати вітчизняних виробників, насичувати внутрішній ринок певними товарами, створювати сприятливі умови для експорту вітчизняної продукції, що є найважливішими економічними завданнями країни.

Діюче українське законодавство дозволяє застосовувати практично всі відомі у світовій практиці заходи митного (тарифного і нетарифного) регулювання зовнішньої торгівлі. Вибір же тих чи інших заходів залежить від цілей, які ставить держава перед митною службою.

Щодо конкретних змін у сфері митно-тарифної політики, котрі сприятимуть руху інвестиційних потоків, то основну увагу варто зосередити на таких аспектах.

Перш за все треба усунути можливості використання ставок митного тарифу, призначених для стимулювання ввезення окремих товарів, недобросовісними учасниками ЗЕД. Можливо, передбачити більш широке використання ставок мита на товар залежно від його кінцевого призначення. У відношенні таких товарів треба ввести обов'язкову попередню класифікацію (привласнення коду товару до його митного оформлення). З іншого боку, слід визнати, що самі ставки митного тарифу недосконалі і потребують кардинального перегляду.

Варто оптимізувати абсолютний розмір ставок митних зборів, включаючи в необхідних випадках можливість коректування складових комбінованих ставок на окремі товари. Світовий досвід показує, що застосування високих ставок митних зборів приносить певний ефект тільки в тому випадку, коли держава вводить жорсткий протекціоністський режим і доповнює митну політику адміністративними заходами з контролю за ринком. Якщо ж цього немає, то встановлення високих ставок приводить або до згортання торговельних операцій, або до масового ухиленням від сплати платежів.

Необхідним є розширення номенклатури товарів, які обкладаються комбінованими або специфічними видами ставок митних зборів, у тому числі так званими плюсовими комбінованими ставками. Це досить ефективний механізм протидії спробам ухилення від сплати платежів шляхом заниження задекларованої митної вартості. Введення фактично заборонних вивізних мит на товари, заявлені до експорту за низькими цінами, може стати додатковим бар'єром на шляху витоку капіталів з країни.

Ще один необхідний захід – встановлення однакових (уніфікованих) ставок мита на товари, які мають подібні характеристики. Це покладе кінець одному з найпоширеніших на даний момент порушень – заявою однорідних товарів у товарні позиції, на які встановлено більш низьку ставку мита.

Тарифна політика має стати більш гнучкою і оперативною. Щоб швидше реагувати на зміни економічної ситуації на ринках, варто ширше використовувати такі специфічні механізми, як сезонні мита та тарифні квоти, які дозволяють диференціювати розмір ставок мит. Ефективним заходом може також стати введення заохочувальних мит. Ставки таких мит встановлюються в розмірі 50% від ставок, передбачених у тарифі, і застосовуються за рішенням уряду для стимулювання ввезення товарів інвестиційного призначення великими інвесторами, які уклали угоди з уповноваженим державним органом.

Враховуючи досвід країн Заходу, відмітимо, що пріоритетними напрямами у системі спрощення митно-тарифного регулювання на основі зарубіжного досвіду є такі:

• удосконалення та уніфікація процедур справляння платежів, посилення контролю за повнотою бази митного оподаткування, недопущення заниження митної вартості товарів, невірного визначення класифікації товарів та країн їх походження;

• спрощення та модернізація митних процедур на кордонах і всередині країни, в основі якого лежить розширення переліку суб’єктів, які користуються спрощеною процедурою митного контролю товарів, здійснення митного контролю, заснованого на аналізі ризиків, скорочення до мінімуму кількості та часу проведення процедур митного контролю та оформлення, забезпечення роботи за принципом «єдиного офісу» у повному обсязі, розширення застосування спільного контролю з митними органами суміжних країн;

• забезпечення комплексного контролю за додержанням митного законодавства підприємствами, яке полягає у: впровадженні контролю на основі методів аудиту, реалізації віднесених до компетенції митної служби заходів, спрямуванні роботи на протидію правопорушенням «інтелектуального» характеру, посиленні митного контролю за здійсненням зовнішньоекономічних операцій товарів, викритті незаконних переміщень;

• розробка та імплементація митного законодавства, що відповідає міжнародним стандартам та стандартам ЄС, яка передбачає удосконалення Митного кодексу України, враховуючи положення законодавства ЄС, приєднання України до міжнародних конвенцій з митних питань та забезпечення їх імплементації у митному законодавстві України;

• розвиток та удосконалення функціональних підсистем Єдиної автоматизованої інформаційної системи Держмитслужби та реалізація перспективних інформаційних технологій, які полягають у розробці та впровадженні нових автоматизованих підсистем, програмних продуктів та Інформаційного забезпечення, удосконаленні технологій декларування товарів та транспортних засобів.

Для ефективної зовнішньоекономічної діяльності (ЗЕД) підприємств найголовнішим засобом активізації експортно-імпортної діяльності, яка б відповідала законодавству, прийнятому у високо розвинутих країнах, є пошук внутрішніх резервів скорочення витрат при митному оформленні операцій.

Для зменшення витрат на митне оформлення слід забезпечити на підприємстві роботу фахівців, які володіють необхідними знаннями митного законодавства й здатні постійно стежити за його змінами. Також потребує впровадження ефективна організаційно-функціональна схема взаємодії усіх підрозділів підприємства, яка б дозволила спрямувати зусилля на зменшення витрат підприємства у сфері експортування продукції. Служби, від яких залежить виробництво та збут продукції за кордон, повинні узгоджувати питання, що виникають з відділом декларування. Тоді багатьох проблем, які виникають при митному оформленні, можна буде уникнути на стадії виробництва, складання контракту та підготовки товару для продажу.

На сьогодні існує багато ускладнень та бюрократичних перешкод у митному оформленні, тому підприємство повинно в повній мірі володіти діючим законодавством, особливо в галузі митного оформлення, для попередження затримок та перешкод, а також зменшення витрат.

Тобто, розв’язання потребують такі проблеми: можливість втрат з причин заниження митної вартості товарів, недостовірної класифікації товарів та визначення країн їх походження; ускладненість та значна тривалість процедур митного контролю та оформлення, а також інших видів державного контролю товарів, що переміщуються через митний кордон України; недостатнє стимулювання підприємств до прозорого здійснення зовнішньоекономічної діяльності та дотримання законодавства; інтелектуалізація митних правопорушень, необхідність активізації протидії митним правопорушенням та контрабанді; неповна відповідність вітчизняної нормативно-правової бази з митних питань законодавству Євросоюзу.

Відповідно, пріоритетними напрямами вдосконалення зовнішньоекономічної діяльності у контексті митного регулювання, мають стати:

• зниження витрат на митне оформлення та усунення зайвих і неефективних операцій;

• спрощення схеми митних процедур;

• скорочення обсягу необхідної документації;

• виключення затримок митних вантажів;

• попередження зловживань у процесі оформлення експортно-імпортних операцій.

Отже, можна зробити такий висновок, що від правильно організованої системи митного контролю і оформлення відповідної документації залежить чітка робота підприємства, яке здійснює зовнішньоекономічну діяльність.