4. Напрями розвитку підприємництва в оптовій торгівлі України

До моменту лібералізації економічних відносин оптова торгівля України становила досить потужну, стабільну і єдину в територіальному плані структуру.

На сьогодні система оптової торгівлі, створена в минулі роки, опи- нилась не в кращому стані. Значно знизилась роль оптової ланки торгівлі як суб'єкта ринку, що призвело до порушення зв'язків між ви- робниками та покупцями. Припинили свою діяльність деякі оптові бази з фунціями майнових і комерційних посередників, які охоплювали про- мислові підприємства та використовували регіональний потенціал ви- робництва предметів споживання. Матеріально-технічна база оптової торгівлі приватизована за мінімальну ціну через оренду з викупом обме- женою кількістю підприємців. Певні складські площі використовують не за призначенням, здають їх в суборенду або взагалі не заповнюють.

Незважаючи на проблеми у плані матеріально-технічної бази спо- стерігається зростання обсягу оптового товарообороту (табл. 3.2).

Із табл.3.2 видно, що в цілому по Україні у 2002 р. оптовий това- рооборот становив 290 114,4 млн. грн. і збільшився проти 2001 р. на 6,1%. Найбільшу частку мають такі регіони: м.Київ (28,2%) загального обсягу оптового товарообороту України), Донецька (15,9%), Дніпропетровська (13,6%) області.

На ринку оптових послуг працюють переважно невеликі підприємства Середня площа одного складського приміщення в оптовій торгівлі становить близько 700 м². Невеликі обсяги товарних ресурсів, обмежений асортимент то- варів не дозволяють забезпечити систематичне постачання в роздрібну мережу товарів оптимального асортименту в достатніх обсягах. Магазини, насамперед се- редні та дрібні, маючи господарські зв’язки з десятками оптових постачальників, усе ж не мають можливості запропонувати покупцям повний асортимент товарів. До того ж на шляху від виробника (імпортера) до магазину товар проходить кілька оптових ланок, що невиправдано збільшує його роздрібну ціну.

Фінансові взаємовідносини оптових постачальників з підп- риємствами роздрібної торгівлі грунтуються переважно на умовах то- варного кредиту, що негативно впливає на результати господарської діяльності як оптовика, так і роздрібного підприємства.

На процеси деформації розвитку підприємництва у сфері оптової торгівлі негативно вплинули такі фактори:

• недосконалість організаційних механізмів та нормативно-право- вої бази внутрішньої торгівлі, у тому числі оптової ланки;

• нездатність оптовиків пристосуватись до зміни кон’юнктури то- варного ринку, нових ринкових умов з тим, щоб стати потрібним оператором у системі збуту і розподілі продукції завдяки надан- ню спектру послуг;

221

	Оптовий товаро- оборот, мли. гри.		2002 р. у % до		Частка регіону, %
	2001 р.	2002 р.		2001 р.	2001 р.	2002 р.
1	2	3		4	5	6
Україна Автономна	273468,5	290114,4		106,1	100,0	100,0
Республіка Крим Області	2574,5	3106,4		120,7	0,9	1,1
Вінницька	1600,8	1720,8		107,5	0,6	0,6
Волинська	9253,4	8794,4		95,0	3,4	3,0
Дніпропетровська	47379,9	39548,7		83,5	17,3	13,6
Донецька	50891,0	46226,4 •		90,8	18,6	15,9
Житомирська	2191,0	3798,1		173,3	0,8	1,3
Закарпатська	703,6	900,4		128,0	0,3	0,3
Запорізька	8243,7	9547,0		115,8	3,0	3,3
Івано-Франківська	2519,4	3022,1		119,9	0,9	1,0
Київська	6988,1	7676,4		109,8	2,6	2,6
Кіровоградська	1276,1	1674,3		131,2	0,5	0,6
Луганська	15838,1	18846,5		119,0	5,8	6,5
Львівська	8000,3	10208,1		127,6	2,9	3,5
Миколаївська	2946,1	4280,8		145,3	1,1	1,5
Одеська	8886,6	11602,9		130,6	3,2	4,0
Полтавска	5071,8	5496,0		108,4	1,9	1,9
Рівненська	1600,3	1750,6		109,4	0,6	0,6
Сумська	4377,4	5709,4		130,4	1,6	2,0
Тернопільська	684,6	769,4		112,4	0,3	0,3
Харківська	11674,1	13007,9		111,4	4,3	4,5
Херсонська	3538,1	3591,0		101,5	1,3	1,2
Хмельницька	1570,1	1961,3		124,9	0,6	0,7
Черкаська	1794,1	1670,6		93,1	0,7	0,6
Чернівецька	629,9	768,5		122,0	0,2	0,3
Чернігівська	968,7	1162,1		120,0	0,4	0,4
м.Київ	71068,9	81948,0		115,3	26,0	28,2
м.Севастополь	1197,9	1326,3		110,7	0,2	0,5

* Державний комітет статистики України. Україна у цифрах у 2002 році. Короткий статистичний довідник. — K.: Консультант, 2003.— С.155.

З наведених вище та деяких інших причин оптова торгівля не за- безпечує повною мірою виконання своїх функцій, основні з яких — це перетворення виробничого асортименту споживчих товарів на торговий, своєчасне постачання товарів роздрібним підприємствам в оптимальних обсягах і належного асортименту, оцінка попиту споживачів, маркетин- гове обслуговування підприємств торгівлі та виробництва, стимулюван- ня випуску вітчизняних споживчих товарів, стабілізація роздрібних цін.

В сучасних умовах виникає об'єктивна необхідність формування розвинутої інфраструктури оптово-посередницьких послуг. А це майже неможливо без цілеспрямованої державної політики розвитку оптової торгівлі для набуття цивілізованих форм здійснення комерційного підприємництва та обслуговування учасників товарного ринку.

На розвиток оптової торгівлі та її складської бази позитивно впливають такі фактори:

• нарощування обсягів виробництва вітчизняних виробників, по- стачання імпортної продукції;

• збільшення кількості дрібних роздрібних торговців, суб’єктів малого і середнього бізнесу, які потребують регулярного поста- чання малими партіями;

• розширення асортименту продукції та його оновлення;

• збільшення кількості підприємств, які займаються вироб- ництвом товарів народного споживання;

• ускладнення господарських зв'язків та бар'єри щодо налагодження каналу збуту за схемою "виробник — роздрібний торговець — спо- живач", що обумовляється мінімальною нормою відвантаження;

• наявність оптових, дрібнооптових та роздрібних підприємств, віддалених від місць виробництва;

• розвиток міжнародної торгівлі.

Довгостроковими цільовими орієнтирами розвитку сфери оптової торгівлі в Україні повинні стати: створення розвинутої структури каналів пе- реміщення товарів; підтримка необхідної інтенсивності товаропотоків; фор- мування резервних джерел фінансового забезпечення процесу руху товарів.

Для відновлення ролі та подальшого розвитку сфери оптової торгівлі необхідно розширити і персоніфікувати її функції.

Щодо клієнтів-покупців оптова торгівля повинна підвищити ефективність таких функцій: оцінка кон'юнктури і попиту; перетворен- ня промислового асортименту в торговельний; концентрація товарної маси, зберігання товарних запасів, доставка товарів; кредитування; інформаційне та консалтингове обслуговування.

Щодо клієнтів-постачальників оптова торгівля має активізувати такі функції: концентрацію підприємницької діяльності; інвестиційне забезпечення процесу переміщення товарів; мінімізацію комерційного ризику; маркетингове обслуговування.

Основними стратегічними напрямами розвитку підприємництва у сфері оптової торгівлі є:

1. Створення стабільної територіально розгалуженої мережі оп- тових підприємств. Оптові підприємства різних масштабів і зон діяль- ності становлять єдину систему оптової торгівлі на двох функціональ- них рівнях — міжрегіональному і регіональному. На міжрегіональному рівні формуються лише загальні основи функціонування оптового процесу, на регіональному — враховуються особливості специфіки регіонів.

Оптові підприємства міжрегіонального рівня є опорою всієї опто- вої торгівлі і забезпечують її стратегічну стабільність. Вони реалізують товари споживачам по всій території держави. їхнє головне завдання — створити необхідну систему каналів переміщення товарів для обслуго- вування вітчизняних і зарубіжних товаровиробників та постачальників товарів.

Найбільш доцільною організаційно-правовою формою таких підприємств є відкриті акціонерні товариства за участю держави в ста- тутному капіталі. Пайовиками (вкладниками) акціонерного капіталу цих товариств можуть бути виробничі, торговельні, сервісні та інші підприємства, банківські установи. Надалі такі об'єднання можуть стати основою формування фінансово-промислово-торговельних груп, національних корпорацій, які в межах законодавства контролюватимуть окремі сегменти оптового ринку товарів.

Особливу роль підприємства цього рівня повинні відіграти в ак- тивізації випуску та реалізації на внутрішньому споживчому ринку то- варів вітчизняного виробництва. Ефективним заходом у цьому напрям- ку було б створення державної акціонерної торговельної компанії, ос- новним завданням якої стало б сприяння у просуванні товарів вітчизня- ного виробництва на внутрішній споживчий ринок та ринку країн СНД з використанням всіх типів дистрибуційних каналів: торговельно-збуто- вих оптових підприємств, брокерів та агентів, мережі торгових домів, збутових ланок виробників; спеціалізованих оптових підприємств, кон- сигнаційних складів.

Оптові підприємства регіонального рівня, як правило, завершу- ють процес оптової реалізації товарів. Вони здійснюють закупівлю то- варів у підприємств міжрегіонального рівня або безпосередньо у товаро- виробників і доводять їх до покупців у зоні свого розміщення. Головне їхнє завдання — забезпечення товарами регіональних товарних ринків, роздрібних торговельних підприємств у зоні обслуговування.

Групу підприємств регіонального рівня становитимуть поряд з не- залежними оптовими одиницями також збутові підрозділи промислових підприємств (опт виробника), а також оптові структури великих роздрібних компаній (опт роздрібного торговця).

224

2. Демонополізація каналів переміщення товарів і створення конку- рентного середовища в оптовій ланці. Об'єктивною основою втілення цього напряму є диференційована потреба учасників ринкових відносин у типовій і кількісній різноманітності оптових структур, серед яких:

• оптові підприємства, які набувають права власності на товар і спеціалізуються тільки на оптовій торговельній діяльності з повним комплексом закупівельно-збутових операцій (незалежні оптові тор- говці). Основним завданням підприємств цього типу є створення в се- редній ланці переміщення товарів необхідних умов для виходу на ринок товаровиробників, задоволення інтересів роздрібних торговців;

• оптові підприємства, які не набувають прав власності на товар і спеціалізуються на посередницькій діяльності (підприємства-брокери, підприємства-агенти, підприємства-комісіонери). Основним предметом їхньої діяльності є інформаційне забезпечення торговельного процесу і налагодження зв’язків між його учасниками;

• оптові склади і закупівельні організації роздрібної торгівлі, які виконують функції торговельно-закупівельних баз, складів і оптових ко- оперативів для спільної закупівлі товарів;

• організатори оптового обороту, які не є суб'єктами торговель- ної діяльності (товарні біржі, оптові ярмарки, аукціони, оптові ринки, склади гарантійного зберігання). Основним завданням цих структур є створення умов для організації оптової торгівлі та стабілізація цінової політики на товарному ринку. Важливу роль у системі переміщення товарів від виробника до споживача набувають оптові ринки та опто- во-промислові ярмарки, де забезпечуються найкращі умови налагод- ження контактів між продавцями і покупцями для укладання угод купівлі-продажу без посередників. У першочерговому порядку не- обхідно відновити їхню діяльність і активізувати участь у них підприємств виробництва, торгівлі з тим, щоб надати стимул випуску вітчизняних товарів.

3. Інтенсивне формування інфраструктури оптового ринку. Ста- новлення оптового ринку потребує розвитку і зміцнення ринкових структур, що супроводжують процес реалізації товарів, насамперед та- ких, як:

• сервісні структури (холодильне, тарне, транспортне господар- ство);

• інформаційні системи з банками даних для оперативного уп- равління переміщенням товарів на основі комп'ютерної техніки;

• посередницькі фірми з надання послуг маркетингового, в тому числі рекламного характеру;

• організації, які сприяють укладанню контрактів, пошуку про- давців або покупців;

• експертні служби з контролю за якістю та безпекою товарів;

15²«

225

• комерційні банки для обслуговування торговельного процесу з пайовим капіталом виробничих, оптових і роздрібних торго- вельних підприємств;

• компанії із страхування підприємницької діяльності.

Відновленню ролі оптової торгівлі та пожвавленню

підприємницької активності в цьому секторі ринку сприятиме також формування резервних джерел фінансового забезпечення процесу пе- реміщення товарів; система державних стимулів для створення міжсе- зонних запасів деяких продовольчих товарів (масла, олії, цукру, кар- топлі, плодоовочів) та запасів товарних ресурсів спеціального призна- чення (держрезерв, страхові фонди).

4. Впровадження організації і ведення оптової торговельної діяльності.

Цей напрямок передбачає розробку стандартів термінів оптової торгівлі, типових договорів, інструкцій про приймання товарів за якістю і кількістю.

Основними завданнями подальшого розвитку ринку сільськогос- подарської продукції та продовольчих товарів як складової агропромис- лового комплексу є створення умов для:

• нарощування обсягів випуску якісної та конкурентоспроможної продукції, яка відповідає міжнародним стандартам;

• виходу на світовий ринок сільськогосподарської продукції та продовольчих товарів вітчизняного виробництва;

• розвитку інфраструктури аграрного ринку та реалізації сільськогосподарської продукції і продовольчих товарів їхніми виробниками на конкурентних засадах переважно через систему біржової торгівлі.

Для виконання цих завдань органам державної влади доцільно:

• визначити механізми вдосконалення державної підтримки ство- рення та впровадження нових екологічно чистих, ресурсоз- берігаючих технологій вирощування, поглибленої переробки сільськогосподарської сировини та виготовлення з неї конку- рентоспроможної вітчизняної продукції;

• розробити регіональні програми розвитку аграрного ринку, в яких передбачити, зокрема, основні напрямки забезпечення стабіль- ності аграрного ринку, захисту сільськогосподарських товарови- робників від недобросовісної конкуренції, впровадження сучасних технологій біржової торгівлі та розширення мережі фірмової торгівлі, проведення постійно діючих виставок, ярмарків;

• сприяти створенню в установленому порядку за участю сільськогосподарських підприємств промислово-фінансових груп, у тому числі транснаціональних, а також інтегрованих аг- ропромислових підприємств, які б об’єднували виробництво, за- готівлю та переробку сільськогосподарської продукції.

226

З метою прискорення формування інфраструктури аграрного ринку, створення умов для надійного ресурсного забезпечення вироб- ництва і реалізації сільськогосподарської продукції та продовольства, сприяння розвитку аграрного підприємництва слід передбачити ство- рення:

• у сільських населених пунктах — мережі пунктів заготівлі сільськогосподарської продукції, кредитних спілок, сільськогос- подарських обслуговуючих кооперативів, що здійснюватимуть переробку і реалізацію продукції;

• у районах — торгових домів, оптово-роздрібних магазинів фірмової торгівлі підприємств, що виробляють мінеральні доб- рива, засоби захисту рослин, пально-мастильні матеріали, за- пасні частини для сільськогосподарської техніки;

• в областях, містах з кількістю населення понад 100 тис. чоловік — мережі підприємств, що здійснюватимуть оптову торгівлю сільськогосподарською продукцією (оптові продовольчі ринки, постійно діючі ярмарки-виставки, аукціони живої худоби з вико- ристанням існуючої виробничої бази племінних, відгодівельних та м’ясопереробних підприємств);

• у містах і селищах — мережі підприємств, що здійснюватимуть роздрібну торгівлю сільськогосподарською продукцією та про- довольством, у тому числі магазинів фірмової торгівлі і торгових центрів (комплексів).

Посередництво є необхідним елементом торгової інфраструктури в ринковій економіці, вимагає посилення регулюючої функції держави, орієнтованої на створення нормальних відносин між урядовими струк- турами і підприємцями.

Було б доцільним з метою прискорення товаропросування та по- передження практики підвищення цін скоротити до трьох, а в окремих випадках і до двох ланок посередницьку діяльність. Важливо змінити господарсько-договірні відносини з постачальниками товарів, удоскона- лити механізм функціонування оптово-роздрібної ланки.

Удосконалення діяльності в сфері торгівлі має відбуватися на ос- нові прогнозування та формування платоспроможного попиту покупців. Слід розробляти інтеграційні індикатори стану окремих ринків товарів, які характеризують не лише обсяг їхніх пропозицій, а й асортимент, ви- ди, якість і рівень цін.

Треба шукати шляхи, що ведуть до зменшення натуралізації спо- живчого ринку, яка підтримується за рахунок нетоварного споживання сільгосппродукції і видачі промисловими підприємствами своїм робітни- кам замість заробітної плати готових виробів. Цього можна досягти тільки завдяки прискоренню розвитку оптових товарних ринків. Від то- го, як трансформуватиметься оптова торгівля, значною мірою залежати- 15*

227

ме й стимули до виробництва товарів та рішення проблеми відтворення господарських взаємовідносин з поставки товарів народного споживання на міжрегіональних, регіональних та міждержавних ринках.

Довгостроковою метою структурної політики розвитку оптової торгівлі, її суб’єктів повинно стати забезпечення ринкової різно- манітності структур, які здійснюють посередницьку діяльність, з тим, щоб сприяти раціоналізації та оптимізації процесів товаропостачання, стимулювати вітчизняних виробників як повноцінних, високопро- фесійних партнерів на міжнародному ринку.

В умовах ринкових відносин здійснення структурної політики оп- тового підприємства є виключно його власна компетенція. Видова і ти- пова різноманітність оптових фірм, побудова їхньої організаційної структури управління є наслідком різних масштабів і географії їхньої діяльності. Структурною одиницею у загальній системі оптових підприємств повинні стати регіональні оптові фірми, основна мета яких полягає в організації раціональної системи товаропостачання товарами регіональних споживачів роздрібного та оптової ланок, встановлення господарських зв’язків з постачальниками-виробниками, забезпечення виробничих процесів, пов'язаних з доробкою товарів.

Основою матеріально-технічної бази даних підприємств мають стати розподільчі холодильники, загальнотоварні, спеціальні склади (плодоовочесховища, фруктосховища, маслосховища та ін.).

У групу регіональних оптових фірм можуть входити оптові підприємства, дистриб'юторські, дилерські фірми, брокерські контори. Поряд з посередницькими функціями вони можуть надавати інфор- маційне забезпечення контрагентам господарських зв’язків.

Посередницькою діяльністю із забезпечення товарами невеликих роздрібних підприємств можуть займатись ланцюгові оптові компанії (створені на базі оптового підприємства), оптово-роздрібні об'єднання, магазини-склади. Оптову торгівлю сільськогосподарськими продуктами можуть вести заготівельні фірми системи споживчої кооперації, збутові та закупівельні підрозділи промислових підприємств.

В умовах обмеженості фінансових ресурсів для будівництва і ре- конструкції складських будівель та споруд особливу увагу у системі това- ропостачання роздрібної мережі продукцією сільськогосподарських підприємств слід приділити розвитку оптових продовольчих ринків. Такі ринки мають бути орієнтовані на обслуговування сільськогосподарських підприємств, одноосібних фермерських господарств, заготівельних кон- тор, оптових підприємств, закладів громадського харчування.

При формуванні посередницьких структур необхідно створити стимулюючі умови їх розвитку відповідно до вимог ринку. До цих умов можна віднести: спеціалізацію складського господарства на організацію технологічної обробки однієї або двох товарних груп, впровадження

228

логістичних моделей при визначенні територіального розміщення складського господарства, створення системи управління матеріальни- ми та інформаційними потоками на базі сучасної комп’ютерної техніки. Основною формою організації посередницьких фірм повинна стати акціонерна, яка є фактором концентрації капіталу за рахунок коштів із різних джерел та галузей.

Розвиток матеріально-технічної бази оптової ланки передбачає: заохочення інвестицій, підтримку держави у прискоренні будівництва нових і модернізації діючих оптових підприємств та їхнього складського господарства (особливо мережі холодильників та холодокомбінатів), ви- користання діючих та створення нових потужностей інформаційних ме- реж для комерційних цілей, комп’ютеризація об’єктів оптової ланки; оренду на пільгових умовах приміщень для функціонування оптових яр- марок, виставок, аукціонів; активне залучення іноземного капіталу для будівництва нових об’єктів, реконструкції і модернізації старих.

До числа стратегічних завдань з удосконалення оптової торгівлі слід віднести й створення маркетингових служб в організаційній струк- турі управління оптовими фірмами, здійснення комп’ютерізації обліку ру- ху товарних потоків, розміщення товару на зберігання і відпуск покупцям.

Налагодження системи оптової торгівлі неможливе без серйозно- го розвитку транспортно-експедиційного блоку, який є складовою логістичної системи товаропостачання. Чітка організація цих процесів забезпечує високий рівень надійності поставок, зниження рівня витрат обігу, ефективне використання транспортних засобів, оптимізацію мар- шрутів доставки товарів. Система транспортно-експедиційного обслуго- вування оптового товарообороту тісно пов’язана з розвитком потужнос- тей і засобів пакетування вантажів, виробництвом сучасної тари, паку- вальних матеріалів.

З метою реформування оптової торгівлі, скорочення дрібних і відродження великих оптових структур в Україні, на думку автора, слід розробити і прийняти програму розвитку оптової торгівлі товарами на- родного споживання, де визначити принципові напрямки оптово-посе- редницьких структур, організаційні основи їхнього функціонування, ме- ханізм комерційних відносин та укладання договорів.

Довгостроковими завданнями державної політики розвитку внутрішньої оптової торгівлі повинні стати:

• структурна перебудова оптової торгівлі, включаючи стимулю- вання малих підприємств;

• розвиток конкурентного середовища на ринку оптово-посеред- ницьких послуг;

• залучення державних та комерційних джерел фінансування роз- витку матеріально-технічної бази оптової торгівлі, включаючи іноземні інвестиції;

229

• широке застосування принципів стратегічного та маркетингово- го управління;

• стимулювання впровадження прогресивних, у тому числі логістичних підходів до організації товароруху.

Реалізація програми потребує фінансування з державного (місько- го) бюджету та з позабюджетних джерел. Для утримання страхових за- пасів і резерву (для забезпечення продовольчої безпеки) треба формувати оптову інфраструктуру у складі технічно переоснащених підприємств з контрольним пакетом акцій у власності міста (регіону, держави).

Створення інфраструктури оптової торгівлі може здійснюватися за такими напрямками:

• оптимізація складу операторів продовольчого ринку, у тому числі скорочення частки посередників в оптовому обороті;

• створення оптових продовольчих ринків і комплексів, а також спеціалізованих м’ясних і рибних оптових ринків, розрахованих для оптовиків;

• організація універсальних і спеціалізованих розподільчих центрів, мережевих розподільчих центрів, у тому числі для об- слуговування мереж магазинів знижених цін (дискаунтерів), ма- газинів-складів на базі майнових комплексів, оптових підприємств, які мають великі земельні ділянки і потужні торго- вельні і складські площі;

• створення на оптових підприємствах, що рекомендуються для розміщення державного замовлення і державного резерву, су- часних розподільчих центрів для комплексного забезпечення соціальної сфери і роздрібної торгівлі;

• формування і розвиток виробничо-торговельних об’єднань з участю оптових плодоовочевих підприємств, підприємств роздрібної торгівлі і сільськогосподарських виробників.

Треба забезпечити ринкову різноманітність організаційних струк- тур оптово-посередницької діяльності, що гарантує підтримку не- обхідного рівня конкуренції на ринку оптово-посередницьких послуг як виробникам товарів, так і оптовим покупцям. Процес формування посе- редницьких підприємств може включати два основні напрямки:

1. Типова різноманітність оптово-посередницьких підприємств. Визначається масштабами їхньої діяльності, охоплює структури міжрегіонального та регіонального рівня.

2. Видова різноманітність. Визначається мотивами вибору вироб- никами і торговельними підприємствами конкретних форм товароруху, включає такі види оптово-посередницької діяльності:

• спеціалізовані на оптовій діяльності підприємства, які здійсню- ють повний комплекс закупівельно-збутових операцій з набуттям права власності на товар;

230

• посередницькі оптові структури, що не мають право власності на товар;

• організатори торгового обороту.

Організаторами оптового товарообороту є товарні біржі, оптові ярмарки, товарні аукціони, оптові продовольчі ринки. Головне завдання цих структур — це створення умов для організації закупівельної і ре- алізаційної діяльності клієнтів. Формування сучасної інфраструктури оптово-посередницьких послуг є однією з ключових проблем розвитку системи товарного обертання та економіки України. Це обумовлено як інтересами виробників товарів, яким необхідна надійна і ритмічно функціонуюча система збуту товарів, так й інтересами підприємств роздрібної торгівлі та інших оптових покупців, зацікавлених у не- обхідності побудови системи безперервного товаропостачання.

Для формування організаційних структур та умов їхньої взаємодії, забезпечення своєчасного відтворення товарів і послуг, на по- гляд автора, слід розробити комплексну програму розвитку інфраструк- тури товарних ринків в Україні.

У ній передбачити вирішення таких завдань:

• формування мережі посередницьких організацій, складського господарства для досягнення ефективності оптової торгівлі, дроблення партій поставок, зберігання і пересування товару з мінімальними витратами;

• підвищення конкурентоспроможності товарів за рахунок ство- рення і впровадження таропакувальної продукції, що відповіда- тиме міжнародним стандартам;

• створення мережі об’єктів та умов для транспортування, прове- дення платіжно-розрахункових та кредитних операцій;

• удосконалення нормативно-правових основ функціонування то- варних ринків та їхньої інфраструктури;

• створення ефективного інформаційного обслуговування товар- них ринків;

• розвиток сучасних форм управління ринковою інфраструкту- рою.

Складовим компонентом інфраструктури товарного ринку повин- на стати підсистема оптово-посередницької діяльності, яка включає:

• переважний розвиток організацій оптової торгівлі, здатних нада- вати послуги із зберігання, розукрупнення оптових партій то- варів, доставки;

• створення господарських комплексів із застосуванням методів та організаційних форм логістики з оптово-посередницької, складської та транспортної діяльності;

• розвиток оптово-посередницьких організацій для сезонного зберігання і поставок продукції;

231

• організація транснаціональних компаній з оптово-посередниць- кої діяльності.

Постановка та реалізація комплексної програми може сприяти до- сягненню таких результатів:

• збереження належної якості товарів під час їх переміщення від виробників до споживачів;

• своєчасне отримання споживачами товарів у необхідних обся- гах, асортименті і комплектності;

• мінімізація матеріальних, фінансових і трудових ресурсів на ор- ганізацію товароруху;

• створення умов для організації сучасного ринку оптово-посеред- ницьких послуг і конкурентного формування на ньому цін.

В умовах ринкових відносин багато елементів інфраструктури оп- тово-посередницьких послуг утворюються за рахунок інвестиційних коштів заінтересованих учасників товарного обігу з урахуванням ди- наміки норми прибутку. Однак прогресивні види оптово-посередниць- кої діяльності потребують державної підтримки. Це стосується, зокрема, системи інформаційного забезпечення оптово-посередницьких струк- тур. Потрібно проводити моніторинг і прогнозування розвитку ринку оптово-посередницьких послуг та його сегментів; обмін комерційною і фінансовою інформацією між виробниками товарів, оптово-посеред- ницькими структурами, підприємствами роздрібної торгівлі та іншими оптовими покупцями. Отже, основними стратегічними орієнтирами роз- витку оптово-посередницької діяльності в Україні є становлення багато- канальної системи товароруху і формування сучасних, різноманітних за функціональними напрямами і характером операцій, що виконують оп- тово-посередницькі структури.

Важливими умовами розвитку оптової торгівлі є: укріплення ма- теріально-технічної бази оптових підприємств, будівництво механізова- них складів за прогресивними проектами та організація на їхній базі об’єднаних складських господарств; подальше удосконалення системи господарських зв’язків оптової торгівлі з промисловістю і роздрібною торгівлею, постійне підвищення рівня організаторської та комерційної роботи в оптових торговельних та заготівельно-збутових ланках; впро- вадження прогресивної технології обробки товарної маси на всьому шляху їхнього руху від товаровиробників до роздрібної торговельної ме- режі та безпосередніх споживачів.

Однією з потужних форм торговельного посередництва повинні стати торгові доми. У більшості західних країн торгові доми спеціалізу- ються переважно на міжнародних операціях, фінансуванні і кредиту- ванні експорту товарів та послуг.

На вітчизняному ринку торгові доми, перш за все, займаються об- слуговуванням внутрішнього ринку та імпортом товарів, активно пра-

232

цюють із зарубіжними товаровиробниками, котрі поставляють свій то- вар на український ринок. Як посередник торговий дім виконує функції оптової торгівлі, купуючи товар для його подальшого просування по ка- налах обігу. Торговий дім — тип великого торгового посередництва, важ- ливими особливостями якого є: проникнення у сферу виробництва то- варів, організація кооперації виробництва та участь у кредитно-фінансо- вих операціях.

Основні цілі та спектр послуг існуючих у світовій економіці тор- гових домів:

• активізація зовнішньоекономічної діяльності за рахунок кон- центрації посередницьких операцій;

• здійснення від свого імені та переважно за свої кошти експорт- но-імпортних, товарообмінних операцій;

• оперативне реагування на кон’юнктуру ринку, що змінюється;

• проведення операцій у внутрішній оптовій і роздрібній торгівлі та надання пов’язаних з цим послуг;

• організація виробництва і збут конкурентоспроможних товарів;

• об’єднання дрібних і середніх фірм, фінансування їхньої збуто- вої діяльності;

• зниження витрат обігу, вартості маркетингових досліджень і реклами;

• інвестування у виробництво, придбання підприємств у повну власність, передача обладнання в оренду (лізинг), надання кре- дитів;

• інвестиційне співробітництво з іноземними партнерами в будівництві об'єктів;

• надання послуг у сфері страхування, ремонту та обслуговуван- ня, складування, інжинірингу, фінансів.

Торгові доми закуповують товари у виробників чи оптовиків своєї країни і перепродають їх за кордоном, закуповують іноземні товари за кордоном і перепродують їх місцевим оптовикам чи роздрібним торгов- цям, а також промисловим споживачам.

Торгові дома мають разгалужену мережу зарубіжних філій, пред- ставництв, компаній як торговельного, так і виробничого профілю. Вони поширені в США, Канаді, Швеції, Швейцарії, Індії, Сінгапурі, Бразилії. Унікальною є роль торгових домів у зовнішньоекономічній діяльності японських фірм. Якщо, за оцінкою експертів, торгові доми в сукупності посередницьких зовнішньоторговельних фірм США становлять 8-10%, то в Японії — 65-70%. Однією з складових конкурентоспроможності японських торгових домів є широка номенклатура товарів, що реалізу- ються (від 20 до ЗО тис. найменувань). Багатофункціональність діяль- ності, універсалізація товарної номенклатури дозволяють цим ком- паніям провадити гнучку ринкову стратегію, швидко переходити на при-

бутковіші види операцій та перспективніші ринки збуту. Цьому значною мірою сприяє наявна потужна інформаційна база та глобальна мережа комунікацій, які з підвищенням рівня сервісу діяльність торгових домів розширюється та диверсифікується.

Фінансування розвитку оптової торгівлі та її інфраструктури має здійснюватися в основному за рахунок недержавних джерел. Органи ви- конавчої влади повинні сприяти та стимулювати добровільне накопи- чення коштів суб’єктами торгівлі та виробничих галузей, залучення інвестиційних ресурсів на засадах акціонерного капіталу, а також вільних коштів населення та іноземних інвестицій.

Для проведення структурної перебудови та активізації ринкових процесів в оптовій торгівлі доцільно використовувати такі джерела інвестування:

• власні кошти підприємств і відрахування на прискорену аморти- зацію, насамперед для модернізації торгово-технологічного та складського обладнання, впровадження передових технологій оптового обслуговування покупців, зберігання товарів і набли- ження їх до замовників;

• фінансові ресурси місцевих бюджетів для будівництва сучасних складських потужностей, оптових продовольчих ринків місцево- го значення;

• спеціальні інвестиційні та інноваційні фонди, що концентрува- тимуть ресурси за рахунок капіталізації прибутків суб’єктів підприємницької діяльності;

• іноземні інвестиції та іноземні кредитні лінії з державним посе- редництвом і гарантіями для розбудови транспортно-складсь- ких комплексів у місцях концентрації внутрішньо-торговельних транзитних та імпортних товаропотоків;

• фінансові ресурси комерційних банків, страхових компаній, інших суб’єктів фінансового ринку у формі інвестицій у статут- ний фонд підприємств;

• взаємне інвестування в галузях торговельно-промислового ком- плексу, особливо харчової промисловості, первинної переробки сільськогосподарської продукції, включаючи інвестиції у тор- гові доми, фірмові торговельні підприємства.

Для подолання проблем, що існують, і реального піднесення рівня оптової торгівлі споживчими товарами в Україні необхідно вирішити такі завдання:

• удосконалення кредитної політики, яка б забезпечила оптовим підприємствам можливість користуватись доступними кредит- ними ресурсами;

• раціональне використання створеної в оптовій ланці в минулі роки матеріально-технічної бази;

234

• створення умов для залучення вітчизняних та іноземних інве- стицій у розвиток торговельних мереж та розподільчих центрів;

• розвиток конкурентного середовища та виключення моно- полізму на цьому ринку;

• стимулювання діяльності опту щодо активізації торгівлі товара- ми вітчизняного виробництва, особливо непродовольчої групи;

• подальша структурна перебудова оптової торгівлі, яка б макси- мально враховувала інтереси середнього та малого підприємництва;

• спеціалізація оптових підприємств, що працюють з непродо- вольчими товарами.

Слід передбачати видову різноманітність складської інфраструк- тури, зокрема:

• консигнаційні склади, що приймають товари для подальшої оп- тової реалізації від імені та за розпорядженням-дорученням кон- сигнантів (власників товарів);

• митні ліцензійні склади, призначені для виконання операцій з митного оформлення та тимчасового зберігання товарів, які пе- ретинають кордон;

• склади гарантійного зберігання готельного типу, які надають по- слуги з тимчасового зберігання запасів товарів для дрібних влас- ників торгових точок, малих підприємств;

• склади, на яких розміщуються товари, призначені для аукціон- ної торгівлі;

• склади для обслуговування оптових продовольчих ринків.

Стратегія розвитку оптової ланки повинна грунтуватись на тому,

що потреби товарного ринку задовольняють два основних типи оптових підприємств: великі структури національного масштабу; оптовики регіонального масштабу.

Головне завдання структур національного масштабу — забезпе- чення оптовиків регіонального рівня широким асортиментом. Вони по- винні створити ланцюг просування товарів від виробників до оптовиків- регіоналів. Регіональні ж оптові підприємства просувають товари безпо- середньо роздрібним торговцям.

Основними напрямами вдосконалення суто комерційної діяль- ності оптових підприємств є:

• поліпшення організації вивчення попиту на товари та ефективне використання цих матеріалів для обгрунтування комерційних рішень;

• посилення ступеня впливу торгівлі на промисловість та зміцнення договірних зв’язків у поєднанні з раціоналізацією шляхів товароруху;

• забезпечення оптимального розподілу товарних запасів між оп- товими та роздрібними ланками торгівлі, вдосконалення уп- равління товарними запасами, прискорення оборотності товарів;

• підвищення ролі та відповідальності комерційної служби опто- вого підприємства у плані забезпечення роздрібної торговельної мережі товарами у необхідному обсязі та асортименті.

Поряд з цим необхідно приділяти більше уваги розширенню прак- тики закупівель товарів на ярмарках, впровадженню прогресивних ме- тодів оптового продажу товарів, посиленню рекламної роботи оптовиків. Реалізація запропонованих заходів сприятиме зростанню та підвищен- ню ролі оптової торговлі у товарному обігу України.

236