Система клеймування порцелянових виробів

Клеймо – це не тільки торговельна марка будь-якого виробу, а й знак якості, що засвідчує оригінальність речі. Ось чому майстри прагли зафіксувати своє право інтелектуальної власності через систему клеймування.

-------------------------------------------------------------------------------------------------

Для правильного опису у Протоколі про порушення митних правил та в МД-1, а також для визначення вартості керамічних виробів митник має знати головні принципи складання композиції клейма, типові місця його розташування, кольорові особливості клейма. Такі ознаки :

• зображення на клеймі (малюнок, надпис);

• колір клейма;

• місце його розташування

мають бути зафіксовані у митній документації.

------------------------------------------------------------------------------------------------

Розглянемо послідовно всі складові частини клейма.

Вигляд клейма (малюнок, надпис). Принцип формування вигляду клейма як марки порцелянової мануфактури склався у Європі ще у ХVIII ст. (китайська порцеляна не мала клейм, бо протягом 11 століть залишалася унікальним явищем, секрет якого пильно зберігався). Найдавніша європейська порцелянова мануфактура у Мейсені обирає клеймо у вигляді малюнка: це зображення двох перехрещених шпаг або мечів синього кольору, повернутих клинками догори.

Гіпсова табличка з маркою Мейсенської мануфактури

Клейма Мейсенської мануфактури, дещо змінюючись, зберігають цей базовий малюнок.

Цей товарний знак починають наслідувати інші європейські мануфактури, перевертати мейсенські шпаги, натякаючи на них перехрещеними лініями, як, скажімо, Бельгійський порцеляновий завод у Торнаї, Нідерландський порцеляновий завод у Виспі (1759 – 1771 рр.) або російська фабрика Гарднера, які часто додають до перевернутих мейсенських шпаг першу літеру свого прізвища у латинському варіанті.

Клейма порцелянового заводу у Торнаї. XVIII ст.	Клейма порцелянового заводу у Виспі. 1759 – 1771 рр.

Марки мануфактури Гарднера

1. 1766 – 1780 рр. Сині надглазурні та підглазурні. Порцеляна.
2. 1775 – 1780 рр. Шпаги та верхня літера сині підглазурні, нижня літера та зірка в тісті. Порцеляна.
3. 1780 р. Шпаги та зірка сині підглазурні, літера “G” – червона надглазурна. Порцеляна.

Севрський порцеляновий завод мав клеймо у вигляді зображення стилізованого ромбу.

Клеймо Севрського порцелянового заводу 1740 – 1752 рр.	Клеймо Севрського порцелянового заводу 1740 – 1752 рр.	Клеймо Севрського порцелянового заводу 1753 – 1793 рр.

Копенгагенська королівська мануфактура обирає своєю торговельною маркою синій підглазурний малюнок із трьох хвилястих ліній. Із 1885 по 1911 рр. поруч із монограмою художника ставилася ще синя підглазурна мітка у вигляді однієї з 28 літер датського алфавіту та арабських цифр, позначавши рік та місяць виконання розпису.

Клеймо Копенгагенської Королівської мануфактури. 1775 – 1801 рр. Клеймо на вазі, розписаній Стефаном Уссінгом. Копенгагенська королівська порцелянова мануфактура.

Коли після Жовтневої революції Імператорський порцеляновий завод став Державним і отримав ім’я М.В. Ломоносова, символіку клейма було змінено з царської монограми на зображення у різних варіантах серпа та молота.

Марка в тісті. Державний порцеляновий завод ім. Ломоносова. Ленінград. 1920 – 1930 рр.	Зелена підглазурна марка. Державний порцеляновий завод ім. Ломоносова. Ленінград. 1930 р.

Синя надглазурна марка. Державний порцеляновий завод ім. Ломоносова. Ленінград. 1930 р.	Синя надглазурна марка. Державний порцеляновий завод ім. Ломоносова. Ленінград. 1931 р.

У тому ж Мейсені було започатковано і другий тип зображення на клеймах для порцелянових виробів, коли клеймо було монограмою володаря мануфактури, або назви мануфактури, або складалося з початкових літер назви місцевості, де знаходилася ця мануфактура:

Перше мейсенське клеймо , що ставилося до 1722 р. розшифровується як “Королівська порцелянова мануфактура”

Клейма порцелянової мануфактури Сент-Клода. 1722 – 1766 рр.

Клеймо порцелянової мануфактури Лілля. 1711 – 1730 рр.

Клеймо порцелянового заводу в Гері. Тюрінгія. 1820 – 1840 рр.

Клеймо порцелянової мануфактури в Готі. Тюрінгія. 1757 – 1787 рр.

Синя підглазурна марка. Імператорський порцеляновий завод. Петербург. 1765 – 1796 рр.

Якщо мануфактура належала королівському або царському роду, над монограмою часто з’являлося ще зображення корони.

Клеймо Неапольської королівської мануфактури. 1771 – 1834 рр.

Синя підглазурна марка. Імператорський порцеляновий завод. Петербург. 1798 р.

Синя надглазурна марка. Імператорський порцеляновий завод. Петербург. Друга чверть ХІХ ст.

Зелена підглазурна марка. Імператорський порцеляновий завод. Петербург. 1909 р.

Місце розташування клейма – це друга важлива ознака, на яку необхідно звернути увагу і яку треба зафіксувати в описі порцелянового виробу. Як правило, клеймо проставлялося на нижній поверхні порцелянового виробу, на донці, але це не було обов’язковим. Коли ми кажемо про місце розташування клейма, йдеться про його місцезнаходження у шарах порцелянового виробу. Таких основних шарів три:

• порцелянова маса – тісто;

• підглазурний розпис;

• надглазурне клеймування.

Клеймо у тісті виконується пуансонами за допомогою тиснення на поверхні порцелянового виробу до його обпалення у печі, тому таке клеймо заглиблене. Прикладом клейма у тісті можуть бути клейма Виноградівської порцелянової мануфактури.

Марка в тісті. Невська порцелянова мануфактура. Петербург. 1760 р.	Марка в тісті. Невська порцелянова мануфактура. Петербург. 1759 − 1763 рр.

Другий вид клейма відповідно до його розташування – це підглазурне клеймо. Воно виконується підглазурними фарбами на поверхні порцелянового виробу після першого обпалення перед покриттям виробу глазур’ю. Майже всі славнозвісні порцелянові мануфактури, починаючи з Мейсенської, ставили саме такі підглазурні клейма, бо їх так само, як клейма у тісті, не можна підробити.

Синя підглазурна марка. Невська порцелянова мануфактура. Петербург. 1749 р.	Синя підглазурна марка. Невська порцелянова мануфактура. Петербург. 1752 р.

Надглазурне клеймо проставляється (малюється) вже на готовому обпаленому й покритому глазур’ю порцеляновому виробі. Такий тип клейма можна було і підробити.

Синя надглазурна марка. Завод Маркова А. Московська губернія. Третя чверть ХІХ ст.	Чорна надглазурна марка. Завод Храпунова. Московська губернія. 1818 р.

Колір клейма – третя характерна ознака порцелянових клейм, яка має бути зафіксованою при описі порцелянового виробу.

Кольорове вирішення клейма залежало й від місця його розташування, і від національних традицій, і від ґатунку виробу. Класична європейська порцеляна мала традиційно синє підглазурне клеймо. Саме так клеймовані вироби Мейсенської мануфактури, російська порцеляна ХVIII – XIX ст., порцеляна більшості європейських мануфактур. Оскільки всі порцелянові вироби у ХVIII ст. цінилися майже на вагу золота, колір клейма не визначав ґатунку виробу, що завжди був унікальним. Але іноді на виробах найвищого ґатунку ставили золоте надглазурне клеймо, яке було нестійким і з часом стиралося, залишаючи на поверхні тільки сірий слід (прикладом може бути “Сливочник”, зроблений у Тюрінгській мануфактурі в Готі, який входить до Ермітажної колекції). Зустрічалися червоні, темно-коричневі, чорні, зелені надглазурні марки, але якоїсь чіткої системи у їх використанні не було. Тільки після 1918 р. колір клейма почав визначати гатунок виробу:

• На унікальних виробах ставилося клеймо золотого кольору;

• І гатунок – мало клеймо червоного кольору;

• ІІ гатунок – синього кольору;

• ІІІ гатунок – зеленого кольору;,

• вироби без ґатунку – коричневого кольору.

Отже, описуючи порцеляновий виріб, необхідно, перш за все охарактеризувати клеймо на ньому за трьома зазначеними вище ознаками. Що ж до розмірів клейма, то вони не були жорстко визначеними.