Питання для бесіди:

1. Вкажіть специфіку вікової психології як науки.

2. Розкрийте основні завдання вікової психології.

3. Покажіть взаємозв’язок вікової психології з іншими науками.

4. Розкрийте сутність основних понять вікової психології.

5. Обґрунтуйте методи вікової психології.

МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ ЩОДО ВИВЧЕННЯ ТЕМИ ( 77 - 78 год):

Сучасні теоретичні концепції вікової психології

Мотивація вивчення: вивчаючи дану тему, студенти усвідомлюють розвиток наукових течій та їх вплив на становлення і розвиток сучасної вікової психології.

Література: Савчин М.В., Василенко Л.П. Вікова психологія: Навчальний посібник. – К.: Академвидав, 2005.

Знати зміст понять: біогенетичний напрям, соціогенетичний напрям, концепції конвергенції двох факторів, когнітивно-генетична теорія, теорія розвитку вищих психічних функцій.

Вміти: застосовувати отримані знання на практиці.

Інструктивна картка

для опрацювання тексту підручника Савчин М.В., Василенко Л.П. Вікова психологія: Навчальний посібник. – К.: Академвидав, 2005.

1. Прочитайте текст підручника на ст. 30 - 38.

2. Складіть опорний конспект за планом:

План

1. Біогенетичний напрям

2. Соціогенетичний напрям

3. Концепція конвергенції двох факторів розвитку дитини.

4. Когнітивно-генетична теорія.

5. Теорія розвитку вищих вищих психічних функцій.

Питання для самоконтролю:

1. Вкажіть основні наукові теорії вікової психології.

2. Який критерій покладено в основу класифікації теорій.

3. Порівняйте теорії вікової психології. Вкажіть основні відмінності.

4. Яка теорія, на вашу думку, покладена в основу сучасної вікової психології як науки.

ЛЕКЦІЯ № 15 ( 79 - 80 год ):

ПСИХОЛОГІЧНИЙ РОЗВИТОК У НЕМОВЛЯЧОМУ ВІЦІ

МЕТА: Розкрити психологічні особливості розвитку дітей немовлячого віку. Показати вплив соціальних інститутів на розвиток немовляти. Виховувати інтерес до розвитку і формування дітей.

ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ ТЕМИ: вік, провідна діяльність, сенситивні періоди, вікова криза, рушійні сили розвитку.

ПЛАН

1. Криза новонародженості.

2. Розвиток немовляти від 2 місяців до 1 року.

3. Соціальна ситуація розвитку.

4. Особливості розвитку немовляти.

5. Криза першого року

ЛІТЕРАТУРА:

1. М.Заброцький. Основи вікової психології. К.: «Вища школа», 2000.

2. Кутішенко В.П. Вікова та педагогічна психологія: Навчальний посібник. – К., 2005.

3. Савчин М.В., Василенко Л.П. Вікова психологія: Навчальний посібник. – К.: Академвидав, 2005.

1. Криза новонародженості

Період розвитку дитини від народження до одного року називають стадією немовляти. У ній виділяють надзвичайно важ­ливу фазу новонародженості (від моменту народження до одного-двох місяців). Фізично відокремившись від матері, дитина має адаптувати­ся до цілком інших умов життя (звикнути отримувати кисень із повітря, приймати їжу ззовні, перетравлювати її, виділяти непотрібні організму речовини тощо).

Кризу новонародженості не відкрили, а визначили теоретично (причому останньою), і виділили як особливий період у психічному розвитку дитини. Озна­кою кризи є втрата дитиною ваги у перші дні після народження.

Соціальна ситуація розвитку немовляти неповторна і визначається двома мо­ментами. З одного боку, біологічно дитина цілком безпорадна, вона не може задовольнити жодної життєвої потреби без допомоги дорослого. Внаслідок цьо­го немовля є максимально соціальною істотою. З іншого боку, за цілковитої залежності від дорослих дитина позбавлена основних засобів спілкування з ними, насамперед, людської мови. На цій суперечності між максимальною соціальніс­тю і мінімальними засобами спілкування ґрунтується увесь подальший розвиток дитини у цьому віці.

Життя дитини тепер забезпечується певними анатомо-фізіологічними мож­ливостями та рядом вроджених механізмів, що проявляються в готовності нерво­вої системи пристосовувати організм до зовнішніх умов.

Відразу ж після народження вмикаються безумовні рефлекси, що забезпечу­ють роботу основних систем організму (дихання, кровообігу та ін.). Крім них, у новонародженого можна виявити захисні (тобто спрямовані на обмеження дії окремих подразників або на цілковите відчуження від них), орієнтувальні (спря­мовані на забезпечення взаємодії з окремими подразниками, зокрема, пов'яза­ними з харчуванням) та деякі інші рефлекси.

Власне, новонародженість є тим періодом у житті людини, коли ще можна спостерігати у “чистому вигляді” вроджені, інстинктивні форми поведінки, спря­мовані на задоволення органічних потреб людини (у кисні, їжі, теплі тощо).

Однак, і це принципово важливо, названі потреби забезпечують лише вижи­вання дитини, а не її психічний розвиток.

Зазначимо, що дитина наділена вродженими формами поведінки значно гірше, ніж малята тварин, однак вона володіє майже необмеженими можливостями освоювати нові форми поведінки. За умови задоволення органічних потреб та дотримання правильного режиму і виховання у дитини формуються нові, власне людські потреби (в отриманні вражень, у спілкуванні з дорослими тощо), і на їх основі здійснюється психічний розвиток.

Потреба отримувати враження від оточуючої дійсності, пов'язана з орієнту­вальними рефлексами, розвивається відповідно до готовності аналізаторів. До того ж, у перші дні після народження найбільше значення мають філогенетично давніші аналізатори (смаковий, нюховий, шкірний, вестибулярний, температур­ний) та відповідні їм форми чутливості. Дещо пізніше у відповідь на зорові та слухові подразнення виникає зорове й слухове зосередження (дитина перестає плакати або ж на деякий час стримує імпульсивні рухи рук, ніг чи голівки).

На відміну від малят тварин, у яких передусім удосконалюються рухи, для новонародженої дитини характерний насамперед розвиток зору та слуху. Психічна активність немовляти проявляється також у гальмуванні імпульсивної рухової активності.

Наголосимо, що умовою дозрівання мозку новонародженого є розвиток органів чуттів (аналізаторів), тому що саме з їх допомогою мозок отримує різно­манітні сигнали із зовнішнього світу.

Джерелом і, що ще важливіше, організатором таких вражень для новонаро­дженого є дорослий.

Численні дослідження свідчать, що батьки, які брали своїх дітей на руки відразу після їх народження, і надалі частіше граються з ними та більше піклуються про них. Ця нова для чоловіка роль турботливого батька сприятливо позначається на розвитку немовляти та загальній атмосфері родинного життя.

За результатами одного дослідження немовлята, у чиєму вихованні активну участь брали батьки, отримали вищі оцінки за тестами моторно­го й розумового розвитку, ніж ті, ким опікувалися переважно мами. Інше дослідження довело, що такі малюки виростають більш чуйними у соціаль­ному плані, між чоловіком і дружиною виникає менше суперечок, спостері­гається єдність цілей і злагода у прийнятті рішень. (Оцінюючи ці дані, слід зауважити, що батьки, які з перших днів прагнуть брати активну участь у спіл­куванні зі своїми дітьми, імовірно, й за іншими параметрами відрізняються від тих, хто не намагається встановити ранні контакти з дитиною).

У будь-якому випадку, ставлення батьків до немовлят дуже відрізняє­ться від ставлення матерів. Як правило, батьки граються з дітьми, тоді як матері, зазвичай, купають, сповивають і годують їх. Навіть піклуючись про дитину, батьки зберігають ігрову манеру. Крім того, стиль гри у батька й матері дуже відрізняється. Батьки схильні гратися енергійніше: вони підкидають малят у повітря, рухають їхніми руками й ногами, гойдають їх на коліні. Матері ж поводяться з дітьми обережніше, ніжно розмовляють, наслідуючи їхнє агукання, тощо. З раннього віку малята, дивлячись на бать­ка, тягнуться до нього, очікуючи задоволення, мовляв, "якщо татко тут, будемо гратися".

Батьки, у яких виникли міцні емоційні зв'язки з немовлятами, чуйні до потреб та інтересів своїх дітей і в майбутньому та мають на них більший вплив. Діти частіше дослухаються до їхньої думки і наслідують їх.

Поступово на появу дорослого у дитини виробляється специфічна емоцій­но-рухова реакція ( "комплекс пожвавлення " (Н. Фігурін, М. Денисова)), яку вважають початком другої фази розвитку немовляти. Дитина вже спроможна зосереджуватись на об'єктах зовнішнього світу, у неї з'явилася вибіркова емо­ційна спрямованість на людей, вона освоїла деякі засоби спілкування з ними.

Комплекс пожвавлення — специфічне психічне новоутворення, що слугує межею критичного періоду новонародженості, а час його появи є основним критерієм нормальності психічного розвитку дитини. Комплекс пожвавлення виявляється загальним моторним збудженням при наближенні дорослого. Дити­на лементує, плаче, щоб звернути на себе увагу, вокалізує під час спілкування з мамою, посміхається їй.

Комплекс пожвавлення раніше з'являється у тих дітей, чиї матері не лише задовольняють органічні потреби дитини (вчасно годують, змінюють пелюшки тощо), а й спілкуються, граються з нею.