Розділ 1. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ TA УМОВИ ПРОВАДЖЕННЯ КОМЕРЦІЙНОГО ПІДПРИЄМНИЦТВА

1. Сутність і принципи комерційного підприємництва

З переходом до ринку дедалі більшого значення набуває ко- мерційне підприємництво як визначальний фактор розвитку ринку то- варів і послуг. У вітчизняній та зарубіжній літературі існують різні виз- начення комерції.

В.А. Абчук дає таке тлумачення: "Комерція — це діяльність по за- безпеченню купівлі-продажу товарів, що супроводжується проведенням відповідних розрахунків, з метою здобуття максимально можливого прибутку в умовах існуючих правових норм" [1, с.14].

На думку Б.А. Райзберга, "Підприємництво комерційного виду характеризується перш за все тим, що визначальну роль у ньому відігра- ють товарно-грошові, торгово-обмінні операції. Вони відображають ос- новний зміст комерційного підприємництва. Стрижнем цього виду підприємницької діяльності є операції та угоди щодо купівлі-продажу, тобто перепродажу товарів і послуг" [99, с.11].

З.С. Варналій відзначає: "Комерційне підприємництво — це діяльність, пов’язана з обміном, розподілом та споживанням товарів і послуг. Змістом комерційного підприємництва є товарно-грошові та торговельно-обмінні операції. Комерція у вузькому розумінні — це торгівля, а комерсант — це працівник торгівлі. Торговельно-обмінні опе- рації ,здійснюються у вигляді угоди з купівлі-продажу або перепродажу товарів і послуг. Представниками комерційного підприємництва є різні торговельні організації, що реалізують (продають) предмети споживан- ня і засоби виробництва" [7, с.58].

А.П. Кисельов підкреслює: "Торгівлю здійснюють підприємства (фірми), що спеціалізуються на продажу або перепродажу товарів з ме- тою отримання прибутку. Такий вид діяльності називається ко- мерційним. Тому підприємницькі структури, що займаються торгівлею і торгово-посередницькою діяльністю, називають комерційними структу- рами. Проте комерційною діяльністю сьогодні займаються не тільки спеціалізовані підприємства. Цей вид діяльності тією чи іншою мірою притаманний усім підприємницьким структурам незалежно від форм власності, до яких вони належать" [65, с.71].

Л.В. Осипова та, І.М. Сіняєва мають таку точку зору: "Комерційна діяльність — поняття економічно більш широке, ніж торгівля, оскільки в основі торгівлі завжди лежить комерція, але не кожна комерційна Діяльність зводиться тільки до торгівлі. Багато юридичних осіб у сфері

9

комерційної діяльності здійснюють складний комплекс заготівельної, виробничої, будівельної, інвестиційної та іншої підприємницької діяль- ності з метою її подальшої реалізації через процеси купівлі-продажу для виручки доходів і отримання прибутку" [87, с.282].

Ф.Г. Панкратов і, Т.К. Серьогіна вважають що: "комерція — вид торгового підприємництва або бізнесу, але бізнесу благородного, того бізнесу, який є основою будь-якої по-справжньому цивілізованої ринко- вої економіки.

• Комерція — слово латинського походження (від лат. commercium — торгівля). Однак треба мати на увазі, що термін "торгівля" має двояке зна- чення: в одному випадку він означає самостійну галузь народного госпо- дарства (торгівлю), в іншому — торгові процеси, направлені на здійснен- ня актів купівлі-продажу товарів. Комерційна діяльність пов'язана з дру- гим поняттям торгівлі — торговими процесами по здійсненню актів купівлі-продажу з метою отримання прибутку" [89, с.15].

Різні тлумачення комерції визначають її багатоаспектність. Попри певні розбіжності, багато дослідників сходяться на думці, що предметом комерції є здійснення купівлі-продажу товарів. Узагальнюючи вищеви- кладене, на наш погляд, слід розглядати комерційне підприємництво з точки зору вузького і широкого аспектів.

У вузькому розумінні комерційне підприємництво — це підприємництво у сфері торгівлі, пов'язане із здійсненням процесів купівлі-продажу товарів для задоволення попиту покупців (споживачів) та отримання прибутку.

У широкому розумінні комерційне підприємництво є господарсь- ко-торговельною діяльністю, що здійснюється суб'єктами господарю- вання у сфері виробництва і товарного обігу, спрямованою на реалізацію продукції виробничо-технічного призначення і виробів народного спо- живання, а також допоміжною діяльністю, яка забезпечує їх реалізацію шляхом надання відповідних послуг.

Господарсько-торговельна діяльність може здійснюватися суб’єктами господарювання в таких формах: матеріально-технічне постачання збут; електропостачання; заготівля; оптова торгівля; роздрібна торгівля і громадське харчування; продаж і передача в оренду засобів виробництва; комерційне посередництво у здійсненні торговельної діяльності та інша допоміжна діяльність по забезпеченню реалізації товарів (послуг).

Господарсько-торговельна діяльність опосередковується догово- рами поставки, контрактації сільськогосподарської продукції, електро- постачання, купівлі-продажу, оренди, міни (бартеру), лізингу та іншими договорами.

Важливе місце у ринковій економіці посідає підприємництво у сфері торгівлі (комерція), де швидше і з меншим вкладом ресурсів мож- на отримати доходи від проведених бізнес-операцій. Як оперативно-ор-

ганізаційна система комерційне підприємництво має справу з товароо- обмінними, товарно-грошовими операціями, що проводяться з ураху- ванням поточних і перспективних ринкових змін.

Підприємництво у сфері торгівлі відіграє значну роль в ак- тивізації економічних процесів, зокрема: забезпечує встановлення зба- лансованого ринку, сприяє формуванню оптимальних пропорцій між виробництвом та суміжними сферами, виявляє попит на товари, стиму- лює виробниче підприємництво, здійснює ефективний товарний оборот, задовольняє потреби населення у товарах та послугах, стимулює діяльність суб’єктів ринку, робить відповідний внесок у формування до- ходів державного і місцевого бюджетів за рахунок сплати податків. Крім того, підприємництво у сфері торгівлі дозволяє всім учасникам ко- мерційного обороту вигідно співпрацювати на основі планування, ре- алізації торгових операцій, закладає основу для формування виробни- чих програм та перспективних напрямів щодо випуску продукції за кількісними та якісними параметрами, асортиметною структурою. А це, у свою чергу, свідчить про те, що комерція визначає економічний стан промислового підприємства, його успіх на товарному ринку. Якщо ви- роблена продукція не буде реалізована у сфері торгівлі в намічених об- сягах, це негативно впливатиме на господарсько-фінансову діяльність промислових підприємств.

Загальними принципами господарювання в Україні є:

• забезпечення економічної багатоманітності та рівний захист державою всіх суб'єктів господарювання;

• свобода підприємницької діяльності в межах, визначених за- коном;

• вільний рух капіталів, товарів та послуг на території України;

• обмеження державного регулювання економічних процесів у зв’язку з необхідністю забезпечення соціальної спрямованості економіки, добросовісної конкуренції у підприємництві, еко- номічного захисту населення, захисту прав споживачів та без- пеки суспільства і держави;

• захист національного товаровиробника;

• заборона незаконного втручання органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у госпо- дарські відносини.

На основі цих принципів комерційне підприємництво здійснює:

• вільний вибір підприємцем видів підприємницької діяльності;

• самостійне формування підприємцем програми діяльності, вибір постачальників і споживачів продукції, що виробляється, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом, встановлен- ня цін на продукцію та послуги відповідно до закону;

• вільне наймання підприємцем працівників;

• комерційні розрахунки та власний комерційний ризик;

• вільне розпорядження прибутком, що залишається у підприємця після сплати податків, зборів та інших платежів, передбачених законом;

• самостійне здійснення підприємцем зовнішньоекономічної діяльності, використання підприємцем належної йому частки валютної виручки на свій розсуд.

Складовими комерційного підприємництва є також:

• принцип програмно-цільового підходу до організації комерції. Передбачає орієнтацію на чітко визначені цілі, для досягнення яких розробляються відповідні програми: бізнес-план, план рекламного бюджету, план стимулювання збуту;

• принцип наукового підходу до організації комерції. Передбачає систематичне вивчення ринкової кон’юнктури, попиту на това- ри і прогнозування, факторів внутрішнього і зовнішнього сере- довища, для чого потрібно використовувати наукові методи дослідження та наукові розробки;

• забезпечення прибутковості комерційної діяльності підприємств;

• економічна рівноправність партнерів;

• свобода ціноутворення;

• вільний доступ до будь-яких джерел закупівлі (постачаль- ників);

• саморегулювання процесів поставки і купівлі-продажу товарів;

• висока культура обслуговування покупців;

• досягнення узгодженості інтересів суб’єктів комерційної діяль- ності з інтересами партнерів та кінцевих споживачів;

• забезпечення матеріальної та фінансової відповідальності сторін за виконання прийнятих зобов’язань.

Успіх у комерційному підприємництві може досягатися за раху- нок: гнучкості і мобільності діяльності з урахуванням економічної ситу- ації, що змінюється на ринку; виявлення комерційних пріоритетів та їх реалізації; активного використання у прийнятті комерційних рішень принципів менеджменту і маркетингу; вміння передбачити комерційні ризики; адаптації комерційних працівників до нових умов роботи.

Підприємці мають право укладати з громадянами договори щодо використання їхньої праці. При укладанні трудового договору (контрак- ту) підприємець зобов'язаний забезпечити належні і безпечні умови праці, оплату праці не нижче від визначеної законом та її своєчасне одер- жання працівниками, а також інші соціальні гарантії, включаючи соціальне і медичне страхування, соціальне забезпечення відповідно до законодавства України.

Держава забезпечує загальні гарантії прав підприємців ко- мерційної діяльності:

1. Рівні права та рівні можливості для залучення і використання матеріально-технічних, фінансових, трудових, інформаційних, природ- них та інших ресурсів усім підприємцям, незалежно від обраних ними організаційних форм підприємництва.

2. Забезпечення підприємців матеріально-технічними та іншими ресурсами, що централізовано розподіляються державою, здійснюється з метою виконання підприємцем поставок, робіт чи послуг для держав- них потреб.

3. Недоторканність майна і забезпечення захисту майнових прав підприємців.

4. Збитки, завдані підприємцям внаслідок порушення громадяна- ми чи юридичними особами, органами державної влади чи органами місцевого самоврядування його майнових прав, відшкодовуються відповідно до чинного законодавства.

У сфері товарного обертання виконується великий комплекс різних процесів і операцій. За характером функцій, які виконуються у сфері товарного обертання, процеси і операції, що здійснюються в ко- мерції, можна поділити на два види: виробничі, або технологічні, і ко- мерційні (суто торговельні).

Технологічні процеси пов’язані з рухом товарів та є продовжен- ням процесу виробництва у сфері обертання (транспортування, зберігання, пакування, фасування, підсортування). Ці процеси відобра- жають механізм управління матеріальним потоком вантажів з включен- ням виробничо-технологічних операцій, що супроводжують організацію просування товарів від виробника до кінцевого споживача.

Комерційні процеси — це процеси, пов'язані із зміною форм вар- тості, тобто з купівлею та продажем товарів. До комерційних відносять і такі торговельні процеси, які забезпечують нормальне функціонування торгового механізму, зокрема: організацію ринкових досліджень, оцінку інфраструктури основних конкурентів, встановлення партнерських зв'язків тощо.

Крім цих головних процесів, що відбуваються у сфері торгівлі, важливими є й такі, як виконання додаткових торговельних та експлуа- таційних послуг, котрі останнім часом домінують при врахуванні інте- ресів споживачів у процесі купівлі-продажу. Це доставка товарів додо- му, установка куплених технічно складних товарів вдома у покупців, приймання замовлень та ін. Послуги передпродажного, продажного та післяпродажного сервісу — невід'ємні елементи в досягненні ко- мерційного успіху підприємства.

Комерційне підприємництво реалізується через комерційні функції.

13

Залежно від участі у формуванні доходів комерційні функції умовно можна поділити на дві групи ( рис. 1.1).

Комерційні функції

Безпосередньо приносять доходи:

оптова та роздрібна реалізація товарів; надання додаткових послуг; здійснення експортно- імпортних операцій; рекламування товарів і послуг;

здійснення правової та претенційної роботи; надання частини торговельних або складських площ в оренду іншим комерційним структурам

Опосередковано беруть участь у формуванні доходів:

вивчення ринку та його ’ кон'юнктури, прогнозування попиту;

закупівля товарів; формування товарного асортименту;

встановлення господарських зв'язків;

пошук та вибір постачальників; організація участі в оптових ярмарках і виставках; виявлення додаткових товарних ресурсів, маневрування товарною масою;

контроль за виконанням договорів і якістю продукції; вплив торгівлі на промисловість; форми обслуговування покупців

Рис. 1.1. Комерційні функції торговельних підприємств

Здійснення цих функцій залежить від рівня комерційної роботи на даному конкретному підприємстві, від кваліфікації його працівників, їх ініціативності, підприємливості. Основою всієї комерційної діяль- ності є вивчення ринку.

Складовими діяльності комерційної служби в оптовій ланці є:

• комплексне вивчення ринку товарів своєї номенклатури в рай- оні діяльності. Вивчення ринку може здійснюватися самостійно або спільно з промисловими, роздрібними підприємствами, на- уково-дослідними установами;

• визначення потреби в товарах і послугах на підставі проведення маркетингового дослідження;

• проведення спеціальних спостережень за попитом населення на товари, участь у проведенні експериментів, опитувань спеціалістів і покупців;

• розробка прогнозів попиту на товари;

• збір, обробка і аналіз інформації, отриманої від роздрібної ланки і промисловості.

Роздрібні торговельні підприємства надають оптовим структурам таку інформацію:

• про потребу в товарах;

• про постачання, продаж і запаси товарів у роздрібній мережі;

• про результати опитувань покупців, опитувань спеціалістів відносно стану попиту і причини, з яких вироби не користува- лись попитом;

• про результати виставок-продаж, сезонних розпродажів;

• про товари, попит на які не задовольняється.

Комплексному вивченню ринку надається велике значення. Ці

дослідження слугують основою для розробки підприємством стратегії і тактики дій на ринку, проведення цілеспрямованої товарної політики. На підставі результатів вивчення попиту приймаються комерційно-уп- равлінські рішення по підвищенню випуску товарів, що користуються по- питом, зніманню з виробництва застарілих моделей. Програма комплекс- ного вивчення ринку залежить від особливостей товарів, характеру діяль- ності торговельного підприємства, масштабів господарських операцій.

Комплексне вивчення ринку включає до себе: вивчення товару, дослідження власне ринку, вивчення покупців та їх поведінки, дослідження стану конкуренції.

Вивчення товару передбачає:

• виявлення новизни і конкурентоспроможності порівняно з това- рами конкурентів;

• визначення спроможності задовольняти існуючі та перспективні потреби покупців;

• оцінку необхідності модифікації товару згідно з вимогами по- купців;

• вивчення упаковки, дизайну, реакції ринку на новий товар. Дослідження власне ринку включає розглядання таких питань:

° оцінку товарної і фірмової структури ринку;

° визначення ємності ринку, існуючої і можливої частки продажу товару фірми на ринку;

° вивчення кон’юнктури ринку і тенденцій його розвитку;

° розробка прогнозу розвитку ринку;

° вивчення можливостей виходу на нові ринки.

Вивчення покупців та їхньої поведінки можуть включати до себе: ° визначення основних характеристик покупців;

° виявлення спонукальних мотивів здійснення покупок, факторів, що впливають на поведінку споживача;

° розробку пропозицій по створенню нових товарів;

° визначення існуючих і перспективних потреб покупців у товарах; ° виявлення однорідних груп покупців за різними ознаками, тобто проведення сегментації ринку.

15

Дослідження стану конкуренції передбачає включення таких пи- тань, як:

• визначення основних конкурентів, що мають найбільшу частку у загальному обсязі продажу на даному ринку;

• вивчення особливостей товарів конкурентів (зовнішнього виду, конструкції, упаковки та ін.);

• виявлення ступеня гостроти конкуренції (гостра, слабка);

• методи збутової діяльності, що використовують конкуренти, визначення стратегічних підходів до цінової політики, ор- ганізація товаропросування, реклами та інформації, сервісу.

Невід’ємною функцією комерційної діяльності є маневрування товарними ресурсами. Необхідність проведення такої операції обумов- люється розширенням масштабів виробництва товарів, поглибленням його спеціалізації, зміною характеру попиту населення, регіональними особливостями.

Окремі підприємці (комерсанти) вже мають по, декілька торго- вельних точок, де здійснюється реалізація товарів. Об’єкти дрібно- роздрібної торгівлі можуть бути розташовані в різних місцях (у центрі міста, на продовольчому ринку, біля зупинки автобуса та ін.). Товари, що не продаються в одній торговельній точці можна оперативно ’’пере- кинути" в іншу, враховуючи стан товарних запасів, ціни, ступінь інтен- сивності руху потенційних покупців.

Результати дослідження показали, що нерідко в одних регіонах деяких товарів невистачає, а в інших — спостерігається їх насичення.

Маневрування товарними ресурсами ускладнюється внаслідок : нерівномірного розміщення товарних запасів між оптовою і роздрібною торгівлею; незадовільної організації реклами; недостатньо-високого рівня роботи комерційного апарату з вивчення попиту.

Посиленню функції маневрування товарними ресурсами сприяє активна робота по реалізації наявних залишків товарів, поліпшення ор- ганізації проведення оптових ярмарок, впровадження автоматизованої обробки інформації про нереалізовані товари, використання мережі Інтернет.

З урахуванням економічних факторів ринку і функціонального призначення торговельне підприємство повинно сформувати свою ко- мерційну політику.

Під комерційною політикою розуміється визначення поточних і перспективних завдань комерційної діяльності, способів їх вирішення. Вона залежить від економіки товарного ринку, цілей торговельного підприємства, його реальних можливостей, пошуку альтернативних варіантів комерційних дій. Без комерційної політики неможливе успішне функціонування торговельного підприємства.

16

До числа основних завдань комерційної політики підприємства можна віднести: посилення впливу на ринок; виявлення і заповнення нових ринкових ніш; розширення асортиментної номенклатури; підвищення конкурентоспроможності та рівня торговельного обслу- говування.

Важливими завданнями комерційних служб є вміння формувати свої відносини з партнерами на взаємовигідних засадах, залучаючи до товарообороту продукцію підприємств-виробників та інших постачаль- ників різних форм власності, а також громадян, що займаються індивіду- альною трудовою діяльністю, зарубіжних постачальників. З цією метою необхідно розширювати сферу договірних відносин з постачальниками товарів, підвищувати відповідальність за виконання договорів поставки. Особлива увага повинна приділятись розвитку тривалих господарських зв’язків з постачальниками, підвищенню рівня роботи комерційних служб по вивченню і прогнозуванню ємності ринків, активізації реклам- но-інформаційної діяльності.

Правовою основою здійснення торгових операцій є договір купівлі-продажу товарів (договір поставки).

Перш ніж позначати реалізацію комерційної угоди, комерсанту слід провести маркетинговий аналіз ринку. Це передбачає вивчення кон'юнктури ринку товарів і тенденцій його розвитку, збір та аналіз да- них, що впливають на споживчий попит, дослідження мікро- та макро- факторів підприємницького середовища, вибір виду товару, визначення прогнозу обсягу закупівлі та продажу, оптової ціни та ціни реалізації.

Здійснюючи попередній аналіз бізнес-операції, необхідно виходи- ти з таких двох головних вимог:

1. ціна реалізації товару має бути помітно вищою, ніж ціна за- купівлі;

2. попит на даний вид товару має бути достатнім, щоб продати йо- го в наміченому обсязі за угодою.

Якщо попередній аналіз та прогноз свідчить на користь ко- мерційної угоди, то відпрацьовується бізнес-план своєї діяльності, включаючи програму дій щодо проведення угоди, розрахунку витрат, ефективність бізнес-операції.

Програма будь-якої комерційної угоди включає:

• наймання робітників для виконання торговельно-посередниць- ких послуг (закупівля товару, його транспортування, продаж, проведення реклами, оформлення необхідних документів);

■придбання чи оренду приміщень складів, торговельних точок, необхідних для зберігання і реалізації товару;

• закупівлю товару для наступної його реалізації;

• залучення грошових коштів у кредит для фінансування угоди і наступне повернення кредиту та відсотків за користування ним;

17

• отримання і оплату послуг сторонніх організацій та осіб, що ви- конують посередницькі функції;

• отримання необхідної інформації, яка потрібна для процесу підготовки, оформлення та регулювання угоди;

• реалізація товару покупцю і отримання виручки;

• сплата податків за угодою.

При формуванні комерційних зв’язків слід дотримуватись таких загальних підходів:

^А підвищення ролі стратегічного планування та управління для забезпечення стабільного виробництва і споживання продукції, створення на цій основі умов для більш стійкого і надійного функціонування сфери товарного обігу всіх галузей економіки;

^А виділення економічних пріоритетів у стимулюванні матеріаль- них та фінансових потоків у найбільш ефективні галузі, виходя- чи з господарсько-політичних і соціальних завдань, які вирішу- ються країною на кожному даному етапі;

• всебічна мобілізація внутрішніх резервів, забезпечення раціонального використання та економії фінансових і матеріаль- них ресурсів у кожній ланці господарського комплексу;

• підвищення відповідальності за виконання договірних обов'язань при поставках і транспортуванні продукції всіма учасниками рин- кового обороту: виробничими об’єднаннями і підприємствами, ко- мерційно-посередницькими фірмами, транспортними та іншими організаціями на підставі взаємних прав і обов’язків, обумовлених господарськими договорами, замовленнями;

^ найбільш ефективна організація процесу реалізації продукції, що випускається підприємствами, та закупівель матеріальних ресурсів споживачами у необхідному асортименті і в підготовле- ному до виробничого споживання вигляді при мінімальних вит- ратах обігу та сукупних запасах;

^А створення економічних умов та використання маркетингових інструментів, які дозволяють якісно і ефективно задовольняти потреби покупців, гнучко маневрувати матеріальними ресурса- ми та прискорювати їх оборотність в інтересах стабілізації і зро- стання економіки;

• створення сучасної технічно оснащеної матеріально-технічної бази з ключовими елементами ринкової інфраструктури в ко- мерційній ланці, безперервне її вдосконалення для пропорційно- го розвитку сфери обігу відповідно до потреб сфери вироб- ництва;

• використання наукових методів управління товарними потока- ми на підставі сучасних логістичних підходів і методів, широко- го застосування можливостей системи Інтернет.

Дотримання цих підходів до формування комерційних зв'язків дозволить оптовим та роздрібним торговельним підприємствам активно впливати на виробництво, виявляти невідповідність між попитом і про- позицією на ті або інші види товарів і послуг, формувати раціональні ко- мерційні зв’язки між постачальниками та споживачами. На формування комерційних зв’язків впливають економічний механізм розвитку суспільства, масштаби виробництва, складність його галузевої структу- ри, процес поглиблення спеціалізації і кооперування у промисловості, кількість і якість продукції, яка вироблюється і споживається у суспільстві. Від формування комерційних зв'язків, їх структури і ор- ганізації залежать економічні показники сфери товарного обігу, такі як обсяг оптової та роздрібної реалізації, витрати обігу, доходи.

Торгові операції повинні грунтуватись на підставі прийняття пра- вильних комерційних рішень.

Комерційні рішення — це управлінські рішення, пов'язані з купівлею-продажем товарів або послуг, орієнтовані на досягнення при- бутку. Розробка та прийняття комерційних рішень — одна з основних функцій управління торгівлею. Якість комерційних рішень (їх наукова обгрунтованість, компетентність, своєчасність) значною мірою визначає ефективність функціонування підприємництва у сфері торгівлі, успішне рішення його основних завдань. Прийняти комерційне рішення, тобто вирішити комерційне завдання, означає:

• зрозуміти суть завдання і бачити головне в ньому;

• ясно зрозуміти умови, які визначають обсяги і особливості спо- живчого попиту на товар;

• мати дані про рівень товарних запасів, що склався;

• оцінити оптимальність раніше прийнятих рішень з аналогічного завдання;

• прийняти рішення (оформити) та забезпечити контроль за його реалізацією.

Під час прийняття комерційних рішень можна виділити різне чис- ло етапів (стадій). Вихідними в підготовці будь-якого комерційного рішення є збір, обробка та аналіз інформації про розвиток споживчого попиту і пропозиції товарів, ступінь їх збалансованості, особливості по- ведінки цільових груп покупців, наслідки і перспективи розвитку технічного оснащення виробництва, а також прогнозні розрахунки роз- витку товарообороту та його структури.

Характерні особливості комерційних рішень:

1. їхній безперервний процес, хоча може спостерігатись чітка періодичність (замовлення чергової партії товару для доставки у ма- газин, річне замовлення на поставку та ін.). Але кожне конкретне рішення пов'язано з попереднім періодом та під час виконання може

Уточнюватись (коригтуватись) і слугувати базою для нових рішень.

2*

19

2. Основні комерційні рішення за своїм головним змістом мають кількісний вираз обсягу і складу товарів, що підлягають закупівлі, заве- зенню, продажу.

Сукупність комерційних рішень складна і різноманітна. їх можна класифікувати за певними ознаками.

За ієрархічним рівнем управління можна виділити комерційні рішення, що приймаються на рівні фахівця, структурного підрозділу, підприємства, об'єднання (корпоративної мережі).

За місцем у процесі товароруху — рішення у сфері оптової, дрібно- оптової, роздрібної, дрібнороздрібної торгівлі.

За способом прийняття рішення можуть прийматись індивідуаль- но або колективно (колегіально).

За строками дії комерційні рішення можна поділити на довгостро- кові, середньострокові, поточні (оперативні).

У широкому розумінні до комерційних рішень відносяться й нор- мативні акти, що регулюють усі питання організації комерційного підприємництва (правила торгівлі, правила роботи підприємств гро- мадського харчування, дрібнороздрібної торговельної мережі, положен- ня про порядок реєстрації і застосування електронних контрольно-касо- вих апаратів при розрахунках готівкою у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг). Тому їх можна поділити на дві групи: нормативні рішення і рішення суб’єктів комерційного підприємництва.

Комерційні рішення вимагають відповідності (збалансованості) обсягу і структури товарної пропозиції обсягу і структурі попиту насе- лення. Іншими словами, треба забезпечити безперервну реалізацію не- обхідного для кінцевих споживачів товарного асортименту при опти- мальному рівні товарних запасів. Комерційні рішення повинні сприяти активному формуванню реальних потреб.

Участь торгівлі у вирішенні завдань активного формування реаль- них потреб населення забезпечується складом товарної пропозиції, умо- вами товарного обслуговування і активною рекламою нових товарів. Розробка і прийняття комерційних рішень є важливими функціями тор- говельних організацій. Від якості цих рішень значною мірою залежить збалансованість попиту і пропозицій. Комерційні рішення, що прийма- ються, покликані забезпечити ефективний вплив на виробництво. По- милки у прийнятті рішень знижують ефективність функціонування суб’єкта комерційного підприємництва, що негативно впливає на еко- номічний розвиток.

В одних випадках у результаті хибних комерційних рішень вини- кають перебої в торгівлі товарами, які промисловість може виробити в достатній кількості. В інших — виникають надмірні товарні запаси, що веде до економічних втрат. Помилкові комерційні рішення в окремих випадках не сприяють своєчасному оновленню товарного асортименту

20

та його розширенню. У торговельній сфері є товари, які не користують- ся споживчим попитом. Тому виникає необхідність застосування ціно- вих знижок, уцінок. Одночасно мають місце перебої в торгівлі (попит не задовольняється ).

Нормативні акти і укладені договори, що регулюють взаємовідно- сини торгівлі і промисловості, дають правову базу для прийняття опти- мальних комерційних рішень. Але забезпечити абсолютно оптимальні рішення практично неможливо. Потрібно своєчасно здійснювати їх ко- ригування з метою підвищення якості.

На рівні торговельних підприємств і організацій важливими ко- мерційними рішеннями є вибір постачальників, укладення договорів, узгодження специфікацій на поставку товарів. Обгрунтованість цих рішень визначається якістю матеріалів вивчення попиту населення, тоб- то повнотою, достовірністю і своєчасністю надходження інформації про процеси розвитку попиту і перспективи його розвитку.

Під час узгодження асортименту товарів, що підлягатимуть ви- робництву і постачанню товарів, торговельні підприємства можуть впливати на формування планів виробництва відповідно до попиту. Ефективність такого впливу визначається якістю роботи з вивчення і прогнозування попиту. Матеріали вивчення попиту слугують маркетин- говою базою для прийняття комерційних рішень, пов'язаних із складан- ням замовлень на поточну доставку товарів.

Для цього потрібно правильно визначити найменування і кількість товарів, які необхідні для оптовика або роздрібного торговця. Комерційна служба повинна замовити таку кількість товарів, яка б за- безпечувала безперервний продаж до наступного завезення. При цьому не можна допускати появи надмірних товарних запасів.

При визначенні кількості замовленого товару слід виходити з та- ких даних: частоти завезення товарів; середньоденних розмірів продажу замовлених товарів, виявлених при вивченні попиту; розмірів залишків товарів на день завезення; необхідного резерву на випадок нерівномірного за строками завезення або підвищення розмірів попиту. При визначенні потреби на товари, якими магазин раніше не торгував, якщо можлива їх середньоденна реалізація невідома, замовляється не- велика пробна партія.

Комерційні рішення торговельних підприємств повинні бути та- кож спрямовані на якісне перетворення структури споживання. Основ- ним засобом формування потреб і попиту населення є реклама, яка дає можливість переключити попит з одних видів товарів на інші, тобто підвищити продаж одних за рахунок скорочення інших. Рекламні заходи проводяться з певною метою. Такою метою може бути: виведення нового товару на ринок; підвищення обсягу продажу певного виду товару; участь У вихованні для збалансованості харчування. Рішення про проведення

21

рекламних заходів приймаються на підставі матеріалів вивчення ринку. Ці матеріали дають змогу виявити склад товарів, які необхідно рекламу- вати, а також підібрати найбільш ефективні засоби рекламування.

Невід’ємною умовою виконання комерційних рішень є контроль.

Контроль — система спостережень і перевірки ходу виконання прийнятих рішень. Виявляються відхилення від прийнятого рішення, причини цих відхилень і визначаються шляхи усунення перешкод. Під час контролю оцінюється якість прийнятих комерційних рішень і при необхідності проводиться їх коригування. Потрібно вміти оптимізувати товарний асортимент, забезпечувати контроль за виконанням до- говірних зобов’язань, застосовувати штрафні санкції. Ефективним засо- бом впливу торгівлі на постачальників є публікації у засобах масової інформації. Система контролю за виконанням комерційних рішень пе- редбачає також удосконалення технології комерційної роботи на підставі комп’ютеризації виконання операцій з оптових закупівель і оп- тового продажу товарів, управління товарними запасами.

22

2. Суб'єкти комерційного підприємництва

Суб'єктами комерційного підприємництва визнаються учасники, які здійснюють господарську комерційну діяльність, набувають певних прав, мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зо- бов’язаннями в межах цього майна.

Суб’єктами комерційного підприємництва є:

• юридичні особи (підприємства, господарські товариства, об'єднання підприємств);

• громадяни України, іноземці, які здійснюють комерційну діяльність та зареєстровані як підприємці — фізичні особи.

Для організації своєї власної справи початківцю потрібно виріши- ти питання щодо вибору прийнятної організаційно-правової форми підприємництва.

При виборі виду підприємства слід враховувати такі фактори (критерії):

• вид комерційної діяльності, її специфіка (оптова, дрібнооптова, роздрібна, дрібнороздрібна торгівля, рекламний бізнес, ко- мерційна концесія, зовнішньоекономічна діяльність);

• стан галузі, цілі, стратегії;

• наявні фінансові, матеріальні, інтелектуальні та інші види ре- сурсів;

• рівень кваліфікації підприємця-комерсанта і персоналу, ділова активність та практичний досвід;

• бажаний ступінь майнової відповідальності за зобов'язаннями (повна або обмежена);

• можливість самостійного або колективного ведення справ;

Сутність характеристика суб’єктів господарювання, правила

їхнього створення і діяльності регулюються Господарським та Цивільним кодексами України.

Залежно від форм власності в Україні можуть діяти підприємства таких видів:

• приватне підприємство, що діє на основі приватної власності одного або кількох громадян чи суб’єкта господарювання — юридичної особи;

• підприємство колективної власності — корпоративне або унітарне підприємство, що діє на основі колективної власності заснов- ника (засновників). Підприємствами колективної власності є виробничі кооперативи, підприємства споживчої кооперації, підприємства гро- мадських та релігійних організацій;

• комунальне підприємство, що діє на основі комунальної влас- ності територіальної громади;

• державне підприємство, що діє на основі державної власності;

23

• підприємство, засноване на змішаній формі власності (на базі об’єднання майна різних форм власності).

Підприємство з іноземними інвестиціями — підприємство, в ста- тутному фонді якого не менш як 10% становить іноземна інвестиція. Набуває статусу з дня зарахування іноземної інвестиції на баланс цього підприємства.

Іноземною інвестицією є цінності, що вкладаються іноземними інвесторами в об’єкти інвестиційної діяльності відповідно до законодав- ства України з метою отримання прибутку, досягнення соціального ефекту.

Іноземне підприємство — унітарне або корпоративне підп- риємство, створене за законодавством України, діє виключно на основі власності іноземців або іноземних юридичних осіб або діюче підприємство, придбане повністю у власність цих осіб. Іноземним вва- жається підприємство, в статутному фонді якого іноземна інвестиція становить 100%.

Залежно від способу утворення (заснування) та формування ста- тутного фонду в Україні діють підприємства:

• унітарні;

• корпоративні.

Унітарне підприємство — створюється одним засновником, який виділяє необхідне для того майно, формує відповідно до закону статут- ний фонд, не поділений на частки (паї), затверджує статут, розподіляє доходи, безпосередньо або через керівника, який ним призначається, ке- рує підприємством і формує його трудовий колектив на засадах трудо- вого найму, вирішує питання реорганізації та ліквідації підприємства.

Унітарними є підприємства державні, комунальні, підприємства, засновані на приватній власності засновника. До складу державних унітарних підприємств входять державні комерційні підприємства.

Державне комерційне підприємство є суб’єктом підприємниць- кої діяльності, діє на основі статуту на принципах підприємництва і не- се відповідальність за наслідки своєї діяльності всім належним йому з правом господарського відання майном.

Майно державного комерційного підприємства закріплюється за ним на правом господарського відання. Його статутний фонд утво- рюється уповноваженим органом, до сфери управління якого входить таке підприємство. Держава та орган, до сфери управління якого вхо- дить державне комерційне підприємство, не несуть відповідальності за його зобов’язаннями.

Державне комерційне підприємство зобов’язане приймати та вико- нувати доведені до нього державні замовлення і державні завдання, а також враховувати їх при формуванні виробничої програми, визначенні перспек- тив свого економічного і соціального розвитку та виборі контрагентів.

24

Державне комерційне підприємство не має права безоплатно пе- редавати належне йому майно іншим юридичним особам чи громадянам. Відчужувати, віддавати в заставу майнові об’єкти, що належать до ос- новних фондів, здавати в оренду цілісні майнові комплекси структурних одиниць та підрозділів державне комерційне підприємство має право лише за попередньою згодою органу, до сфери управління якого воно входить, і, як правило, на конкурентних засадах.

Державні комерційні підприємства утворюють за рахунок прибут- ку (доходу) спеціальні (цільові) фонди, призначені для покриття витрат, пов’язаних з їхньою діяльністю: амортизаційний фонд; фонд розвитку виробництва; фонд споживання (оплата праці); резервний фонд; інші фонди, передбачені статутом підприємства.

Державне унітарне комерційне підприємство може бути перетво- рене в корпоратизоване підприємство (державне акціонерне товариство).

Корпоративне підприємство — утворюється, як правило, двома або більше засновниками за їхнім спільним рішенням (договором), діє на основі об’єднання майна та (або підприємницької чи трудової діяль- ності засновників (учасників), їхнього спільного управління справами, на основі корпоративних прав, у тому числі через органи, що ними ство- рюються, участі засновників (учасників) у розподілі доходів та ризиків підприємства.

Корпоративними є кооперативні підприємства, підприємства, що створюються у формі господарського товариства, а також підприємства, засновані на приватній власності двох або більше осіб.

Підприємства, залежно від кількості працюючих та обсягу валово- го доходу від реалізації продукції за рік, можуть бути віднесені до малих, середніх, великих.

Малими (незалежно від форми власності) вважаються підприємства, в яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний (фінансовий) рік не перевищує 50 осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за цей період не перевищує суми, еквівалентної 500 тис. євро за середньорічним курсом Національного банку України щодо гривні.

Великими підприємствами вважаються підприємства, в яких се- редньоблікова чисельність працюючих за звітний (фінансовий) рік пе- ревищує 1000 осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за рік перевищує суму, еквівалентну 5 млн. євро за серед- ньорічним курсом Національного банку України щодо гривні.

Усі інші підприємства вважаються середніми.

Господарські товариства в Україні

Господарські товариства — це підприємства або інші суб'єкти господарювання, створені юридичними особами та /або громадянами

25

шляхом об'єднання їх майна і участі в підприємницькій діяльності това- риства з метою одержання прибутку.

Господарським товариством є юридична особа, статутний (скла- дений) капітал якої поділений на частки між учасниками.

В Україні існують такі види господарських товариств:

• акціонерне товариство;

• товариство з обмеженою відповідальністю;

• товариство з додатковою відповідальністю;

• повне товариство;

• командитне товариство.

Учасником господарського товариства може бути фізична або юридична особа. Суб’єкти господарювання — юридичні особи, які стали засновниками або учасниками господарського товариства, зберігають статус юридичної особи.

Господарське товариство є власником:

• майна, переданого йому учасниками товариства у власність як вклад до статутного (складеного) капіталу;

• продукції, виробленої товариством у результаті господарської діяльності;

• одержаних доходів;

• іншого майна, набутого на підставах, що не заборонені законом.

Вкладами учасників та засновників господарського товариства

можуть бути гроші, в тому числі в іноземній валюті, будівлі, споруди, об- ладнання та інші матеріальні цінності, цінні папери, права користування землею, водою та іншими природними ресурсами, майнові права на об’єкти інтелектуальної власності. Вклад, оцінений у гривнях, становить частку учасника та засновника у статутному фонді товариства. Порядок оцінки вкладів визначається в установчих документах.

Забороняється використовувати для формування статутного фон- ду товариства бюджетні кошти, кошти, одержані в кредит та під заставу. Фінансовий стан засновників — юридичних осіб щодо їх спроможності здійснити відповідні внески до статутного фонду господарського товари- ства може бути перевірений аудитором (аудиторською організацією) у встановленому порядку, а майновий стан засновників-громадян має бути підтверджений декларацією про їхні доходи і майно, завіреною відповідним податковим органом. Сума вкладів засновників та учасників господарського товариства становить статутний фонд. Товариство має право змінювати (збільшувати або зменшувати) розмір статутного фонду.

У господарському товаристві створюється резервний (страховий) фонд у розмірі, встановленому установчими документами, але не менш як 25% статутного фонду. Розмір щорічних відрахувань до резервного (страхового) фонду передбачається установчими документами, але не може бути меншим 5% суми прибутку товариства.

26

Прибуток господарського товариства утворюється з надходжень від його господарської діяльності після покриття матеріальних та прирівняних до них витрат і витрат на оплату праці. З прибутку товари- ства сплачуються передбачені законом податки та інші обов’язкові пла- тежі, а також відсотки по кредитах банків. Прибуток, одержаний після всіх відрахувань, залишається у розпорядженні товариства, яке визначає напрями його використання відповідно до установчих документів това- риства.

Учасники господарського товариства мають право:

• брати участь в управлінні справами товариства;

• брати участь у розподілі прибутку товариства і одержувати його частину (дивіденди);

• одержувати інформацію про діяльність товариства. На вимогу учасника товариство зобов’язане надати йому для ознайомлення річні баланси, звіти про фінансово-господарську діяльність то- вариства, протоколи ревізійної комісії, протоколи зборів органів управління товариства;

• вийти у встановленому порядку з товариства.

Учасники господарського товариства зобов’язані:

• додержуватися установчого документа товариства та виконува- ти рішення загальних зборів;

• виконувати свої зобов’язання перед товариством, у тому числі ті, що пов'язані з майновою участю, а також робити вклади (опла- чувати акції) у розмірі, в порядку та засобами, що передбачені установчим документом;

• не розголошувати комерційну таємницю та конфіденційну інформацію про діяльність товариства;

• інші обов’язки.

Господарське товариство набуває статусу юридичної особи з дня його державної реєстрації, може відкривати рахунки в банках, а також укладати договори та комерційні угоди.

Установчим документом повного і командитного товариства є за- сновницький договір. Установчим документом акціонерного товарист- ва, товариства з обмеженою та з додатковою відповідальністю є статут.

Установчі документи господарського товариства повинні містити відомості про вид товариства, предмет і цілі його діяльності, склад за- сновників та учасників, склад і компетенцію органів товариства та поря- док прийняття ними рішень.

Статут акціонерного товариства, крім вищезазначених відомо- стей, повинен містити також’ відомості про види акцій, що випускають- ся, їх номінальну вартість, співвідношення акцій різних видів, кількість акцій, що купуються засновниками, наслідки невиконання зобов’язань по викупу акцій.

27

Статут товариства з обмеженою відповідальністю повинен місти- ти відомості про розмір часток кожного з учасників, розмір, склад та по- рядок внесення ними вкладів.

Засновницький договір повного і командитного товариства пови- нен визначати розмір частки кожного з учасників, форму їхньої участі у справах товариства, розмір, склад і порядок внесення ними вкладів. Сто- совно вкладників командитного товариства в засновницькому договорі вказуються тільки сукупний розмір їхніх часток у майні товариства та розмір, склад і порядок внесення ними вкладів.

Акціонерне товариство — це товариство, статутний капітал якого поділений на визначену кількість акцій однакової номінальної вартості.

Акціонерне товариство самостійно відповідає за своїми зо- бов’язаннями всім своїм майном. Акціонери не відповідають за зо- бов'язаннями товариства і несуть ризик збитків, пов’язаних з діяльністю товариства, у межах вартості акцій, що їм належать.

Акціонерні товариства можуть бути відкритими або закритими.

Акції відкритого акціонерного товариства можуть розповсюджу- ватись шляхом відкритої підписки та купівлі-продажу на біржах.

Акції закритого акціонерного товариства розподіляються між за- сновниками або серед заздалегідь визначеного кола осіб і не можуть роз- повсюджуватися шляхом підписки, купуватися та продаватися на біржі.

Для створення акціонерного товариства засновники повинні зро- бити повідомлення про намір створити акціонерне товариство, здійсни- ти підписку на акції, провести установчі збори і державну реєстрацію акціонерного товариства. Відкрита підписка на акції при створенні акціонерного товариства організовується засновниками. Засновники в будь-якому випадку зобов’язані бути держателями акцій на суму не менш як 25% статутного фонду і строком не менше двох років.

Акціонерне товариство може бути створене юридичними та (або) фізичними особами.

Якщо акціонерне товариство створюється кількома особами, вони укладають між собою договір, який визначає порядок здійснення ними спільної діяльності щодо створення товариства. Цей договір не є уста- новчим документом товариства.

Акціонерне товариство може бути створене однією особою чи мо- же складатися з однієї особи у разі придбання одним акціонером усіх акцій товариства. Відомості про це підлягають реєстрації і опублікуван- ню для загального відома.

Установчим документом акціонерного товариства є його статут. Статут акціонерного товариства має містити відомості про: розмір статут- ного капіталу; умови про категорії акцій, що випускаються товариством, та їхню номінальну вартість і кількість; права акціонерів; склад і компетенцію органів управління товариством та про порядок ухвалення ними рішень.

28

Статутний капітал акціонерного товариства утворюється з вар- тості вкладів акціонерів, внесених внаслідок придбання ними акцій.

Акціонерне товариство має право за рішенням загальних зборів акціонерів збільшити статутний капітал шляхом збільшення номіналь- ної вартості акцій або додаткового випуску акцій. Збільшення статутно- го капіталу товариства для покриття збитків не допускається.

Частка привілейованих акцій у загальному обсязі статутного капіталу акціонерного товариства не може перевищувати 25%.

Вищим органом акціонерного товариства є загальні збори акціонерів. У загальних зборах мають право брати участь усі його акціонери незалежно від кількості і виду акцій, що їм належать.

До виключної компетенції загальних зборів акціонерів належить:

• внесення змін до статуту товариства, у тому числі зміна розміру його статутного капіталу;

• обрання членів наглядової ради, а також утворення і відкликан- ня виконавчого та інших органів товариства;

• затвердження річної фінансової звітності, розподіл прибутку і збитків товариства;

• рішення про ліквідацію товариства;

• інші питання.

Рішення загальних зборів акціонерів приймаються більшістю не менш як у 3/4 голосів акціонерів, які беруть участь у зборах, щодо вне- сення змін до статуту, ліквідації товариства. З інших питань рішення приймаються простою більшістю голосів акціонерів, які беруть участь у зборах.

В акціонерному товаристві може бути створена наглядова рада акціонерного товариства, яка здійснює контроль за діяльністю його ви- конавчого органу та захист прав акціонерів. Статутом і законом встанов- люється виключна компетенція наглядової ради. Члени наглядової ради не можуть бути членами виконавчого органу.

Виконавчим органом акціонерного товариства, який здійснює керівництво його поточною діяльністю, є правління. Виконавчий орган є підзвітним загальним зборам акціонерів і наглядовій раді акціонерно- го товариства та організовує виконання їх рішень. Виконавчий орган мо- же бути колегіальним (правління, дирекція) чи одноособовим (дирек- тор, генеральний директор).

Акціонерне товариство не має права оголошувати та виплачувати дивіденди:

• до повної сплати всього статутного капіталу;

• при зменшенні вартості чистих активів акціонерного товариства до розміру, меншого, ніж розмір статутного капіталу і резервного фонду. •

Закрите акціонерне товариство може бути реорганізоване у відкрите.

Товариство з обмеженою відповідальністю — це товариство, що має статутний фонд, поділений на частки, розмір яких встановлюється статутом.

Учасники товариства з обмеженою відповідальністю не відповіда- ють за його зобов’язаннями і несуть ризик збитків, пов”язаних з діяльністю товариства, у межах вартості своїх вкладів. Учасники товари- ства, які не повністю внесли вклади, несуть солідарну відповідальність за його зобов'язаннями у межах вартості невнесеної частини вкладу кожного з учасників.

Якщо товариство з обмеженою відповідальністю засновується кількома особами, ці особи у разі необхідності визначити взаємовідноси- ни між собою щодо створення товариства укладають договір у пись- мовій формі, який встановлює порядок заснування товариства, умови здійснення спільної діяльності щодо створення товариства, розмір ста- тутного капіталу, частку у статутному капіталі кожного з учасників, строки та порядок внесення вкладів та інші умови. Договір про засну- вання товариства з обмеженою відповідальністю не є установчим доку- ментом. Подання цього договору при державній реєстрації товариства не є обов'язковим.

Установчим документом товариства з обмеженою відповідальністю є статут, який має містити відомості про розмір статут- ного капіталу, з визначенням частки кожного учасника; склад та компе- тенцію органів управління і порядок прийняття ними рішень; розмір і порядок формування резервного фонду; порядок передання (переходу) часток у статутному фонді.

Статутний капітал товариства з обмеженою відповідальністю складається з вартості вкладів його учасників.

До моменту державної реєстрації товариства з обмеженою відповідальністю його учасники повинні сплатити не менше ніж 50% су- ми своїх вкладів. Частина статутного капіталу, що залишилася неспла- ченою, підлягає сплаті протягом першого року діяльності товариства.

Якщо учасники протягом першого року діяльності товариства не сплатили повністю суму своїх вкладів, товариство повинно оголосити про зменшення свого статутного капіталу і зареєструвати відповідні зміни до статуту у встановленому порядку або прийняти рішення про ліквідацію товариства.

Збільшення статутного капіталу товариства з обмеженою відповідальністю допускається після внесення всіма його учасниками вкладів у повному обсязі.

Вищим органом товариства з обмеженою відповідальністю є за- гальні збори його учасників. У товаристві створюється виконавчий ор- ган, який здійснює поточне керівництво його діяльністю і є підзвітним загальним зборам його учасників.

До виключної-компетенції загальних зборів учасників товариства з обмеженою відповідальністю належить:

• визначення основних напрямів діяльності товариства, затверд- ження його планів і звітів про їх виконання;

• внесення змін до статуту товариства, зміна розміру його статут- ного капіталу;

• створення та відкликання виконавчого органу товариства;

• визначення форм контролю за діяльністю виконавчого органу, створення та визначення повноважень відповідних контрольних органів;

• затвердження річних звітів та бухгалтерських балансів, розподіл прибутку та збитків товариства;

• вирішення питання про придбання товариством частки учасника;

• виключення учасника із товариства;

• прийняття рішення про ліквідацію товариства, призначення ліквідаційної комісії, затвердження ліквідаційного балансу.

Загальні збори товариства з обмеженою відповідальністю можуть формувати органи, що здійснюють постійний контроль за фінансово- господарською діяльністю виконавчого органу.

Учасник, який виходить із товариства з обмеж^нбю відповідальністю, має право одержати вартість частини майна, про- порційну його частці у статутному капіталі товариства.

Товариство з додатковою відповідальністю — це товариство, за- сноване однією або кількома особами, статутний капітал якого поділе- ний на частки, розмір яких визначений статутом.

Учасники товариства з додатковою відповідальністю солідарно несуть додаткову відповідальність за його зобов'язаннями своїм майном у розмірі, який встановлюється статутом товариства і є однаково крат- ним для всіх учасників до вартості внесеного кожним учасником вкладу. У разі визнання банкрутом одного з учасників його відповідальність за зобов’язаннями товариства розподіляється між іншими учасниками то- вариства пропорційно їх часткам у статутному капіталі товариства.

Повне товариство — це товариство, всі учасники якого відповідно до укладеного між ними договору здійснюють підприємницьку Діяльність від імені товариства і несуть додаткову солідарну відповідальність за зобов’язаннями товариства всім своїм майном, що їм належить..

Особа може бути учасником тільки одного повного товариства.

Повне товариство створюється і діє на підставі засновницького договору, який підписується всіма його учасниками. У цьому документі слід умістити відомості про розмір та склад складеного капіталу товари- ства; розмір та порядок зміни часток кожного з учасників у складеному капіталі; розмір, склад та строки внесення ними вкладів.

31

Управління діяльністю повного товариства здійснюється за спільною згодою всіх його учасників. Прибуток та збитки повного това- риства розподіляються між його учасниками пропорційно до їхніх час- ток у складеному капіталі.

У разі недостатності у повного товариства майна для задоволення вимог кредиторів у повному обсязі учасники повного товариства солідарно відповідають за зобов'язаннями товариства всім своїм май- ном, на яке може бути звернене стягнення. Учасник повного товариства відповідає за борги товариства незалежно від того, виникли ці борги до чи після його вступу в товариство. Учасникові, що вийшов, якого ви- ключено або який вибув з повного товариства, виплачується вартість ча- стини майна товариства, пропорційна частці цього учасника у складено- му капіталі товариства.

Командитне товариство — це товариство, в якому разом з учасни- ками, які здійснюють від імені товариства підприємницьку діяльність і солідарно несуть додаткову відповідальність за зобов’язаннями товари- ства всім своїм майном (повними учасниками), є один чи кілька учас- ників (вкладників), які несуть ризик збитків, пов'язаних з діяльністю то- вариства, у межах сум зроблених ними вкладів та не беруть участі в діяльності товариства.

Командитне товариство створюється і діє на підставі засновниць- кого договору, що підписується всіма повними учасниками. В ньому ма- ють міститись відомості про розмір та склад складеного капіталу товари- ства; розмір та порядок зміни часток кожного з повних учасників у скла- деному капіталі; сукупний розмір вкладів вкладників. Особа може бути повним учасником тільки в одному командитному товаристві.

Повний учасник командитного товариства:

• не може бути учасником повного товариства;

• не може бути вкладником цього самого товариства.

Управління діяльністю командитного товариства здійснюється

повними учасниками. Вкладники не мають права брати участі в уп- равлінні діяльністю командитного товариства та заперечувати проти дій повних учасників щодо управління діяльністю товариства. Вкладники командитного товариства можуть діяти від імені товариства тільки за дорученням.

На момент державної реєстрації командитного товариства кожний із вкладників повинен зробити вклад у розмірі, встановленому законом.

Сукупний розмір вкладів вкладників не повинен перевищувати 50% складеного капіталу повного товариства.

Вкладник командитного товариства має право:

1. одержувати частину прибутку товариства відповідно до його частки у складеному капіталі товариства в порядку, встановленому за- сновницьким договором;

32

2. діяти від імені товариства у разі видачі йому доручення та відповідно до неї;

3. вимагати першочергового повернення вкладу у разі ліквідації товариства;

4. ознайомлюватися з річними звітами та балансами товариства;

5. після закінчення фінансового року вийти з товариства та одер- жати свій вклад у порядку, встановленому засновницьким договором;

6. передати свою частку у складеному капіталі іншому вкладнику або третій особі, повідомивши про це товариство. Передача вкладником усієї своєї частки іншій особі припиняє його участь у командитному то- варистві.

Якщо вкладник командитного товариства вчиняє правочин від імені та в інтересах товариства без відповідних повноважень, то в разі схвалення його дій командитним товариством він звільняється від відповідальності перед кредиторами за вчинений правочин.

Якщо схвалення командитного товариства не буде отримано, вклад- ник відповідає перед третіми особами за вчиненим ним правочином усім своїм майном, на яке відповідно до закону може бути звернене стягнення.

Командитне товариство ліквідується при вибутті усіх вкладників. Повні учасники мають право у разі вибуття всіх вкладників перетвори- ти командитне товариство у повне товариство. Командитне товариство не зобов’язане ліквідовуватись, якщо в ньому залишаються хоча б один повний учасник і один вкладник.

Об'єднання підприємств в Україні

Відповідно до Господарського кодексу України об'єднанням підприємств є господарська організація, утворена у складі двох або більше підприємств з метою координації їхньої виробничої, ко- мерційної, наукової та іншої діяльності для вирішення спільних еко- номічних та соціальних завдань.

Об’єднання підприємств утворюються підприємствами на доб- ровільних засадах або за рішенням органів, які відповідно до Госпо- дарського кодексу України та інших законів мають право утворювати об'єднання підприємств. В об'єднання підприємств можуть входити підприємства, утворені за законодавством інших держав, а підприємства України можуть входити в об’єднання підприємств, утворені на тери- торії інших держав.

Об’єднання підприємств є юридичною особою, потребує держав- ної реєстрації, утворюється на невизначений строк або як тимчасове об’єднання. Залежно від порядку заснування об’єднання підприємств можуть утворюватися як:

• господарські об’єднання;

• державні і комунальні господарські об’єднання.

Господарське об'єднання — об’єднання підприємств, утворене за ініціативою підприємств, незалежно від їх виду, які на добровільних засадах об’єднали свою господарську діяльність. Такі об’єднання діють на основі ус- тановчого договору та/або статуту, який затверджується їх засновниками.

Державне (комунальне) господарське об'єднання — це об'єднання підприємств, утворене державними (комунальними) підприємствами за рішенням Кабінету Міністрів України або рішенням міністерств (інших ор- ганів, до сфери управління яких входять підприємства, що утворюють об'єднання), або рішенням компетентних органів місцевого самоврядування.

Державне (комунальне) господарське об'єднання діє на основі рішення про його утворення та статуту, який затверджується органом, що прийняв рішення про утворення об’єднання.

Управління державним (комунальним) господарським об’єднан- ням здійснюють правління об’єднання і генеральний директор об’єднан- ня, який призначається на посаду та звільняється з посади органом, що прийняв рішення про утворення об’єднання. Склад правління визна- чається статутом об’єднання.

Підприємство, яке входить до складу державного або комунально- го господарського об'єднання, не має права без згоди об’єднання виходи- ти з його складу, а також об'єднувати на добровільних засадах свою діяльність з іншими суб'єктами господарювання та приймати рішення про припинення своєї діяльності.

Вихід підприємства із складу державного (комунального) госпо- дарського об’єднання здійснюється за рішенням органу, що прийняв рішення про утворення об’єднання.

Основними організаційно-правовими формами об’єднань підприємств в Україні є: асоціація, корпорація, консорціум, концерн, промислово-фінансова група, холдингова компанія.

Асоціація — це договірне об’єднання, створене з метою постійної ко- ординації господарської діяльності підприємств, що об'єдналися, шляхом централізації однієї або кількох виробничих та управлінських функцій, роз- витку спеціалізації і кооперації виробництва, організації спільних вироб- ництв на основі об'єднання учасниками фінансових та матеріальних ре- сурсів для задоволення переважно господарських потреб учасників асоціації.

У статуті асоціації має бути зазначено, що вона є господарською асоціацією. Асоціація не має права втручатися господарську діяльність підприємств-учасників асоціації. За рішенням учасників асоціація може бути уповноважена представляти їх інтереси у відносинах з органами влади, іншими підприємствами та організаціями.

Корпорація — договірне об'єднання, створене на основі поєднання виробничих, наукових і комерційних інтересів підприємств, що об’єдна- лися, з делегуванням ними окремих повноважень централізованого регу- лювання діяльності кожного з учасників органам управління корпорації.

Консорціум — тимчасове статутне об'єднання підприємств для досягнення його учасниками певної спільної господарської мети (ре- алізації цільових програм, науково-технічних, будівельних проектів).

Консорціум використовує кошти, якими його наділяють учасни- ки, централізовані ресурси, виділені на фінансування відповідної про- грами, а також кошти, що надходять з інших джерел, у порядку, визначе- ному його статутом. У разі досягнення мети його створення консорціум припиняє свою діяльність.

Концерн — статутне об’єднання підприємств, а також інших ор- ганізацій, на основі їх фінансової залежності від одного або групи учас- ників об'єднання, з централізацією функцій науково-технічного і вироб- ничого розвитку, комерційної, зовнішньоекономічної, інвестиційної, фінансової діяльності.

Учасники концерну наділяють його частиною своїх повноважень, у тому числі правом представляти їх інтереси у відносинах з органами влади, іншими підприємствами та організаціями. Учасники концерну не можуть бути одночасно учасниками іншого концерну.

Державні і комунальні господарські об'єднання утворюються пе- реважно у формі корпорації або концерну, незалежно від найменування об'єднання (комбінат, трест).

Підприємство-учасник господарського об'єднання'має право:

• добровільно вийти з об'єднання на умовах і в порядку, визначе- них установчим договором про його утворення чи статутом гос- подарського об’єднання;

• бути членом інших об’єднань підприємств;

• одержувати від господарського об’єднання інформацію, пов'яза- ну з інтересами підприємства;

• одержувати частину прибутку від діяльності господарського об’єднання відповідно до його статуту.

Підприємства-учасники об’єднання підприємств зберігають ста- тус юридичної особи незалежно від організаційно-правової форми об’єднання.

Рішення про утворення об’єднання підприємств (установчий до- говір) та статут об’єднання погоджуються з Антимонопольним коміте- том України в порядку, встановленому законодавством.

Господарські об’єднання мають вищі органи управління (загальні збори учасників) та утворюють виконавчі органи, передбачені статутом господарського об'єднання.

Вищий орган господарського об’єднання:

• затверджує статут господарського об’єднання та вносить зміни до нього;

• вирішує питання про прийняття нових учасників та виключення учасників зі складу об’єднання;

• утворює виконавчий орган господарського об'єднання відповідно до його статуту чи договору;

• вирішує фінансові та інші питання відповідно до установчих до- кументів господарського об’єднання.

Здійснення управління поточною діяльністю об’єднання підприємств може бути доручено адміністрації одного з підприємств (головного підприємства) на умовах, передбачених установчими доку- ментами відповідного об’єднання.

Учасники об’єднання підприємств можуть вносити на умовах і в порядку, передбачених його установчими документами, майнові внески (вступні, членські). Майно передається об’єднанню його учасниками у господарське відання або в оперативне управління на основі установчо- го договору чи рішення про утворення об’єднання. Вартість майна об’єднання відображається у його балансі.

Господарське об’єднання має право утворювати за рішенням його вищого органу управління філії, представництва.

Об'єднання підприємств не відповідає за зобов’язанням його учасників, а підприємства-учасники не відповідають за зобов’язаннями об’єднання.

Підприємства-учасники об'єднання можуть вийти з його складу із збереженням взаємних зобов'язань та укладених договорів з іншими суб'єктами господарювання.

Підприємство може бути учасником промислово-фінансової гру- пи (або транснаціональної промислово-фінансової групи, якщо до скла- ду групи входять українські та іноземні юридичні особи).

Промислово-фінансова група є об'єднанням, яке створюється за рішенням Кабінету Міністрів України на певний строк з метою ре- алізації державних програм розвитку пріоритетних галузей виробництва і структурної перебудови економіки України, включаючи програми згідно з міжнародними договорами України, а також з метою вироб- ництва кінцевої продукції.

До складу промислово-фінансової групи можуть входити промис- лові та інші підприємства, наукові і проектні установи, інші установи і організації всіх форм власності. У складі промислово-фінансової групи визначається головне підприємство, яке має виключне право діяти від імені промислово-фінансової групи як учасника господарських відно- син. Промислово-фінансова група не є юридичною особою і не підлягає державній реєстрації як суб’єкт господарювання.

Холдингова компанія — це суб’єкт господарювання, який володіє контрольним пакетом акцій інших суб’єктів господарювання.

У холдинговій структурі є такі учасники: холдингова компанія і дочірнє підприємство, між якими встановлюються тісні взаємовідноси- ни (рис. 1.2).

36

Дочірнє		Контрольний пакет акцій	—►	Холдингова
підприємство	<«—	Контроль та управління		компанія

суб'єкт господарювання, поглинаючий суб'єкт

що поглинається господарювання

Рис. 1.2. Механізм відносин у холдинговій структурі

Дочірнє підприємство — це суб'єкт господарювання, контрольним пакетом акцій якого володіє холдингова компанія.

Контрольний пакет акцій — це кількість акцій (паїв, частка у ста- тутному фонді), яка дає право холдинговій компанії здійснювати фак- тичний контроль над суб’єктом господарювання.

Холдингові компанії можуть створюватися шляхом:

• поглинання одного суб’єкта господарювання іншим за рахунок придбання контрольного пакета акцій;

• заснування їх органами, які уповноважені управляти державним майном.

Холдингова компанія створюється у формі відкритого акціонер- ного товариства, може мати й кілька дочірніх підприємств на основі вер- тикальної управлінської структури.

Вищим органом управління холдингової компанії є загальні збори акціонерів. Найбільша їх чисельність — у сфері фінансових та посеред- ницьких операцій.

У табл. 1.1. наведено динаміку об’єктів Єдиного державного реєстру підприємств і організацій України (ЄДРПОУ) у розрізі ор- ганізаційно-правових форм господарювання.

Структура об’єктів ЄДРПОУ за формами власності та видами економічної діяльності представлено у табл. 1.2,1.3.

На початок 2003 р. в Україні налічувалось 935 578 од., у тому числі за формами власності: державна — 42 484 од. (або 4,54%), комунальна— 70 231 од. (7,51%), приватна — 277 679 од. (29,68%), колективна— 536620 од. (57,36%), власність міжнародних організацій та юридичних осіб інших держав — 8564 од. (0,91%). Спостерігається тенденція збільшення частки підприємств приватної та колективної власності при одночасному зменшенні частки державних підприємств.

Підприємець-комерсант

Право на здійснення комерційного підприємництва набуває фізична особа, яка:

• має повну цивільну дієздатність;

• пройшла державну реєстрацію як підприємець без статусу

37

юридичної особи. Інформація про державну реєстрацію фізич- них осіб-підприємців є відкритою.

Якщо особа розпочала комерційну діяльність без державної реєстрації, уклавши відповідні договори, вона не має права оспорювати ці договори на тій підставі, що вона не є підприємцем.

Підприємець-комерсант:

• відповідає за своїми зобов'язаннями Всім своїм майном, на яке відповідно до закону може бути звернено стягнення;

• може здійснювати комерційну діяльність:

• безпосередньо як підприємець або через приватне підприємство, що ним створюється;

• із залученням або без залучення найманої праці;

• самостійно або спільно з іншими особами.

Комерсант здійснює управління заснованим ним приватним підприємством безпосередньо або через керівника, який наймається за контрактом. У разі здійснення комерційної діяльності спільно з іншими громадянами або юридичними особами комерсант має права та обов’яз- ки відповідно засновника та/або учасника господарського товариства, члена кооперативу, або права і обов’язки, визначені укладеним за його участі договором про спільну діяльність без створення юридичної особи.

Підприємець-комерсант зобов’язаний:

^А у передбачених законом випадках і порядку одержати ліцензію на здійснення певних видів підприємницької діяльності;

^А повідомляти органи державної реєстрації про зміну його адре- си, зазначеної в реєстраційних документах, предмета діяль- ності, інших суттєвих умов свого господарювання, що підляга- ють відображенню у реєстраційних документах;

^А додержуватися прав і законних інтересів споживачів, забезпе- чувати належну якість товарів (робіт, послуг), що ним виготов- ляються, додержуватися правил обов'язкової сертифікації про- дукції, встановлених законодавством;

^А не допускати недобросовісної конкуренції, інших порушень ан- тимонопольно-конкурентного законодавства;

^А вести облік результатів свого комерційного підприємництва відповідно до вимог законодавства;

^А своєчасно надавати податковим органам декларації про доходи, інші необхідні відомості для нарахування податків, обов’язко- вих платежів; сплачувати податки, обов’язкові платежі в поряд- ку і в розмірах, встановлених законом.

Спеціалістам-комерсантам необхідно добре знати закони та інші нормативні акти, що регламентують комерційну діяльність, уміти прий- мати рішення, орієнтовані на прибуток, проявляти ініціативу, мати здатність іти на ризик.

38

	1997 р.	2000 р.	2001 р.	2002 р.	2003 р.
Всього, одиниць	615 686	775 763	834 886	889 330	935 578
з них: Індивідуальне підприємство	155	104	99	94	87
Сімейне підприємство	348	302	291	" 287	281
Приватне підприємство	111 644	175 910	192 168	206 144	217 780
Колективне підприємство	37 666	48 059	40 028	378 69	36 134
Підприємство, засноване на власності об'єднання громадян	0	1423	2355	3098	3676
Державне підприємство	14158	9824	9965	9307	8469
Казенне підприємство	0	44	49	49	49
Комунальне підприємство	12 373	13 541	13 713	14 558	15 129
Спільне підприємство	9901	7193	6798	6403	6024
Підприємство зі 100-процентною іноземною інвестицією	1171	2669	2446	2392	2326
Кооператив	20 094	24 486	29 892	30 394	31 388
Орендне підприємство	3614	1879	1741	1625	1520
Селянське (фермерське) господарство	26 980	35 132	38 561	42 976	45 781
Споживче товариство	2776	4617	5103	5495	5696
Спілка споживчих товариств	565	676	666	692	676
Акціонерне товариство	30922	35 218	34942	35 134	35 016
Товариство з обмеженою відповідальністю	147 738	198 068	221 905	241 799	261 212
Товариство з додатковою відповідальністю	718	726	719	721	698
Повне товариство	1640	2006	1997	2013	1994
Командитне товариство	653	826	799	762	727
Асоціація	1902	2399	2516	2580	2568
Корпорація	332	555	609	648	717
Консорціум	51	57	57	61	62
Концерн	353	371	380	385	395
Дочірнє підприємство	5315	16 796	19 140	21 097	22 469
Організація	3562	5840	5840	5993	6305
Заклад	Il 241	27 544	28 527	29 754	32 514
Установа	13 608	33 645	35 015	36 266	36 833
Організація орендарів	4223	3441	3404	3344	3311
Організація покупців	315	396	385	393	387
Філія	8173	18914	21 482	23 471	25 237
Представництво	2222	2818	2971	3092	3271
Підрозділ	5236	21 264	22 626	23 094	22 360

	1997 р.	2000 р.	2001 р.	2002 р.	2003 р.
Всього, одиниць	615 686	775 763	834 886	889 330	935 578
За формами власності:
- державна	52 836	43 302	43 060	43 374	42 484
%	8,58	5,58	5,16	4,88	4,54
- комунальна	44 558	61 605	63 707	65 920	70 231
%	7,24	7,94	7,63	7,41	7,51
- приватна	173 633	225 420	244 788	263 308	277 679
%	28,20	29,06	29,32	29,61	29,68
- колективна	340 618	438 192	475 759	508 705	536 620
%	55,32	56,49	56,98	57,20	57,36
- міжнародних
організацій та
юридичних осіб інших
держав	4041	7244	7572	8023	8564
%	0,66	0,93	0,91	0,90	0,91

					у тому числі за формами власності:
Види економічної діяльності	Всього, од.	Дер- жавна			Кому- нальна			При- ватна			Колек- тивна				Міжнародних організацій та юридичних осіб інших держав
		од.	%		од.	%	од.		%	од.			%	од.			%
1	2	3	4		5	6	7		8	9			10	11			12
Всього	935 578	42 484	4,5		70 231	7,5	277 679		29,7	536 620			57,4	8564			0,9
Промисловість	103 267	28 075	27,2		68 137	66,0	2726		2,6	3605			3,5	724			0,7
Будівництво	56 320	1849	3,3		805	1,4	18 657		33,1	34 727			61,7	282			0,5
Оптова та роздрібна торгівля; торгівля транспортними засобами; послуги з ремонту	246 375	1540	0,6		2972	1,2	94 342		38,3	145 377			59,0	2144			0,9
Готелі та ресторани	18 353	584	3,2		681	3,7	5389		29.4	11 523			62,8	176			0,9
Транспорт і зв'язок	26 422	2279	8,6		450	1,7	7647		28,9	15 648			59,3	398			1,5
Фінансова діяльність	12419	409	3,3		115	0,9	1316		10,6	10 447			84,1	132			1,1
Операції з нерухомістю, здавання під найм та послуги юридичним особам	88 703	6411	7,2		4686	5,3	19585		22,1	55 731			62,8	2290			2,6
Сільське господарство, мисливство і лісове господарство	78 951	2030	2,6		753	0,9	51 382		65,1	24 720			31,3	66			0.1
Рибне господарство	1204	87	7,2		14	1,2	416		34,5	685			56,9	2			0.2
Державне управління	34 141	15 058	44,1		18 488	54,1	78		0,2	515			1,5	2			0,1
Освіта	31 891	4190	13,1		22 428	70,3	1389		4,4	3840			12,1	44			0,1
Охорона здоров'я та соціальна допомога	20 973	2067	9,9		5986	28,5	2401		11,4	10 424			49,7	95			0.5
Колективні, громадські та особисті послуги	106 832	1461	1,4		6530	6,1	4920		4,6	93 725			87,7	196			0.2
Послуги домашньої прислуги	27	0	0		0	0	18		66,7	9			33.3	0			0

* Державний комітет статистики України. Україна у цифрах у 2002 році. Короткий статистичний довідник. — K.: Консультант, 2003. — С.62

Комерційна діяльність має будуватись на підставі дотримання ви- мог ділової етики. Комерсант повинен вірити в торгове підприємництво, його переваги і потенційні можливості, визнавати необхідність конку- ренції і співробітництва, довіряти партнерам, поважати професіоналізм, підприємливість, ініціативність, компетентність. У сучасних умовах ко- мерційна діяльність торговельних організацій і підприємств повинна ґрунтуватись на підставі рівних прав ділових партнерів, суворої ма- теріальної і фінансової відповідальності сторін за виконання прийнятих обов’язань.

3. Процес створення та реєстрації юридичних

та фізичних осіб

Основні етапи створення підприємства

Обмірковуючи етапи створення власної справи, початківцю слід здійснити вибір господарського поля підприємства, визначити загальні умови інвестування, ринкову стратегію і господарську нішу, спеціалізацію діяльності, технологію, оцінити попит і пропозицію на то- варному ринку, вивчити існуючі пільги у системі оподаткування, пере- ваги, обмеження, перешкоди, а також уявити, як буде здійснюватись процес управління підприємством.

Підприємство може створюватись у таких випадках: за рішенням власника майна або уповноваженого ним органау за рішенням трудово- го колективу; в результаті виділення зі складу діючого підприємства однієї або декількох структурних одиниць; на базі структурного підрозділу діючого об’єднання за рішенням трудового колективу, якщо на це є згода власника або уповноваженого ним органу. Поштовхом для створення нового підприємства можуть слугувати:

• бажання спробувати організувати власну справу та досягти успіху у сфері бізнесу;

• наявність винаходу, ноу-хау, нового продукту, послуги, техно- логії, можливість реалізувати перспективний проект;

• незаповнена ринкова ніша, район, де практично відсутній пев- ний вид обслуговування або незадоволений споживчий попит;

• нове для споживача поєднання товару і послуги, ціни і якості, що забезпечить конкурентні переваги продукту при виході з ним на ринок.

Основними етапами створення та реєстрації підприємства є:

1. Рішення про створення нового підприємства та моделювання йо- го діяльності. Складові цього етапу — висунення бізнес-ідеї, пошук парт- нерів-засновників, вибір виду (видів) підприємництва, складання бізнес-плану.

Документ: бізнес-план.

2. Збори засновників. Вибір організаційно-правової форми підприємства, вибори або призначення керівника, органів управління і контролю.

Документ: витяг із протоколу зборів засновників.

3. Підготовка установчих документів. Розробка установчого дого- вору, статуту.

Документи: установчий договір, статут.

4. Підготовча організаційна робота. У реєстраційному відділі рай- Держадміністрації одержати довідкову інформацію про особливості реєстрації новостворюваних підприємств у районі, необхідні для цього

43

документи, режим роботи учасників реєстраційного процесу, рахунки в банках, кошти на які вносяться на етапі створення підприємства. Отри- мати бланк реєстраційної картки. У банку, де передбачається відкрити рахунок, одержати бланк заяви та банківську картку.

Документи: бланки документів.

5. Підготовка додаткових документів (при необхідності):

• відкрите акціонерне товариство оформляє звіт про проведення підписки на акції, який повинен бути засвідчений державною комісією з цінних паперів та фондового ринку України;

• юридична особа, для якої законом установлено вимоги щодо формування статутного фонду (товариства з обмеженою відповідальністю, акціонерне товариство) готує документ, що підтверджує внесення засновниками внесків до статутного фонду в розмірі, передбаченому законодавством (не нижче гра- ничного рівня);

• селянське (фермерське) господарство готує копію Державного акта на право приватної власності на землю або копію Держав- ного акта на право постійного користування землею засновни- ком, або нотаріально посвідчена копія договору оренди;

• іноземна юридична особа повинна мати документ про підтвердження реєстрації іноземної особи в країні її місцезна- ходження.

Документи: необхідні додаткові документи.

6. Засвідчення документів у нотаріальній конторі:

• нотаріально засвідчити у статуті та установчому документі підписи фізичних осіб у присутності нотаріуса та наявності па- спортів. Установчі документи повинні бути пронумеровані, прошиті і підписані всіма засновниками;

• можна водночас засвідчити заповнену банківську картку зі зразками підписів керівника і бухгалтера;

• при необхідності засвідчується копія реєстраційного свідоцтва засновника — юридичної особи;

• орендне підприємство готує копію договору оренди;

• сплатити державний збір за нотаріальні послуги.

Документи: нотаріальне засвідчення документів, квитанція про

сплату державного збору.

7. Відкриття рахунку в банку для формування статутного фонду підприємства (при необхідності). При створенні товариства з обмеже- ною відповідальністю формується 30% статутного фонду на тимчасово- му банківському рахунку. Цей етап характерний також і для акціонерно- го товариства. Приватній фірмі не потрібно відкривати такий рахунок.

Документ: довідка банку про зарахування коштів засновників у статутний фонд підприємства в розмірі, передбаченому законодавством.

44

8. Державна реєстрація підприємства в районній державній адміністрації. Подання необхідних документів державному реєстра- тору. Внесення до Єдиного державного реєстру відомостей про юри- дичну особу, що пройшла державну реєстрацію. Передача державним реєстратором повідомлення про проведення державної реєстрації юридичної особи відповідним органам статистики, Державної подат- кової служби, Пенсійного фонду України, фондів соціального страху- вання (Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працез- датності, Фонду загальнообов’язкового державного соціального стра- хування України на випадок безробіття, Фонду соціального страху- вання від нещасних випадків на виробництві та професійних захворю- вань України).

Документи: свідоцтво про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності — юридичної особи, відмітка органу реєстрації на установчих документах.

9. Відкриття розрахункового рахунку у банку. Подання не- обхідних документів. Відкриття поточного рахунку. Оформлення пере- пусток для входу у банк службовим особам.

10. Отримання дозволу на виготовлення печатки і штампів у районному відділі внутрішніх справ. Подаються такі документи: копія свідоцтва про державну реєстрацію, два зразки (ескізи) печат- ки і штампів, документ, що підтверджує внесення плати за видачу дозволу.

11. Виготовлення печатки і штампів. Пошук відповідного підприємства, подання замовлення, отримання підприємцем печатки і штампів.

12. Ліцензування, патентування (при необхідності). Залежить від виду підприємництва. Подання необхідних документів відповідному ор- гану.

Документи: ліцензія, торговий патент.

13. Початок підприємницької діяльності.

Початківець набуває юридичного права здійснювати правомірні дії, на законних підставах займатися бізнесом. Особливостями стартової діяльності новостворюваного підприємства є те, що необхідно вирішити ряд організаційних питань, пов’язаних з процесом господарювання, зок- рема: знаходження приміщення (офісу) та укладання договору оренди, проведення ремонту, побудова організаційної структури підприємства, підбір персоналу та визначення систем і форм оплати праці, пошук по- стачальників і клієнтів, формування комерційних зв’язків, отримання у разі потреби кредит}' в банку, транспортне та матеріально-технічне за- безпечення. Конкретні початкові дії підприємця будуть залежати від специфіки діяльності, наявності фінансових і матеріальних ресурсів, цілей і завдань.

45

Державна реєстрація юридичної особи

Згідно з чинним законодавством України з 1 липня 2004 р. реєстрація, ліквідація і перереєстрація суб'єктів підприємницької діяль- ності здійснюється за принципом "єдиного вікна": замість початківців (власників) з податківцями, соціальними фондами і органами статисти- ки спілкується спеціально уповноважений державний службовець.

Державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб- підприємців - це засвідчення факту створення або припинення юридич- ної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру.

Єдиний державний реєстр юридичних осіб та фізичних осіб- підприємців — це автоматизована система збирання, накопичення, захи- сту, обліку та надання інформації про юридичних осіб та фізичних осіб- підприємців.

Державна реєстрація поширюється на всі юридичні особи неза- лежно від організаційно-правової форми, форми власності та підпоряд- кування, а також фізичних осіб-підприємців.

Державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб- підприємців проводиться державним реєстратором виключно у вико- навчому комітеті міської ради міста обласного значення або у районній, районній у містах Києві та Севастополі державній адміністрації за місцезнаходженням юридичної особи або за місцем проживання фізич- ної особи-підприємця.

Державний реєстратор — це посадова особа, яка здійснює державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. Державний реєстратор на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці:

• проводить державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців;

Q передає органам статистики, державної податкової служби, Пенсійного фонду України та фондів соціального страхування повідомлення та відомості з реєстраційних карток про вчинен- ня реєстраційних дій, у тому числі щодо створення або ліквідації відокремлених підрозділів юридичних осіб;

• формує, веде та забезпечує зберігання реєстраційних справ;

• здійснює оформлення та видачу свідоцтва про державну реєстрацію, а також їх заміну;

• оформляє та видає виписки, довідки з Єдиного державного реєстру;

• проводить державну реєстрацію змін до установчих документів юридичних осіб та державну реєстрацію документів юридич- них осіб та державну реєстрацію зміни імені або місця прожи- вання фізичних осіб-підприємців;

46

• проводить державну реєстрацію припинення юридичних осіб та державну реєстрацію припинення підприємницької діяль- ності фізичними особами-підприємцями;

• звертається до суду при необхідності.

Державний реєстратор підпорядковується міському голові міста обласного значення або голові районної, районної в містах Києві та Се- вастополі державної адміністрації.

Щоб звести імовірність виникнення помилок при легалізації підприємств, визначено високі вимоги до професійних якостей реєстра- торів. На посаду державного реєстратора призначається особа з вищою освітою за освітньо-кваліфікаційним рівнем магістра або спеціаліста та стажем роботи за фахом на державній службі не менше 1 року, або ста- жем роботи в інших сферах управління не менше 3 років. Державний реєстратор має посвідчення державного реєстратора та власну печатку.

Для проведення державної реєстрації юридичної особи засновник (засновники) або уповноважена ними особа повинні особисто подати державному реєстратору (або надіслати поштою) такі документи:

• заповнену реєстраційну картку на проведення державної реєстрації юридичної особи. Реєстраційна картка — документ встановленого зразка, який підтверджує волевиявлення особи щодо внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру;

• копію рішення засновників або уповноваженого ними органу про створення юридичної особи;

• два примірники установчих документів;

• документ, що засвідчує внесення реєстраційного збору за про- ведення державної реєстрації юридичної особи.

Для деяких підприємств передбачається подання ще й додаткових документів, крім вищеназваних. Так, у випадках, встановлених законом, додатково подається копія рішення органу Антимонопольного комітету України або Кабінету Міністрів України про надання дозволу на узгод- жені дії або на концентрацію суб'єктів господарювання.

У разі державної реєстрації юридичної особи, для якої законом встановлено вимоги щодо формування статутного фонду, додатково по- дається документ, що підтверджує внесення засновником (засновника- ми) вкладу (вкладів) до статутного фонду юридичної особи в розмірі, який встановлено законом.

У разі державної реєстрації відкритих акціонерних товариств до- датково подається звіт про проведення підписки на акції, який засвідче- но державною комісією з цінних паперів та фондового ринку України.

У разі державної реєстрації селянського (фермерського) госпо- дарства додатково подається копія державного акта на право приватної власності засновника на землю або копія державного акта на право

47

постійного користування землею засновником, або нотаріально посвідчена копія договору про право користування землею засновни- ком, зокрема на умовах оренди.

У разі держаної реєстрації юридичної особи, засновником (за- сновниками) якої є іноземна юридична особа, додатково подається доку- мент про підтвердження реєстрації іноземної особи в країні її місцезна- ходження, зокрема витяг із торговельного, банківського реєстру.

Якщо документи для проведення державної реєстрації подаються засновником або уповноваженою ним особою особисто, державному реєстратору додатково пред’являються паспорт та документ, що засвідчує його (її) повноваження.

Державний реєстратор має право залишити без розгляду докумен- ти, які подані для проведення державної реєстрації юридичної особи, як- що: документи подані за неналежним місцем проведення державної реєстрації; документи не відповідають встановленим вимогам; докумен- ти подані не в повному обсязі.

За відсутності підстав для відмови у проведенні державної реєстрації юридичної особи державний реєстратор повинен:

• внести до реєстраційної картки на проведення державної реєстрації юридичної особи ідентифікаційний код заявника;

• внести до Єдиного державного реєстру запис про проведення державної реєстрації юридичної особи на підставі відомостей цієї реєстраційної картки. Дата внесення до Єдиного державно- го реєстру запису про проведення державної реєстрації юри- дичної особи є датою державної реєстрації юридичної особи;

• оформити і видати заявнику свідоцтво про державну реєстрацію юридичної особи ( не пізніше наступного робочого дня з дати державної реєстрації юридичної особи).

Свідоцтво про державну реєстрацію — це документ встановленого зразка, який засвідчує факт внесення до Єдиного державного реєстру за- пису про державну реєстрацію юридичної особи або фізичної особи- підприємця.

У бланку свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи за- значаються: найменування юридичної особи; ідентифікаційний код Єдиного державного реєстру підприємств і організацій України; місцез- находження юридичної особи; місце та дата проведення державної реєстрації; прізвище та ініціали державного реєстратора. Свідоцтво про державну реєстрацію підписується державним реєстратором та засвідчується його печаткою.

Разом із свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи заявнику видається 1 примірник оригіналу установчих документів з відміткою державного реєстратора про проведення державної реєстрації юридичної особи.

48

Державний реєстратор не пізніше наступного робочого дня з дати державної реєстрації юридичної особи зобов'язаний передати відповідним органам статистики, державної податкової служби, Пенсійного фонду України, фондів соціального страхування повідо- млення про проведення державної реєстрації юридичної особи. Це є підставою для взяття юридичної особи на облік у цих установах.

Підстави для відмови у проведенні державної реєстрації юридич- ної особи:

• невідповідність відомостей, які вказані в реєстраційній картці на проведення державної реєстрації юридичної особи, відомо- стям, які зазначені в документах, що подані для проведення державної реєстрації юридичної особи;

• невідповідність установчих документів установленим вимогам;

• порушення порядку створення юридичної особи, який встанов- лено законом, зокрема:

—наявність обмежень на зайняття відповідних посад, встанов- лених законом щодо осіб, які зазначені як посадові особи органу управління юридичної особи;

—невідповідність відомостей про засновників (учасників) юридичної особи відомостям щодо них, які містяться в Єди- ному державному реєстрі;

—наявність в Єдиному державному реєстрі найменування, яке тотожне найменуванню юридичної особи, яка має намір за- реєструватися;

—використання у найменуванні юридичної особи повного чи скороченного найменування органу державної влади або ор- гану місцевого самоврядування, або похідних від цих найме- нувань, або історично державного найменування, перелік яких встановлюється Кабінетом Міністрів України.

За наявності підстав для відмови у проведенні державної реєстрації юридичної особи державний реєстратор зобов’язаний не пізніше 3 робо- чих днів з дати надходження документів для проведення державної реєстрації видати заявнику повідомлення про відмову в проведенні дер- жавної реєстрації із зазначенням підстав для такої відмови та документи, що подавалися для проведення державної реєстрації юридичної особи.

У разі відмови у проведенні державної реєстрації юридичної осо- би реєстраційний збір не повертається. Після усунення причин, що були підставою для відмови у проведенні державної реєстрації юридичної особи, заявник може повторно подати документи на проведення держав- ної реєстрації юридичної особи. Відмову в проведенні державної реєстрації юридичної особи може бути оскаржено в суді.

На рис. 1.3. наведено послідовність проведення державної реєстрації юридичної особи.

Д26)

49

Одна із головних новацій — створення Єдиного державного реєстру суб’єктів підприємницької діяльності. В Єдиному державному реєстрі містяться такі відомості щодо юридичної особи:

• повне найменування юридичної особи та скорочене у разі його наявності;

• ідентифікаційний код юридичної особи;

• форма власності;

• організаційно-правова форма;

• центральний чи місцевий орган виконавчої влади, до сфери уп- равління якого належить юридична особа державної форми власності чи юридична особа, в статутному фонді якої частка держави становить не менше 25%;

• місцезнаходження юридичної особи;

• перелік засновників (учасників) юридичної особи, у тому числі ім’я, місце проживання, ідентифікаційний номер фізичної осо- би — платника податків, якщо засновник — фізична особа; най- менування, місцезнаходження та ідентифікаційний код, якщо засновник — юридична особа;

• основні види діяльності;

• прізвище, ім’я та по батькові осіб, які мають право вчиняти юридичні дії від імені юридичної особи без доручення, у тому числі підписувати договори, їхні ідентифікаційні номери ^ фізичних осіб-платників податків;

• дані про наявність обмежень щодо представництва від імені юридичної особи;

• дані про розмір статутного фонду, у тому числі частки кожного із засновників (учасників), а також розмір сплаченого статут- ного фонду на дату проведення державної реєстрації та дата закінчення його формування;

• дата і номер запису про проведення державної реєстрації юри- дичної особи, дати і номери записів про внесення змін до нього;

• підстави для відмови у проведенні державної реєстрації;

• серія та номер свідоцтва про державну реєстрацію, дата видачі або заміни свідоцтва про державну реєстрацію;

• дані про установчі документи, дати і номери записів про вне- сення змін до них;

• підстави для відмови в проведенні державної реєстрації змін до установчих документів;

• дата і номер запису про скасування державної реєстрації змін до установчих документів юридичної особи;

• дані про дату постановки на облік та дату зняття з обліку в ор- ганах статистики, державної податкової служби, Пенсійного фонду України, фондів соціального страхування;

Рис. 13. Схема державної реєстрації підприємства в Україні (за принципом "єдиного вікна")

• дані про відокремлені підрозділи юридичної особи;

• дані про перебування юридичної особи в процесі припинення, зокрема дата реєстрації рішення засновників (учасників) або уповноважених ними органів про припинення юридичної особи, відомості про комісію з припинення (ліквідаційну комісію);

• дата і номер запису про державну реєстрацію припинення юридичної особи, підстава для його внесення;

• дата і номер запису про відміну державної реєстрації припи- нення юридичної особи, підстава для його внесення;

• місце проведення державної реєстрації, а також місце прове- дення інших реєстраційних дій;

• місцезнаходження реєстраційної справи;

• дані про видачу виписок, витягів, довідок з Єдиного державно- го реєстру;

• прізвище, ім'я та по батькові посадової особи, що внесла до Єдиного державного реєстру запис про державну реєстрацію юридичної особи, внесла зміни до цього запису або внесла за- пис про державну реєстрацію припинення юридичної особи;

• дата передачі реєстраційної справи до державної архівної уста- нови, її адреса.

Вигода від такого реєстру для підприємців очевидна. Так, перед укладанням угод з новим контрагентом можна буде перевірити не лише реальність його існування, а й право конкретної особи цієї фірми на ук- ладення відповідної угоди. У зацікавлених осіб з’явиться більше впевне- ності, що особа, яка представляє контрагента, справді має на це всі пра- ва. Відомості, що містяться в Єдиному державному реєстрі, є відкрити- ми і загальнодоступними, за винятком ідентифікаційних номерів фізич- них осіб-платників податків. Відомості, що містяться в Єдиному держав- ному реєстрі, надаються у вигляді: витягу з даного реєстру; довідки про наявність або відсутність у реєстрі інформації, яка запитується. Строк надання відомостей з реєстру не повинен перевищувати 5 робочих днів з дати надходження запиту. За одержання витягу та довідки з Єдиного державного реєстру справляється плата, розмір та порядок внесення якої визначається спеціально уповноваженим органом з питань держав- ної реєстрації.

Зміни до установчих документів юридичної особи, а також зміна прізвища та/або імені та/або побатькові або місця проживання фізич- ної особи-підприємця підлягають обов’язковій державній реєстрації шляхом внесення відповідних змін до записів Єдиного державного реєстру.

Відокремлені підрозділи юридичної особи не підлягають дер- жавній реєстрації.

Державна реєстрація фізичної особи-підприємця

Для проведення державної реєстрації фізична особа, яка має намір стати підприємцем, повинна подати особисто (або поштою) державному реєстратору за місцем проживання такі документи:

• заповнену реєстраційну картку на проведення державної реєстрації фізичної особи-підприємця;

• копію довідки про включення заявника до Державного реєстру фізичних осіб-платників податків та інших обов’язкових платежів;

• документ, що підтверджує внесення реєстраційного збору за проведення державної реєстрації фізичної особи-підприємця.

Якщо документи для проведення державної реєстрації подаються заявником особисто, державному реєстратору додатково пред'являється паспорт.

Державний реєстратор має право залишити без розгляду докумен- ти, які подані для проведення державної реєстрації фізичної особи- підприємця, якщо:

• документи подані за неналежним місцем проведення держав- ної реєстрації фізичної особи-підприємця;

• документи не відповідають у становленим вимогам;

• документи подані не в повному обсязі.

За відсутності підстав для відмови у проведенні державної реєстрації фізичної особи-підприємця державний реєстратор повинен внести до Єдиного державного реєстру запис про проведення державної реєстрації фізичної особи-підприємця на підставі відомостей реєстраційної картки на проведення державної реєстрації фізичної осо- би-підприємця. Дата внесення до Єдиного державного реєстру запису про проведення державної реєстрації фізичної особи-підприємця є да- тою державної реєстрації фізичної особи-підприємця.

Строк державної реєстрації фізичної особи-підприємця не пови- нен перевищувати 2 робочих днів з дати надходження документів. Свідоцтво про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця повин- но бути оформлено державним реєстратором і видано (або надіслано по- штою) заявнику не пізніше наступного робочого дня з дати державної реєстрації.

У бланку свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи- підприємця зазначаються:

• прізвище та ім'я фізичної особи-підприємця;

• ідентифікаційний номер фізичної особи-платника податків та інших обов’язкових платежів з Державного реєстру фізичних осіб-плат- ників податків та інших обов’язкових платежів;

• місце проживання фізичної особи-підприємця;

• місце та дата проведення державної реєстрації;

• прізвище та ініціали державного реєстратора.

53

Державний реєстратор не пізніше наступного робочого дня з дати державної реєстрації фізичної особи-підприємця зобов’язаний передати відповідним органам статистики, Державної податкової служби, Пенсійного фонду України, фондів соціального страхування повідомлен- ня про проведення державної реєстрації фізичної особи-підприємця із за- значенням номера та дати внесення відповідного запису до Єдиного дер- жавного реєстру та відомості з реєстраційної картки на проведення дер- жавної реєстрації фізичної особи-підприємця для взяття на облік.

Підставами для відмови у проведенні державної реєстрації фізич- ної особи-підприємця є:

• невідповідність відомостей, які вказані у реєстраційній картці на проведення державної реєстрації фізичної особи- підприємця, відомостям, які зазначені у документах, що подані для проведення державної реєстрації;

• наявність обмежень на зайняття підприємницькою діяльністю, які встановлені законом, щодо фізичної особи, яка має намір стати підприємцем;

• наявність в Єдиному державному реєстрі запису, що заявник є підприємцем.

Відмова у проведенні державної реєстрації фізичної особи- підприємця з інших підстав не допускається. У разі відмови в прове- денні державної реєстрації фізичної особи-підприємця реєстраційний збір не повертається.

Після усунення причин, що були підставою для відмови у прове- денні державної реєстрації, фізична особа може повторно подати не- обхідні документи. Відмову в проведенні державної реєстрації фізичної особи-підприємця може бути оскаржено в суді.

В Єдиному державному реєстрі повинні міститися такі відомості щодо фізичної особи-підприємця:

• прізвище та ім’я фізичної особи;

• ідентифікаційний номер фізичної особи-платника податків;

• місце проживання;

• основні види діяльності;

• дата і номер запису про проведення державної реєстрації фізичної особи-підприємця, дати і номери записів про внесен- ня змін до нього;

• підстави для відмови в проведенні державної реєстрації;

• серія, номер в видачі свідоцтва про державну реєстрацію;

• підстави для відмови у проведенні державної реєстрації змін до відомостей про фізичну особу-підприємця;

• дані про дату постановки на облік та дату зняття з обліку в ор- ганах статистики, Державної податкової служби, Пенсійного фонду України, фондів соціального страхування;

54

• дані про перебування фізичної особи-підприємця в процесі припинення підприємницької діяльності;

• дата і номер запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичною особою-підприємцем, а також підстава для його внесення;

• дата і номер запису про відмову державної реєстрації припи- нення підприємницької діяльності фізичною особою- підприємцем, а також підстава для його внесення;

• місце проведення державної реєстрації, а також місце прове- дення інших реєстраційних дій;

• місцезнаходження реєстраційної справи;

• прізвище, ім'я та по батькові посадової особи, що внесла до Єдиного державного реєстру запис про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця, внесла зміни до цього запису або внесла запис про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичною особою-підприємцем;

• дата передачі реєстраційної справи до державної архівної уста- нови, адреси її знаходження.

Реєстраційний збір. За проведення державної реєстрації справ- ляється реєстраційний збір у такому розмірі:

• 10 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян — за прове- дення державної реєстрації юридичної особи;

• 2 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян — за прове- дення державної реєстрації фізичної особи-підприємця.

За проведення державної реєстрації змін до установчих доку- ментів юридичної особи, державної реєстрації зміни імені або місця про- живання фізичної особи-підприємця справляється реєстраційний збір у розмірі 30% реєстраційного збору.

За зміну свідоцтва про державну реєстрацію у зв'язку з його втра- тою або пошкодженням справляється реєстраційний збір у розмірі одно- го неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. Кошти, одержані як реєстраційний збір, зараховуються до місцевого бюджету за місцезнахо- дженням юридичної особи або місцем проживання фізичної особи- підприємця.

55

4. Взаємовідносини новостворюваного підприємства

з банком

Банки відкривають рахунки зареєстрованим в установленому чинним законодавством порядку юридичним та фізичним особам — суб’єктам підприємницької діяльності, філіям, представництвам та іншим відокремленим підрозділам підприємств. Рахунки для зберігання грошових коштів і здійснення усіх видів банківських операцій відкрива- ються в будь-яких банках України за вибором клієнта і за згодою цих банків.

При виборі найбільш прийнятного банку підприємцю потрібно враховувати певні фактори (рис. 1.4).

Рис. 1.4. Критерії вибору банку

Отримати необхідну інформацію про банки для прийняття рішен- ня щодо вибору найпрестижнішого з них підприємець може взяти з га- зет, журналів, телебачення, довідників, книг, мережі Інтернет, особистих бесід з колегами-підприємцями, які раніше розпочали свій бізнес та ма- ють певний практичний досвід.

Взаємовідносини підприємця з банком встановлюються при не- обхідності відкриття рахунку для формування статутного фонду госпо- дарського товариства, відкриття постійного банківського рахунку в про- цесі створення підприємства, при використанні різних банківських по- слуг (розрахунково-касове обслуговування, переведення грошей та ін.), отриманні кредиту, проведенні лізингових операцій. Порядок відносин, що виникають при відкритті рахунків та проведенні кредитних операцій регулюються чинним законодавством України, Інструкцією про відкриття банками рахунків у національній та іноземній валюті, Поло- женням Національного банку України "Про кредитування".

При відкритті рахунку для формування статутного фонду госпо- дарського товариства (акціонерного, товариства з обмеженою відповідальністю) подаються:

56

• рішення засновників про визначення особи, якій надається право розпорядчого підпису при проведенні грошових опе- рацій за цим рахунком, яке оформляється у вигляді доручення, засвідченого нотаріально (якщо засновником є фізична особа);

• копія установчого договору, засвідчена нотаріально;

• заява про відкриття рахунку, підписана уповноваженою заснов- никами особою;

• банківська картка.

Клієнти банку можуть відкривати лише один рахунок для форму- вання статутного фонду господарського товариства. Кошти з цього ра- хунку перераховуються тільки на поточний рахунок зареєстрованого в установчому порядку господарського товариства або повертаються за- сновникам, учасникам.

Поточні (постійні) рахунки відкриваються підприємствами усіх організаційно-правових форм бізнесу та форм власності, а також їх відо- кремленим підрозділам для зберігання грошових коштів та здійснення усіх видів операцій за цими рахунками відповідно до чинного законодав- ства України.

Для відкриття поточного рахунку в банку підприємець (юридич- на особа) подає такі документи: '

• заяву на відкриття рахунку встановленого зразка, підписану керівником та головним бухгалтером підприємства;

• копію свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи, засвідчену нотаріально;

• копію статуту, засвідчену нотаріально. Статут для відкриття ра- хунків в установах банків не надається товариствами з повною відповідальністю, командитними товариствами, селянськими (фермерськими) господарствами;

• банківську картку із зразками підписів осіб, яким надано право розпорядження рахунком та підписання розрахункових доку- ментів, а також зразка відбитка печатки підприємства. Цю картку подають усі юридичні особи — суб'єкти підприємниць- кої діяльності, незалежно від форм власності. Право першого підпису належить керівнику підприємства. Право другого підпису належить головному бухгалтеру, а у разі відсутності такої посади — особі, що користується правами головного бух- галтера, або службовій особі, на яку покладено ведення бухгал- терського обліку та звітності. У разі тимчасової відсутності пе- чатки у новоствореного підприємства керівник установи банку надає власнику рахунку строк для виготовлення нової печатки;

• копію документа, що підтверджує взяття підприємства на по- датковий облік;

• довідку про реєстрацію в органах Пенсійного фонду України.

57

Крім вищевказаних документів, для окремих видів підприємств з урахуванням специфіки їхньої діяльності передбачаються додаткові ви- моги. Так, господарські товариства, договірні об’єднання, товарні біржі, друковані засоби масової інформації (редакції, видавництва) подають ще й нотаріально засвідчену копію установчого договору. Для колектив- них сільськогосподарських підприємств, товариств споживчої коопе- рації, громадських організацій необхідно подати протокол загальних зборів про їх створення або витяг з протоколу, а для орендних підприємств — копію договору оренди, засвідчену нотаріально.

Уповноважений працівник банку перевіряє правильність запов- нення і оформлення документів, відповідність їх законодавству, повнова- ження особи-заявника для прийняття рішення щодо відкриття рахунку.

Фізичним особам — суб’єктам підприємництва, які здійснюють свою діяльність без створення юридичної особи, поточний рахунок у банку відкривається на їхнє ім'я за умови надання паспорта чи іншого документа, що засвідчує особу.

Для відкриття рахунку індивідуальний підприємець подає в уста- нову банку такі документи:

-> заяву про відкриття поточного рахунку встановленого зразка, підписану суб’єктом підприємництва;

“> копію свідоцтва про державну реєстрацію суб’єкта підприєм- ницької діяльності — фізичної особи, засвідчену нотаріально; => копію документа, що підтверджує взяття підприємця на подат- ковий облік;

^в> довідку про реєстрацію в органах Пенсійного фонду України; ^в> банківську картку із зразком підпису, що надається в присут- ності працівника банку, який відкриває рахунок, та засвідчується цим працівником або нотаріально.

Створюючи власну справу, початківець може відчути необхідність у поповненні фінансових ресурсів шляхом отримання кредиту.

Кредит — позичковий капітал банку у грошовій формі, що пере- дається у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернен- ня, строковості, платності та цільового характеру використання. Форму- ються певні відносини між кредитором і позичальником на підставі кре- дитної операції.

Кредитор — суб’єкт кредитних відносин, який надає кредити іншому суб’єкту господарської діяльності у тимчасове користування.

Позичальник — суб'єкт кредитних відносин, який отримав у тим- часове користування грошові кошти на умовах повернення, платності, строковості.

Кредитна операція — це договір щодо надання кредиту, який су- проводжується записами за банківськими рахунками, з відповідним відображенням у балансах кредитора та позичальника.

58

Підприємці можуть розраховувати й на кредитну лінію.

Кредитна лінія — це згода банку-кредитора надати кредит у май- бутньому в розмірах, які не перевищують заздалегідь обумовлені розміри за певний відрізок часу без проведення додаткових спеціальних переговорів.

Кредитний ризик — ймовірність несплати позичальником основ- ного боргу та відсотків, які належать сплаті за користуванням кредитом у терміни, визначені у кредитному договорі.

Банківська система шляхом надання кредитів організовує й об- слуговує рух капіталу, забезпечує його залучення, акумуляцію та пере- розподіл у ті сфери виробництва та обігу, де виникає дефіцит капіталу.

Кредити, які надаються банками, поділяються:

1. За терміном користуватія: короткострокові (до 1 року), серед- ньострокові (до 3 років), довгострокові (понад 3 років).

Короткострокові кредити можуть надаватись банками у випадку тимчасових фінансових труднощів, що виникають у зв’язку з витратами виробництва та обігу, не забезпечених надходженням коштів у відповідний період.

Середиьострокові кредити можуть надаватись на оплату облад- нання, поточні витрати, на фінансування капітальних вкладень.

Довгострокові кредити можуть надаватись для формування ос- новних фондів. Об’єктами кредитування можуть бути капітальні витра- ти на реконструкцію, модернізацію та розширення вже діючих основних фондів, на нове будівництво, на приватизацію та ін.

2.3а забезпеченням: забезпечені заставою (майном, майновими правами, цінними паперами); гарантовані (банками, фінансами чи май- ном третьої особи); з іншим забезпеченням (поручительство, свідоцтво страхової організації); незабезпечені (бланкові).

3. За ступенем ризику: стандартні кредити; кредити з підвищеним ризиком.

4.3а методами надання: у разовому порядку; відповідно до відкритої кредитної лінії; гарантійні (із заздалегідь обумовленою датою надання, за потребою, із стягненням комісії за зобов'язання).

5. За терміном погашення: водночас; у розстрочку; достроково (за вимогою кредитора або за заявою позичальника); з регресією платежів; після закінчення обумовленого періоду (місяця, кварталу).

Банківський кредит надається суб'єктам кредитування всіх форм власності у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернен- ня, строковості, платності, цільової направленості та на основі кредитно- го договору. Принцип забезпеченості кредиту означає наявність у банку права для захисту своїх інтересів, недопущення збитків від неповернен- ня боргу через неплатоспроможність позичальника. Принцип повернен- ня, строковості та платності означає, що кредит має бути поверненим

59

позичальником банку у визначений у кредитному договорі строк з відповідною сплатою за його користування. Цільовий характер кредиту передбачає використання позичкових коштів на конкретні цілі.

Основними джерелами формування банківських кредитних ре- сурсів є власні кошти банків, залишки на розрахункових та поточних (валютних) рахунках, залучені кошти юридичних та фізичних осіб, міжбанківські кредити та кошти, одержані від випуску цінних паперів. Кредитні операції здійснюються у межах кредитних ресурсів.

При проведенні кредитної політики комерційні банки виходять з необхідності забезпечення поєднання інтересів банку, його акціонерів і вкладників та позичальників із врахуванням загальнодержавних інте- ресів. Комерційні банки самостійно визначають порядок залучення та використання коштів, проведення кредитних операцій, встановлення рівня відсоткових ставок та комісійних винагород. Вони відповідають за своїми зобов'язаннями перед клієнтами всім належним їм майном та ко- штами. Банки приймають рішення щодо надання кредитів позичальни- кам відповідно до своїх статутів та внутрішніх положень, які регулюють кредитну діяльність.

При наданні позичальнику кредиту в розмірі, що перевищує 10% власного капіталу ("великі кредити"), комерційний банк повідомляє про кожний такий випадок Національному банку. Жоден із виданих вели- ких кредитів не може перевищувати 25% власних коштів банків. Загаль- ний обсяг наданих кредитів не може перевищувати восьмиразового розміру власних коштів комерційного банку.

Кредитні взаємовідносини регламентуються на підставі кредит- них договорів, що укладаються між кредитором і позичальником (підприємцем) тільки в письмовій формі, визначають взаємні зо- бов’язання та відповідальність і не можуть змінюватися в одностороннь- ому порядку без згоди обох сторін.

Кредитний договір може бути укладений як шляхом складання одного документа, підписаного кредитором та позичальником, так і шля- хом обміну листами, телеграмами, телефонограмами, підписаними сто- роною, яка їх надсилає.

Комерційні банки можуть надавати кредити всім суб’єктам госпо- дарської діяльності незалежно від їхньої галузевої належності, статусу, форм власності в разі наявності у них реальних можливостей забезпе- чення своєчасного повернення кредиту та сплати відсотків. Для отри- мання кредиту позичальник звертається до банку. Форма звернення мо- же бути у вигляді листа, клопотання, заяви. У документі зазначається необхідна сума кредиту, його мета, строки погашення та форми забезпе- чення. Розмір відсоткових ставок та порядок їхньої сплати встановлю- ються банком і визначаються в кредитному договорі залежно від кредит- ного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися

60

на кредитному ринку, терміну користування кредитом та інших фак- торів. Для кредитів, що надаються в іноземній валюті, враховуються та- кож відсоткові ставки, які діють на міжнародних ринках капіталів.

Позичальник, що отримує одноразовий кредит на придбання то- варів чи на оплату товарно-матеріальних цінностей у межах чинного за- конодавства за контрактами, угодами, надає в банк копії цих контрактів і угод.

Позичальник, що звертається до банку по кредит на спорудження об’єктів для зберігання та переробки сільськогосподарської продукції, виробництва товарів народного споживання, надає в банк проект будівництва (реконструкції) підприємства, що відповідає встановленим законодавством санітарно-гігієнічним, екологічним та іншим нормам, а також висновки експертів щодо проектно-кошторисної документації, які підтверджують дотримання встановлених норм та інші документи (кон- тракт з будівельною організацією, техніко-економічне обгрунтування, графіки виконання робіт), які необхідні для кредитування.

Комерційний банк аналізує, вивчає діяльність потенційного підприємця-позичальника, визначає його кредитоспроможність, про- гнозує ризик неповернення кредиту і приймає рішення про надання або відмову наданні кредиту.

Основними критеріями оцінки кредитоспроможності позичаль- ника є: рівень забезпеченості власними коштами; репутація позичальни- ка (кваліфікація, здібності керівника, дотримання ділової етики, до- говірної, платіжної дисципліни); оцінка продукції, що випускається, на- явність замовлення на її реалізацію, характер послуг, які надаються (конкурентоспроможність на внутрішньому та зовнішньому ринках, по- пит на продукцію, послуги, обсяги експорту); економічна кон'юнктура (перспективи розвитку підприємця-позичальника, наявність джерел коштів для капіталовкладень).

Необхідні відомості про позичальника та інформація, яка отрима- на банком при оформленні кредиту, систематизується у кредитній справі позичальника.

Документи, що зберігаються у цій справі, групуються таким чином:

• матеріали з надання кредиту (кредитний договір, боргові зо- бов’язання, гарантійні листи);

• фінансово—економічна інформація (бухгалтерські баланси, звіти про прибутки та збитки, бізнес-плани);

• матеріали про кредитоспроможність позичальника (довідки, от- • римані від інших банків, запити, листування, звіти аудиторських фірм).

Забороняється надання кредитів на: покриття збитків господарсь- кої діяльності позичальника; формування та збільшення статутного фонду комерційних банків та інших господарських товариств.

У кредитному договорі зазначаються: номер і дата укладеного договору; юридичні адреси і реквізити банку і позичальника; сума кредиту, строк, цілі (наприклад, на будівництво об’єкта, закупівлю товарів народного споживання, обладнання, сировини, матеріалів), розмір відсотків річних, умови забезпечен- ня кредиту, обов'язки банку і позичальника, їхні права, особливі умови.

Видами забезпечення кредиту є неустойка (штрафи, пені), заста- ва, поручительство, гарантія. Для більшої надійності вищезазначених видів забезпечення кредиту може укладатися тристороння угода: банк — гарант (поручитель, страхова організація) — позичальник.

Погашення кредиту і нарахованих за ним відсотків здійснюється позичальником з поточного (валютного) рахунку. У разі несплати пози- чальником боргу він стягується з гарантійних установ (поручителів) у встановленому чинним законодавством порядку. Дія договору припи- няється після повного погашення кредиту та сплати відсотків банку.

Відстрочення погашення кредиту з підвищенням відсоткової ставки здійснюється банком у виняткових випадках, у разі виникнення у позичальника тимчасових фінансових ускладнень через непередбачені обставини за умови прийняття позичальником відповідних заходів щодо їх усунення.Це відстрочення має бути оформлене додатковим договором між позичальником та банком, який є невід'ємною частиною кредитного договору.

Банк здійснює контроль за виконанням позичальником умов кре- дитного договору, цільовим використанням кредиту, своєчасним і по- вним його погашенням. При цьому банк протягом усього терміну дії кре- дитного договору підтримує ділові контакти з позичальником, зо- бов'язаний проводити перевірки стану збереження заставленого майна, що має бути передбачено кредитним договором. У разі виявлення фактів використання кредиту не за цільовим призначенням банк має право до- строково розірвати кредитний договір, що є підставою для стягнення всіх коштів у межах зобов’язань позичальника за кредитним договором у встановленому чинним законодавством порядку.

У разі несвоєчасного погашення боргу за кредитом та сплати відсотків, при відсутності домовленості про відстрочення погашення кредиту, банк має право на застосування штрафних санкцій у розмірах, передбачених договором.

Суб'єкти господарської діяльності можуть використовувати не тільки банківський кредит, а й інші форми кредитів, зокрема:

• комерційний кредит — це товарна форма кредиту. Учасники кредитних відносин при комерційному кредиті регулюють свої господарчі відносини і можуть створювати платіжні засоби у ви- гляді векселів-зобов'язань боржника сплатити кредитору зазна- чену суму у визначений термін. Об’єктом комерційного кредиту можуть бути реалізовані товари, виконані роботи, надані послу- ги, щодо яких продавцем надається відстрочка платежу;

• лізинговий кредит — це відносини між суб’єктами лізингу, які виникають у разі оренди майна і супроводжується укладанням лізингової угоди. Лізинг є формою майнового кредиту. Об'єкта- ми лізингу є різне рухоме (машини, обладнання, транспортні за- соби, обчислювальна техніка) та нерухоме (будинки, споруди, система телекомунікацій) майно. Суб’єктами лізингу можуть бу- ти лізингода (суб'єкт господарювання, що є власником об'єкту лізингу і здає його в оренду), користувач (суб’єкт, що домо- вляється з лізингодатем на оренду про набуття права володіння та розпорядження об’єктом лізингу у встановлених лізинговою угодою межах), виробник (підприємство, що здійснює вироб- ництво або реалізацію товарно-матеріальних цінностей);

• іпотечний кредит — це особливий вид економічних відносин з приводу надання кредитів під заставу нерухового майна. Креди- торами з іпотеки можуть бути іпотечні банки або спеціальні іпо- течні компанії, а також комерційні банки. Позичальниками мо- жуть бути юридичні та фізичні особи, які мають у власності об'єкти іпотеки, або мають поручителів, які надають під заставу об’єкти іпотеки на користь позичальника. Предметом іпотеки при наданні кредиту доцільно використовувати: житлові будин- ки, квартири, виробничі будівлі, споруди, магазини, земельні ділянки, що є власністю позичальника і не є об'єктом застави за іншою угодою;

• споживчий кредит — кредит, який надається фізичним особам — резидентам України на придбання споживчих товарів та послуг. Банк надає кредити фізичним особам у розмірах, що визнача- ються виходячи з вартості товарів і послуг, які є об’єктом креди- тування. Строк повернення кредиту визначається кредитором і позичальником у кредитному договорі та залежить від цілей кредитування, розміру кредиту, платоспроможності позичаль- ника. Фізичні особи погашають кредити шляхом перерахування коштів з особистого вкладу, депозитного рахунку, переказами через поштою або готівкою;

• бланковий кредит може надавати комерційний банк тільки в ме- жах наявних власних коштів (без застави майна чи інших видів забезпечення — тільки під зобов'язання повернути кредит) із за- стосуванням підвищеної відсоткової ставки надійним позичаль- никам, які мають стабільні джерела погашення кредиту і пе- ревірений авторитет у банківських колах;

• консорціумний кредит надається позичальнику банківським консорціумом. Це здійснюється шляхом:

а) акумулювання кредитних ресурсів у визначеному банку з по- дальшим наданням кредитів суб'єктам господарської діяльності;

	1995 р.	1999 р.	2000 р.	2001 р.	2002 р.
Всього	8471	21 812	30 138	38 705	52 172
У валюті:
- національній	6173	9408	13918	19 220	27 710
- іноземній	2298	12 404	16 220	19 485	24 462

* За даними Національного банку. України.

64