2. Міжнародний поділ праці та умови його розвитку.

Розвиток міжнародних економічних відносин обумовлений відмінностями у наділеності країн факторами виробництва (економічними ресурсами). Це веде, з одного боку, до міжнародного поділу праці, а з іншого — до переміщення цих факторів між країнами.

Міжнародний поділ праці — це процес відособлення різних видів трудової діяльності на міжнародному рівні, які взаємодіють і взаємодоповнюють один одного, складаючи об’єктивну основу міжнародного обміну товарами, послугами та результатами інших видів діяльності.

До промислового перевороту (кінець XVIII — перша половина XIX ст.) міжнародний поділ праці базувався на відмінностях в природнокліматичних умовах виробництва.

На індустріальній стадії виробництва посилюється спеціалізація, яка ґрунтується на відмінностях країн за іншими факторами виробництва: капітал, праця, підприємницькі здібності, знання. В економічних взаємовідносинах країн став домінувати принцип порівняльних переваг. Відповідно до цього принципу країни спеціалізуються на виробництві тих товарів, які вони можуть створювати з відносно нижчими витратами порівняно з іншими країнами.

Основними формами міжнародного поділу праці є міжнародна спеціалізація та міжнародна кооперація.

Міжнародна спеціалізація виробництва — це форма міжнародного поділу праці, за якої зосередження однорідного виробництва у світі відбувається на основі прогресуючої диференціації виробничих процесів між різними країнами та їх суб'єктами. Іншими словами, відбувається зосередження виробництва одних видів продукції в одних країнах (або на підприємствах одних країн), а інших видів продукції — в інших країнах (чи на їх підприємствах).

Відомі дві історичні форми міжнародної спеціалізації — міжгалузева і внутрішньогалузева.

Міжгалузева міжнародна спеціалізація виробництва стосується виготовлення продукції цілих галузей національних господарств. Видами міжгалузевої спеціалізації можна назвати міжнародну спеціалізацію на добуванні паливно-енергетичних ресурсів, на сировинному виробництві, на агропромисловому виробництві, на випуску готової кінцевої продукції тощо.

Внутрігалузева міжнародна спеціалізація полягає в зосередженні підгалузей і фірм на виготовленні окремих видів продукції в межах конкретної галузі:

• виготовлення верстатів, машин, обладнання і устаткування у машинобудуванні;

• виробництво м’ясних і молочних продуктів, хлібо-булочних виробів, олії у сільському господарстві;

• створення пластмас, мінеральних добрив, медичних та косметичних препаратів у хімічній промисловості і т.д.

Крім того, виділяють три види спеціалізації:

• предметну, тобто випуск готової продукції;

• подетальну, тобто виготовлення деталей, вузлів, агрегатів і компонентів внутрігалузевого та міжгалузевого застосування;

• технологічну або стадійну, тобто здійснення окремих операцій або виконання окремих технологічних процесів (наприклад, компонування, фарбування, термообробка, виробництво заготовок тощо).

Міжнародна виробнича кооперація — це форма організації спільного або взаємоузгодженого виробництва за участю двох або декількох країн. Найбільшого розвитку вона отримала у машинобудуванні, електроніці, хімічній та деяких інших галузях промисловості, перш за все у виготовленні високотехнологічної продукції. В останні 10—15 років міжнародна кооперація значно вплинула на підвищення темпів НТП, диверсифікацію виробництва, розвиток компаній-конгломератів.

Основні способи налагодження міжнародних коопераційних зв’язків у літературі зводяться до трьох методів:

• здійснення спільних програм;

• договірна спеціалізація;

• інтегрована кооперація.

Здійснення спільних програм міжнародного виробничого кооперування полягає в підрядному кооперуванні та спільному виробництві.

Суть підрядного кооперування зводиться до того, що замовник доручає виконавцю проведення певних робіт у відповідності з наперед обумовленими вимогами щодо термінів, обсягів, якості виконання та інших умов. При цьому розглядають два різновиди міжнародного виробничого кооперування: просте виготовлення продукції (або його ще називають “класичним підрядом”) та підряд з проектування й виготовлення нового продукту.

Спільне виробництво зводиться до того, що дві сторони (або більше) з різних країн об’єднуються при виконанні певних робіт чи програм. Наприклад, декілька фірм з різних країн виконують роботи з відновлення нафтодобувних комплексів у Кувейті, які потерпіли від військових дій.

Договірна спеціалізація, як ще один зі способів налагодження коопераційних зв’язків, полягає в розмежуванні видів діяльності між суб’єктами з різних країн, щоб не дублювати один одного, а взаємодоповнювати. При цьому вони часто розбивають загальну програму на підпрограми, які виконують роздільно, але в межах загальної програми.

Договірна спеціалізація передбачає й об’єднання вже апріорно спеціалізованих суб’єктів для виконання складних програм. Договірна спеціалізація, як і всяка інша форма кооперації, згладжує конкурентне протистояння фірм з різних країн.

Останнім часом у світі, а особливо в постсоціалістичних країнах, досить бурхливо розвивається інтегративне кооперування, яке здійснюється в формі об’єднання капіталів декількох суб’єктів з різних країн ля досягнення окремих, спільно узгоджених цілей. Найпоширенішим видом інтегрованої кооперації стало створення міжнародних спільних підприємств. У той же час, не менш важливим видом інтрегративного кооперування є розвиток і поширення володінь транснаціональних і мультинаціональних компаній, які мають набагато ширшу гаму особливостей порівняно зі спільними підприємствами.

Розглядаючи умови розвитку МПП, слід мати на увазі, що всі вони входять у середовище МЕВ, а тому широко про них йтиметься у розділі 3. Тут же тільки основні умови МПП розділяються на три групи й наводиться їхній перелік.

До першої групи відносяться умови, які мають природно-географічне походження:

• наявність або відсутність тих чи інших природних ресурсів;

• нерівномірність кліматичних умов;

• географічне розташування;

• різниця у величині території;

• наявність моря чи виходу до моря;

• наявність великих річок чи озер.

• різниця в чисельності населення;

До другої групи можна було б віднести усі решта факторів, але умови, пов’язані з науково-технічним прогресом (НТП), надто мобільні й виділяються в окрему групу. Отож, до другої групи належать соціально-економічні умови:

• особливості історичного розвитку тієї чи іншої країни;

• переважаючі відносини власності;

• соціальна природа і механізм організації національних господарств;

• спільність і різниця в національних традиціях, інших культурних цінностях;

• виробничі та зовнішньоекономічні традиції;

• соціально-економічний розвиток сусідніх народів (країн);

• політичні інтереси

• ідеологія.

Фактори, що цілком пов’язані з НТП:

• розвиток науки;

• рівень розвитку науково-дослідних і дослідно-конструкторських розробок;

• технологічна диверсифікація;

• рівень морального зношення основних засобів виробництва;

• оптимальність розмірів підприємств.

Наведені умови розвитку міжнародного поділу праці, як бачимо, можна звести до продуктивних сил і соціальних відносин, а тому це дозволяє стверджувати, що МПП є функцією продуктивних сил і соціальних відносин. У той же час слід нагадати, що міжнародний поділ праці є основою розвитку світового господарства.

Також варто зазначити, що змінилася сила впливу на МПП деяких груп факторів. Якщо на початку ХІХ століття важливу роль відігравали природно-географічні фактори (різниця між країнами у наявності в надрах мінералів, добрих ґрунтів, водних та лісних ресурсів), то в нинішніх умовах МПП залежить від різниці в наявності капіталу, кваліфікованих трудових ресурсів, підприємницького хисту, знань.