Глава II

ЗАКОНОДАВЧА БАЗА ЗАХИСТУ ІНФОРМАЦІЇ

Законодавча база захисту інформації по-перше спирається на Конституцію України, але у статті 8 стверджує, що в Україні визначається і діє принцип вер- ховенства права.

Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші норма- тивно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні від- повідати їй.

Крім того, норми Конституції України є нормами прямої дії.

• Згідно зі статтею 17: "Захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу."

Конституція України також відмічає, що згідно статті 21 "Усі люди є віль- ні у своїй гідності та правах.

Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними."

• Стаття 22 "Права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпаними.

Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.

При прийнятті нових законів або внесення змін до чинних законів не допу- скається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод."

• Згідно зі статтею 23: "Кожна людина має право на вільний розвиток своєї особистості, якщо при цьому не порушуються права і свободи інших людей, та має обов'язки перед суспільством, в якому забезпе- чується вільний і всебічний розвиток її особистості."

Безпосередньо до захисту інформації відносяться статті ЗО, 31, 32, та 107 Конституції і вони встановлюють законодавчу базу - стаття ЗО "Кожному гара- нтується недоторканість житла".

• Не допускається проникнення до житла чи до іншого володіння осо- би, проведення в них огляду чи обшуку інакше як за вмотивованим рішенням суду.

У невідкладних випадках, пов'язаних із врятуванням життя людей та май- на чи з безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні зло- чину, моясливий інший, встановлений законом, порядок проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду і обшуку."

• Стаття 31. "Кожному гарантується таємниця листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції. Винятки можуть бути встановлені лише судом у випадках, передбачених законом, з метою запобігання злочинові чи з'ясувати істину під час розслідування кримінальної справи, якщо іншими способами одержати інформацію неможливо."

• Стаття 32. "Ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сі- мейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Не допускається збирання, використання та поширення конфіденційної ін- формації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в ін- тересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Кожний громадянин має право знайомитися в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, установах і організаціях з відомостями про себе, які не є державною або іншою захищеною законом таємницею.

Кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім'ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недосто- вірної інформації."

• Також до питань захисту інформації відносяться перша частина стат- ті 107, а саме, "Рада Національної безпеки і оборони України є коор- динаційним органом з питань національної безпеки і оборони при Президентові України.

Рада національної безпеки і оборони України координує і контролює дія- льність органів виконавчої влади у сфері національної безпеки і оборони."

Закони, які визначають законодавчу базу, приймаються на основі Консти- туції України і відповідають її положенням.

В нинішній час законодавча база України з питань захисту інформації спи- рається на дії наступних Законів України:

• "Про основи національної безпеки України ";

• "Про Концепцію Національної програми інформатизації ";

• "Про інформацію";

• "Про державну таємницю";

• "Про захист інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах";

• "Про науково-технічну інформацію";

• "Про Службу безпеки України";

• "Про міліцію";

• "Про державну податкову службу України";

• "Про Державну службу спеціального зв'язку та захисту інформації Укра- їни";

• "Про Державну прикордонну службу України ";

• "Про контрозвідувальну діяльність ";

• "Про розвідувальні органи України";

• "Про зв'язок ";

• "Про моніторинг телекомунікацій";

• "Про Національну систему конфіденційного зв'язку ";

• "Про електронний цифровий підпис ";

• "Про електронні документи та електронний документообіг ";

• "Про оперативно-розшукову діяльність ";

• "Про Національний банк України ";

• "Про банки і банківську діяльність ";

• "Про платіжні системи та переказ грошей в Україні ".

Розглянемо більш докладно кожний з перерахованих Законів.

• Закон України "Про основи національної безпеки України" та "Про Концепцію Національної програми інформатизації " є найважливі- шими законами, які визначають основні засади державної політики побудови системи захисту в Державі.

Закон України "Про основи національної безпеки України " введений в дію 15 грудня 2005 року. Він, відповідно до пункту 17 частини першої статті 72 Конституції України, визначає основні засади державної політики, спрямованої на захист національних інтересів і гарантування в Україні безпеки особи, суспі- льства і держави від зовнішніх і внутрішніх загроз в усіх сферах життєдіяльно- сті.

Основними статтями цього Закону щодо ЗІ є стаття 3 "Об'єкти національ- ної безпеки"; стаття 5 "Принципи забезпечення національної безпеки "; стаття 6 "Пріоритети національних інтересів"; стаття 7 "Загрози національним інтересам і національній безпеці України"; стаття 8 "Основні напрями державної політики з питань національної безпеки". При розгляді статей будемо звертати увагу тільки на ті матеріали, які відносяться до проблем ЗІ.

Відповідно до Закону об'єктами національної безпеки є:

• людина і громадянин - їхні конституційні права і свободи;

• суспільство - його духовні, морально-етичні, культурні, історичні, інте- лектуальні та матеріальні цінності, інформаційне і навколишнє природне середовище і природні ресурси;

• держава - її конституційний лад, суверенітет, територіальна цілісність і недоторканість.

Виходячи з цього основними принципами забезпечення національної без- пеки є:

• пріоритет прав і свобод людини і громадянина;

• верховенство права;

• пріоритет договірних (мирних) засобів у розв'язання конфліктів;

• своєчасність і адекватність заходів захисту національних інтересів реа- льними і потенційними загрозами;

• чітке розмежування повноважень та взаємодія органів державної влади у забезпеченні національної безпеки;

• демократичний цивільний контроль над Воєнною організацією держави та іншими структурами в системі національної безпеки. Національна безпека України забезпечується шляхом проведення вива- женої державної політики відповідно до прийнятих в установленому порядку доктрин, концепцій, стратегій і програм у політичній, економічній, соціальній, воєнній, екологічній, науково-технологічній, інформаційній та інших сферах.

Виходячи з попереднього, пріоритетами національних інтересів України є:

• гарантування конституційних прав і свобод людини і громадянина;

• розвиток громадського суспільства, його демократичних інститутів;

• захист державного суверенітету, територіальної цілісності та недоторка- ності державних кордонів, недопущення втручання у внутрішні справи України;

• збереження та зміцнення науково-технічного потенціалу, утвердження інноваційної моделі розвитку та інше.

Відповідно до сформульованих пріоритетів основними реальними та поте- нційними загрозами національній безпеці України, стабільності в суспільстві є:

у зовнішньополітичній сфері:

• посягання на державний суверенітет України та її територіальну ціліс- ність, територіальні претензії з боку інших держав;

• спроби втручання у внутрішні справи України з боку інших держав;

• воєнно-політична нестабільність, регіональні та локальні конфлікти в різ- них регіонах світу, насамперед поблизу кордонів України;

у сфері державної безпеки:

- розвідувально-підривна діяльність іноземних спецслужб;

• загроза посягань з боку окремих груп та осіб на державний суверенітет, територіальну цілісність, економічний, науково-технічний і оборонний потен- ціал України, права і свободи громадян;

• злочинна діяльність проти миру і безпеки людства, насамперед поширен- ня міжнародного тероризму та інші загрози;

у воєнній сфері та сфері безпеки державного кордону України:

• недостатня ефективність існуючих структур і механізмів забезпечення міжнародної безпеки та глобальної стабілізації;

• нарощування іншими державами поблизу кордонів України угрупувань військ та озброєнь, які порушують співвідношення сил, що склалося;

• небезпечне зниження рівня забезпечення військовою та спеціальною тех- нікою та озброєнням нового покоління Збройних Сил України, інших військо- вих формувань, що загрожує зниженням їх боєздатності;

• повільність у здійсненні та недостатнє фінансування програм реформу- вання Воєнної організації та оборонно-промислового комплексу України та ін- ші;

у внутрішньополітичній сфері:

• можливість виникнення конфліктів у сфері міжетнічних і міжконфесій- них відносин, радикалізації та проявів екстремізму в діяльності деяких об'є- днань національних меншин та релігійних громад;

• структурна та функціональна незбалансованість політичної системи сус- пільства, нездатність окремих її ланок до оперативного реагування на загрози національної безпеці та інші загрози;

в економічній сфері:

• істотне скорочення внутрішнього валового продукту, зниження інвести- ційної та інноваційної активності і науково-технічного та технологічного поте- нціалу, скорочення досліджень на стратегічно важливих напрямах інноваційно- го розвитку;

• ослаблення системи державного регулювання і контролю у сфері еконо- міки;

• недостатні темпи відтворювальних процесів та подолання структурної деформації в економіці;

• критична залежність національної економіки від кон'юнктури зовнішніх впливів, низькі темпи розширення внутрішнього ринку;

• не безпечне для економічної незалежності України зростання частки іно- земного потенціалу у стратегічних галузях економіки та багато інших;

у соціальній та гуманітарній сферах:

• невідповідність програм реформування економіки країни і результатів їх економіки країни і результатів їх здійснення визначним соціальним пріорите- там;

• зниження можливостей здобуття якісної освіти представникам бідних прошарків суспільства;

• прояви моральної та духовної деградації суспільства та інші;

у науково-технічній сфері:

• неефективність державної інноваційної політики, механізмів стимулю- вання інноваційної діяльності;

• наростаюча науково-технологічне відставання України від розвинутих країн;

• низька конкурентоспроможність продукції;

• нерозвиненість внутрішнього ринку високотехнологічної продукції та ві- дсутність його ефективного захисту від іноземної технічної і технологічної екс- пансії;

• зниження внутрішнього попиту на підготовку науково-технічних кадрів для наукових, конструкторських, технологічних установ та високотехнологіч- них підприємств, незадовільний рівень оплати науково-технічної праці, падіння її престижу, недостатність механізмів захисту прав інтелектуальної власності;

• відплив учених, фахівців, кваліфікованої робочої сили за межі України;

в екологічній сфері:

• неподоланність негативних соціально-екологічних наслідків Чорнобиль- ської катастрофи;

• неефективність заходів, щодо подолання негативних наслідків військової та іншої екологічно небезпечної діяльності;

• небезпека техногенного, у тому числі ядерного та біологічного тероризму та інші загрози;

в інформаційній сфері:

• прояви обмеження свободи слова та доступу громадян до інформації;

• поширення засобами масової інформації культу насильства, жорстокості, порнографії;

• комп'ютерна злочинність та комп'ютерний тероризм;

• розголошення інформації, яка становить державну та іншу, передбачену законом, таємницю, а також конфіденційної інформації, що є власністю держа- ви або спрямована на забезпечення потреб національних інтересів суспільства і держави;

• намагання маніпулювати суспільною свідомістю, зокрема, шляхом поши- рення недостовірної, неповної або упередженої інформації.

З урахуванням основних реальних та потенційних загроз національній без- пеці України основними напрямами державної політики є:

• створення сприятливих зовнішньополітичних умов для прогресивного економічного і соціального розвитку України;

• запобігання втручання у внутрішні справи України і відвернення пося- гань на її державний суверенітет і територіальну цілісність з боку інших дер- жав;

• сприяння усуненню конфліктів, насамперед у регіонах, що межують з Україною;

• участь у заходах щодо боротьби з міжнародними організованими злочин- ними угруповуваннями та міжнародним тероризмом та інші напрями;

у сфері державної безпеки:

• реформування правоохоронної системи з метою підвищення ефективнос- ті її діяльності на основі оптимізації структури, підвищення рівня координації

діяльності правоохоронних органів, покращення їх фінансового, матеріально- технічного, організаційно-правового і кадрового забезпечення;

• зосередження ресурсів і посилення координації діяльності правоохорон- них, розвідувальних і контрозвідувальних органів України для боротьби з орга- нізованою злочинністю та наркобізнесом;

• участь України в міжнародному співробітництві у сфері боротьби з між- народною злочинністю, тероризмом, наркобізнесом, нелегальною міграцією;

• відпрацювання ефективно діючої системи контролю за поставками про- дукції і технологій оборонного призначення і подвійного використання;

у воєнній сфері те сфері безпеки державного кордону України:

• здійснення державних програм модернізації наявних, розроблення та впровадження новітніх зразків бойової техніки та озброєнь;

• посилення контролю за станом озброєнь і захищеністю військових об'єк- тів, активізація робіт з утилізації зброї;

• прискорення процесу делімітації та декларації кордонів України та інші;

у внутрішньополітичній сфері:

• створення дійових, у тому числі судових, механізмів захисту конститу- ційних прав людини і основних свобод;

• забезпечення політичної стабільності, громадянського миру та взаємо- розуміння в суспільстві, запобігання проявам екстремізму;

• створення повноцінного, ефективно діючого місцевого і регіонального самоврядування та інші;

в економічній сфері:

• забезпечення умов для сталого економічного зростання та підвищення конкурентоспроможності національної економіки;

• вдосконалення антимонопольної політики; створення ефективного ме- ханізму державного регулювання природних монополій;

• здійснення виваженої політики внутрішніх та зовнішніх запозичень;

• захист внутрішнього ринку від недоброякісного імпорту-поставок про- дукції, яка може завдавати шкоди національним виробникам, здоров'ю людей

та навколишньому природному середовищу та інші напрями державної політи- ки;

у науково-технічній сфері:

• посилення державної підтримки розвитку пріоритетних напрямів науки і техніки як основи створення високих технологій та забезпечення переходу еко- номіки інноваційну модель розвитку, створення ефективної системи інновацій- ної діяльності в Україні;

• постійне збільшення обсягів бюджетних видатків на розвиток освіти і науки, створення умов для широкого залучення в науково-технічну сферу поза- бюджетних асигнувань;

• створення економічних і суспільно-політичних умов для підвищення соціального статусу наукової та технічної інтелігенції;

• забезпечення необхідних умов для реалізації прав інтелектуальної влас- ності;

• забезпечення належного рівня безпеки експлуатації промислових, сіль- ськогосподарських і військових об'єктів, споруд та інженерних мереж;

в екологічній сфері:

• поліпшення екологічного стану річок України, насамперед басейну р. Дніпро, та якості питної води;

• запобігання забрудненню Чорного та Азовського морів та поліпшення їх екологічного стану;

• стабілізація та поліпшення екологічного стану в містах і промислових центрах Донецько - Придніпровському регіону та інші;

у соціальній та гуманітарних сферах:

• створення умов для подолання бідності і надмірного майнового розшару- вання в суспільстві;

• зберігання та зміцнення демографічного і працересурсного потенціалу країни; подолання кризових демографічних процесів;

• ліквідація бездоглядності, безпритульності та бродяжництва серед дітей і підлітків;

в інформаційній сфері:

• забезпечення інформаційного суверенітету України;

• вдосконалення державного регулювання розвитку інформаційної сфери шляхом створення нормативно-правових та економічних передумов для розви- тку національної інформаційної інфраструктури та ресурсів, впровадження но- вітніх технологій у цій сфері, наповнення внутрішнього та світового інформа- ційного простору достовірною інформацією про Україну;

• активне залучення засобів масової інформації до боротьби з корупцією, зловживаннями службовим становищем, іншими явищами, які загрожують на- ціональній безпеці України;

• забезпечення неухильного дотримання конституційного права громадян на свободу слова, доступу до інформації, недопущення неправомірного втру- чання органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадо- вих осіб у діяльність засобів масової інформації, дискримінації в інформаційній сфері, переслідування журналістів за політичні позиції;

• вжиття комплексних заходів щодо захисту національного інформаційного простору та протидії монополізації інформаційної сфери України.

Розглянемо другий основоположний закон "Про Концепцію Національної програми інформатизації ", який був введений в дію 9 лютого 2006 року. При- чому слід відзначити, що Концепція стала Законом.

• Закон України "Про інформацію" введений в чинність 2 жовтня 1992 року. Цей Закон закріплює право громадян України на інформацію і накладає правові основи інформаційної діяльності.

Він складається з наступних розділів:

• основні положення;

• інформаційна діяльність;

• області, види, джерела інформації і режим доступу до неї;

• учасники інформаційних відношень, їхні права і обов'язки;

• охорона інформації, відповідальність за порушення законодавства про інформацію;

• міжнародна інформаційна діяльність, співробітництво з іншими держа- вами, зарубіжними і міжнародними організаціями в області інформації.

Закон встановлює загальні правові основи отримання, використання, роз- повсюдження і збереження інформації, закріплює право власності на інформа- цію в усіх сферах суспільного і державного життя України, а також систему ін- формації, її джерела, визначає статус учасників інформаційних відносин, регу- лює доступ до інформації та забезпечує її охорону, захищає особу та суспільст- во від неправдивої інформації (Розділ 1, ст. 2 Закону).

Стаття 4. "Законодавство про інформацію" визначає, що законодавство України про інформацію складають Конституція України, цей Закон, законода- вчі акти про окремі галузі, види, форми і засоби інформації, міжнародні дого- вори та угоди, ратифіковані Україною, та принципи і норми міжнародного пра- ва.

Дуже важливою для вирішення питань захисту інформації є 6 стаття "Дер- жавна інформаційна політика". Вона визначає, що державна інформаційна по- літика - це сукупність основних напрямків і способів діяльності держави по одержанню, використанню, поширенню та зберіганню інформації.

Головними напрямками і способами державної інформаційної політики є:

• забезпечення доступу громадян до інформації;

• створення національних систем і мереж інформації;

• зміцнення матеріально-технічних, фінансових, організаційних, право- вих, і наукових основ інформаційної діяльності;

• забезпечення ефективного використання інформації;

• сприяння постійному оновленню, збагаченню та збереженню національ- них інформаційних ресурсів;

• створення загальної системи охорони інформації;

• сприяння міжнародному співробітництву в галузі інформації і гаранту- вання інформаційного суверенітету України.

Державну інформаційну політику розробляють і здійснюють органи дер- жавної влади загальної компетенції, а також відповідні органи спеціальної ком- петенції.

Подальші статті Закону визначають суб'єктів та об'єктів інформаційних відносин, право на інформацію, гарантії цього права та мову інформації.

В розділі II розглядається інформаційна діяльність: визначення інформа- ційної діяльності, основні напрямки її, основні види цієї діяльності, професійна освіта та організація наукових досліджень в галузі інформаційної діяльності.

Третій розділ Закону встановлює основні визначення у галузі, видах, дже- релах інформації та режими доступу до неї.

Галузі інформації - це сукупність документованих або публічно оголоше- них відомостей про відносно самостійні сфери життя і діяльності суспільства та держави (стаття 17). Основними галузями інформації є: політична, економічна, духовна, науково-технічна, соціальна, екологічна, міжнародна.

Основними видами інформації є (стаття 18): статистична інформація; ма- сова інформація; інформація про діяльність державних органів влади та органів місцевого і регіонального самоврядування; правова інформація; інформація про особу; інформація довідково-енциклопедичного характеру; соціологічна інфор- мація.

Джерелами інформації є передбачені або встановлені Законом носії інфор- мації (стаття 26): документи та інші носії інформації, які являють собою матері- альні об'єкти, що зберігають інформацію, а також повідомлення засобів масової інформації, публічні виступи.

Крім того Закон встановлює режим доступу до інформації (стаття 28) - це передбачений правовими нормами порядок одержання, використання, поши- рення і збереження інформації. За режимом доступу вона поділяється на від- криту інформацію та інформацію з обмеженим доступом.

Держава здійснює контроль за режимом доступу до інформації.

Стаття 28 Закону описує шляхи доступу до відкритої інформації, а стаття ЗО присвячена інформації з обмеженим доступом.

Інформації з обмеженим доступом за своїм правовим режимом поділяється на конфіденційну і таємну.

Конфіденційна інформація - це відомості, які знаходяться у володінні, ко- ристуванні або розпорядженні окремих фізичних та юридичних осіб і поширю- ються за їх бажанням відповідно до передбачених ними умов.

До таємної інформації належить інформація, що містить відомості, які ста- новлять державну та іншу передбачену законом таємницю, розголошення якої завдає шкоди особі, суспільству і державі.

Віднесення інформації до категорії таємних відомостей, які становлять державну таємницю, і доступ до неї громадян здійснюється відповідно до зако- ну про цю інформацію.

Дуже важливою статтею є стаття 37 "Документи та інформація, що не під- лягають наданню для ознайомлення за запитами". Не підлягають обов'язковому наданню для ознайомлення за інформаційними запитами офіційні документи, які містять у собі: інформацію, визнану у встановленому порядку державною таємницею; конфіденційну інформацію; інформацію про оперативну і слідчу роботу різних органів; інформацію, що стосується особистого життя громадян; документи, що становлять внутрівідомчу службову кореспонденцію; інформа- цію, що не підлягає розголошенню згідно з іншими законодавчими або норма- тивними актами; інформацію фінансових установ, підготовлену для контроль- но-фінансових відомств.

Розділ IV присвячений опису прав та обов'язків учасників інформаційних відносин.

П'ятий розділ "Охорона інформації. Відповідальність за порушення зако- нодавства про інформацію". Найбільш важливими для захисту інформації є статті 45 "Охорона права на інформацію" та 47 "Відповідальність за порушення законодавства про інформацію". Причому право на інформацію охороняється законом. Держава гарантує всім учасникам інформаційних відносин рівні права і можливості доступу до інформації.

Порушення законодавства України про інформацію тягне за собою дисци- плінарну, цивільно-правову, адміністративну або кримінальну відповіда- льність згідно з законодавством України.

Шостий розділ присвячено Міжнародній інформаційній діяльності, співро- бітництву з іншими державами, зарубіжними і міжнародними організаціями в галузі інформації.

• Другим основоположним Законом України є Закон "Про державну таємницю", що був прийнятий 21 січня 1994 року, із змінами і допо- вненнями, внесеними Законом України від 21 вересня 1999 року №1079-XIV. Цей Закон регулює суспільні відношення, зв'язані з від- ношенням інформації до державної таємниці, її засекречуванням і охороною з метою захисту життєво важливих інтересів України в сфері оборони, економіки, зовнішніх відношень, державної безпеки і охорони правопорядку. Цей Закон містить наступні основні розділи:

• загальні положення;

• віднесення інформації до державної таємниці;

• засекречування та розсекречування матеріальних носіїв інформації;

• охорона державної таємниці;

• контроль за забезпеченням охорони державної таємниці, та нагляд за додержанням законодавства про державну таємницю;

• відповідальність за порушення законодавства про державну таємницю.

До найбільш важливих статей Закону для виконання задач по захисту ін- формації слідує віднести наступні. Стаття 1 "Визначення термінів", яка присвя- чена визначенню понять державна таємниця, ступені секретності, віднесення інформації до державної таємниці, гриф секретності, допуск до державної тає- мниці, категорія режиму секретності та інші. Згідно з Законом, державна таєм- ниця - вид таємної інформації, що охоплює відомості у сфері оборони, еконо- міки, науки і техніки, зовнішніх відносин, державної безпеки та охорони право- порядку, розголошення яких може завдати шкоди національній безпеці Украї-

ни, та які визнані у порядку, встановленому цим Законом, державною таємни- цею і підлягають охороні державою.

Ступінь секретності - категорія, яка характеризую важливість секретної інформації "особливої важливості", "цілком таємно", "таємно", ступінь обме- ження доступу до неї та рівень її охорони державою.

Згідно із статтею 2 "Законодавство України про державну таємницю" базу- ється на Законі України "Про інформацію" і складається з цього Закону та ін- ших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Стаття 3 "Сфера дії закону" декларує, що дія цього закону поширюється на органи законодавчої, виконавчої та судової влади, органи прокуратури України, інші органи державної влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації усіх форм власності, об'єднання громадян, що прово- дять діяльність пов'язану з державною таємницею, громадян України, іноземців та осіб без громадянства, яким у встановленому порядку наданий доступ до державної таємниці.

Другий розділ Закону встановлює правила віднесення інформації до дер- жавної таємниці, а стаття 8 встановлює, яка інформація може бути віднесена до державної таємниці. Згідно з цією статтею у сфері оборони до державної таєм- ниці відносяться відомості щодо змісту стратегічних і оперативних планів бо- йового управління підготовки та проведення військових операцій, стратегічне та мобілізаційне розгортання військ, а також про інші найважливіші показники; про напрямки розвитку окремих видів озброєння і військової техніки, їх кіль- кість, тактико-технічні характеристики, організацію і технологію виробництва, науково-дослідні і дослідно-конструкторські роботи та інше; про сили і засоби Цивільної оборони України; про геодезичні, гравіметричні, картографічні, гід- рографічні та гідрометеорологічні данні і характеристики, які мають значення для оборони країни.

У сфері економіки до державної таємниці відносяться: мобілізаційні плани і мобілізаційні потужності народного господарства, запаси і обсяги постачань стратегічних видів сировини і матеріалів; про використання транспорту, зв'язку,

інших галузей та об'єктів інфраструктури країни в інтересах забезпечення її безпеки; про зміст, обсяг, фінансування та виконання державного оборонного замовлення; про плани, обсяги та інші найважливіші характеристики добуван- ня, виробництва та реалізації окремих стратегічних видів сировини і продукції; про державні запаси дорогоцінних металів монетної групи, валюти та інших цінностей, а також про інші особливі заходи фінансової діяльності держави.

До державної таємниці у сфері зовнішніх відносин відноситься інформа- ція: про директиви, плани, вказівки делегаціям і посадовим особам з питань зо- внішньополітичної і зовнішньоекономічної діяльності України; про військове науково-технічне та інше співробітництво України з іноземними державами, якщо розголошення відомостей про це завдаватиме шкоди інтересам України; про експорт та імпорт озброєння, військової техніки, окремих стратегічних ви- дів сировини і продукції.

У сфері державної безпеки і охорони правопорядку до державної таємниці згідно цього Закону може бути віднесена інформація: про зміст, плани, органі- зацію, фінансування та матеріально-технічне забезпечення, засоби, форми, ме- тоди і результати розвідувальної, контр розвідувальної та оперативно- розшукової діяльності; про організацію та порядок здійснення охорони вищих органів законодавчої і виконавчої влади, державних банківських установ і ви- щих посадових осіб держави; про систему урядового та спеціального зв'язку; про розробку і використання шифрів, проведення наукових досліджень в галузі криптографії; про інші засоби, форми і методи охорони державної таємниці.

Забороняється віднесення до державної таємниці будь-яких відомостей, якщо цим будуть порушуватися конституційні права людини і громадянина, за- даватиметься шкода здоров'ю і безпеці населення.

Не може бути віднесена до державної таємниці інформація:

• про стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту;

• про аварії, катастрофи, небезпечні природні явища та інші надзвичайні події, які сталися, або можуть статися і загрожують безпеці громадян;

• про стан здоров'я населення, його життєвий рівень, вимагаючи харчу- вання, одяг, житло, медичне обслуговування та соціальне забезпечення, а також про соціально-демографічні показники, ста правопорядку, освіту і культуру населення;

• про факт порушень прав і свободи людини і громадянина;

• про незаконні дії органів державної влади, органів місцевого самовряду- вання та їх посадових осіб;

• інша інформація, яка відповідно до законів та міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, не може буди засекречена.

Щодо статті 10 "Порядок віднесення інформації до державної таємниці", то у ній описується наступні дії:

• віднесення інформації до державної таємниці здійснюється мотивованим рішенням Державного експерта з питань таємниць;

• інформація вважається державною таємницею з часу включення її до Зводу відомостей, що становлять державну таємницю, до якого включе- на ця інформація, чи зміни до нього у порядку, встановленому цим зако- ном.

Стаття 12 "Звід відомостей, що становлять державну таємницю" дає інфо- рмацію щодо Зводу. Звід відомостей, що становлять державну таємницю, фор- мує та публікує в офіційних видання Служби безпеки України на підставі рі- шень державних експертів з питань таємниць. Зміни до Зводу відомостей, що становлять державну таємницю, публікуються не пізніше трьох місяців з дня одержання Службою безпеки України відповідного рішення чи висновку дер- жавного експерта з питань таємниць.

На підставі та в межах Зводу відомостей з метою конкретизації та система- тизації даних про інформацію, яка внесена до державної таємниці, органи дер- жавної влади України можуть створювати відповідні розгорнуті переліки відо- мостей, що становлять державну таємницю.

Розгорнуті переліки відомостей, що становлять державну таємницю, не можуть суперечити Зводу відомостей.

Стаття 13 "Строк дії рішення про віднесення інформації до державної тає- мниці" встановлює строк, протягом якого діє рішення про віднесення інформа- ції до державної таємниці. Цей строк встановлюється державним експертом з питань таємниці з урахуванням ступеня секретності інформації, критерії визна- чення якого встановлюються Службою безпеки України. Він не може переви- щувати для інформації ступенем секретності "особливої важливості" - ЗО років, для інформації "цілком таємно" - 10 років, для інформації "таємно" - 5 років.

Після закінчення передбаченого частиною першою цієї статті строку дії рішення про віднесення інформації до державної таємниці державний експерт робить висновок про скасування рішення про віднесення її до державної таєм- ниці або приймає рушення про продовження строку дії зазначеного рішення в межах строків, встановлених частиною першою цієї статті.

Стаття 14 "Зміна ступеня секретності інформації та скасування рішення про віднесення її до державної таємниці" встановлює, що інформація вважаєть- ся державною таємницею з більш високим чи нижчим ступенем секретності або такою що не становить державної таємниці, з часу опублікування відповідних змін до Зводу відомостей, що становлять державну таємницю.

Підвищення або зниження секретності інформації та скасування рішення про віднесення її до державної таємниці здійснюється на підставі висновку державного експерта або на підставі рішення суду у випадках, передбачених статтею 12 цього Закону, та оформляються Службою безпеки України шляхом внесення відповідних змін до Зводу відомостей.

Розділ III "Засекречування та розсекречування матеріальних носіїв інфор- мації"" висвітлює порядок проведення засекречування та розсекречування носіїв інформації. Найбільш важливою статтею у цьому розділі є стаття 15 "Засекре- чування та розсекречування матеріальних носіїв інформації"". Згідно з цією статтею засекречування матеріальних носіїв інформації здійснюється шляхом

надання відповідному документу, виробу або іншому матеріальному носію ін- формації грифа секретності.

Гриф секретності є обов'язковим реквізитом кожного матеріального носія інформації, що віднесена до державної таємниці. Він має містити відомості про ступінь секретності цієї інформації ("особливої важливості", "цілком таємно", "таємно"), дату та строк засекречування матеріального носія інформації що встановлюється з урахуванням передбачених статтею 13 цього Закону строків дії рішення про віднесення інформації до державної таємниці, та інформація про посадову особу, яка надала зазначений гриф.

Заборонено надавати грифи секретності, передбачені цим Законом, носіям іншої таємної інформації, яка не становить державної таємниці або конфіден- ційної інформації.

Перелік посад, які дають право посадовим особам, що їх займають, надава- ти матеріальним носіям секретної інформації грифи секретності, затверджуєть- ся керівником органу державної влади, органу місцевого самоврядування, під- приємства, установи, організації, що проводить діяльність, пов'язану з держав- ною таємницею.

Після закінчення встановлених строків засекречування матеріальних носіїв інформації та у разі підвищення чи зниження визначеного державним експер- том з питань ступеня секретності такої інформації або скасування рішення про віднесення її до державної таємниці керівники усіх рівнів, у яких здійснювали- ся засекречування матеріальних носіїв інформації, або керівники, які є їх пра- вонаступниками, чи керівники вищого рівня зобов'язані протягом шести міся- ців забезпечити зміну грифа секретності або розсекречування цих матеріальних носіїв секретної інформації.

Розділ IV "Охорона державної таємниці" присвячений охороні державної таємниці. Головними статтями у цьому розділі є: 18 "Основні організаційно- правові заходи щодо охорони державної таємниці", 20 "Дозвільний порядок провадження діяльності, пов'язаної з державною таємницею, та режимом сек- ретності", 21 "Режимно-секретні органи", 22 "Допуск громадян до державної

таємниці", 35 "Технічний та криптографічний захист секретної інформації" та 36 "Оперативно-розшукові заходи щодо охорони державної таємниці".

Охорона державної таємниці вимагає комплекс організаційно-правових, криптографічних та оперативно-розшукових заходів, спрямованих на запобі- гання розголошенню інформації, що становить державну таємницю.

Згідно з основними організаційно-правовими заходами щодо охорони дер- жавної таємниці встановлюються:

• єдині вимоги до виготовлення, користування, зберігання, передачі, тран- спортування та обліку матеріальних носіїв секретної інформації;

• дозвільний порядок провадження органами державної влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організація- ми, діяльність яких пов'язана з державною таємницею;

• обмеження оприлюднення, передачі іншій державі або поширення ін- шим шляхом секретної інформації;

• обмеження щодо перебування та діяльності в Україні іноземців, осіб без громадянства та іноземних юридичних осіб, їх доступу до державної та- ємниці, а також розташування і переміщення об'єктів і технічних засобів що їм належать;

• особливості здійснення органами державної влади їх функцій щодо ор- ганів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій, діяльність яких пов'язана з державною таємни- цею;

• режим секретності органів державної влади, органів місцевого самовря- дування, підприємств, установ і організацій, що проводять діяльність, пов'язану з державною таємницею;

• спеціальний порядок допуску та доступу громадян до державної таєм- ниці;

• технічний та криптографічний захист секретної інформації.

Органи державної влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації мають право проводити діяльність, пов'язану з державною

таємницею, після подання їм Службою безпеки України спеціального дозволу на проведення діяльності, пов'язаної з державною таємницею.

Надання дозволу здійснюється на підставі заявок різних установ та резуль- татів спеціальної експертизи щодо наявності умов для проведення діяльності пов'язаної з державною таємницею. З метою визначення наявності умов для проведення діяльності, пов'язаної з державною таємницею, Служба безпеки України може створювати спеціальні експертні комісії.

Дозвіл на провадження діяльності пов'язаної з державною таємницею, на- дається за результатами спеціальної експертизи за умови, що вони:

• відповідно до компетенції, державних завдань, програм, замовлень, до- говорів беруть участь у діяльності, пов'язаній з державною таємницею;

• мають приміщення для проведення робіт, пов'язаних з державною таєм- ницею, що відповідають вимогам щодо забезпечення секретності зазна- чених робіт;

• додержуються передбачених законодавством вимог режиму секретності робіт та інших заході, пов'язаних з використанням секретної інформації, використання державних шифрів та криптографічних засобів тощо;

• мають режимно-секретний орган, якщо інше не передбачено цим Зако- ном.

Термін дії дозволу на провадження діяльності, пов'язаної з державною та- ємницею, встановлюється Службою безпеки України і не може перевищувати 5 років.

Органи державної влади, органи місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій, яким надамо зазначений у цій статті дозвіл, набувають права на доступ до конкретної секретної інформації згідно з рішенням органів державної влади.

В органах державної влади, органах місцевого самоврядування, на підпри- ємствах, в установах, що проводять діяльність, пов'язану з державною таємни- цею, з метою розроблення та здійснення заходів щодо забезпечення режиму се-

кретності, постійного контролю за їх додержанням створюються на правах окремих структурних підрозділів режимно-секретні органи (РСО).

Створення, реорганізація чи ліквідація РСО здійснюється за погодженням із Службою безпеки України. У своїй роботі РСО взаємодіють з органами Слу- жби безпеки України.

Основними завданнями РСО є:

• недопущення необгрунтованого допуску та доступу осіб до секретної інформації;

• своєчасне розроблення та реалізація разом з іншими структурними під- розділами заходів, що забезпечують охорону державної таємниці;

• запобігання розголошенню секретної інформації;

• виявлення та закриття каналів просочення секретної інформації в проце- сі діяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядуван- ня, підприємства, установи, організації;

• забезпечення запровадження заходів режиму секретності;

• організація секретного діловодства;

• здійснення контролю за станом режиму секретності;

Залежно від ступеня секретності інформації встановлюються такі форми допуску до державної таємниці:

• форма 1 - для роботи з секретною інформацією, що має ступені секрет- ності "особливої важливості", "цілком таємно" та "таємно", термін дії 5 років;

• форма 2 - для роботи з секретною інформацією, що має ступені секрет- ності "цілком таємно" та "таємно", термін дії 10 років;

• форма 3 - для роботи з секретною інформацією, що має ступень секрет- ності "таємно", термін дії для форми 3- 15 років;

Технічний та криптографічний захисти секретної інформації здійснюються в порядку, встановленому Президентом України.

Оперативно-розшукові заходи щодо охорони державної таємниці здійс- нюються відповідно до Закону України "Про оперативно-розшукову діяль- ність".

Розділ V. "Контроль за забезпеченням охорони державної таємниці та на- гляд за додержанням законодавства про державну таємницю" має дві статті: 37 "Контроль за забезпеченням охорони державної таємниці" та 38 "Нагляд за до- держанням законодавства про державну таємницю". У цьому розділі встанов- лено, що керівники органів державної влади, органів місцевого самоврядуван- ня, підприємств, установ і організацій зобов'язані здійснювати постійний конт- роль за забезпеченням охорони державної таємниці.

Служба безпеки України має право контролювати стан охорони державної таємниці в усіх органах державної влади, а також у зв'язку з виконанням цих повноважень одержувати безоплатно від них інформації з питань забезпечення охорони державної таємниці. Висновки Служби безпеки України, викладені в актах офіційних перевірок за результатами контролю стану охорони державної таємниці, є обов'язковими для виконання посадовими особами підприємств, установ та організацій незалежно від їх форм власності.

Нагляд за додержанням законодавства про державну таємницю здійсню- ється у порядку, визначеному законом.

Розділ VI "Відповідальність за порушення законодавства про державну та- ємницю" має тільки єдину статтю 38, яка має ту ж саму назву, що і розділ. В ній наведені основні положення, за порушення яких посадові особи і громадяни не- суть відповідальність згідно з законом:

• розголошенні державної таємниці;

• втраті документів та інших матеріальних носіїв секретної інформації;

• засекречування інформації, зазначеної у частині третій і четвертій статті 8 цього Закону;

• недодержанні встановленого законодавством порядку передачі держав- ної таємниці іншій державі;

• невмисному не віднесенні до державної таємниці секретної інформації, а також необгрунтованому заниженні ступеня секретності;

• безпідставному засекречуванні інформації;

• порушенні встановленого законодавством порядку надання допуску та доступу до державної таємниці, та інші несуть дисциплінарну, адмініст- ративну та кримінальну відповідальність згідно з законом.

• Наступним є Закон "Про захист інформації в інформаційно- телекомунікаційних системах", прийнятий 2003 року, який прийшов на зміну Закону "Про захист інформації в автоматизованих системах" (прийнятий 5 липня 1994 року).

Метою цього Закону є встановлення основ регулювання правових відносин у сфері захисту інформації в інформаційних, телекомунікаційних та інформа- ційно-телекомунікаційних системах з метою забезпечення дотримання права власності фізичних і юридичних осіб на інформацію та їх права доступу до неї, а також права власника інформації на її захист.

Закон містить наступні розділи:

• загальні положення;

• відносини між суб'єктами в процесі обробки інформації в системі;

• організація захисту інформації в системі;

• відповідальність за порушення законодавства у сфері захисту інформації в системі;

• міжнародне співробітництво у сфері захисту інформації в системі.

До основних статей, що важливі для діяльності служби захисту інформації, відносяться: стаття 2 "Об'єкти захисту в системі"; стаття 3 "Суб'єкти відносин" та розділи III "Організація захисту інформації в системі", IV "Відповідальність за порушення законодавства у сфері захисту інформації в системі".

В цих статтях Закону в першу чергу визначено, що об'єктами захисту є ін- формація, яка обробляється в ній, а також права власників і користувачів цієї інформації та права власників системи.

Захисту підлягає будь-яка інформація в системі, необхідність захисту якої визначена законодавством України або її власником. При цьому необхідно вра- ховувати, що суб'єктами відносин є:

• власники інформації;

• розпорядники інформації;

• власники системи;

• розпорядники системи;

• користувачі інформації в системі.

Право власності на інформацію в системі належить юридичним і фізичним особам, які на законних підставах одержали право на володіння, користування і розпорядження нею.

Право власності на інформацію, створену в системі як вторинну в процесі обробки інформації, визначається з урахуванням норм авторського права до за- конодавства України.

Другий розділ регулює відносини між власником інформації та власником системи, між власником системи, між власником системи та користувачем ін- формації, між власниками системи.

Найбільш важливими розділами Закону з позиції захисту інформації є Роз- діл III "Організація захисту інформації в системі" і Розділ IV "Відповідальність за порушення законодавства у сфері захисту інформації в системі".

Статті цих розділів 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17 та 18 визначають загальні вимоги і основні принципи по організації захисту інформації в системі та від- повідальність за порушення законодавства.

Захист інформації в системі забезпечується шляхом:

• запровадження комплексної системи захисту інформації;

• дотримання суб'єктами відносин, пов'язаних з обробкою інформації в системі, законодавства України та нормативних документів у сфері за- хисту інформації в системі;

• використання засобів електронно-обчислювальної техніки, програмного забезпечення, телекомунікаційного обладнання, а також засобів захисту інформації у системі, які відповідають вимогам законодавства України щодо захисту інформації (наявність сертифіката, експертного висновку, тощо).

Інформація, яка є власністю держави, або інформація з обмеженим досту- пом, захист якої гарантується державою, повинна оброблятися в системі з обо- в'язковим застосуванням комплексної системи захисту інформації.

Комплексна система захисту інформації повинна забезпечувати захист від несанкціонованого доступу до інформації, яка є власністю держави, або інфор- мації з обмеженим доступом, захист якої гарантується державою, що обробля- ється в системі, в тому числі у мережі передачі даних, зокрема Інтернет.

Інформація, що становить державну таємницю, обробляється в системі з дотриманням вимог режиму секретності, визначених законодавством України про державну таємницю.

Відповідальність за забезпечення ЗІ, яка є власністю держави, або інфор- мації з обмеженим доступом, захист якої гарантується державою, що обробля- ється в системі, покладається на власника чи розпорядника системи.

Відповідальність за ризик, пов'язаний з обробкою інформації в системі чи з використанням інформації, отриманої із системи, яка не забезпечена комплекс- ною системою захисту інформації або комплексна система 31 в якої не має атес- тата відповідності вимогам ЗІ, покладається на власника інформації та користу- вача інформації.

Слід враховувати, що порядок створення та вимоги до комплексної систе- ми ЗІ визначаються уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері криптографічного та технічного захисту інформації.

Для створення комплексної системи захисту інформації використовуються засоби, які мають відповідний сертифікат чи експертний висновок або дозвіл на їх застосування, виданий уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері криптографічного та технічного 31.

Комплексна система ЗІ створюється власником системи самостійно за на- явності у нього відповідних ліцензій на провадження господарської діяльності у галузі криптографічного та технічного ЗІ або із залученням суб'єктів господа- рювання, які мають такі ліцензії. Вона повинна забезпечувати облік та реєстра- цію дій користувачів інформації, пов'язаних з доступом (спробами доступу) до

інформації в системі та її обробкою, а також захист від несанкціонованого пе- рекручення або знищення даних про реєстрацію таких дій.

Крім того, власник системи, в якій обробляється інформація, яка є власніс- тю держави, або інформація з обмеженим доступом, захист якої гарантується державою, утворює підрозділ або призначає осіб, на яких покладається забезпе- чення захисту такої інформації в системі та контролю за ним.

Завдання, обов'язки і права осіб, відповідальних за забезпечення ЗІ визна- чаються положеннями та посадовими інструкціями з урахуванням вимог нор- мативно-правових актів і нормативних документів з питань охорони державної таємниці, технічного та криптографічного ЗІ.

Порядок організації та здійснення державного контролю за забезпеченням ЗІ в системі визначається Кабінетом Міністрів України.

Державний контроль за забезпеченням ЗІ, яка є власністю держави, або ін- формації з обмеженим доступом, захист якої гарантується державою, що обро- бляється в системі, здійснює уповноважений орган виконавчої влади у сфері криптографічного та технічного ЗІ.

Власник системи забезпечує ЗІ в системі та здійснюється у межах своїх повноважень контроль за ним, а також створює необхідні умови та сприяє здій- сненню державного контролю за забезпеченням ЗІ в системі.

Уповноважений центральний орган виконавчої влади у сфері криптографі- чного та технічного ЗІ:

• бере участь у формуванні державної політики у сфері ЗІ та забезпечує її реалізацію;

• визначає порядок і вимоги до комплексної системи ЗІ, яка є власністю держави, або інформації з обмеженим доступом, захист якої гарантуємся державою;

• забезпечує реалізацію єдиної технічної політики щодо ЗІ в системі;

• розробляє та погоджує програми, проекти концепцій, науково-методичні рекомендації щодо ЗІ в системі;

• організує проведення державної експертизи комплексних систем ЗІ, екс- пертизи та сертифікації засобів ЗІ;

• видає відповідно до законодавства ліцензії на право провадження окре- мих видів господарської діяльності у сфері криптографічного та техніч- ного захисту та здійснює контроль за виконанням ліцензійних умов;

• здійснює контроль за забезпеченням ЗІ, яка є власністю держави, або ін- формації з обмеженим доступом, захист якої гарантується державою, що обробляється в системі.

Розділ IV "Відповідальність за порушення законодавства у сфері захисту інформації в системі" має дві статті: 17 "Відповідальність за порушення поряд- ку і правил захисту інформації в системі" та 18 "Відшкодування збитків". Ці статті декларують, що особи, винні в порушенні норм і вимог до ЗІ в системі, несуть дисциплінарну, адміністративну, кримінальну та матеріальну відповіда- льність згідно із законодавством України.

При цьому слід враховувати, що збитки, завдані власнику чи розпорядни- ку інформації, власнику чи розпоряднику системи, користувачеві інформації внаслідок прострочення, несанкціонованого знищення чи перекручення інфор- мації в системі, незаконного створення перешкод для доступу до інформації, відшкодування особами, яких визнано винними в цьому.

• Наступним важливим Законом є Закон "Про науково-технічну інфо- рмацію", що був прийнятий 25 червня 1993 року. Цей Закон визначає основи державної політики в області науково-технічної інформації, порядок її формування і реалізації в інтересах соціального прогресу в Україні. Метою Закону є створення в Україні правової бази для отримання і використання науково-технічної інформації.

Законом регулюються правові і економічні відношення громадян, юриди- чних осіб, держави, що виникають при створенні, отриманні, використанні і розповсюдженні науково-технічної інформації, а також визначаються правові норми міжнародного співробітництва в цій області. Чинність Закону розповсю- джується на підприємства, установи, організації незалежно від форм власності,

а також громадян, мати право на отримання, використання і розповсюдження науково-технічної інформації.

Чинність Закону не розповсюджується на інформацію, що містить держав- ну й іншу охоронювану Законом таємницю. Закон містить наступні розділи:

• загальні положення;

• правовий режим науково-технічної інформації;

• раціональна система науково-технічної інформації;

• ринок науково-технічної інформації;

• державна політика у сфері науково-технічної інформації;

• міжнародне співробітництво у сфері науково-технічної інформації. Наступними є три Закони України щодо силових структур: "Про Службу

безпеки України" (прийнятий 25. 03. 1992 року), "Про міліцію" (прийнятий 20. 12. 1990 року) та "Про державну податкову службу України" (прийнятий 4. 12. 1990 року із змінами, внесеними згідно з Законами від 1994, 1995, 1996, 1997 та 1998 років).

• Закон України "Про Службу безпеки України" складається з наступ- них розділів:

• загальні положення;

• система і організація діяльності Служби безпеки України;

• кадри Служби безпеки України;

• повноваження Служби безпеки України;

• соціальний і правовий захист військовослужбовців і працівників Служби безпеки України;

• контроль і нагляд за діяльністю Служби безпеки України;

• відповідальність за правопорушення у сфері діяльності Служби безпеки України.

Крім того разом з Законом було прийнято "Положення про порядок ком- плектування, матеріально-технічного, військового та фінансового забезпечення Служби безпеки України".

Найбільш важливими є наступні статті: 2 "Завдання Служби безпеки Укра- їни", 24 "Обов'язки Служби безпеки України" та 25 "Права Служби безпеки України".

У статті 24 наведені основні обов'язки Служби безпеки України, але деякі завдання з них мають пряме відношення до ЗІ:

2) здійснювати заходи контррозвідувального забезпечення дипломатичних представництв, консульських та інших державних установ, а також заходи, пов'язані з охороною державних інтересів у сфері зовнішньополітичної та зов- нішньоекономічної діяльності, безпекою громадян України за кордоном;

7. брати участь у розробці і здійсненні заходів щодо захисту державних та- ємниць України, сприяти у порядку, передбаченому законодавством, підприєм- ствам, установам, організаціям та підприємцям у збереженні комерційної таєм- ниці, розголошення якої може завдати шкоди життєво важливим інтересам України;

12) надавати наявними силами і засобами, в тому числі і технічними, до- помогу органам внутрішніх справ, іншим правоохоронним органам у боротьбі із злочинністю;

14) забезпечувати засекреченим і шифрованим зв'язком державні органи України і посадових осіб відповідно до переліку, який встановлюється Кабіне- том Міністрів України.

Стаття 25 говорить, що Службі безпеки України, її органам і співробітни- кам для виконання покладених на них обов'язків надається право:

2) подавати органам державного управління обов'язкові для розгляду про- позиції з питань національної безпеки України, в тому числі про припинення роботи, пов'язаної з державними таємницями, яка виконується з порушенням встановлених правил;

7. проводити гласні та негласні оперативні заходи у порядку, визначеному Законом України "Про оперативно-розшукову діяльність".

• Закон України "Про міліцію" має наступні розділи (прийнятий 20.12.90 p.):

загальні положення;

• обов'язки і права міліції;

• застосування заходів фізичного впливу, спеціальних засобів і вогнепаль- ної зброї;

• служба в міліції;

• правовий і соціальний захист, відповідальність працівників міліції;

• контроль і нагляд за діяльністю міліції.

Важливими статтями Закону є: 2 "Основні завдання міліції"" та 11 "Права міліції ". З позиції ТЗІ головними пунктами статті 11 є:

10) здійснювати на підставах і в порядку, встановлених Законом, гласні та негласні огіеративно-розшукові заходи, фото -, кіно -, відео зйомку і звукозапис, прослухування телефонних розмов з метою розкриття злочинів;

12) проводити кіно -, фото - і звукофіксацію як допоміжний засіб попере- дження протиправних дій та розкриття правопорушень.

• Останнім Законом з цієї низки є Закон України "Про державну пода- ткову службу в Україні" (прийнятий 24.12.93р.). Цей Закон має на- ступні розділи:

• загальні положення;

• функції органів державної податкової служби;

• права, обов'язки і відповідальність органів державної податкової служ- би;

• посадові особи органів державної податкової служби та їх правовий і соціальний захист;

• податкова міліція.

Важливішими статтями цього Закону у рамках положень захисту інформа- ції є статті: 2 "Завдання органів державної податкової служби ", 19 "Податкова міліція та її завдання " та 21 "Повноваження податкової міліції ". Головними розділами цієї статті є те, що податкова міліція відповідно до покладених на неї завдань:

1) здійснює відповідно до закону оперативно-розшукову діяльність;

2) збирає, аналізує, узагальнює інформацію щодо порушень податкового законодавства.

• Закон України "Про Державну службу спеціального зв'язку та захис- ту інформації України " був прийнятий 23 лютого 2006 року. Цей За- кон відповідно до Конституції України визначає правові основи ор- ганізації та діяльності Державної служби та є найбільш вагомим та важливим щодо організації ЗІ в Україні, тому розглянемо його більш детальніше. Закон має дев'ять розділів:

• загальні положення;

• загальна структура, чисельність та організація діяльності ДССЗЗІ Украї- ни;

• особовий склад ДССЗЗІ України;

• повноваження ДССЗЗІ України;

• правовий та соціальний захист особового складу ДССЗЗІ України;

• фінансове та матеріально-технічне забезпечення діяльності ДССЗЗІ України;

• контроль та нагляд за діяльністю ДССЗЗІ України;

• відповідальність за правопорушення у сфері діяльності ДССЗЗІ України;

• прикінцеві та перехідні положення;

Стаття 2 "Статус ДССЗЗІ України " визначає, що ДССЗЗІ є державним ор- ганом, який призначений для забезпечення функціонування і розвитку дер- жавної системи урядового зв'язку, Національної системи конфіденційного зв'я- зку, захисту державних інформаційних ресурсів в інформаційних, телеко- мунікаційних та інформаційно-телекомунікаційних системах, криптографіч- ного та технічного захисту інформації.

Стаття 3 "Основні завдання ДССЗЗІ України " визначає основні завдання Дер- жавної служби:

- участь у формуванні та реалізація державної політики у сфері захисту держа- вних інформаційних ресурсів в інформаційних, телекомунікаційних та ін-

формаційно-телекомунікаційних системах, криптографічного та технічного за- хисту інформації;

• забезпечення в установленому порядку урядовим зв'язком Президента України, Голови Верховної Ради України, Прем'єр-міністра України, інших посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самовряду- вання, органів військового управління, керівників підприємств, установ і ор- ганізацій у мирний час, в умовах надзвичайного та воєнного стану, а також у разі виникнення надзвичайної ситуації;

• забезпечення функціонування, безпеки та розвитку державної системи урядового зв'язку і Національної системи конфіденційного зв'язку;

• визначення вимог і порядку створення та розвитку систем технічного та криптографічного захисту інформації, яка є власністю держави, або інформації з обмеженим доступом, вимога щодо захисту якої встановлена законом;

• здійснення державного контролю за станом криптографічного та технічного захисту інформації, яка є власністю держави, або інформації з обмеженим доступом, вимога щодо захисту якої встановлена законом, а також за доде- ржанням вимог законодавства у сфері надання послуг електронного цифрового підпису;

• охорона об'єктів, приміщень, систем, мереж, комплексів, засобів урядо- вого і спеціального зв'язку, ключових документів до засобів криптографічного захисту інформації Державної служби спеціального зв'язку та захисту інфор- мації України.

Стаття 4 "Основні принципи діяльності ДССЗЗІ України" визначає осно- вні принципи діяльності Служби:

• законність;

• повага та додержання прав і свобод людини та громадянина;

• єдиноначальність та централізація управління;

• узгодження дій в особливий період (в умовах надзвичайного та воєнного стану, у разі виникнення надзвичайної ситуації) з Генеральним шта-

бом Збройних Сил України, Службою безпеки України, центральним ор- ганом виконавчої влади з питань цивільного захисту;

• відкритість для демократичного, цивільного контролю з додержан- ням вимог законодавства про охорону державної таємниці.

Найбільш важливим з позицій ЗІ є розділ IV "Повноваження ДССЗІ Украї- ни" в який входять статті 16 "Обов'язки ДССЗЗІ України" та 17 "Права ДСС331 України".

Стаття 16 " Обов'язки Державної служби спеціального зв'язку та захис- ту інформації України". На Державну службу спеціального зв'язку та захисту інформації України відповідно до визначених завдань покладаються такі обов'язки:

• підготовка пропозицій щодо визначення загальної стратегії та пріоритетних напрямів діяльності у сфері захисту державних інформаційних ресурсів в ін- формаційних, телекомунікаційних та інформаційно-телекомунікаційних сис- темах, криптографічного та технічного захисту інформації;

розроблення і здійснення заходів щодо розвитку систем криптографі- чного та технічного захисту інформації;

розроблення порядку та вимог щодо захисту державних інформацій- них ресурсів в інформаційних, телекомунікаційних та інформаційно- телекомунікаційних системах, криптографічного та технічного захис- ту інформації, яка є власністю держави, або інформації з обмеже- ним доступом, вимога щодо захисту якої встановлена законом;

• забезпечення надійного функціонування, безпеки та розвитку державної системи урядового зв'язку, зокрема її готовності до роботи в особли- вий період та в разі виникнення надзвичайної ситуації;

• забезпечення в установленому порядку урядовим зв'язком Президента України, Голови Верховної Ради України та Прем'єр-міністра кра- їни в місцях їх постійного і тимчасового перебування;

• забезпечення в установленому Президентом України порядку урядовим зв'язком посадових осіб органів державної влади, органів місцевого

самоврядування, органів військового управління, керівників підпри- ємств, установ і організацій;

• упровадження комплексних систем захисту інформації на об'єктах інформаційної діяльності та в інформаційних, телекомунікаційних та інформаційно-телекомунікаційних системах закордонних диплома- тичних установ України;

• здійснення заходів щодо організації та забезпечення безпеки і функ- ціонування урядового зв'язку із закордонними дипломатичними уста- новами України;

• методичне керівництво та координація діяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, військових формувань, під- приємств, установ і організацій незалежно від форм власності у сфері криптографічного та технічного захисту інформації, а також з питань, пов'язаних із запобіганням вчиненню порушень безпеки інформації в ін- формаційних, телекомунікаційних та інформаційно-телекомунікаційних системах, виявленям та усуненням наслідків інших несанкціонованих дій інформаційних ресурсів в інформаційних, телекомунікаційних та ін- формаційно - телекомунікаційних системах;

• накопичення та аналіз даних про вчинення та/або спроби вчинення не- санкціонованих дій щодо державних інформаційних ресурсів в інформаційних, телекомунікаційних та інформаційно- телекомунікаційних системах, а також про їх наслідки, інформування правоохоронних органів для вжиття заходів із запобігання та при- пинення злочинів у зазначеній сфері; оцінка стану захищеності дер- жавних інформаційних ресурсів в інформаційних, телекомунікацій- них та інформаційно-телекомунікаційних системах, надання відповід- них рекомендацій;

• здійснення заходів щодо створення, розвитку та забезпечення фу- нкціонування Національної системи конфіденційного зв'язку, забезпе- чення її безпеки та оперативно-технічного управління;

• погодження проектів створення інформаційних, телекомунікаційних та інформаційно-телекомунікаційних систем, в яких оброблятиметься інформація, яка є власністю держави, або інформація з обмеженим доступом, вимога щодо захисту якої встановлена законом, проведення їх експертної оцінки і визначення можливості введення в експлуатацію;

• погодження та здійснення контролю за виконанням технічних завдань на проектування, будівництво і реконструкцію особливо важливих об'єк- тів, розробку зразків військової та спеціальної техніки, у процесі екс- плуатації або застосування яких збирається, обробляється, зберігається, передається чи приймається інформація, яка є власністю держави, або інформація з обмеженим доступом, вимога щодо захисту якої встанов- лена законом; { Пункт 14 частини першої статті 16 із змінами, внесеними згідно із Законом N 1180-VI ( 1180-17) від 19.03.2009 };

• видача та реєстрація відповідно до вимог законодавства ліцензії на провадження господарської діяльності у сфері криптографічного та технічного захисту інформації, встановлення порядку видачі та видача органам державної влади дозволу на проведення робіт з технічного захисту інформації для власних потреб, а також здійснення контролю за додержанням ліцензійних умов та умов проведення робіт для влас- них потреб; {Пункт 17 частини першої статті 16 в редакції Закону N 1180-V1 ( 1180-17 ) від 9.03.2009 };

• організація та координація разом з центральним органом виконавчої влади у сфері стандартизації, метрології та сертифікації робіт з проведення сертифікації засобів криптографічного та технічного захи- сту інформації, організація та проведення державної експертизи у сфері криптографічного та технічного захисту інформації;

• здійснення технічного регулювання у сферах захисту державних інформаційних ресурсів в інформаційних, телекомунікаційних та інформаційно-телекомунікаційних системах, криптографічного та тех- нічного захисту інформації, організація та проведення оцінки відповід-

ності, розроблення в установленому порядку стандартів, технічних рег- ламентів, технічних умов;

• розроблення та супроводження моделей технічних розвідок шляхом збору та аналізу інформації про існуючі системи і засоби технічних ро- звідок, тактику та методи їх застосування, а також перспективи розви- тку; надання рекомендацій органам державної влади, органам місце- вого самоврядування, військовим формуванням, підприємствам, устано- вам і організаціям щодо забезпечення протидії технічним розвідкам, проведення оцінки загроз та вжиття відповідних заходів для захис- ту інформації; { Пункт 20 частини першої статті 16 із змінами, внесени- ми згідно із Законом N 1180-VI ( 1180-17 ) від 19.03.2009 };

• участь у межах своїх повноважень у погодженні питань щодо розміщен- ня на території України дипломатичних представництв і консульських установ іноземних держав;

• розроблення та організація виконання наукових і науково- технічних програм за напрямами її діяльності;

• здійснення державного контролю за станом криптографічного та техніч- ного захисту інформації, яка є власністю держави, або інформації з обмеженим доступом, вимога щодо захисту якої встановлена зако- ном, в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, військових формуваннях, на підприємствах, в установах і організа- ціях незалежно від форм власності, у тому числі в закордонних дип- ломатичних установах України, місцях постійного та тимчасового пе- ребування Президента України, Голови Верховної Ради України та Прем'єр-міністра України, а також під час діяльності на території Укра- їни іноземних інспекційних груп відповідно до міжнародних догово- рів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; { Пункт 23 частини першої статті 16 із змінами, внесеними згідно із Законом N 1180-VI ( 1180-17 ) від 19.03.2009 };

• здійснення державного контролю за додержанням вимог безпеки у процесі розроблення, виробництва, використання, експлуатації, сер- тифікаційних випробувань, тематичних досліджень, експертизи, ввезен- ня, вивезення і знищення криптографічних систем і засобів криптогра- фічного захисту інформації та обладнання спеціального зв'язку;

• подання Президентові України, Голові Верховної Ради України і Прем'єр-міністрові України за результатами державного контролю ана- літичних матеріалів щодо стану криптографічного та технічного захи- сту інформації в державі, розроблення рекомендацій щодо його поліп- шення;

• здійснення державного контролю за додержанням вимог законодав- ства у сфері надання послуг електронного цифрового підпису;

• розроблення, виготовлення та постачання ключових документів до засобів криптографічного захисту інформації, що містить державну та- ємницю, та конфіденційної інформації, що є власністю держави;

• організація та здійснення разом з центральним органом виконавчої влади у галузі освіти і науки науково-методичного управління підго- товкою кадрів сфері криптографічного та технічного захисту інфор- мації;

• видача інформаційним системам у мережі Інтернет атестата відповідно- сті Комплексній системі захисту інформації, передбаченого Зако- ном України "Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кош- ти" ( 1490-14 ), за наявності відповідного позитивного висновку з питань державних закупівель, що надається згідно зі статтею 17-3 зазначеного Закону ( 1490-14);

• погодження міжнародних передач криптографічних систем, засобів криптографічного та технічного захисту інформації, зокрема у складі озброєння, військової та спеціальної техніки; { Частину першу статті 16 доповнено пунктом 31 згідно із Законом N 1180-VI ( 1180-17 ) від 19.03.2009 };

• видача атестата відповідності комплексних систем захисту інформації інформаційних, телекомунікаційних та інформаційно- телекомунікаційних систем, із застосуванням яких обробляється інфо- рмація, яка є власністю держави, або інформація з обмеженим доступом, вимога щодо захисту якої встановлена законом, вимогам нормативних документів з питань технічного захисту інформації; { Частину першу статті 16 доповнено пунктом 32 згідно із Законом N 1180-VI ( 1180-17 ) від 19.03.2009 };

• здійснення у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, державного контролю за дотриманням умов експлуатації комплексних систем захисту інформації, які пройшли державну експертизу та на які видано атестат відповідності; { Частину першу статті 16 доповнено пунктом 33 згідно із Законом N 1180-VI (1180-17 ) від 19.03.2009 };

• встановлення порядку здійснення державного контролю за додержан- ням вимог законодавства у сфері надання послуг електронного цифрового підпису, а також станом криптографічного та технічного за- хисту інформації, яка є власністю держави, або інформації з обме- женим доступом, вимога щодо захисту якої встановлена законом, а також під час провадження діяльності на території України іноземних інспекційних груп відповідно до міжнародних договорів України. { Ча- стину першу статті 16 доповнено пунктом 34 згідно із Законом N 1180-VI ( 1180-17 ) від 19.03.2009 };

Стаття 17. Права Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України. Для забезпечення виконання покладених на неї завдань Державна служба спеціального зв'язку та захисту інформації України має право:

- одержувати в установленому порядку за письмовими запитами кері- вників відповідних органів та територіальних підрозділів Держа- вної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України від органів державної влади, органів місцевого самоврядуван-

ня, військових формувань, підприємств, установ і організацій не- залежно від форм власності інформацію, документи і матеріали, не- обхідні для виконання покладених на неї завдань;

• залучати фахівців органів державної влади, органів місцевого самоврядування, військових формувань, підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності за погодженням з їх ке- рівниками до розгляду питань, що належать до її повноважень, а також проведення спільних інспекційних перевірок;

• доступу в установленому порядку своїх уповноважених предста- вників на об'єкти органів державної влади, органів місцевого самоврядування, військових формувань, підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності, на яких знаходяться її засоби спеціального зв'язку, а також об'єкти, щодо яких здійснюєть- ся державний контроль за станом криптографічного та технічного захисту інформації, яка є власністю держави, або ін- формації з обмеженим доступом, вимога щодо захисту якої встановлена законом;

• надавати на договірних засадах допомогу підприємствам, устано- вам і організаціям незалежно від форм власності у розробленні та здійсненні заходів із захисту інформаційних ресурсів в інформаційних, телекомунікаційних та інформаційно- телекомунікаційних системах, криптографічного та технічного за- хисту інформації;

• здійснювати планові та позапланові інспекційні перевірки стану криптографічного та технічного захисту інформації, яка є власніс- тю держави, або інформації з обмеженим доступом, вимога щодо захисту якої встановлена законом, в органах державної влади, орга- нах місцевого самоврядування, військових формуваннях, на під- приємствах, в установах і організаціях незалежно від форм влас-

ності, у тому числі в закордонних дипломатичних установах України, без одержання доступу до змісту інформації;

• зупиняти дію або скасовувати в установленому порядку ліцензії на провадження господарської діяльності у сфері криптографі- чного та технічного захисту інформації, а також дозволів на проведення робіт з технічного захисту інформації для власних по- треб органам державної влади;

• порушувати в установленому порядку питання про припинення ін- формаційної діяльності з використанням інформаційних, теле- комунікаційних та інформаційно-телекомунікаційних систем в ор- ганах державної влади, органах місцевого самоврядування, вій- ськових формуваннях, на підприємствах, в установах і органі- заціях незалежно від форм власності у разі порушення ними вимог законодавства у сфері захисту державних інформаційних ресурсів, криптографічного та/або технічного захисту іформації;

• одержувати в установленому порядку смуги радіочастот для вико- ристання їх радіо засобами спеціального зв'язку;

• залучати спеціальних та загальних користувачів радіочастот- ного ресурсу для виявлення та усунення радіо завад радіоелект- ронним засобам державної системи урядового зв'язку та Націона- льної системи конфіденційного зв'язку;

• організовувати, проводити та виконувати науково-дослідні, дослідно-конструкторські роботи;

• утворювати координаційні, консультативні та дорадчі органи;

• провадити в установленому порядку видавничу діяльність;

• здійснювати в порядку, передбаченому законодавством, госпо- дарську діяльність, що безпосередньо пов'язана із забезпечен- ням виконання покладених на неї завдань, за видами діяльності, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України;

• відчужувати в порядку, передбаченому законодавством, закріпле- не за нею державне майно;

• складати протоколи про адміністративні правопорушення;

• здійснювати міжнародне співробітництво з питань, що належать до її компетенції, розробляти пропозиції щодо укладення відповід- них міжнародних договорів України, взаємодіяти відповідно до мі- жнародних договорів України з міжнародними організаціями з пи- тань запобігання порушенню безпеки інформації в інформа- ційних, телекомунікаційних та іформаційно-телекомунікаційних системах;

• проводити планову та позапланову перевірку додержання ліцензій- них умов провадження господарської діяльності у сфері крипто- графічного та технічного захисту інформації на підприємст- вах, в установах і організаціях, а також умов проведення робіт з тех- нічного захисту інформації дня власних потреб в органах державної влади; { Частину першу статті 17 доповнено пунктом 19 згідно із Законом N 1180-VI ( 1180-17) від 19.03.2009 };

• зупиняти дію або скасовувати в установленому порядку атестати відповідності на комплексні системи захисту інформації в інформа- ційних, телекомунікаційних та інформаційно-телекомунікаційних системах; { Частину першу статті 17 доповнено пунктом 20 згідно із Законом N 1180-VI ( 1180-17 ) від 19.03.2009 };

• проводити планову та позапланову перевірку центрального засвід- чувального органу, засвідчувальних центрів і центрів сертифі- кації ключів щодо додержання ними вимог законодавства у сфері надання послуг електронного цифрового підпису; { Частину першу статті 17 доповнено пунктом 21 згідно із Законом N 1180-VI ( 1180- 17) від 19.03.2009 };

• звертатися до суду у разі виникнення спорів з питань організації спеціального зв'язку та захисту інформації, криптографічного та

технічного захисту інформації, яка є власністю держави, або інфор- мації з обмеженим доступом, вимога щодо захисту якої встановлена законом, спорів у сфері надання послуг електронного цифрово- го підпису, а також у разі виникнення інших спорів у порядку, встановленому законом. { Частину першу статті 17 доповнено пунктом 22 згідно із Законом N 1180-VI ( 1180-17 ) від 19.03.2009 };

• Закон України "Про Державну прикордонну службу України" був прийнятий 3 квітня 2003 року. Цей Закон відповідно до Конституції України визначає правові основи організації та діяльності Державної прикордонної служби України, її загальну структуру, чисельність, функції та повноваження.

Відповідно ЗІ у Законі є посилання на статтю 2 "Основні функції Держа- вної прикордонної служби України":

- "... ведення розвідувальної, інформаційно-аналітичної та опе- ративно - розшукової діяльності в інтересах забезпечення захи- сту державного кордону України згідно з законами України "Про розвідувальні органи України" та "Про оперативно- розшукову діяльність ".

Також стаття 19 "Обов'язки Державної прикордонної служби України " у пункті 10 відмічає, що на Службу покладається здійснення розвідувальної, ін- формаційно-аналітичної та оперативно-розшукової діяльності, а також здійс- нення контрозвідувальних заходів в інтересах забезпечення захисту державного кордону України та стаття 20 "Права Державної прикордонної служби Украї- ни". У цій статті пункти 38 та 40 визначають, що Державна прикордонна служ- ба може використовувати засоби електричного зв'язку та одержувати інформа- цію з автоматизованих інформаційних і довідкових систем та банків даних державними службами України. У Законі України "Про Державну прикордон- ну службу України" так мало місця відведено ЗІ, тому що у 2000 році було за-

тверджено "Положення про технічний захист інформації в Прикордонних вій- ськах ". Це положення буде розглянуте у наступній главі.

• Закон України "Про контррозвідувальну діяльність " визначає поняття, правові основи організації та здійснення контррозвіду- вальної діяльності.

До ЗІ відноситься стаття 6 "Підстави для проведення контррозвідувальної діяльності " пункт 2 - використання визначених завдань та пункт 3 - потреба виявлення технічними засобами і припинення роботи радіоелектронних та ін- ших пристроїв, функціонування яких створює загрози державній безпеці Украї- ни чи передумови до витоку інформації з обмеженим доступом, а також радіо- випромінювань радіоелектронних засобів, що використовуються у противопра- вних цілях. Стаття 7 "Функції і повноваження органів, підрозділів та співробіт- ників Служби безпеки України, що здійснюють контр розвідувальну діяль- ність" визначає вимоги щодо ЗІ особливо пункти 2,3,11 та 13:

2. виявляти, фіксувати і документувати гласно і негласно розвідувальні, терористичні та інші посягання на державну безпеку України, вести їх операти- вний облік, здійснювати візуальне спостереження в громадських місцях із за- стосуванням фото -, кіно - і відео зйомки, оптичних та радіоприладів, інших те- хнічних засобів;

3. проводити контр розвідувальні операції та відповідні оперативні і опе- ративно-технічні заходи з метою попередження, своєчасного виявлення і при- пинення розвідувально-підривної, терористичної та іншої протиправної діяль- ності на шкоду державній безпеці України;

11) в інтересах забезпечення державної безпеки та виконання завдань контр розвідувальної діяльності організувати, координувати і проводити науко- ві та науково-технічні дослідження, створення у порядку, визначеному законо- давством України, відповідні наукові установи та міжвідомчі координаційно- дорадчі органи;

13) користуватися правами визначеними законами України "Про Службу безпеки України ", "Про державну таємницю" та іншими законами України.

Також важливою є стаття 9 "Захист відомостей про контррозвідувальну діяльність", яка визначає, що відомості про організацію, плани, зміст, форми, методи, засоби, фінансування та матеріально-технічне забезпечення, результати контр розвідувальної діяльності, наукових і науково-технічних розробок з пи- тань забезпечення державної безпеки, а також про осіб, які співробітничають або раніше співробітничали на конфіденційній основі з органами та підрозділа- ми Служби безпеки України, що здійснюють контрозвідувальну діяльність, уза- гальнюючі відомості про особовий склад цих органів та підрозділів становлять державну таємницю і підлягають захисту в порядку, визначеному Законом України "Про державну таємницю". Доступ до загальних відомостей може на- даватися у випадках та у порядку, визначеному Службою безпеки України, згі- дно з вимогами закону.

• Закон України "Про розвідувальні органи України" був прийнятий Верховною радою у 2001 році, а останні зміни були внесені у Закон 03.06.2008 року.

Цей закон визначає правові основи організації і діяльності державних ор- ганів, які здійснюють розвідувальні діяльність з метою захисту національних інтересів України від зовнішніх загроз, порядок контролю і нагляду за їх діяль- ністю, а також встановлює правовий статус співробітників цих органів, їх соці- альні гарантії.

Закон включає в себе 5 розділів: загальні положення; розвідувальні орга- ни України, організація їх діяльності, фінансового та матеріально-технічного забезпечення; правовий статус співробітників розвідувальних органів України та осіб, які конфіденційно співробітничають з цими органами, їх соціальний за- хист; контроль і нагляд за діяльністю розвідувальних органів України та прикі- нцеве положення.

З розділу І статті 2, 3, 4 та 5: правова основа діяльності розвідувальних органів, принципи діяльності розвідувальних органів, основні завдання розві- дувальних органів та методи і засоби діяльності розвідувальних органів визна- чають основні засади в діяльності органів.

Правову основу діяльності розвідувальних органів становлять Конститу- ція України, цей та інші закони України, а також прийняті відповідно до них інші нормативно-правові акти.

Діяльність розвідувальних органів здійснюється на основі:

• законності;

• поваги і дотримання прав та свобод людини і громадянина;

• безперервності;

поєднання в межах, визначених законом, гласних та негласних методів і засобів;

• розмежування сфер діяльності розвідувальних органів, взаємодії і координації їх діяльності;

• незалежності і оперативності у поданні розвідувальної інформації;

• позапартійності;

• підконтрольності і підзвітності відповідним органам державної влади в межах, передбачених законом.

На розвідувальні органи України покладаються:

• добування, аналітична обробка та надання визначеним законом органам державної влади розвідувальної інформації;

• здійснення спеціальних заходів, спрямованих на підтримку націона- льних інтересів і державної політики України в економічній, політичній, воєнній, військово-технічній, екологічній та інформаційній сферах, зміцнення обороноздатності, економічного і науково-технічного розви- тку, захисту та охорони державного кордону;

• участь у боротьбі з тероризмом, міжнародною організованою злочин- ністю, незаконним обігом наркотичних засобів, незаконною торгівлею зброєю і технологією її виготовлення, незаконною міграцією у по- рядку, визначеному законом; ( Абзац п'ятий статті 4 в редакції Закону N 3200-IV ( 3200-15 ) від 15.12.2005 ) вжиття заходів протидії зовнішнім загрозам національній безпеці України, життю, здоров'ю її громадян та об'єктам державної власності за межами України.

Крім цього для виконання покладених на розвідувальні органи завдань щодо отримання розвідувальної інформації, забезпечення безпеки розвідуваль- них заходів, захисту своїх сил, засобів та інформаційних систем, а також дже- рел розвідувальної інформації вони застосовують методи і засоби оперативно- розшукової діяльності.

Не підлягає розголошенню інформація, що стосується особистого життя, честі та гідності громадян, яка стала відома розвідувальним органам, крім ви- падків передбачених законом.

Порядок зберігання інформації, здобутої в процесі розвідувальної діяль- ності, визначається відповідними нормативно-правовими актами.

Стаття 6 Розділ II "Розвідувальні органи України та сфери їх діяльності". У цій статті визначені сфери діяльності розвідувальних органів:

• Служба зовнішньої розвідки України - у політичній, економічній, військово-технічній, науково-технічній, інформаційній та екологічній;

• розвідувальний орган Міністерства оборони України - у воєнній, воєнно-політичній, воєнно-технічній, воєнно-економічній, інформаційній та екологічній;

• розвідувальний орган спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у справах охорони державного кордону - у сферах прикор- донної та імміграційної політики, а також в інших сферах, що стосуються пи- тань захисту державного кордону України та її суверенних прав у виключній (морській) економічній зоні.

Стаття 9 "Права розвідувальних органів України" визначає право розві- дувальних органів щодо виконання завдань:

• встановлювати на конфіденційній основі співробітництво з повноліт- німи, дієздатними особами, які добровільно дали на це згоду;

• отримувати для розвідувальних цілей необхідну інформацію від усіх органів державної влади, підприємств, організацій і установ, включаючи бан- ки, незалежно від форми власності, в тому числі інформацію з автоматизо-

ваних інформаційних та довідкових систем, банків даних тощо у порядку, ви- значеному законом;

виступати замовниками науково-дослідних, дослідно-

конструкторських та інших робіт у галузі розробки і виготовлення спеціа- льних засобів, необхідних для здійснення розвідувальної діяльності, ство- рювати і застосовувати технічні засоби розвідки;

• організовувати і забезпечувати в межах своєї компетенції захист державної таємниці в установах України за кордоном, включаючи заходи щодо попередження витоку по технічних каналах відомостей, що становлять державну таємницю;

• здійснювати технічний захист приміщень і об'єктів розвідуваль- них органів;

• забезпечувати власну безпеку діяльності розвідувальних органів України та захист своїх сил, засобів і інформації від протиправних дій та за- гроз;

Стаття 14 "Захист відомостей про розвідувальні органи України", до них відносяться відомості про особистий склад, що здійснює розвідувальну діяль- ність, засоби, зміст, плани, організацію, фінансування та матеріально-технічне забезпечення, форми, методи і результати розвідувальної діяльності.

Закон України "Про зв'язок" був введений у 1995 році, а зміни були вне- сені у 2000 році. Він встановлює правові, економічні і організаційні основи дія- льності в галузі зв'язку в Україні та визначає відносини підприємств, об'єднань, установ і організацій зв'язку з органами державної виконавчої вла- ди, місцевого самоврядування і споживачами послуг зв'язку, а також особливо- сті галузі, пов'язані з особливими суспільними інтересами.

Важливими статтями Закону є: стаття 4 "Сфера дії Закону", стаття 10 "За- безпечення зв'язку в умовах надзвичайного стану ", стаття 11 "Захист інтересів держави ", стаття 27 "Охорона таємниці інформації, що передається засобами зв'язку ". Розглянемо більш детально кожну з них.

Стаття 4 визначає, що дія цього Закону поширюється на відносини в галу- зі зв'язку, в яких беруть участь органи державної влади, місцевого самовряду- вання, підприємства, установи і організації зв'язку та споживачі послуг зв'язку і радіочастот.

Дія цього Закону не поширюється (крім питань використання радіочасто- тного ресурсу) на державну систему урядового зв'язку, а також на мережі тех- нологічного зв'язку і відомчі мережі зв'язку та відносини, що забезпечують їх функціонування, за винятком питань їх взаємодії з мережами зв'язку загального користування.

Стаття 10. Підприємства, об'єднання зв'язку та власники засобів, споруд або мереж зв'язку, що входять до єдиної національної системи зв'язку, зобов'я- зані забезпечувати якісний зв'язок та оповіщення в умовах надзвичайного ста- ну.

У воєнний час всі засоби та мережі зв'язку, які є в Україні, незалежно від форм власності використовуються для забезпечення потреб оборони та безпеки держави.

Стаття 11. Право власності, а також право на технічне обслуговування і експлуатацію мереж телекомунікацій загального користування може належати будь-якій юридичній особі - резиденту України. Розвиток первинних мереж зв'язку проводять суб'єкти права власності на первинні мережі.

Стаття 27. Таємниця листування, телефонних розмов, телеграфних, а та- кож інших повідомлень, що передаються засобами зв'язку, охороняється зако- ном. Підприємства зв'язку всіх форм власності вживають організаційно- технічних заходів щодо захисту інформації згідно з чинним законодавством. Виймання і огляд поштової кореспонденції та документальних повідомлень, одержання необхідних довідок про них, здійснення контролю за технічними каналами зв'язку, в тому числі прослуховування телефонних розмов на підпри- ємствах зв'язку всіх форм власності заборонено, крім випадків, передбачених чинним законодавством.

• Дуже важливим Законом України є Закон України "Про моніторинг телекомунікацій". Цей Закон визначає правові та організаційні засади моніторингу телекомунікацій, регулює відносини суб'єктів у сфері моніторингу телекомунікацій під час провадження оперативно- розшукової, контр розвідувальної та розвідувальної діяльності з метою забезпечення безпеки громадян, суспільства і держави. Закон складається з 15 статей. Найбільш важливим з питань ЗІ є статті З, 5, б та 7. У цих статтях розглядаються питання щодо:

• сфери дії закону;

• здійснення моніторингу телекомунікацій;

• вимоги до систем моніторингу.

Звернемо увагу на найбільш важливі положення цих статей. Відповідно Закону, його дія поширюється на відносини, які виникають у зв'язку з наданням послуг електрозв'язку з використанням послуг електро- зв'язку з використанням послуг електрозв'язку з використанням мережі теле- комунікацій загального користування чи подвійного використання незалежно від форми власності та із здійсненням моніторингу телекомунікацій. Системи моніторингу створюється на засадах, які забезпечують:

• відповідність функціональних можливостей систем моніторингу рівню розвитку технологій, які використовують у мережі телекомунікацій;

• можливість модернізації системи моніторингу відповідно до розвитку мережі телекомунікацій у разі впровадження нових телекомунікаційних послуг.

Крім того слід враховувати, що технічні засоби системи моніторингу ро- зміщуються на площах операторів (постачальників послуг мережі телекомуні- кацій та спеціально уповноваженого органу; засоби доступу до мережі телеко- мунікацій розміщується на площах операторів (постачальників послуг) мережі телекомунікацій; засоби управління системного моніторингу розміщуються на площах спеціального уповноваженого органу та віддалені робочі місця доступу до системи моніторингу розміщуються на площах органів, підрозділи яких про-

водять оперативно-розшукову, контр розвідувальну та розвідувальну діяль- ність.

Засоби доступу до мережі телекомунікацій, повинні забезпечувати:

• можливість у реальному часі гарантовано ідентифікувати, копіювати та оформляти зміст сеансів зв'язку, що підлягають моніторингу телекому- нікацій, будь-якого користувача мережі, який є об'єктом моніторингу;

• надання скопійованим інформаційним повідомленням вигляду, в якому вони були представлені користувачам для передавання каналам електро- зв'язку;

• захист від несанкціонованого доступу до ознак відбору змісту сеансів зв'язку відповідно до законодавства України;

• виключення можливості виявлення факту здійснення моніторингу теле- комунікацій учасниками сеансу зв'язку чи іншими особами;

• захист інформації від несанкціонованого ознайомлення сторонніх осіб під час передавання її від засобів доступу до мережі телекомунікацій за- собами управління системою моніторингу цієї мережі.

Засоби управління системою моніторингу повинні забезпечувати:

• формування і передавання засобам доступу до мережі телекомунікацій відповідних команд управління та ознак відбору змісту сеансів зв'язку;

• приймання від засобів доступу до мережі телекомунікацій відібраного змісту сеансів зв'язку, його оброблення, реєстрацію чи передавання кана- лами електрозв'язку органу, який на підставі дозволу здійснює моніто- ринг телекомунікацій.

Загальні технічні вимоги до системи моніторингу розробляються відпові- дно вимог, установлених Законом, з урахуванням органів, підрозділи яких про- водять оперативно-розшукову, контррозвідувальну та розвідувальну діяльність. Окремі технічні вимоги до системи моніторингу розробляються відповідно до загальних технічних вимог з урахуванням особливостей функціонування конк- ретної мережі є основним документом, згідно з яким створюється система моні- торингу конкретної мережі телекомунікацій.

Система моніторингу впроваджується на всіх мережах телекомунікацій за- гального користування та подвійного використання, за винятком випадків, пе- редбачених цим Законом.

• Останній закон з низки законів, які регламентують інформаційну без- пеку України є Закон України "Про Національну систему конфіден- ційного зв'язку ".

Цей Закон регулює суспільні відносини, пов'язані із створенням, функціо- нуванням, розвитком та використанням національної системи конфіденційного зв'язку.

Дія цього Закону поширюється на відносини між суб'єктами Національної системи, що виникають у зв'язку з її створенням, функціонуванням, розвитком та використанням.

Закон має 11 статей, які регламентують усі сфери діяльності у цій галузі.

Національна система входить до складу Єдиної національної системи зв'- язку України.

Складовими частинами Національної системи є спеціальні мережі зв'язку, їх стаціонарні та мобільні компоненти, централізованої системи ЗІ та оператив- но-технічного управління.

Централізовані системи захисту інформації та оперативно-технічного управління перебувають у державній власності і не підлягають приватизації.

Управління Національною системою, її функціонування, розвиток, вико- ристання та захист інформації забезпечується спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері конфіденційного зв'язку відпо- відно до законодавства.

Послуги конфіденційного зв'язку надаються органом виконавчої влади, іншим державним органам та органам місцевого самоврядування, підприємст- вам, установам, організаціям, іншим юридичним та фізичним особам на платній основі.

Надання послуг конфіденційного зв'язку іншим юридичним та фізичним особам здійснюються відповідно до законодавства на підставі договору між споживачем та оператором.

Послуги конфіденційного зв'язку надаються операторами, які є юридич- ними особами та мають ліцензії на право надання послуг телефонного зв'язку та (або) радіозв'язку, а також надання послуг у галузі криптографічного та (або) технічного захисту інформації відповідно до законодавства.

Особи, винні у порушенні законодавства у сфері конфіденційного зв'язку, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну від- повідальність згідно із законодавством.

• Важливим щодо положень ЗІ є Закон України "Про оперативно- розшукову діяльність ", який визначає головні положення діяльності попередніх Законів. Тому більш детально розглянемо деякі його статті. Закон був прийнятий 12 лютого 1992 року (із змінами у деяких статтях у 1993, 1994,1998, 1999 та 2000 роках). Головними статтями Закону щодо задач ЗІ є статті 1,4, 5, 8 та 9.

Стаття 1. "Завдання оперативно-розшукової діяльності ". Вона формулює, що завданням оперативно-розшукової діяльності є пошук і фіксація фактичних даних про протиправну діяльність окремих осіб та груп, розвідувально- підривну діяльність спеціальних служб іноземних держав та організацій з ме- тою припинення правопорушень та в інтересах кримінального судочинства, а також отримання інформації в інтересах безпеки громадян, суспільства і держа- ви.

У даній статті коментується сукупність завдань, що вирішуються операти- вно-розшуковими підрозділами у ході здійснення оперативно-розшукової дія- льності (ОРД), спрямованої на виявлення, розкриття, попередження і припи- нення протиправної діяльності окремих осіб і груп та розвідувально-підривної діяльності спеціальних служб іноземних держав та організацій, розшук осіб.

Стаття формулює завдання, що стоять перед оперативними підрозділами при виникненні службових повноважень. Ці завдання становлять одну з основ-

них правових категорій, яка створює єдиний механізм законодавчого регулю- вання ОРД.

Коментована стаття розкриває зміст завдань, які властиві діяльності опера- тивних підрозділів - складових частин силових відомств, у контексті загальних завдань, що стоять перед ними.

Стаття 4 "Принципи оперативно-розшукової діяльності " визначає, що ОРД ґрунтується на принципах законності, дотримання прав і свобод людини, взаємодії з органами управління і населенням.

Мета статті - показати, що ОРД базується на конституційних загальнови- знаних принципах права. Ця стаття містить норму припис, тобто підкреслює її обов'язковість для всіх.

Під принципами ОРД слід розуміти керівні ідеї, вихідні положення вироб- лені практикою, закріплені в законодавчих та нормативних актах, що регулю- ють суспільні відносини у сфері ОРД і відображають політичні, економічні, со- ціальні закономірності розвитку суспільства, а також моральні й етичні уявлен- ня громадян стосовно змісту, мети, завдань та механізму здійснення ОРД. Як і інші галузі права, цю діяльність характеризують конституційні та галузеві принципи.

Стаття 5. "Підрозділи, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність ".

Оперативно-розшукова діяльність здійснюється оперативними підрозділа- ми:

• органами внутрішніх справ - кримінальною та спеціальною міліцією, спеціальними підрозділами по боротьбі з організованою злочинністю, оперативно-розшуковими підрозділами Державної автомобільної інспе- кції;

• органів Служби безпеки - розвідкою, контррозвідкою, військовою контррозвідкою, підрозділами захисту національної державності, боро- тьби з корупцією та організованою злочинною діяльністю, оперативно- технічним, оперативним документуванням, розшуковою роботою:

• прикордонних військ - підрозділами по оперативно-розшуковій роботі;

• управління державної охорони - підрозділом оперативного забезпечення охорони;

• органів державної податкової служби - оперативними підрозділами по- даткової міліції;

• органів і установ Державного департаменту України з питань виконання покарань - оперативними підрозділами.

Стаття 6. "Підстави для проведення оперативно-розшукової діяльності ".

Підставами для проведення оперативно-розшукової діяльності є:

1. наявність достатньої інформації про:

злочини, що готуються або вчинені невстановленими особами;

осіб, які готують або вчинили злочин;

осіб, які переховуються від органів розслідування або ухиляються від ві- дбування кримінального покарання;

осіб, які безвісті зникли;

розвідувально-підривну діяльність спецслужб іноземних держав, органі- зацій та окремих осіб проти України;