2. Концепція прийнятного (допустимого) ризику в туризмі.

Завдання: представте навчальний матеріал у вигляді тез.

Аксіома про потенційну небезпеку передбачає кількісну оцінку негативної дії, яка оцінюється ризиком нанесення того або іншого збитку здоров'ю і жит­тю. Ризик – це частота реалізації небезпеки, її кількісна оцінка. Він визна­чається як відношення тих чи інших небажаних наслідків в одиницю часу до можливого числа подій.

Існують наступні критерії ризику:

- неприпустимий (надмірний) характеризується винятково високим рівнем ризику, що у більшості випадків приводить до негативних наслідків;

- небажаний (гранично допустимий) – це максимальний ризик, що не повинний перевищуватися, незалежно від очікуваного результату;

- прийнятний з перевіркою (допустимий ризик) – це такий рівень ризику, який суспільство може прийняти (дозволити), з огляду на техніко-економічні і соціальні можливості на даному етапі свого розвитку. Він поєднує технічні, економічні, соціальні і політичні аспекти і є визначеним компромісом між рівнем безпеки і можливостями його досягнення. Суть концепції прийнятного ризику полягає в бажанні створити настільки не­значні небезпеки, які у даний момент може сприйняти суспільство;

- прийнятний без перевірки (знехтуваний) – ризик має настільки низький рівень, що він знаходиться в межах припустимих відхилень природ­ного рівня.

Безпека життєдіяльності базується не на концепції абсолютної безпеки, до­сягнення якої майже неможливе, а на концепції прийнятного (допустимого) ризику, при якому захисні заходи дозволяють підтримувати певний рі­вень безпеки.

Згідно аксіоми про потенційну небезпеку людської діяльності, в жодному виді діяльності неможливо досягти абсолютної безпеки. Отже – будь-яка ді­яльність потенційно небезпечна.

На думку фахівців, використання ризику для оцінки небезпек переважне, ніж використання традиційних показників. Прийнятний ризик поєднує в собі технічні, економічні, соціальні і політичні аспекти і є певним компромісом між рівнем безпеки і можливостями її досягнення.

Перш за все потрібно мати на увазі, що економічні можливості підвищення безпеки технічних систем небезмежні. Витрачаючи надмірні кошти на підви­щення безпеки, можна завдати збитку соціальній сфері, наприклад погіршити медичну допомогу. У вимогах досягнен­ня нульового ризику ситуація може обернутися до людей соціальною траге­дією з безробіттям. За умови збільшення витрат технічний ризик знижується, але зростає соціальний. Сумарний ризик має мінімум при певному співвідно­шенні між інвестиціями в технічній і соціальній сферах.

Незаперечним є те, що всі дії людини і всі компоненти довкілля, перш за все технічні засоби і технології, окрім позитивних властивостей і результатів, здат­ні генерувати травмуючі і шкідливі чинники. При цьому будь-яка нова пози­тивна дія або результат неминуче супроводжуються виникненням додаткових негативних чинників.

У даним час перелік реально діючих негативних чинників значний і налічує більше 100 видів. До найпоширеніших і таких, що мають достатньо високі кон­центрації або енергетичні рівні відносяться шкідливі виробничі чинники: запи­леність і загазованість повітря, шум, вібрації, електромагнітні поля, іонізуючі випромінювання, підвищені або понижені параметри атмосфери (температури, вологості, рухливості повітря, тиску), недостатнє і неправильне освітлення, монотонність діяльності, важка фізична праця тощо.

Негативна дія на туриста, на жаль, не обмежується природними небезпека­ми. Людина, вирішуючи завдання свого відпочинку, оздоровлення чи розваги, безперервно впливає на довкілля своєю діяльністю і продуктами діяльності, генеруючи в довкіллі антропогенні небезпеки. Чим вище перетворююча діяль­ність людини, тим вище рівень і число антропогенних небезпек – шкідливих і травмуючих чинників, що негативно впливають на людину і середовище, що її оточує.

Небезпечними є всі системи, що мають енергію, хімічно або біологічно ак­тивні компоненти, а також характеристики, що несумісні з умовами життєді­яльності людини.

Небезпеки часто носять потенційний характер. Актуалізація небезпек відбу­вається за певних умов, що називаються причинами. Ознаками, що визначають небезпеку, є: загроза для життя, можливість нанесення збитку здоров'ю, пору­шення умов нормального функціонування органів і систем людини.

Ідентифікація небезпек

Під ідентифікацією розуміється процес виявлення і встановлення кількісних, часових, просторових і інших характеристик, необхідних і достатніх для розробки профілактичних і оперативних заходів, направлених на забезпечення безпеки життєдіяльності.

У процесі ідентифікації виявляються номенклатура небезпек, вірогідність їх прояву, просторова локалізація (координати), можливий збиток і інші парамет­ри, необхідні для вирішення конкретного завдання, – забезпечення належної безпеки туриста.

Головне полягає у встановленні можливих причин прояву небезпеки. Пов­ністю ідентифікувати небезпеку дуже важко. Наприклад, причини деяких ава­рій і катастроф залишаються невиясненими довгі роки або назавжди. Можна говорити про різний ступінь ідентифікації: більш менш повний, наближений, орієнтовний тощо.

Причини і наслідки небезпек

Умови, при яких реалізуються потенційні небезпеки, називаються їх причи­нами. Причини характеризують сукупність обставин, завдяки яким небезпеки ви­являються і викликають ті або інші небажані наслідки. Форми небажаних наслідків, або збитку, різноманітні: травми різної важ­кості, захворювання, шкода навколишньому середовищу тощо.

Небезпека, причини і наслідки є основними характеристиками таких подій, як нещасний випадок, надзвичайна ситуація, пожежа тощо. Тріада «небезпека-причини-небажані наслідки» – це логічний процес роз­витку, що реалізовує потенційну небезпеку в реальний збиток (результат). Зде­більшого, цей процес включає декілька причин. Одна і та сама небезпека може реалізовуватися в небажану подію завдяки причині. В основі профілактики нещасних випадків лежить пошук причин.

Види ризиків

Розрізняють індивідуальний і колективний (соціальний, груповий) ризик (по кількості постраждалих). Індивідуальний ризик характеризує реалізацію небезпеки відповідного виду діяльності для конкретного індивіда. Колективний ризик – це травмування або загибель двох чи більше людей під впливом небезпечних і шкідливих виробничих чинників.

Важливо розрізняти ризик за наявності джерела небезпеки і ризик за наяв­ності джерела, що справляє шкідливу дію на здоров'я. Джерело небезпеки по­тенційно володіє шкідливими чинниками, які впливають на організм, майно або навколишнє середовище протягом відносно короткого відрізку часу. Що стосується джерела, яке характеризується шкідливими чинниками, то прийня­то вважати, що воно впливає на об'єкт протягом достатньо довгого часу.

Мотивований (обґрунтований) і немотивований (необґрунтований) ризик. У випадках виробничих аварій, пожеж з метою рятування постраждалих, а та­кож цінного устаткування або господарчих споруд доводиться йти на вмотиво­ваний ризик. Невиконання працівниками правил безпеки, технологічних процесів, неви­користання засобів захисту тощо формують необґрунтований ризик, який, як правило, складає передумови виникнення травм і аварій на виробництві.

Управління ризиком

Проблема підвищення рівня безпеки – це основне питання теорії і практики безпеки. Очевидно, що для цієї мети засоби можна витрачати за трьома напрям­ками:

- удосконалення технічних систем і об'єктів;

- підготовка персоналу;

- ліквідація наслідків.

В основі управління ризиком лежить методика порівняння витрат і отриманих вигод від зниження ризику.

Послідовність вивчення небезпек:

Стадія 1 - попередній аналіз небезпек (виявлення джерел небезпеки і значення частини системи, що можуть викликати ці небезпеки, а також ввести обмеження на аналіз, тобто виключити небезпеки, що не будуть вивчатися).

Стадія 2 - виявлення послідовності небезпечних ситуацій.

Стадія 3 - аналіз наслідків.

Системний аналіз безпеки

Системний аналіз — це сукупність методологічних засобів, що викорис­товуються для підготовки і обґрунтування рішень за складних проблем без­пеки.

Мета системного аналізу безпеки життєдіяльності полягає у виявленні при­чин, що впливають на виникнення небажаних подій (аварій, катастроф, пожеж, травм тощо), і розробки попереджувальних заходів, що зменшують вірогід­ність їх виникнення.