1. Поняття про характер.

Характер (гр. – «риса», «ознака», «відбиток»). Введений термін для означення властивостей людини колегою Аристотеля – Теофрастом.

Характер – це сукупність постійних індивідуально – психологічних властивостей людини, які виявляються в її діяльності та суспільній поведінці, ставленні д колективу, інших людей, праці, навколишньої дійсності та самого себе.

Характер тісно пов'язаний з темпераментом, який являється його фізіологічним підґрунтям, але, в свою чергу, темперамент може змінюватися протягом життя під впливом характеру.

Характер – складний синтез типу нервової діяльності та життєвих вражень, умов життя, виховання.

Динамічні стереотипи (системи нервових зв’язків у корі великих півкуль) утворюють фундамент звичних дій, рис характеру.

2. Структура характеру

Структура характеру – це його головні компоненти:

1. Спрямованість – позитивне чи негативне ставлення людей до вчинків.

2. Переконання – погляди, що є мотивами поведінки.

3. Розумові риси – розсудливість, спостережливість, поміркованість дій та вчинків.

4. Емоції – екзальтованість або спокійне ставлення до дійсності.

5. Воля –зумовлює силу характеру.

6. Темперамент – динамічна форма вияву характеру.

7. Повнота – розвиток розумових, моральних, емоційно – вольових компонентів.

8. Цілісність – внутрішня єдність рис характеру.

9. Визначеність – принциповість, боротьба за досягнення мети.

10. Сила - енергійні дії, активність, боротьба.

11. Зміст - суспільні умови життя та виховання; мотивація та спрямування вчинків.

12. Форма – реалізація намірів, прагнень, що залежить від обставин, ситуацій, властивостей характеру та темпераменту.

3. Головні риси характеру.

Характер – це єдність типологічного та набутого життєвого досвіду. Типове та індивідуальне в характері існують в єдності. Типове створює фон для індивідуальних виявів рис характеру.

Особливості типового характеру виявляють позитивне або негативне ставлення:

7. До праці (повага, працелюбність, акуратність, сумлінність, дисциплінованість, організованість).

8. До інших людей: має оцінний характер і виражається в різному змісті рис характеру та різній формі виявлення (схвалення й осуд можуть бути у ввічливій або ж улесливій чи грубій формі).

Позитивні риси: справедливість, дотримування слова, щедрість, доброзичливість, чесність, принциповість.

Негативні риси: відчуженість, замкнутість, заздрість, скупість, зневага до інших, хвалькуватість, гордість, схильність до безпідставного кепкування та глузування, прискіпливість, схильність до суперечок, заперечення істини, дріб’язковість.

3. До самої себе – залежить від рівня розвитку особистості, здатності оцінювати себе.

Позитивні риси: скромність, почуття власної гідності, вимогливість до себе, відповідальність за справу.

Негативні риси: нескромність, хвалькуватість, кар’єризм, гординя, самовпевненість, безпринципна покора, знецінювання себе.

4. До предметів та явищ дійсності – ставлення до природи, до речей (ощадливість, дбайливість, акуратність).

Акцентуація рис – крайня їх інтенсивність. Виробляється за суспільних умов під впливом інтересів, специфіки контактів у колективі. Виявляється лише за певних умов, які викликають акцентованість.